Педагогічний клімат та педагогічне спілкування
Першочерговим завданням вищої школи сьогодні - підготовка висококваліфікованих спеціалістів, які є носіями національної та людської гідності, патріотизму, порядності, творцями матеріальних та духовних цінностей. Провідну роль у цьому процесі відводиться навчанню та вихованню, які будуть ефективними лише за умови формування та функціонування оптимального педагогічного клімату.
Поняття педагогічного клімату є багатомірним. Воно складається з багатьох компонентів, що перебувають на різних рівнях ієрархічної структури. Серед них перше місце посідають стосунки різних типів, що виникають у процесі спілкування. Психологи вважають, що саме спілкування є умовою, без якої неможливе пізнання людьми дійсності, формування у них відгуків на явища, факти чи інформацію, що надається. У педагогічному плані з метою узгодження відносин на всіх ланках ієрархії необхідним є збіг інтересів, намірів, мотивів різних суб’єктів, без чого неможливе засвоєння та закріплення знань, а формування та розвиток спеціальних вмінь і навичок спілкування позитивно впливає на ці процеси.
Педагогічний клімат – багатоаспектна, поліфункціональна, динамічна та інтегрована цілісність, яка потребує адекватних шляхів та підходів щодо її формування та вдосконалення.
Відомо, що педагогічний клімат буває сприятливим, нейтральним чи несприятливим. Основними показниками сприятливого педагогічного клімату є захищеність особистості кожного в колективі, емоційне багатство життя колективу, радість творчості його членів, взаємна відповідальність та доброзичливість, дисциплінованість, повага, зацікавленість колективу у турботах кожного з його членів; такт, ввічливість, чуйність, у взаєминах, наявність традицій.
|
|
|
Так, в умовах оптимального педагогічного клімату кожна особистість почувається впевнено, спокійно, її поведінка стабільно врівноважена. І, навпаки, в умовах несприятливого педагогічного клімату негативні емоції набувають постійного характеру, переходять у стан емоційного стресу – нервово-психологічного напруження. Коли студент тривалий час не може добитися від колективу групи свого визнання, доброзичливого ставлення до себе і поваги від одногрупників, викладачів, адміністрації у нього виникає особливо небажаний різновид стресу – стан тривожності.
Педагогічний клімат – педагогічне явище, складовою частиною якого є система відносин, що формуються в колективі навчального закладу. Безперечно, без гуманізації відносин між педагогами та студентською молоддю неможливо сформувати у навчальному закладі позитивний педагогічний клімат.
|
|
|
На ідеях гуманізму базується педагогіка співробітництва, оскільки вона виходить з концепції визнання людини вищою цінністю, метою всього суспільного процесу. Її призначення полягає у вільному, всебічному і повноцінному розвитку неповторної особистості в усіх її індивідуальних проявах, в атмосфері гуманізму та демократії.
Серед головних параметрів оцінки педагогічного клімату у колективі навчального закладу виділяють: рівень згуртованості, сумісності та організаційної єдності його членів; стабільність колективу; задоволеність суб’єктів взаємовідносинами; характер конфліктів, способи та прийоми, які застосовуються для їхнього подолання; соціометрична структура взаємин у педагогічному колективі.
Загальновідомо, що згуртованість педагогічного колективу залежить від характеру організації педагогічної діяльності. Провідним чинником згуртованості педагогічного колективу є предметно-ціннісна єдність, суть якої визначається тим, що взаємовідносини між членами колективу опосередковуються цілями, завданнями та цінностями спільної діяльності, тобто її реальним змістом. Психологи виділяють такі компоненти згуртованості: цільовий, міжособово-психологічний, ідейний, організаційний та інші. Ці компоненти тісно пов’язані між собою і водночас є самостійними. Показником згуртованості педагогічного колективу виступає його організаційна єдність, яка визначає можливість здійснювати морально-психологічний вплив на своїх членів. Провідними показниками позитивності педагогічного клімату колективу навчального закладу є також рівень товариськості його членів і ступінь задоволеності педагогів характером взаємин.
|
|
|
Особливе місце у формуванні педагогічного клімату займає спілкування. Спілкування – найважливіша сфера духовного, суспільного та особистісного прояву людини, засіб досягнення взаєморозуміння між людьми. Виокремлюють чотири рівні педагогічного спілкування: 1) оптимально-позитивний; 2) потенційно-позитивний; 3) напружений; 4) негативний.
Педагогічна сутність спілкування – це живий процес взаємодії членів колективу з навколишнім світом.
