Довжина відділів тонкого кишечнику, м
ЛЕКЦІЯ №15.
ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
I. Значення апарату травлення для життєдіяльності організму
В основі життєдіяльності організму лежить обмін речовин – складний процес асиміляції (засвоєння) поживних речовин, які надходять із зовнішнього середовища та використовуються організмом для будови клітин і тканини та дисиміляції (розпаду) складних речовин на більш прості зі звільненням необхідної для життєдіяльності енергії (метаболічна енергія) шляхом їх окислення (горіння) киснем.
Поживні речовини надходять до організму тварини в складі корму. Проте високомолекулярні поживні речовини не можуть всмоктуватися і використовуватися клітинами організму безпосередньо. Вони попередньо повинні бути перероблені до відносно простих молекул. Процес переробки корму до відносно простих одиниць і їх всмоктування називається травлення.
Травлення здійснюється апаратом внутрішніх органів – апаратом травлення. Воно представляє собою сукупність механічних, фізико-хімічних і біологічних процесів, які забезпечують:
а) розщеплення під впливом ферментів, що виділяються травними залозами, надійшовших із кормом складних поживних речовин на відносно прості сполуки – блоки, які можуть бути засвоєні організмом;
б) всмоктування слизовою оболонкою травної трубки розщеплених поживних речовин;
|
|
|
в) рух харчової грудки і харчової кашиці по травній трубці здійснюється скороченням м’язової оболонки травної трубки.
Функції апарату травлення (без печінки):
1. Основною функцією органів апарату травлення є постачання організму поживними (пластичними і енергетичними) речовинами – білки, жири, вуглеводи, а також вітаміни, макро-мікроелементи і вода, які в процесі обміну речовин (асиміляції і дисиміляції) забезпечують його ріст, розвиток і життєдіяльність.
2. Екскреторна (видільна) функція. Травні залози здатні виділяти в порожнину шлунково-кишкового тракту не лише кишковий і шлунковий сік, а й значну кількість азотистих з’єднань (сечовина, сечова кислота), солей, води, різних лікарських і отруйних речовин, продуктів обміну гемоглобіну – жовчних пігментів, які з трубки виводяться в зовнішнє середовище.
Таким чином, склад і кількість травних соків можуть бути суттєвим регулятором кислотно-лужної рівноваги, а також водно-сольового обміну в організмі.
Існує тісний взаємозв’язок екскреторної функції шлункового-кишкового тракту з функціональним станом головного екскреторного органу – нирок. При патології нирок травний апарат деякою мірою компенсує їх недостатність.
|
|
|
3. Синтетична функція. В шлунково-кишковому тракті тварин знаходиться велика кількість мікроорганізмів, особливо в рубці жуйних, товстій кишці коня. Мікроорганізми за допомогою своїх ферментів розщеплюють поживні речовини корму, в тому числі й ті, на котрі не діють ферменти, що виробляються залозами кишкової трубки (наприклад: клітковина). Розщеплюючи рослинні корма на складові частини і перетворюючи їх у прості молекули мікроорганізми синтезують нові компоненти, які не вносилися до корму: амінокислоти, глікоген, вітаміни, біологічно активні речовини. Таким чином, перетворюючи поживні речовини кормів у структури власного тіла мікроорганізми служать основним джерелом живлення для організму господаря.
● В результаті антибіотикотерапії можуть виникнути дисбактеріози – порушення динамічної рівноваги як між окремими видами мікроорганізмів, так і нормальною мікрофлорою і господарем.
4. Інкреторна функція. Спеціальні залозисті клітини слизової оболонки кишкової трубки окрім секретів, які виділяються в порожнину трубки, виділяють у кров біологічно активні речовини – гормони та їх попередники, котрі регулюють виділення травних ферментів і здійснюють вплив на функцію ендокринної системи в цілому. Система цих клітин об’єднується під назвою дифузна ендокринна система (ДЕС).
|
|
|
5. Імунокомпетентна функція – забезпечення захисту організму від проникнення чужорідних речовин у внутрішнє середовище (забезпечення структурно-функціонального гомеостазу). Цю функцію виконує лімфоїдна тканина, асоційована із слизовою оболонкою травної трубки – мигдалики, кишкові бляшки, апендикс. Фактично лімфоїдна тканина травної системи є першою лінією імунного захисту організму, друга лінія – реґіонарні лімфовузли.
