Способи формалізації та реалізації господарських рішень

Умови забезпечення високої якості та ефективності господарських рішень

1. Умови забезпечення якості господарських рішень

2. Умови забезпечення ефективності господарських рішень

3. Забезпечення зіставленності (порівнянності) альтернативних варіантів ГР

4. Урахування факторів ризику й невизначеності при прийнятті рішень

5. Способи формалізації та реалізації ГР

Господарське рішення має бути оптимальним, ефективним і результативним. Оптимальність ГР — властивість ГР бути найкращим відповідно до критерію (системи критеріїв) оптимальності [24]. Ефективним є рішення, що приводить до потрібних і дієвих результатів. Результативним можна назвати рішення, реалізація якого приводить до остаточних результатів.

Системний аналіз та системний підхід до господарських рішень

Зі словом «система» ми зустрічаємося постійно: Сонячна система |га система ціноутворення, банківська система і система матеріального постачання тощо. Насправді поняття системи надзвичайно широке, воно охоплює багато сторін пізнавальної та практичної діяльності людини. Тому строгого, єдиного визначення поняття системи не існує.

Система (у перекладі з грецької - ціле, зіставлене з частин) - це сукупність елементів, які структурно пов'язані, утворюють єдину цілісність та об'єднані на основі досягнення єдиної мети.

Елемент системи - це її найпростіша, неподільна функціональна частина.

Середовище - це множина об'єктів, які знаходяться поза даною системою і (або) впливають на неї, або перебувають під її впливом.

Підсистема - це окрема самостійна частина системи, виділена за певною ознакою, яка може бути розкладена на елементи в межах даного дослідження. Підсистема відрізняється від звичайної групи об'єднаних елементів, для якої не виконується умова цілісності.

Властивості елементів системи відображаються у її характеристиках, які діляться на якісні і кількісні.

Кількісна характеристика системи називається параметром. Зауважимо, що іноді поняття «параметр» і «характеристика» ототожнюють на підставі того, що до них можна застосувати числову міру, але характеристика може бути і якісною, оскільки не завжди можливо (або навіть недоцільно) здійснювати кількісну оцінку будь-якої властивості.

Стан системи описується множиною значень характеристик системи в даний момент часу. Зміна довільного значення будь-якої характеристики системи означає перехід системи з одного стану в інший. Таким чином можна отримати набір станів системи.

Процес - це набір станів системи, який відповідає впорядкованій множині значень деякого параметра, зі зміною якого змінюються властивості, або характеристики самої системи. Здебільшого таким параметром є час.

Основними характеристиками системи є її структура та мета функціонування. Під структурою системи розуміють сукупність її складових елементів, множину взаємозв'язків між ними та із зовнішнім середовищем. Під метою системи розуміють призначення, основну ціль, заради якої система функціонує. Мета залежить від предметної області та завдань дослідження і відіграє роль системоутворюючого фактора. Кожна система повинна характеризуватися єдністю функції та структури. Природно, що в процесі функціонування і розвитку системи відбуваються зміни як в самій системі, так і в зовнішньому середовищі. Внаслідок цього можуть змінюватися функція та структура системи, при цьому ефективність функціонування системи може як підвищуватись, так і знижуватись.

Для опису розвитку системи як сукупності її станів необхідно знати способи функціонування системи, умови її взаємодії із зовнішнім середовищем, а також способи управління розвитком системи та її елементів.

Поняття система невіддільне від понять системного аналізу та системного підходу. Поняття система, процес, вхід, вихід, обернений зв'язок, обмеження використовуються не тільки у системному підході, а й у системах іншої природи: системного проектування, системного управління тощо. Спільним є те, що при системному підході до різних процесів (вибір проекту, розробка плану розвитку підприємства, планування бюджету країни) необхідно дослідити зв'язок даної системи з іншими системами, визначити вхід (вхідна інформація), вихід (рішення), обернені зв'язки (аналіз рішення) і обмеження (матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні ресурси тощо). На рис. 1.1 - графічне зображення системи. Управління системою необхідне для забезпечення її цілеспрямованої поведінки при зміні умов зовнішнього середовища або умов її функціонування. Управління досягається за рахунок відповідної організації системи, під якою розуміють її структуру та спосіб функціонування.

В основу системного підходу до розв'язування різноманітних задач покладено такі послідовні логічні процедури:

· встановлення мети функціонування системи;

· визначення альтернативних засобів досягнення мети;

· визначення ресурсів, необхідних для кожної альтернативи;

· побудова математичної моделі;

· визначення критеріїв вибору кращих альтернатив. В процесі формування господарських рішень можна виділити наступні етапи:

1. Аналіз проблеми.

2. Визначення елементів системи.

3. Аналіз структури системи.

4. Формулювання загальної мети і стратегії розвитку системи.

5. Декомпозиція мети.

6. Виявлення ресурсів, композиція цілей.

7. Аналіз стійких тенденцій і прогноз розвитку системи.

8. Оцінка та вибір альтернативних варіантів господарських рішень.

9. Реалізація варіантів господарських рішень та оцінка їх ефективності.