За допомогою мовлення, а також інших засобів передачі інформації (міміка, поза, рухи тіла, жести, символи, звукові сигнали, мовні знаки) спілкування забезпечує різноманітність життєдіяльності, стосунків, самопроявів і самоствердження індивідів. Потреба у спілкуванні закладається генетично як умова існування особистості розумової та суспільної. Спілкування забезпечує обмін інформацією, взаєморозуміння, ділову співпрацю, творчість, розвиває психіку, збагачує свідомість.
|
|
|
Спілкування в житті суспільства виконує ряд важливих функцій.
Серед них:
· комунікативна, що забезпечує зв’язок між людьми;
· інформативна – сприяє духовному збагаченню знаннями, вміннями та навичками;
· психотерапевтична – надає можливість обдарованим і професійно підготовленим індивідам позитивно впливати на оточуючих;
· педагогічна – сприяє формуванню свідомості, організації діяльності та відносин у навчально-виховному процесі;
· гедоністична – вводить людину у процес спілкування і допомагає досягти стану духовного задоволення, насолоди;
· морально-естетична – сприяє досягненню духовної рівноваги гуманними вчинками, переживанню почуття краси;
· релігійна, що спрямована на забезпечення елективної та особистісної взаємодії з Богом на основі віри у безсмертя, надії на спасіння і потребу в любові до ближнього.
Специфіка педагогічного спілкування полягає в тому, що в процесі його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на своїх вихованців. Саме такий вплив забезпечує ефективність навчально-виховного процесу та інтелектуальний, моральний, духовний, фізичний розвиток студентів.
На превеликий жаль, педагогічна практика свідчить про наявність конфліктності у колективах навчальних закладів, які виникають між адміністрацією та викладачами, між педагогами і їх вихованцями, між студентами всередині студентської групи тощо. Такі конфлікти призводять до дезорганізації роботи у навчальному закладі, негативно відбиваються на результатах навчально-виховного процесу. Відомо, що лише ті керівники досягають високої ефективності у роботи, які здатні створити у своєму педагогічному колективі сприятливий педагогічний клімат, залучаючи до цього процесу всіх його суб’єктів. Позитивний педагогічний клімат нормалізує напружену обстановку, робить працю викладача привабливою та значущою.
Як свідчить практика, причинами конфліктів може бути:
· зіткнення інтересів, мотивів, ідей, цілей, дій різних суб’єктів чи їхні розбіжності;
· протиборство сторін, боротьба за лідерство у колективі;
· несумісність потреб, поглядів, підходів до розв’язання тієї чи іншої проблеми;
· імпульси ворожості до нового: інформації, підходу, стилю, форми репрезентації матеріалу, суб’єкта, що його викладає;
· нестандартні форми мислення, що сприймаються як порушення загальновизнаного, звичного, як загроза спокою, цілісності свого “Я”;
· невпевненість у власних силах, знаннях, компетенції, вміннях, навичках;
· намагання пригнітити інших, щоб домінувати у колективі;
· ігнорування комунікативної ситуації, дистанції спілкування, зміни соціального контексту, соціальних ролей, тощо.
Отже, конфлікт - це перепона на шляху формування оптимального педагогічного клімату, а коли прогнозування і запобігання конфлікту неможливі, вдаються до різних методик його нейтралізації, розв’язання та усунення.
Професійна деформація
Професійна деформація - явище, що характеризується змінами властивостей особистості (стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки тощо), змінами рівня виразності професійно важливих якостей посадової особи, що відбуваються під впливом змісту, умов, тривалості виконання діяльності та його індивідуальних психологічних особливостей. Професійні деформації можуть здійснювати негативний вплив на стан та якість діяльності персоналу.
Термін „емоційне вигорання’’ введений американським психіатром Х.Дж. Фрейденбергером в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійній допомозі. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної даремності.
До 1982 р. в англомовній літературі була опублікована понад тисяча статей по емоційне вигорання. Представлені в них дослідження носили головним чином описовий і епізодичний характер. Первинна кількість професіоналів, яких розглядали як схильних до „емоційного вигоранння’’, було небагато. Це були співробітники медичних установ і різних добродійних організацій.
Р.Шваб (1982 р.) розширює групу професійного риску: це – перш за все вчителя, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. Як пише До Маслач, один з провідних фахівців з дослідження "эмоційного вигорання’’: „діяльність цих професіоналів вельми різна, але всіх їх об'єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час”.