II. Особливості будови кишкової трубки залежно від характеру живлення
Незважаючи на те, що травлення в усіх ссавців відбувається за загальними принципом, структура і функція відділів їх травного тракту суттєво відрізняються, що зумовлено характером їх живлення.
В травоїдних тварин переважаючий розвиток отримують відділи, де відбувається розщеплення клітковини за участі мікроорганізмів.
| Вид тварин | Відносний об’єм, % | ||
| Шлунка | Тонкої кишки | Товстої кишки | |
| Велика рогата худоба | 71 | 18 | 11 |
| Кінь | 10 | 30 | 60 |
У м’ясоїдних тварин основна маса корму перетравлюється в шлунку і менше в тонкому відділі кишечнику.
|
|
|
| Вид тварин | Відносний об’єм, % | ||
| Шлунка | Тонкої кишки | Товстої кишки | |
| Собака | 63 | 23 | 14 |
У всеїдних всі відділи шлунково-кишкового тракту розвинуті більш-менш рівномірно, проте все ж основна роль у травленні корму належить кишечнику, який має більшу довжину і об’єм, ніж у м’ясоїдних.
| Вид тварин | Відносний об’єм, % | ||
| Шлунка | Тонкої кишки | Товстої кишки | |
| Свиня | 30 | 35 | 35 |
III. Розподіл травної трубки на відділи
ротова порожнина
Головна кишка
глотка
стравохід
Передня кишка
шлунок
дванадцятипала кишка
порожня кишка
Середня кишка клубова кишка
печінка
підшлункова залоза
сліпа кишка
Задня кишка ободова кишка
пряма кишка
ІV. Головна кишка
Основні функції:
а) дослідження корму завдяки наявності великої кількості тактильних смакових рецепторів, синуозного волосся, губ, смакових сосочків язика;
б) захоплення із зовнішнього середовища твердого і рідкого корму, а також води, що здійснюється за допомогою губ, зубів і язика. Особливості прийому корму здебільшого зумовлені характером корму та будовою органів головної кишки.
Велика рогата худоба – захоплює корм, головним чином язиком (зроговілі сосочки), під час пастьби утримує траву між різцями і зубною пластинкою та стискаючи нижню щелепу відриває траву ривком голови. Губи практично нерухомі, тому можливе попадання різних предметів.
Коні – захоплюють корм надзвичайно рухливими губами, які багаті осязальними рецепторами, невеликими порціями. Чужорідні предмети при цьому, як правило, не потрапляють у порожнину травної трубки.
Свині – риють землю, викопують і досліджують корм рилом, у прийомі корму беруть участь язик, зуби, губи.
Собаки – як правило, захоплюють корм різцями та іклами, відкушують і відривають шматки, іноді допомагаючи лапами.
в) попередня механічна обробка корму в ротовій порожнині, що приводить до зміни структури і фізичних властивостей корму – щільності, консистенції і розмірів частинок під час пережовування за допомогою зубів, змочування корму, особливо сухого, слиною за допомогою застінних і пристінних слинних залоз. Процес жування забезпечується наявністю твердого піднебіння. Попередня ретельна механічна обробка властива травоїдним і всеїдним тваринам, тому ротова порожнина в них видовжена, а в хижаків і мавп – скорочена, характерна особлива форма суглобових поверхонь висково-нижньощелепного суглоба.
г) формування харчової грудки за допомогою губ і щік та початок ферментативного розщеплення вуглеводів під дією ферментів, що містяться в слині (в людини і окремих тварин).
Губи – шкірно-м’язові складки (рухливі), які оточують вхід у ротову порожнину. Є лише в ссавців і розвиваються в зв’язку з актом смоктання. В інших тварин губи – це просто шкірні нерухомі складки, розміщені безпосередньо на щелепах. У птахів та деяких ссавців (качконіс) – роговий дзьоб, у китоподібних губи не розвинуті. Сильна рухливість губ в однокопитових, верблюда, дрібних жуйних, у кроля – верхня губа роздвоєна (заяча губа).
Щоки – шкірно-м’язові складки, що переходять з верхньої щелепи на нижню. В деяких ссавців (окремі сумчасті, багато гризунів, багато вузьконосих мавп) від защічного присінка назад відходять великі защічні мішки, які розміщуються під шкірою шиї і тягнуться інколи аж до плеч. Защічні мішки є місцем тимчасового складання корму. В свійських тварин защічний простір особливо добре розвинутий у жуйних. У кролика щоки зсередини в передній частині вкриті шкірою з рідким волосяним покривом.