Системний аналіз - це комплексний підхід до вирішення проблем, методологія дослідження об'єктів з метою визначення найбільш ефективних методів управління ними. Предметом системного аналізу в економіці є системи з великою кількістю елементів, які, в свою чергу, характеризуються великою кількістю параметрів. Залежності між об'єктами та їх параметрами настільки різноманітні та складні, що загалом проблеми, які вони характеризують, можна поділити на три основних класи: добре структуровані, неструктуровані та слабо структуровані. У таблиці 1.2 наведені характерні властивості класифікованих проблем та відповідні методи їх вирішення.

Клас проблем	Характеристика проблем	Методи вирішення
Добре структуровані проблеми	Залежності між елементами, ознаками і характерне тиками можуть бути виражені в числах чи символах, що приводять до кількісних оцінок.	Методи математичного моделювання (класичні методи), ланцюгове моделювання, лінійне, нелінійне та інші види математичного програмування, теорія масового обслуговування
Неструктуровані проблеми	Істотні залежності, характеристики і ресурси описані якісно, кількісні залежності між ними невідомі, або ж виявити їх дуже складно.	Інтуїтивні методи (експертиза, «мозковий штурм», метод комісії та ін.), метод побудови сценаріїв, евристичні методи
Слабо структуровані проблеми	Містять в собі якісні елементи і кількісні показники, причому якісні категорії здебільшого домінують	Системний аналіз, теорія тор, теорія корисності, методи евристичного моделювання.

Зауважимо, що у системному аналізі дані й показники набувають, крім кількісних ознак, ще й якісного вираження. Наприклад, авторитет майстра, його внесок у виробництво чи моральний стан працюючих, їх відношення до роботи практично не можна виразити кількісно, але в багатьох випадках саме ці фактори є вирішальними для оцінки ефективності їх професійної діяльності.

При системному аналізі можна виявити не тільки причини, що викликають які-небудь негативні наслідки, але й умови їх виникнення, а також передбачити проведення відповідних заходів, що ліквідують негативні явища. Таким чином, системний аналіз допомагає вивчити проблему більш глибоко і всебічно, ніж при звичайному економічному аналізі.

Але разом з тим недоліком системного аналізу є проблема неповноти інформації, адже оцінити вплив моральних чи соціально-політичних факторів можна тільки на основі власних думок чи інтуїції осіб, які приймають господарські рішення.

Таким чином, найважливіші принципи системного аналізу полягають в наступному: процес прийняття господарських рішень повинен починатися з виявлення і чіткого формування кінцевої мети; необхідно розглядати всю проблему як цілісну єдину систему і виявити всі наслідки й взаємозв'язки кожного індивідуального рішення; виявити і проаналізувати можливі альтернативні шляхи досягнення Мети; конкретизувати мету окремих підрозділів, яка не повинна вступати в конфлікт з метою всього підприємства, об'єднання.

Найважливішою процедурою системного аналізу є побудова узагальненої моделі, що відображає всі фактори і взаємозв'язки реальної Ситуації, які можуть проявитися у процесі реалізації рішення. Одержана модель досліджується з метою виявлення близькості результату Використання того чи іншого із альтернативних варіантів до бажаного, порівняння витрат ресурсів кожного з варіантів, встановлення рівня чутливості моделі до різних зовнішніх впливів.

Коли є одна чітко виражена ціль, ступінь досягнення якої можна оцінити на основі одного критерію, використовують методи математичного програмування. Якщо ступінь досягнення мети оцінюється за декількома критеріями, використовують апарат багатокритеріальної оптимізації, за допомогою якого проводиться впорядкування критеріїв і визначення важливості кожного з них, або методологія теорії корисності.

1. Умови забезпечення якості господарських рішень

Високий рівень конкурентного середовища змушує кожну особу, що приймає певне господарське рішення, звертати увагу на якість і ефективність прийняття останнього. При цьому особливе місце у системі показників, які дають можливість визначити доцільність прийнятого господарського рішення, посідає його якість.

Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження [49].

Під якістю господарського рішення розуміють сукупність їх властивостей (наукова обґрунтованість, узгодженість, цілеспрямованість), які є передумовою досягнення поставлених цілей з мінімальними затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Основні параметри якісного рішення:

· повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі);

· своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття й виконання);

· оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

Показники якості прийнятого господарського рішення:

Ø показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно — він наближається до одиниці;

Ø ступінь ризику (ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього);

Ø імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;

Ø коефіцієнт апроксимації (ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена).

Основні умови забезпечення якості господарського рішення:

ü застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

ü вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;

ü забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;

ü структуризація проблеми та побудова дерева рішень;

ü забезпечення багатоваріантності рішень;

ü правова обґрунтованість рішення;

ü розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації;

ü наявність механізму реалізації рішення.

Параметри якості рішення залежать від вхідної інформації.

Вважається, якщо якість входу оцінюється на «задовільно», то при будь-якому рівні якості процесу в системі розробки й прийняття рішення якість виходу, тобто якість рішення, буде задовільним.

Ефективність рішення характеризується рівнем його результативності. В[1], наприклад, ефективність та ресурсна результативність ГР ототожнюються, що, на думку автора цього конспекту лекцій, не можна вважати достатньо обґрунтованим. На підтвердження цієї думки можна послатися на протиріччя між сутністю різних видів ефективності, наведених в [1] (див. рис.1.1), що унеможливлює забезпечення одночасно високого рівня результативності за всіма видами ефективності.

2. Умови забезпечення ефективності господарських рішень

Інший аспект доцільності прийнятого господарського рішення полягає в його ефективності.

Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результативність, здобуту в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

Виділяють такі види ефективності господарського рішення [41], сутність яких розкрито на рис. 1.1.

Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме:

· людський фактор (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, творча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах можливого покарання в разі невдачі);

· інформаційний фактор (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією));

· організаційний фактор (здатність організації вчасно перешикуватися для усунення нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них); своєчасність виявлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод);

· матеріальний фактор (наявність необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).

Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен з факторів може або сприяти, або перешкоджати підвищенню ефективності ГР.

Загалом, ефективність господарського рішення визначається досягненням поставлених цілей [13]. Для цього воно має відповідати таким вимогам:

Ø мати механізм реалізації (тобто рішення слід сформулювати таким чином, щоб воно охоплювало організацію, контроль процесу його реалізації);

Ø бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рішення на основі пізнання й використання об’єктивних законів і тенденцій, властивих економіці);

Види ефективності ГР	Сутність виду ефективності
Організаційна ефективність	Факт досягнення організаційних цілей, пов’язаних Із реалізацією потреб людини в організації життя, безпеці, управлінні, стабільності, завдяки якомога меншій кількості працівників за мінімальний час
Технологічна ефективність	Факт досягнення певних результатів {галузевого, національного або світового технологічного рівня виробництва), запланованих у бізнес-плані, за більш короткий час або з меншими фінансовими витратами
Психологічна ефективність	Факт досягнення психологічних цілей, що реалізують потреби людини в коханні, сім’ї, вільному часі для більшої кількості працівників за коротший час або з меншими фінансовими витратами
Екологічна ефективність	Факт досягнення екологічних цілей організації та персоналу, що реалізують потребу людини в безпеці, здоров’ї, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами
Економічна ефективність	Співвідношення вартості додаткового продукту, отриманого в результаті реалізації рішення, та витрат на його розробку й реалізацію
Соціальна ефективність	Факт досягнення соціальних цілей, що реалізують потреби людини в інформації, знаннях, самовираженні, за більш короткий час силами меншої кількості працівників, з меншими фінансовими втратами
Правова ефективність	Ступінь досягнення правових цілей, що реалізують потреби людини в безпеці та порядку, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами
Етична ефективність	Факт досягнення моральних цілей організації, персоналу, що реалізують потребу людини в дотриманні норм поведінки, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами

Рис. 1.1. Види ефективності господарських рішень

Ø бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу); можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);

Ø забезпечувати цілеспрямованість (відповідність цілям, поставленим перед об’єктом, діяльності якого рішення стосується безпосередньо);

Ø мати кількісну та якісну визначеність (обов’язкове встановлення конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність характеризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);

Ø забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалізації;

Ø мати конкретний зміст і обґрунтованість;

Ø враховувати реальний масштаб часу;

Ø забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);

Ø бути гнучким (можливість зміни мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);

Ø мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття); законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);

Ø досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить максимальний результат за мінімальних витрат);

Ø бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);

Ø можливість верифікації та контролю виконання.

Прийняття ефективного рішення залежить також від наявності певних умов та усунення перешкод (рис. 1.2).

Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів [5]. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

Рис. 1.2. Умови та перешкоди прийняття ефективного рішення

В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладено системний підхід як найбільш розроблений і апробований. Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати [5]:

· пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період (цілі всіх структурних елементів прийняття рішення, цілі особи, яка приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);

· урахування невизначеності та надійність (урахування у прийнятті та реалізації рішень факторів невизначеності й випадковості);

· прогнозованість (прийняті рішення мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень — економічних, соціальних, екологічних тощо);

· єдність (усі елементи системи прийняття й реалізації рішень перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

· взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тільки між собою, але і з навколишнім середовищем);

· ієрархія (усі елементи системи розробки, прийняття й виконання ГР перебувають в ієрархічному взаємозв’язку підпорядкування й відповідальності);

· функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

Визначення ефективності прийнятих ГР пов’язано з такими труднощами [24]:

ü суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;

ü об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі розробки, прийняття та реалізації рішення;

ü відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.

Результативність рішення може бути оцінена певною системою показників ефективності, специфічних для кожного виду ефективності. При розробці ГР враховується здебільшого тільки економічна ефективнісь рішення шляхом включення економічних показників у критерій результативності (цільову функцію, для оптимізаційних задач), а показники, що характеризують інші види ефективності можуть включатися у обмеження задачі (економіко-математичної моделі, для оптимізаційних задач). Внаслідок цього високоефективне рішення за економічними критеріями може бути, наприклад, відносно низькоефективним за екологічними критеріями, якщо обмеження за економічними показниками встановлено лише на рівні допустимих екологічних норм і нормативів, тощо. Отже, ототожнювати результивність і ефективність рішення неправомірно, якщо між цими поняттями не встановлено відповідних кількісних зв`язків.

Рішення приймається в інтересах певних осіб, а наскільки дієвим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.

Виконати перераховані умови підвищення якості й ефективності ГР досить важко, і це вимагає значних витрат. Мова про виконання повного набору перерахованих умов може йти тільки для раціональних ГР по капіталомістких об’єктах (довготривалим проектам із залученням сторонніх інвесторів), які розробляються та приймаються за методологією «Проектного аналізу». Разом з тим конкуренція об’єктивно змушує кожного інвестора підвищувати вимоги до якості і ефективністі ГР. Тому зараз позитивною є тенденція до збільшення на основі автоматизації процесів господарської діяльності підприємства числа умов підвищення якості й ефективності рішень, що враховуються.