Можна передбачити, що синдром емоційного вигорання, що характеризується емоційною сухістю педагога, розширенням сфери економії емоцій, особовою усунутістю, ігноруванням індивідуальних особливостей що вчаться, робить досить сильний вплив на характер професійного спілкування вчителя. Дана професійна деформація заважає повноцінному управлінню учбовим процесом, наданню необхідній психологічній допомозі, становленню професійного колективу. Реальна педагогічна практика демонструє, що сьогодні досить чітко просліджується факт втрати інтересу до учня як до особи, неприйняття його таким, яким він є, спрощення емоційної сторони професійного спілкування. Багато педагогів відзначають у себе наявність психічних станів, що дестабілізують професійну діяльність, - тривожність, смуток, пригніченість, апатія, розчарування, хронічна втома.
Психологічний словник дає нам таке визначення емоційного вигорання: Синдром емоційного вигорання (СЕВ) - це реакція організму, що виникає у наслідок тривалої дії професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої усунутості і пониження задовільненості від виконання роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, вживається термін "синдром психічного вигорання". [4]
Синдром емоційного вигорання розглядається також як механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. Іншими словами одним з видів емоційного вигорання є стрес і депресія.
Будь-яке перевантаження, незалежно від його походження, викликає захисну реакцію. Це знайдений стереотип емоційної, частіше всього, професійної поведінки. Проте, можна сказати, що емоційне вигорання носить як позитивний, так і негативний характер оскільки "Вигорання" - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергоресурси організму. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли "вигорання" негативно позначається на виконанні професійної діяльності і стосунках з партнерами. Час від часу СЕВ позначається поняттям "Професійне вигорання", що дозволяє роздивлятися це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів. [3]
Професія вчителя відноситься до «групи ризику», оскільки вчитель піддається інформаційним і емоційним стресам, емоційному вигоранню.
Інформаційний стрес виникає при великому об'ємі інформації, при необхідності часто приймати рішення.[ 4 ] Емоційний стрес виникає в конфліктних ситуаціях, в яких людина тривалий час не може задовольнити свої біологічні і соціальні потреби. [ 4 ] Основними причинами емоційного стресу є – прискіпливість, критика себе і інших, прихована образа, гнів, відчуття провини і так далі.
Виділяють такі типи особистості вчителя, схильних до емоційного вигорання і стійких до нього. В схильних типів педагогів частіше просліджується схильність до конкуренції, агресивності, нетерпіння, занепокоєння, експресивна мова, відчуття браку часу. Дослідники стресу виявили тенденцію відповідати на стресові ситуації однаковими характерними реакціями, які обумовлені системою психологічних механізмів. [ 3 ].
Після того, як факт існування емоційного вигорання став загальновизнаним, виникло питання про причини його виникнення і чинники сприяючих його розвитку або гальмуванню.
Традиційно ці чинники групувалися в два великі блоки: зовнішні, до яких відносяться особливості професійної діяльності і внутрішні - індивідуальні характеристики особи [4]
Решетова Т.В. виділяє такі чинники, які впливають на емоційне вигорання:
- не емоційність або невміння спілкуватися;
- алекситимия у всіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язано з тривогою;
- трудоголізм, коли відбувається камуфляж якої-небудь проблеми роботою (працеголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);
- люди без ресурсів (соціальні зв'язки, родинні зв'язки, кохання, професійна спроможність, економічна стабільність, мета, здоров'я і так далі)
Розглянемо також класифікацію В.В.Бойко, який виділяє ряд зовнішніх і внутрішніх передумов, що провокують емоційне вигорання.
Група організаційних (зовнішніх) чинників, до яких відносяться умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є найбільш показною в області досліджень вигорання. Не випадково в деяких роботах підкреслюється домінуюча роль цих чинників у виникненні вигорання. Розглянемо їх:
- хронічна напружена психоемоційна діяльність;
- дестабілізуюча організація діяльності;
- підвищена відповідальність за виконувані функції і операції;
- неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності: ;
- психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. [ 2 ]
До внутрішніх чинників, обумовлюючи емоційне вигорання, в своїй статті "Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і на інших”, В.В.Бойко відносить наступні чинники:
- схильність до емоційної ригідності;
- інтенсивна інтеріоризація (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності;
- слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності;
- етичні дефекти і дезорієнтація особи. [ 2 ]
Дуже детально освітлює симптоми всіх трьох фаз Бойко В.В. в своїй статті "Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і інших”, розглянемо їх.
Фаза "напруги”. Нервова (тривожна) напруга служить передвісником і "запускаючим” механізмом у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що обумовлюється вимотуючою постійністю або посиленням психотравмуючих чинників.
Фазу напруги формують такі симптоми:
1 . Симптом "переживання психотравмуючих обставин”.