Ясна – частина слизової оболонки ротової порожнини, яка вкриває вільні краї щелеп і щільно охоплює шийки зубів. Зубна пластинка в жуйних – потовщена зроговіла пластинка на місці відсутніх різців.
Зуби – розміщуються на межі присінка та власне ротової порожнини по краю нижньої та верхньої щелеп, утворюючи аркади зубів. Зуби у філогенезі розвиваються із шкірного покриву, а в онтогенезі – із слизової оболонки головної кишки. Прототипом зубів є плакоїдна луска примітивних водних хребетних – селяхій, яка має вигляд дрібних своєрідних конусоподібних випинів, що сидять на широкій основі. Плакоїдна луска в процесі еволюції концентрувалася в ділянці ротової щілини, заходила в рот і виглядозмінювалася в конусоподібні зуби, які є в багатьох водних тварин, починаючи з акул. Вони непостійні, легко ламаються і замінюються новими. Локалізуються в різних ділянках ротоглотки, іноді на язику. Історично перетворення конусоподібних зубів проходило в наступних напрямках:
1. підвищення міцності, що вело до різкого зменшення змін та поколінь зубів;
2. зменшення кількості зубів, концентрація їх у певних ділянках порожнини – зубних комірках щелеп;
3. спеціалізація зубів (різці, ікла, кутні).
● Форма і будова зубів відображає характер харчування тварин та їх стиль життя. Порівняльний анатом Ж. Кюв’є виразився: «Дайте мені зуб тварини і я опишу вам його норов та будову».
В ссавців спостерігається велике розмаїття зубної системи: повна відсутність зубів – однопрохідні, мурахоїд, беззубі кити; однорідна форма – дельфін; відсутність різців – лінивці; верхні різці слона перетворилися в бивні. Кількість зубів коливається від 230 до 30.
Будова зубної системи багато в чому визначає не лише форму ротової порожнини, а й всієї лицьової частини голови. Глибокий вхід зубів коренями в щелепи викликає утворення великих пазух у верхній щелепі. В результаті видовження лицьової частини голови утворюється беззубий край, який різко виражений в однокопитових, мозоленогих, жуйних, оленевих, гризунів, слабо розвинутий – у всеїдних і майже непомітний при короткій лицьовій частині в собаки, кішки. В тварин з добре розвинутим беззубим краєм ікл або взагалі немає, або вони розвинуті відносно слабо. Через беззубий край зручно витягувати язик під час дослідження органів ротової порожнини.
Форми зубних аркад:
- ізогнатні (ті, що співпадають) – верхня та нижня зубні аркади строго протистоять одна одній (хижаки, свині);
- анізогнатні (ті, що не співпадають) – верхня аркада ширша, ніж нижня (травоїдні); як наслідок – нерівномірне стирання довгокоронкових зубів, утворюються гострі зовнішні краї, що призводить до ран слизової оболонки.
Тверде піднебіння в ссавців за походженням є вторинним і відокремлює ротову порожнину від носової. Роговий шар епітелію, який вкриває піднебінні валики, в деяких видів тварин (беззубі кити) сильно розростається, звисає вниз і, розщеплюючись, утворює парну цідилку – китовий вус.
М’яке піднебіння – складка слизової оболонки, яка звисає з вільного кінця кісткового піднебіння. На вільному кінці м’якого піднебіння в приматів є випин – язичок. М’яке піднебіння дуже добре розвинуте в оленевих, гризунів, буйвола, однокопитових, мозоленогих (одногорбий верблюд), особливо в самців – має довжину 10-35 см, у період парування набрякає і випинається із рота у вигляді міхура, погано розвинуте – жуйні, всеїдні, хижаки.
Язик – має різноманітну будову, в людини – орган мови.
Застінні та пристінні слинні залози головної кишки забезпечують зволоження корму і формування харчової грудки, Відсутні або недорозвинені у водних ссавців, краще розвинуті в однокопитових, жуйних і всеїдних, гірше – в хижаків.
Глотка – перетинчасто-м’язовий орган, який як самостійний є лише в ссавців. У глотці відбувається перехрест травних і дихальних шляхів.