Ефективність та якість господарських рішень можна оцінити такими показниками:

· економічна ефективність рішень - відношення результативності реалізації рішень до витрат на досягнення поставлених цілей;

· коефіцієнт економічності реалізації рішень - відношення нормативних (планових) витрат на реалізацію рішень до фактичних виробничих витрат;

· коефіцієнт своєчасності розробки рішень - відношення нормативного (директивного) строку підготовки рішень до фактичної тривалості розробки рішень;

· коефіцієнт успішності - відношення підготовлених у визначений строк і затверджених проектів рішень до загальної кількості рішень, підготовлених підрозділом за звітний період.

Однак прийняте рішення може бути і неефективним, що зумовлюється такими факторами:

· неадекватне співвідношення між рішенням та стилем його прийняття;

· невміння визначити суть проблеми чи розпізнати дійсну її причину;

· невміння вчасно відмовитись від попереднього неправильного рішення;

· недостовірна чи неадекватна інформація;

· брак ресурсів;

· відкладання прийняття рішень до останнього терміну;

· ігнорування чи приховування проблеми;

· неадекватність рівня підготовки та прийняття рішень (некомпетентність особи, що приймає рішення);

· непередбачувані обставини;

· неякісне виконання рішення;

· недостатній рівень аналізу;

· надлишок інформації;

· надлишок осіб, залучених до процесу прийняття рішень,

· перешкоди у процесі прийняття рішень на підприємстві, обумовлені внутрішньою політикою.

3. Забезпечення зіставленності (порівнянності) альтернативних варіантів ГР

Як відзначалося в попередньому розділі, однією з умов підвищення якості й ефективності ГР є забезпечення багатоваріантності рішень, Це означає, що некоректно розробляти менш двох варіантів проектів рішень для передачі їх на розгляд особі, що відповідає за прийняття рішення (ОПР).

При цьому альтернативні варіанти ГР повинні приводитися в порівнянний вид за наступними умовами правомірності зіставлення різних варіантів рішень, у результаті прийняття яких може бути досягнута одна и та сама функціональна мета рішення. Це такі основні умови (фактори) правомірності зіставлення різних варіантів рішень:

· фактор впливу умов застосування (експлуатації) засобів праці на їх продуктивність та інші економічні показники;

· фактор часу (час здійснення проектів або інвестицій);

· фактор якості об'єкта;

· фактор масштабу (обсягу) виробництва продукції підприємства;

· рівень освоєння продукції підприємства у виробництві;

· умови застосування (експлуатації) засобів праці (або продукції) підприємства за термінами введення у експлуатацію (початку використання);

· фактор інфляції;

· умови порівнянності варіантів за екологічними і соціальними факторами;

· метод одержання інформації для ГР;

· фактор ризику й невизначеності.

У кожному конкретному випадку альтернативні варіанти ГР можуть відрізнятися не по всіх факторах. Визначення складу факторів, необхідних для формування інформації по альтернативних варіантах проектів рішень здійснюється фахівцем із предметної області ГР.

Основні правила забезпечення зіставленності альтернативних варіантів управлінського рішення:

· кількість альтернативних варіантів повинна бути не менше двох;

· за базовий варіант рішення повинен прийматися:

- при розробці нової продукції підприємства – найновіший і найкращий за основними показниками проектний або існуючий варіант вітчизняного або іноземного виробництва із тим же самим функціональним призначенням;

- при заміні існуючих засобів праці, що на час прийняття рішення знаходяться у експлуатації на підприємстві або предметів праці, що використовується підприємством – варіант засобів або предметів праці, який підлягає заміні, тобто існуючий варіант. Так само за базовий визначається існуючий варіант у разі прийняття рішення щодо впровадження нових способів вирішення функціональних завдань підприємства, способів організації виробництва, заміни організаційних структур, оновлення і підвищення кваліфікації персоналу тощо.

· значення показників різних варіантів повинні бути приведені до значень аналогічних показників одного із варіантів рішень, які вибрані для аналіз і розробки (базового або одного із проектних варіантів), за допомогою одного із способів забезпечення зіставленності варіантів за необхідними факторами;

· формування альтернативних варіантів повинне здійснюватися на основі умов забезпечення високої якості й ефективності управлінського рішення (див. попер. розділ 1.2);

· для скорочення часу, підвищення якості рішення й зниження витрат рекомендується ширше застосовувати сучасні інформаційні системи і комп`ютерні технології, зокрема, створювати і використовувати бази рішень для інформаційного і програмного забезпечення процесу розробки й прийняття рішень.

Розглянемо методичні рекомендації щодо забезпечення порівнянності варіантів за перерахованими вище десятьма факторами. Число факторів, що враховуються, визначається конкретною ситуацією, тобто специфікою ГР.

Фактор впливу умов застосування (експлуатації) засобів праці на їх продуктивність та інші економічні показники. Забезпечення порівнянності альтернативних варіантів за цим фактором здійснюється для того, щоб мати можливість порівнювати різні варіанти рішень за значеннями основних економічних та фінансових показників засобів праці, перерахованих для рівних значень об`ємних показників.