Виявляється усвідомленням психотравмуючих чинників професійної діяльності, які важко або зовсім неусувні, що посилюються. Нерозв'язність ситуації наводить до розвитку інших явищ "вигорання”.
2. Симптом "незадоволення собою”.
В результаті невдач або нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай випробовує незадоволеність собою, вибраною професією, посадою, конкретними обов'язками. Діє механізм "емоційного переноса”- енергетика прямує не лише і не стільки зовні, скільки на себе. Принаймні, виникає замкнутий енергетичний контур "Я і обставини”: враження від зовнішніх чинників діяльності постійно травмують особу і спонукали її знов і знов переживати психотравмуючі елементи професійної діяльності.
3. Симптом ”загнаності у клітку”.
Виникає в результаті стресу так би мовити логічне продовження стресу, що розвивається. Коли психотравмуючі обставини дуже давлять і усунути їх неможливо, до нас часто приходить відчуття безвихідності. Це наводить до посилення психічної енергії і, якщо вона не знаходить виходу, якщо не спрацював який-небудь засіб психологічного захисту, включаючи "емоційне вигорання”, то людина переживає відчуття "загнаності в клітку”.
4. Симптом "тривоги і депресії”.
Виявляється у зв'язку з професійною діяльністю в особливо ускладнених обставинах, спонукаючих до емоційного вигорання як засобу психологічного захисту. Симптом "тривоги і депресії”, - мабуть, крайня крапка у формуванні тривожної напруженості при розвитку емоційного вигорання.
Фаза "резистенции”. Вичленення цієї фази в самостійну вельми умовно. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи тривожної напруги. Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, понизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних в його розпорядженні засобів.
Формировання захисту за участю емоційного вигорання відбувається на тлі наступних явлений:
1. Симптом ”неадекватного вибору емоційного реагування”
Безперечна "ознака вигорання”, коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економічний прояв емоцій і неадекватне вибіркове емоційне реагування.
2. Симптом " емоційно-етичній дезорієнтації”.
Постійні думки " це не той випадок, аби переживати”, "такі люди не заслуговують на добре відношення”, "таким не можна співчувати” і оцінки, переживання, безперечно, свідчать про те, що емоції не будять або не досить стимулюють етичні відчуття. Адже професійна діяльність, побудована на людському спілкуванні, не знає виключень. Вчитель не повинен вирішувати педагогічні проблеми підопічних по власному вибору.
3. Симптом "розширення сфери економії емоцій”.
Такий доказ емоційного вигорання відбувається тоді, коли дана форма захисту здійснюється поза професійною областю – в спілкуванні з рідними, приятелями і знайомими. Випадок відомий: на роботі ви до того втомлюєтеся від контактів, розмов, відповідей на питання, що вам не хочеться спілкуватися навіть з близькими. До речі, часто саме домашні стають первуй "жертвой” емоційного вигорання.
4. Симптом "редукції професійних обов'язків”.
Термін редукція означає спрощення. У професійній діяльності, що передбачає широке спілкування з людьми, редукція виявляється в спробах полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат.
Фаза "виснаження”. Характеризується більш менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу і ослабінням нервової системи. Емоційний захист у формі "вигорання” стає невід'ємним атрибутом особи.
1. Симптом "емоційного дефіциту”.
У професіонала появляеться відчуття, що емоційно він вже не може допомагати суб'єктам своєї діяльності. Про те, що це не що інше, як емоційне вигорання, говорить його ще недавній досвід: деякий час тому таких відчуттів не було, і особа переживає їх появу. Різкість, грубість, дратівливість, образи, капризи – доповнюють симптом "емоційного дефіциту”.
2. Симптом "емоційної усунутості”.
Особа майже повністю виключає емоції з сфери професійної діяльності. Її майже нічого не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ні позитивні обставини, ні негативні. Причому це не вихідний дефект емоційної сфери, не ознака ригідності, а придбана за роки обслуговування людей емоційний захист.
3. Симптом "особової усунутості, або деперсоналізації”.
Виявляється в широкому діапазоні умонастроїв і вчинків професіонала в процесі спілкування. Перш за все, наголошується повна або часткова втрата інтересу до людини – суб'єкта професійної дії. Он сприймається як неживий предмет, як об'єкт для маніпуляцій – з ним доводиться щось робити.
4. Симптом "психосоматичних і психовегетативних порушень”.