Загальний принцип будови головної кишки як трубкоподібного органу:
1. слизова оболонка – плоский багатошаровий незроговілий епітелій, у кота – ниткоподібні сосочки язика можуть роговіти, в носоглотці – миготливий епітелій; підслизовий шар розвинутий слабо, а інколи й зовсім відсутній (тверде піднебіння, дорсальна поверхня язика);
2. м’язова оболонка – посмугована м’язова тканина, диференційована на групи, інколи зовсім відсутня;
3. зовнішній шар – або адвентиція, або відсутній.
V. Передня кишка
Основні функції:
а) рух харчової грудки завдяки ритмічним скороченням мускулатури головної і передньої кишок через зів у глотку, стравохід і шлунок – процес ковтання;
б) початкова фаза перетравлення білків у шлунку під дією ферменту пепсину, подальша механічна обробка харчової маси і формування харчової кашиці – хімуса; в шлунку частково всмоктується вода, мінеральні солі, спирт і деякі інші низькомолекулярні речовини;
в) евакуація хімуса із шлунку в тонку (дванадцятипалу) кишку.
Стравохід
Якщо ротову порожнину можна розглядати як відділ, який сприймає корм, а глотку – відділ, який проштовхує її, то стравохід є відділом, що проводить харчову грудку із глотки в шлунок.
Характеристика оболонок стравоходу:
1. слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим незроговілим епітелієм, має підслизовий шар, тому легко збирається в складки;
2. м’язова оболонка – в стравоході відбувається зміна довільної посмугованої мускулатури темно-червоного кольору, яка продовжується з глотки на мускулатуру недовільну непосмуговану блідо-жовтого кольору, характерну для кишкової трубки. Ця зміна відбувається в ссавців на різних рівнях.
Однопрохідні (качконіс) – мускулатура майже на всьому протязі стравоходу непосмугована.
Однокопитові (кінь) – посмугована мускулатура змінюється на непосмуговану на рівні біфуркації трахеї (не здатні до блювоти).
Всеїдні (свиня), гризуни і хоботні – посмугована мускулатура змінюється на непосмуговану недалеко від шлунку.
Хижаки (собака) – вважають, що на всьому протязі мускулатура посмугована (легка здатність до блювоти).
Жуйні, оленеві, мозоленогі – посмугована мускулатура переходить із стравоходу у верхню стінку рубця (його присінок) і дещо в сітку (подача корму назад із шлунку в ротову порожнину для вторинного пережовування).
Людина – непосмуговані м’язові волокна з’являються дещо вище середини довжини стравоходу.
Кількість непосмугованої мускулатури збільшується з віком.
3. зовнішня оболонка – в шийній частині – адвентиція, в грудній порожнині – плевра, в черевній – очеревина.
Шлунок – мішкоподібне розширення травної трубки, де відбувається накопичення корму, початкова фаза перетравлення білків, утворення харчової кашиці, яка періодично поступає в кишковий канал.
Класифікація шлунків
| Однокамерні | Багатокамерні |
| 1. беззалозистий (стравохідний) тип – слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм (єхидна, качконіс); 2. залозистий (кишковий) тип – слизова оболонка темно-рожевого кольору, оксамитова, вкрита одношаровим циліндричним епітелієм (собака, кіт, людина, мавпи, гризуни); 3. змішаний (стравохідно-кишковий) тип – беззалозиста частина слизової оболонки представлена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, а залозиста – одношаровим циліндричним епітелієм (однокопитові, свиня, мурахоїд). | Всі змішані. 1. двокамерні – птахи, хом’як, кашалот; у беззалозистих камерах відбуваються бродильні процеси, які руйнують клітковину; 2. трикамерні – мозоленогі (верблюд) – відсутня книжка, дельфін; 3. чотирикамерні – жуйні, оленеві, бегемот, кити, морська свиня; 4. п’яти- та шестикамерні – окремі китоподібні (гринда). |
Характеристика оболонок шлунку:
Слизова оболонка
Шлункові залози групуються в залозистій частині слизової оболонки в трьох різних зонах, у кожній з яких вони відрізняються за будовою і характером секрету, що виробляється:
а) зона кардіальних залоз, як правило, невелика, її залози виробляють серозно-слизовий секрет;
б) зона фундальних залоз має найінтенсивніший колір, залози виробляють кислий секрет (HCL), який містить ферменти; в собаки ця зона займає ⅔ всієї слизової оболонки, чим більше розвинута фундальна зона, тим вища здатність однокамерного шлунку до перетравлення;
в) зона пілоричних залоз світло забарвлена, займає відносно невелику ділянку, виробляє лужний секрет.