Приклад. На міському автобусному маршруті використовуються автобуси типу «А» на 40 пасажирських місць і типу «Б» на 20 місць. Середня швидкість перевезень для автобусів обох типів рівна і складає 30 км за годину. Середня зайнятість автобусів складає 100% відносно кількості пасажирських місць. Собівартісь однієї години використання автобусів на маршруті дорівнює: для автобусу типу «А» 120, а типу «Б» - 72 грн. за годину. За рівності інших умов треба порівняти ці 2 типи автобуси за показниками продуктивності і собівартості перевезень.При цьому відмітимо, що за показником «Собівартісь однієї години використання» автобуси порівнювати не можна, оскільки вони різняться, насамперед, кількістю пасажирських місць, яка, в певній мірі, наряду з іншими техніко-експлуатаційними показниками, впливає на значення таких показників, як «Годинна продуктивність» та «Річна продуктивність».

Розв`язання задачі: Собівартість перевезень = Собівартість однієї години/ Годинна продуктивність; Годинна продуктивність = Кількість пасажирських місць х Середня швидкість перевезень х Середня зайнятість автобусів/ 100%. Для автобусів типу «А» годинна продуктивність дорівнюватиме 1200 пасажиро-км/годину (40 х 30 х 100/100), а для автобусів типу «Б» - 600 пасажиро-км/годину (20 х 30 х 100/100). Собівартість перевезень для автобусів типу «А» дорівнюватиме 0,10 грн./пасажиро-км (120/1200), а для автобусів типу «Б» - 0,12 грн./пасажиро-км (72/600).

Для наведеного прикладу за показником «годинна продуктивність» видно, що за інших рівних умов для виконання заданого об`єму робіт знадобилося б вдвічі більше автобусів типу «Б», ніж типу «А», якби на маршруті використовувалися автобуси лише одного типу. При цьому за показником «собівартість перевезень», який при розробці рішень може бути критеріальним показником, можливо зробити висновок, що на даному маршруті автобуси типу «А» на 20% економічніші за автобуси типу «Б». Проте у загальному випадку для визначення потрібної кількості автобусів необхідно враховувати також змінність (режим) їх роботи шляхом аналізу їх річної продуктивності.

Фактор впливу умов застосування (експлуатації) засобів праці на їх продуктивність та інші економічні показники враховується, здебільшого, шляхом розрахунку значень питомих показників (див. розд.8.2).

Фактор часу. Урахування фактору часу здійснюється шляхом приведення до одного моменту часу ( на початок або на кінець життєвого циклу проекту) одноразових і поточних витрат й фінансових результатів, пов’язаних зі створенням, виробництвом, експлуатацією нової техніки, а також інших систем (товарів) довготривалого використання. Це значить, що всі витрати, здійснювані у різні роки, а також отримані позитивні виробничі результати повинні бути оцінені з єдиних позицій, а саме з позицій року, до якого приведені різночасові вартості грошей по ГР (див.розд.8.3).

Фактор якості об’єкта. Цей фактор при розробці управлінського рішення враховується зазвичай за наступною формулою:

Ф_{стар..прив}_. _нов.= Ф_стар_.(П_нов/ П_стар ) a , (1.1)

де Ф_{стар..прив}_. _нов.— приведене за якістю до нового варіанта значення функції старого варіанта об’єкта (інвестиції, ціна, собівартість, трудомісткість, витрати в сфері споживання тощо);

Ф_стар_. — значення функції старого варіанта об’єкта ;

П_нов , П_стар - значення параметра, за яким оцінюється якість нового і старого варіанта об’єкта, відповідно (продуктивність обладнання, максимальне комерційне завантаження літака тощо);

a— коефіцієнт, що враховує вплив фактора якості об’єкта за вибраним параметром на значення його функції.

Приклад. Ціна старого варіанта (автобуса типу «А» на 20 пасажирських місць) Фстар. дорівнює 400 тис. грн. Його планують замінити на автобус типу «Б» на 40 місць з ціною Фнов. 750 тисяч грн.

Якщо автобуси мають приблизно однакові інші параметри, крім кількості пассажирсьних місць, а значення a=1, то Фстар..прив. нов. = 800 тисяч грн. Отже, оскільки Фнов. < Фстар..прив. нов. ГР доцільно прийняти. (400(40/20)=800 тис. грн. 750<800.

Слід відмітити, що між значенням функції та параметра зворотня залежність (тобто варіант з меншим значення параметра є кращим за даною функцією) у формулі ( 1.1) П_нов , П_стар слід поміняти місцями. (400(20/40)=200 тис. грн. 750 більше 200.

Фактор якості проявляється також у зниженні річної продуктивності (корисного ефекту) об’єкта й рості витрат на його експлуатацію, ремонт. Наприклад, по металорізальному устаткуванню коефіцієнт щорічного зниження продуктивності й збільшення витрат у сфері споживання становить 0,02-0,05 [1]. Порівнювати між собою слід лише близькі за якістю (однорідні за якістю) варіанти рішень.

Фактор масштабу (обсягу) виробництва товару. Цей фактор при розробці управлінського рішення враховується зазвичай за наступною формулою:

Фм.в _{стар..прив}_. _нов.= Фм.в _стар.К_N , (1.2)

де Фм.в _{стар..прив}_. _нов — приведене за масштабом виробництва нового варіанта значення функції старого варіанта об’єкта (інвестиції, ціна, собівартість, трудомісткість, витрати в сфері споживання тощо);

Фм.в _стар.— значення функції старого варіанта об’єкта ;

К_N — коефіцієнт, що враховує фактор масштабу виробництва.Коефіцієнт К_N визначається індивідуально для кожного виду продукції. Форма зв’язку між економічним показником товару й масштабом його виробництва показана на рис. 1.1.