Як випливає з назви, симптом виявляється на рівні фізичного і психічного самопочуття. Зазвичай він утворюється по умовно-рефлекторному зв'язку негативної властивості: багато що з того, що стосується суб'єктів професійної діяльності, провокує відхилення в соматичних або психічних станах. Деколи навіть думка про таких суб'єктів або контакт з ними викликає поганий настрій, погані асоціації, безсоння, почуття страху, неприємні відчуття в області серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань. [ 2 ]
Таким чином, згідно Бойко В.В., синдром емоційного вигорання розвивається поетапно і кожному етапу характерні певні ознаки, які викликаються певними чинниками.
У 2003 році на базі ЗОШ №3 м. Болграда нами було проведено дослідження рівня емоційного вигорання педагогів. У 2009 році ми повторили цей досвід з метою порівняльного аналізу рівня емоційно вигорання педагогів і встановлення картини розвитку даного синдрому.
Для виявлення рівня емоційного вигорання ми використовували методику Бойко В.В. «Діагностика рівня емоційного вигорання». Вибірка випробовуваних в обох випадках залишалася незмінною і складалася з 36 випробовуваних: 33 – жінки і 3 чоловіки
- за результатами дослідження в 2003 і в 2009 рр. фаза напруги залишилася у стадії формування, проте кількість випробовуваних, які характеризувалися сформованою фазою напруги, зменшилася з 28,5% до 22,2%. Відповідно також зменшилася кількість випробовуваних в яких фаза напруги не сформувалася - з 28,5% до 25% відповідно.
- порівняльний аналіз результатів 2003-го і 2009-го років показав, що рівень розвитку резистентності вагомо знизився, про що свідчать такі показники: у 2003-му році симптом сформувався у 75% досліджуваних, тоді як у 2009 – лише у 33,3%, кількість випробовуваних, в яких симптом не сформувався состовляет 16,7% у 2009-му році, а у 2003-му їх число складало 0%.
- рівень виснаження за результатами дослідження також знизився: зменшилася кількість педагогів з сформованою фазою виснаження з 18% до 16,7%, а кількість досліджуваних з не сформованою фазою збільшилася на 5,6% ( з 25% у 2003 до 30,6% у 2009рр).
Отже, в найзагальнішому вигляді, через обмеженість можливостей представлення інформації в статті, в цілому ми можемо констатувати тенденцію до зменшення синдрому емоційного вигорання педагогів в даній конкретній школі і педагогічному колективі, хоча є симптоми, показники яких вище, ніж були за поперднім дослідженням. Проаналізувати їх ми ставимо метою подальших робіт, а зараз спробуємо визначити чинники, які посрияли стабілізації ситуації і поліпшенню емоційного стану педагогів. Серед них ми можемо виділити наступні:
- ефективна робота психологічної служби в школі;
- шкільні заходи щодо зменшення симптому емоційного вигорання;
- запропонована техніка допомоги і самодопомоги в стресових ситуаціях.
Таким чином, вирішення питання емоційного вигорання може здійснюватися за допомогою профілактики і корекції даного явища.
Треба відзначити, що емоційне вигорання – процес досить підступний, оскільки людина, схильна до цього синдрому часто мало усвідомлює його симптоми. Він не може побачити себе з боку і зрозуміти що відбувається. Тому він потребує підтримки і уваги, а не конфронтації і звинувачення. К. Маслач (1978г.) вважає, що " згорання” не є неминучим. Швидше мають бути зроблені профілактичні кроки, які можуть запобігти, ослабити або виключити його виникнення. Вона підкреслює, що багато хто з причин емоційного вигорання міститься не лише в особових особливостях людей, але і так само в певних соціальних і ситуативних чинниках.
На сьогоднішній день використовуються всілякі підходи в дозволі позначених вище труднощів. Ці підходи можуть бути використані і в педагогічній діяльності. Найбільш поширеним засобом є безперервна педагогічна освіта педагога, підвищення його кваліфікації, доволі продуктивно може використовуватись аутогенне тренування та психокорекція.
З боку адміністрації потрібна система заохочень, повинні використовуватися методи психологічного розвантаження, релаксація прямо на роботі, акцент має бути зроблений на тому, яким чином керівники можуть структурувати роботу і організувати робочі місця, аби справа стала значимішою для виконавців.
Наприклад, професійна деформація вчителя полягає в тому, що на уроці він в певний момент починає штучно, навіть з якоюсь параноїдальною манією вишукувати помилки в роботах учнів. Дому «деформований» педагог починає оцінювати дії родичів, часом надто суворо (подумки вимірюючи все за 5-бальною шкалою), аналізує прийнятність чи неприйнятність дій незнайомих людей на вулиці, обурюється відсутністю культури і т.п.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 93; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!