Беззалозиста зона в коня займає ⅓ слизової оболонки (сліпий мішок), у свині – зона невелика. В жуйних більша частина беззалозиста, слизова оболонка зібрана в складки: рубець – сосочки, сітка – вічка, книжка – листочки.
Підслизовий шар розвинутий слабо.
2. м’язова оболонка – непосмугована мускулатура, розміщується трьома шарами;
3. зовнішня оболонка – очеревина.
♦ Функції багатокамерного шлунку:
- рубець – приймальня корму, бродильні процеси, розщеплення клітковини;
- сітка – сортування і відрижка корму;
- книжка – перетирання корму;
- сичуг – травні процеси, особливо розщеплення білків.
Вікові особливості органів головної і передньої кишок.
В новонароджених тварин органи ротової порожнини пристосовані до прийому рідкого корму – молозива і молока шляхом смоктання. Тому:
- губи тонкі, рухливі;
- порожнина рота невелика;
- смакові сосочки язика розвинуті краще;
- зуби або відсутні, або є лише різці та премоляри;
- в жуйних – стравохідний жолоб, змикаючись, формує замкнуту трубку (ковток молока має бути не більше 30 мл, якщо більший, то молоко із жолоба потрапляє в передшлунки, які не функціонують у цей період і не перетравлять його, в результаті молоко загниває → диспепсія); слизова оболонка рубця має слабо розвинуті ворсинки; об’єм камер шлунку має інше співвідношення, ніж у дорослих тварин; особливості топографії, які зберігаються до 1 місяця.
Новонароджені телята: сичуг 2-2,5 л, рубець і сітка – 470 мл, книжка – 60 мл. Таким чином, об’єм сичуга в 2,5 рази більший, ніж об’єм всіх інших камер.
Три тижні: рубець – 1,8 л, сичуг – 4 л, сітка і книжка – змінюються незначно.
Один місяць: рубець – 8,5 л, сичуг – 9,4 л.
П’ять місяців: рубець – 60 л, сичуг – 20 л.
Дорослі тварини: рубець – 150 л і більше, сичуг – 20-25 л (у 10 раз менше), сітка – 7-12 л, книжка – 12-15 л. Всього – 150-200 л (до 300 л), у дрібної рогатої худоби – 12-15 л (до 20 л).
Співвідношення камер шлунку
| Камери шлунку | Співвідношення камер шлунку, % | |
| Велика рогата худоба | Дрібна рогата худоба | |
| Рубець | 80 | 79,1 |
| Сітка | 5 | 6,8 |
| Книжка | 7 | 3 |
| Сичуг | 8 | 11,1 |
VI. Середня кишка
Основні функції тонкої кишки:
а) відбувається практично завершальне перетравлення кормової кашиці, яка потрапила сюди із шлунку, під дією ферментів підшлункової залози (трипсину, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі, яка емульгує жири;
б) в тонкій кишці, зокрема в порожній і клубовій, головним чином відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки (продукти розщеплення білків і вуглеводів потрапляють у кров, а жирів – у лімфу).
Внаслідок таких функцій тонка кишка надзвичайно довга, особливо в травоїдних тварин, грубий та об’ємний корм яких вимагає більшого опрацювання, тоді як у м’ясоїдних малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику.
Так, у коня (травоїдна тварина з однокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику в середньому становить 24 м, разом із товстим – 31 м, кишечник перевищує довжину тіла в 10 раз.
У великої рогатої худоби (травоїдні з багатокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику – 44 м, з товстим – 51 м, кишечник перевищує довжину тіла в 22 рази.
У свині (всеїдні) довжина тонкого кишечнику – 19 м, з товстим – 23 м, кишечник перевищує довжину тіла в 15 раз.
У собаки (м’ясоїдні) довжина тонкого кишечнику – 4 м, з товстим – 4,6 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5 раз.
У людини довжина тонкого кишечнику – 6,8 м, з товстим – 8,2 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5-7 раз (без тазових кінцівок).