Рисунок 1.1. Залежність між собівартістю (трудомісткістю) виготовлення продукції та масштабом (річною програмою) її виробництва.

На рисунку N_нас — програма насичення, коли при її збільшенні не знижується собівартість (трудомісткість) продукції, тому що цей фактор вичерпав себе, рівень автоматизації виробництва оптимальний. За оцінками, за рахунок росту масштабу виробництва можна знизити собівартість продукції до трьох разів, підвищити її якість до 40%, але при цьому ростуть витрати у споживача продукції за рахунок скорочення параметричного ряду й недовикористання продукції [1].

Рівень освоєння товару у виробництві. Цей фактор ураховується тільки в тому випадку, коли потрібно визначити собівартість або трудомісткість перших серійних зразків або партій продукції до повного її освоєння в серійному виробництві. В умовах твердої конкуренції спостерігається тенденція до скорочення тривалості серійного випуску продукції до 2-5 років. Тому скорочується й період освоєння нового товару у виробництві. Припустимо, якщо тривалість серійного випуску продукції дорівнює трьом рокам, то освоєння її у виробництві (налагодження устаткування, технології, організації виробництва тощо) триває не більше 6 місяців. Після цього строку фактор освоєння вже не впливає на економічні показники. Для кожного виду продукції коефіцієнт освоєння визначається індивідуально.

Наприклад, для побутових газових плит коефіцієнт освоєння наведений у табл. 1.4 [1]. За даними табл. 1.4. можна зробити висновок, що собівартість виробництва газової плити № 60000 вище за собівартість плити № 500 (приблизно 0,8% програми випуску) приблизно у 3 рази, а за умов практично повністю освоєного виробництва собівартість майже не зменшується (див. коефіцієнт освоєння для плит № 60000 і № 30000).

Таблиця 1.4

Коефіцієнт освоєння побутових газових плит у масовому виробництві

Показник	Порядковий номер плити (з початку масового виробництва)
Показник	500	1000	3000	10 000	30 000	60000
Коефіцієнт освоєння	3,10	2,05	1,35	1,10	1,03	1,01

Умови застосування (експлуатації) засобів праці (або продукції) підприємства за термінами введення у експлуатацію (початку використання). По мірі освоєння будь-якого нового технічного засобу (зразка нової техніки) у експлуатації поточні витрати (або експлуатаційні витрати) на одиницю продукції зазвичай знижуються. Це пояснюється ростом продуктивності праці й поступовим технічним удосконаленням засобу в процесі його технічної експлуатації (продовження міжремонтних строків, скорочення обсягів регламентних робіт, застосування прогресивніших форм технічного обслуговування тощо). Тому порівнювати експлуатаційні витрати по технічних засобах одного функціонального призначення можна лише з урахуванням їх зміни по роках експлуатації. Особливо це стосується технічних засобів із довготривалим життєвим циклом.

Наприклад, транспортні літаки рекомендується порівнювати за значеннями експлуатаційних витрат, досягнутих на п’ятому році від початку їх експлуатації.

Фактор інфляції. Цей фактор ураховує знецінення грошей, що проявляється у формі росту цін на товари й послуги без підвищення їхньої якості.

Фактор інфляції не слід ототожнювати з фактором часу. Останній ураховує «віддачу» грошей для кредитора проекту і «втрату» - для позичальника у часі незалежно від темпів інфляції (які теоретично можуть дорівнювати нулю). Безумовно, при визначенні коефіцієнта приведення різночасових витрат (вигід) враховується й прогноз темпів інфляції. Однак при економічному обґрунтуванні ГР (інвестиційних проектів) фактор часу в змісті «віддачі та втрати» грошей і фактор інфляції в змісті їхнього знецінення варто враховувати роздільно.

Фактор інфляції при забезпеченні порівнянності альтернативних варіантів ГР рекомендується враховувати за формулою:

Y_{t.прив..to} = Y_t₀ J _t..to, (1.3)

де Y_{t.прив..to} — приведене до нових умов за рівнем інфляції значення функції (ціна, інвестиції тощо) у t –ому році відносно значення функції у t₀-ому році;

Y_t₀ — значення функції у t₀-ому році;

J _t..to— індекс інфляції за аналізований період від t₀–ого по t –ий рік.

ндекси інфляції можуть різнитися у залежності від виду продукції у аналізованому періоді [1].

Умови порівнянності варіантів за екологічними і соціальними факторами. Порівнянність варіантів передбачає можливість ухвалення рішення про впровадження у виробництво й експлуатацію лише тих варіантів ГР, які відповідають вимогам охорони праці, техніки безпеки, не роблять наднормативних шкідливих впливів на навколишнє середовище. У тому випадку, якщо базовий варіант не відповідає хоча би одному із зазначених вимог, то пропонований варіант повинен бути прийнятий до реалізації (при усуненні недоліків базового варіанта) навіть тоді, коли не представляється можливим дати економічне обґрунтування додаткових витрат, що направляються безпосередньо на усунення недоліків соціального характеру, властивих базовому.