Характеристика оболонок тонкої кишки:
1. слизова оболонка має характерні особливості:
♦ вкрита одношаровим каймистим епітелієм;
♦ зібрана в численні колові або злегка спіралеподібні складки, які збільшують загальну поверхню тонкої кишки, легко розправляються, так як добре розвинутий підслизовий шар;
♦ ніжна, оксамитова, на складках і заглибленнях між ними має численні вирости – ворсини – villi intestinales (довжина від 0,36 до 1,5 мм), які відносно добре видно неозброєним оком(до 15-20 на мм²), всього їх нараховують до 4 міліонів; ворсини та заглиблення між ними – крипти – збільшують всмоктувальну поверхню більш, ніж у 20 раз, яка в людини досягає 43 м²;
♦ у слизовій оболонці знаходиться велика кількість травних залоз, які виділяють кишковий сік, поділяються на:
- загальнокишкові (ліберкюнові) – gl . intestinales – розміщені між ворсинками, на 1 см² знаходиться 8-10 тис. залоз; загальна їх площа близько 14 м², за добу в травоїдних виділяють кілька літрів соку, в людини – 150-300 мл;
- дванадцятипалі (бруннерові) – gl . duodenales – дрібні, знаходяться в підслизовому шарі дванадцятипалої і в початковому відділі порожньої кишки.
Крім того, в порожнину тонкої кишки виділяють свої секрети застінні залози – печінка та підшлункова залоза.
♦ слизова оболонка надзвичайно багата лімфоїдними елементами, які асоційовані із слизовою оболонкою і представлені окремими лімфатичними вузликами, що об’єднуються в більші утвори – лімфоїдні (пейєрові) бляшки або агрегатні лімфатичні вузлики, котрі добре видно неозброєним оком; особливо багата лімфоїдними елементами клубова кишка, вони розміщені на протилежному боці від брижі у вигляді чітко обмеженої ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок; у новонароджених тварин бляшки досягають довжини 2-3 метри.
2. м’язова оболонка – непосмугована двошарова мускулатура, які розподілені рівномірно:
- внутрішній – циркулярний (коловий);
- зовнішній – поздовжній.
3. зовнішня оболонка – очеревина, переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена. В коня порожня кишка підвішена на дуже довгій брижі переднього брижового кореня (часто буває заворот кишок); у великої рогатої худоби брижа коротка, яка спочатку спускається на товстий відділ кишечнику і вже потім на петлі порожньої кишки; в свині та собаки брижа також відносно коротка.
В ссавців тонка кишка умовно поділяється (за топографічним розміщенням):
Дванадцятипала кишка – початковий відділ, який утворює різку петлю, приймає протоки печінки та підшлункової залози, не має брижі (або слабо виражена брижа в хижаків). Лімфоїдні структури у вигляді окремих вузликів. Назва – в людини довжина складає 12 пальців.
Порожня кишка – має найбільшу довжину, дуже рухлива, завдяки наявності довгої брижі формує численні петлі або мотки. Межу між дванадцятипалою і порожньою кишками визначити важко, проте приблизно орієнтуються на наявність брижі та появу петель (технологи називають порожню кишку «кудрявка»). В слизовій оболонці порожньої кишки лімфоїдна тканина не лише у вигляді вузликів, але й утворює кишкові (пейєрові) бляшки, довжина яких досягає декілька десятків метрів. Найбільша бляшка розміщена на межі з клубовою кишкою і заходить у неї. Назва – під час розтину вона або порожня, або містить небагато хімуса.
Кінцева ділянка порожньої кишки, яка впадає в товстий кишечник і дещо відрізняється більшою товщиною та більшим вмістом лімфоїдних елементів виділяється як клубова кишка. Візуально визначити межу між порожньою та клубовою кишками важко, так як вона досить умовна, проте приблизно орієнтуються на зв’язку кінцевої частини клубової кишки, яка йде прямолінійно, зі сліпою. Найбільш розвинута клубова кишка в однокопитових, далі у всеїдних і хижаків.
Довжина відділів тонкого кишечнику, м
| Вид тварин | Дванадцятипала кишка | Порожня кишка | Клубова кишка |
| Кінь | 1 | 13 (30) | 1 |
| Велика рогата худоба | 1 | 38,5 | 0,5 |
| Свиня | 0,5 | 14,5 | 4 |
| Собака | 0,3 | 3 | 0,7 |
● Перехід тонкого кишечнику в товстий: у більшості ссавців кінець клубової кишки вдається втулкоподібно всередину просвіту сліпої кишки. Ця втулка в людини відома під назвою клубово-сліпої або Баугінової заслінки. В її товщі міститься м’язовий сфінктер, який регулює надходження вмісту із тонкого кишечнику в товстий. При підвищенні тиску в товстій кишці сфінктер закривається, перешкоджаючи поверненню вмісту назад. Заслінка добре виражена в свині, коня і слабо у великої рогатої худоби та собаки.
Вікові особливості органів середньої кишки:
1. в новонароджених і молодих тварин більша частина корму перетравлюється в тонкій кишці, довжина її в 2 рази більша, ніж у дорослих (у немовлят довжина кишечнику перевищує ріст тіла в 7 раз, у дорослої людини – в 3-4 рази);
2. топографічні особливості.
VII. Застінні травні залози
Печінка – велика застінна залоза середньої кишки, паренхіматозний орган червоно-бурого (коричнево-жовтого, бурувато-жовтого залежно від виду тварин) кольору.
Відносна маса органу: велика рогата худоба – 1,1%, кінь – 1,18%, свиня – 2,5%, собака – до 3,4%.
Абсолютна маса органу: велика рогата худоба – 3-4,5 кг, кінь – 4,5-5 кг, свиня – 2-2,5 кг, собака – до 0,5 кг.
Печінка – надзвичайно поліфункціональний орган:
1. виробляє жовч, яка сприяє перетравленню жирів, посилює дію ферментів кишкового соку, стимулює перистальтику кишечнику; за добу в людини виробляється 700-800 мл жовчі, у великої рогатої худоби та коня – до 6 л, у собаки – 250мл;
2. дезінтоксикаційна функція – знешкоджує речовини, які потрапляють із кишечнику, отримуючи при цьому кисень і живлення;
3. депо глікогену (тваринний крохмаль);
4. обмін білків і жирів;
5. синтез сечовини;
6. кровотворна функція, особливо в пренатальному періоді онтогенезу (відносна маса органу в цей період 9-14%);
7. орган імунної системи (клітини Купфера);
8. депо крові (до 20% крові);
9. внутрішня секреція і звертання крові;
10. депо вітамінів та їх синтез (А, В12), депо макро- та мікроелементів.
Структурна одиниця печінки – печінкова часточка. Печінка дуже швидко відновлюється після механічних пошкоджень, навіть видалення ⅔ її не загрожує смертю, маса і об’єм органу повертаються до норми, проте без збереження форми.
Жовчний міхур – резервуар для жовчі. Видалення переноситься легко, утворюється розширення за рахунок залишкової протоки. Відсутній в однокопитових, мозоленогих, північного оленя.
Підшлункова залоза – пухкий, відносно невеликий, паренхіматозний орган, сірувато-рожевого або з жовтим відтінком кольору, який складається з окремих маленьких залозистих часточок, пов’язаних в єдине ціле пухкою сполучною тканиною і має зовні часточковий вигляд.
Функції:
1. виділяє велику кількість безбарвного соку, який містить ферменти і володіє високою травною активністю (в коня і великої рогатої худоби 250-400 мл за годину);
2. містить острівці Лангерганса, клітини яких секретують гормон інсулін.
Відносна маса органу: кінь – 0,075%, велика рогата худоба – 0,093%, собака – 0,20-0,25%, людина – 0,13%.
Абсолютна маса органу: кінь – 250-300 г, велика рогата худоба – 400-450 г (теля – 14-19 г), свиня – 50-90 г.
Кількість соку (л / добу): велика рогата худоба – 7-7,5, кінь – 7,5-8,5, свиня – 7,0-8,0, собака – 0,2-0,3.
Підшлункова залоза складається з двох частин:
1. зовнішньосекреторна частина залози – виділяє секрет – панкреатичний сік, вона сильніше розвинута, зумовлює зовнішній вигляд залози, має часточкову будову і вивідні протоки;
2. внутрішньосекреторна частина залози – виділяє в кров гормони (інкрет), представлена дрібними епітеліальними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (Лангерганса) між часточками, вивідних протоків не мають.