Метод одержання інформації для ГР. При розробці варіантів рішення варто користуватися однаковими підходами й методами одержання інформації й виконання розрахунків, тому що в противному випадку у вихідну інформацію будуть привноситися різні за значенням погрішності за даним фактором. Наприклад, якщо по одному альтернативному варіанту будуть застосовуватися методи екстраполяції, по іншому – експертні, а по третьому – параметричні методи прогнозування, то ці варіанти не будуть зіставляємі у зв'язку з різними підходами й точністю прогнозів [1].

4. Урахування факторів ризику й невизначеності при прийнятті рішень

У економічній навчальній і науковій літературі можна знайти досить багато визначень і тлумачень термінів «ризик» та «невизначеність». Зупинимося на визначеннях цих понять, приведених в [2]:

«Господарський ризик — це специфічна характеристика в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від цілей, бажаного результату; втрати суб'єктом господарювання частини своїх прибутків тощо).

Невизначеність — це об'єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об'єктивні та суб'єктивні фактори функціонування системи, неоднозначність її параметрів.»

В цілому можна погодитися з цими визначеннями. Проте, думається, краще було б замість «непередбачуваних наслідків» записати «можливих негативних або позитивних наслідків», оскільки ймовірність їх виникнення може бути розрахована лише на основі статистичного аналізу випадкових (ризикових) подій, що реально відбулися у господарській практиці або шляхом проведення експертної оцінки, якщо ГР приймається в умовах невизначенності. До того ж ризиковані ГР можуть бути прийняті із метою одержання додаткового економічного ефекту (зменшення собівартості продукції, збільшення акціонерного капіталу, підвищення рентабельності тощо).

На практиці можливість виникнення певних подій оцінюють фахівці з предметної області ГР (економісти, технологи, менеджери з персоналу, маркетологи тощо), а ймовірність їх виникнення - фахівці з ризикології (теорії та практики оцінки ризиків). Щоб забезпечити порівнянність різних варіантів ГР необхідно мати єдиний склад фахівців для аналізу і обґрунтування кожного із цих варіантів та єдине інформаційне, методичне і правове забезпечення.

Основними показниками, що використовуються для порівняння різних варіантів ГР із урахуванням ризику та невизначенності і вибору кращого з них, є показники очікуваного ефекту Еоч , значення якого розраховується за формулою математичного очікування:

, (1.4)

де - очікуваний економічний ефект (річний, грн./рік – для ГР, що не потребує сторонніх інвестицій і має термін розробки менше одного року; інтегральний(за період життєвого циклу), грн. – для інвестиційних ГР (проектів) , що реалізуються протягом тривалого періоду і обґрунтовуються за методологією проектного аналізу);

- і-та складова очікуваного ефекту, що розрахована для випадку її безумовного забезпечення (наприклад, зменшення собівартості продукції за рахунок економії матеріалів; економії робочого часу (зарплати); питомих капітальних затрат тощо).

Для інвестиційних проектів, зазвичай, складові розраховуються по роках реалізації проекту, тобто «i» означає номер року, а - річну складову очікуваного інтегрального економічного ефекту); - ймовірність одержання і-ої складової очікуваного ефекту , частка одиниці.

У загальному випадку розрахунок очікуваного інтегрального ефекту рекомендується проводити за формулою:

E_оч= λ E_max + (1 – λ) E_min , (1.5)

де E_max і E_min — найбільше (оптимістичне) й найменше (песимістичне) із можливих значень інтегрального ефекту, яку розраховують фахівці-ризикологи для певного варіанта ГР, грн;

λ — норматив для урахування невизначеності ефекту, що відображає перевагу оптимістичного над песимістичним , або ж навпаки – песимістичного над оптимістичним значенням очікуваного ефекту. Значення цього нормативу рекомендується приймати рівним 0,3 [1].

Способи формалізації та реалізації господарських рішень

У разі прийняття певного господарського рішення необхідно визначити оптимальні форми його вираження та реалізації. Залежно від умов розробки господарських рішень можуть використовуватися форми [41], наведені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Основні форми вираження господарських рішень