Залоза в ссавців побудова майже однаково:
1. середня частина – тіло – завжди впирається в S-подібний згин дванадцятипалої кишки;
2. ліва бічна частина – шлункова лопасть (хвіст) – спрямована до шлунку і прилягає до його меншої кривизни, іноді досягає селезінки і лівої нирки;
3. права бічна частина – дванадцятипала лопасть (голівка) – витягнута на різну відстань за ходом дванадцятипалої кишки, досягає правої нирки (кінь, свиня, собака) або тягнеться до її тазового згину (велика рогата худоба).
Підшлункова залоза, як правило, має дві протоки:
а) основна (вірзунгова) – або пов’язана кінцевою частиною з жовчною протокою (дрібна рогата худоба, однокопитові, хижаки, мозоленогі), або відкривається самостійно в дванадцятипалу кишку (велика рогата худоба, свиня, кролик);
б) додаткова (санторінієва) – впадає в дванадцятипалу кишку самостійно (однокопитові, хижаки).
VIII. Задня кишка
Основні функції товстої кишки:
а) в травоїдних продовжується перетравлення клітковини: в коня – до 40-50%, велика рогата худоба – 30%, свиня – 20%, людина – 15%, в хижаків – не перетравлюється;
б) всмоктування поживних речовин (набагато менше, ніж у тонкій кишці) та інтенсивне всмоктування води;
в) формування та періодичне видалення через відхідник неперетравлених залишків корму у вигляді фекальних (калових) мас;
г) захист від процесів гниття білків, в результаті якого утворюються індол, скатол та інші дуже отруйні речовини.
Особливості товстої кишки:
1. в більшості випадків має великий просвіт (діаметр);
2. наявність на межі із тонкою кишкою особливого виросту – сліпої кишки;
3. складчастий характер завдяки особливій будові м’язового шару;
4. значно коротша, проте об’ємніша за тонкий кишечник, співвідношення довжини товстого кишечнику до тонкого складає: кінь – 1:3,4, велика рогата худоба – 1:6,3, свиня – 1:4,7, собака – 1:6,7, людина – 1:4,9;
5. чітко поділяється на три відрізки, які відмежовані один від одного та різко відрізняються за формою і розміщенням.
Характеристика оболонок товстої кишки:
1. слизова оболонка – потовщена, має характерні особливості:
- виражена поздовжня складчастість, особливо в каудальному напрямку;
- ворсини слабо виражені, а в кінцевій ділянці взагалі зникають; кількість крипт збільшується;
- велика кількість слизових залоз (на 1см² до 1000 залоз);
- переважають окремі лімфатичні вузлики, бляшки невеликі (в основному в сліпій кишці);
- поступовий перехід одношарового облямівкового епітелію → кубічний → плоский багатошаровий незроговілий і зроговілий (відхідник);
2. м’язова оболонка – сильно розвинута, поздовжні м’язові тяжі в деяких видів тварин (однокопитові, всеїдні) формують стрічки або тенії, котрі коротші за кишку і збирають її в складки з утворенням всередині кишень (випинів) і півмісяцевих складок, з’являється посмугована мускулатура, яка формує зовнішній сфінктер відхідника;
3. серозна оболонка – очеревина, в кінці трубки – адвентиція; товстий кишечник або підвішений на короткій брижі, або закріплений за допомогою складок і зв’язок, внаслідок чого малорухливий, особливо в тих випадках, коли сильно розвинутий; відносно розвинуту брижу має тонка (менша) ободова кишка коня.
Сліпа кишка – сліпий виріст на межі товстого і тонкого кишечнику. Величина, форма і розміщення значно коливаються.
1. зовсім відсутня – кашалот, дельфін, ведмідь, бегемот;
2. дуже сильно розвинута за наявності в кишковому тракті процесів бродіння (зброджування клітковини) – однокопитові, всеїдні;
3. порівняно добре розвинута в жуйних – велика та дрібна рогата худоба;
4. погано розвинута в м’ясоїдних, особливо в кішки;
5. дві сліпі кишки – антилопа, броненосець, хижі сумчасті, деякі гризуни.
В людини – черв’якоподібний придаток (відросток) сліпої кишки є імунокомпетентним органом (черевний мигдалик). Подібний до апендиксу утвір є у вузьконосих мавп, у гризунів – кролик, заєць.
Ободова кишка – за розмірами, довжиною і об’ємом є основною частиною товстого кишечнику. Назва – через схожість у людини з ободом.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 137; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!