Форма вираження	Визначення
Акт	Рішення широкого кола державних і суспільних організацій; може мати міжнародний характер
Акцепт	Рішення щодо прийому пропозицій про укладання угод на запропонованих в оферті умовах
Бюлетень	Рішення керівника щодо короткого повідомлення підлеглих про стан справ; суспільне значення
Вказівка	Рішення методичного, технологічного характеру, яке реалізується у формі настанов та роз’яснень
Декларація	Урочиста програмна заява керівника
Договір	Рішення щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав і зобов’язань у комерційних та некомерційних сферах діяльності
Закон	Рішення державної влади, яке має загальнообов’язковий та незмінний характер
Заява	Офіційна заява керівника найвищого рангу
Повідомлення про зміну	Рішення щодо суттєвих змін у будь-якій діяльності
Інструкція	Рішення, яке встановлює порядок та спосіб виконання будь-якої дії
Кодекс	Збірка законів
Концепція	Система поглядів керівника, відображена в будь-якому документі
Модель (процесу або явища)	Рішення, що завдяки певним елементам і зв’язкам із визначеною точністю відтворює реальні процеси чи події
Наказ (письмовий або усний)	Нормативний документ — рішення керівника організації або її великого підрозділу; обов’язкове для виконання
Норма	Чинний закон держави, у галузі чи компанії, порядок дій в будь-якій галузі, наприклад, норма права, норма поведінки
Огляд	Стисла інформація стосовно будь-яких процесів або явищ
Оферта	Рішення, зазвичай комерційного характеру, з пропозицією будь-якій особі укласти угоду на вказаних умовах. Оферта й акцепт складають контракт
Перелік	Інформація, класифікована в якомусь порядку
План	Рішення, яке відображає цілі та конкретні задачі діяльності, засоби, методи та час їх реалізації
Положення	Рішення, що включає певний набір законів, правил та інструкцій, які регламентують певний вид діяльності
Порядок	Документ щодо доцільної розстановки об’єктів для раціональної діяльності
Постанова	Колективне або індивідуальне рішення вищого органу влади для будь-якої організації; статус постанови переважає статус наказу
Правила	Рішення, з урахуванням традицій організації, у формі набору сталих норм поведінки й діяльності певних груп працівників
Прейскурант	Довідник, який включає ціни, тарифи на товари, послуги
Прес-реліз	Спеціальний бюлетень для термінової публікації в засобах масової інформації, який формується урядовими установами, міжнародними організаціями та прес-бюро
Протокол	Рішення, що відображають будь-які події
Розпорядження	Рішення керівника, не наділеного адміністративними функціями щодо питань технології, організації праці та техніки безпеки
Статут	Набір правил, які регулюють діяльність організацій
Угода	Рішення, що формує загальну позитивну інфраструктуру будь-якої діяльності
Указ	Рішення глави держави, затверджене парламентом; має силу закону

Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах:

· ділова бесіда — спеціально організована керівником зустріч із підлеглим (групою підлеглих) для обміну думками за заздалегідь обумовленою тематикою, актуальною для компанії;

· ділова гра (тренінг) — спеціально організована інтенсивна діяльність робітників з підготовки та реалізації господарських рішень на основі імітаційних моделей реальних процесів;

· засідання — вузькопрофесійна нарада для розв’язання в основному організаційних питань (засідання профкому, президії тощо);

· звіт (у письмовій та усній формі) — рішення спеціаліста щодо результатів індивідуальної або колективної роботи з реалізації господарських рішень;

· методика — сукупність методів для професійного виконання будь-якої діяльності;

· навчання — ділова бесіда; проводиться керівником для надання новітніх знань або інформації стосовно виконання будь-якої діяльності;

· нарада — колективна ділова бесіда; проводиться керівником для оперативного доведення до підлеглих конкретних задач, використання колективного розуму, обміну інформацією та накопиченим досвідом стосовно здійснення важливих господарських рішень.

· настанова — ділова бесіда; проводиться керівником і має на меті навчити, передати досвід щодо успішного виконання господарського рішення;

· особистий приклад — дії керівництва у сфері підпорядкування, за заздалегідь підготовленим сценарієм, для розвитку у підлеглих ефекту наслідування авторитетам у техніці здійснення господарських рішень;

· порада — ділова бесіда; проводиться керівником для того, щоб поділитися власними поглядами з виконавцями рішення щодо його виконання; є необов’язковою для виконання підлеглими;

· примушування — ділова бесіда; ведеться керівником у вигляді погроз або підвищення платні для спонукання працівника до виконання господарських рішень;

· рекомендаційний лист — рішення авторитетного спеціаліста поручитися за будь-яку людину, компанію або діяльність перед потенційним або конкретним роботодавцем, постачальником чи споживачем;

· роз’яснення — ділова бесіда; проводиться керівником і має на меті пояснити, зробити більш зрозумілим суть і склад господарського рішення;

Найпоширеніші сполучення форм розробки та реалізації господарських рішень наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Основні сполучення форм розробки та реалізації господарських рішень

Форми реалізації Форми вираження

Приписання

Переконання

Роз’яснення

Примус

Настанова

Повідомлення

Ділова бесіда

Особистий приклад

Навчання

Порада

Ділова гра

Нарада

Засідання

Звіт

Указ

***

Закон

***

Наказ

***

Розпорядження

***

Вказівка

***

Положення

***

Протокол

***

Інструкція

***

Правила

***

Угода

***

Договір

***

Контракт

***

Оферта

***

Акцепт

***

Акт

***

План

***

Модель

***

ВИСНОВКИ

Поняття «рішення» у теорії та на практиці найчастіше розуміється як процес, акт вибору, результат вибору. Рішення як таке має сенс лише тоді, коли існують альтернативи вибору та визначено мету цього вибору. Господарське рішення є результатом складної системної діяльності людей. ГР — це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства. Господарське рішення має бути оптимальним, ефективним і результативним.

Сутність господарських рішень проявляється в певних аспектах, що засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Необхідність класифікації зумовлено потребою у визначеності термінологічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень. Але на даний момент не існує чіткої та сталої класифікації ГР.

Приймаючи певне господарське рішення, необхідно визначити оптимальні форми його розробки та реалізації. Формами розробки господарських рішень є: акт, акцепт, бюлетень, вказівка, декларація, договір, закон, заява, кодекс, модель, наказ, норма, постанова, розпорядження тощо. Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах, як: ділова бесіда, засідання, інформаційний лист, методика, навчання, рекомендаційний лист, порада, нарада.

Високий рівень конкурентного середовища змушує кожного керівника, ОПР звернути увагу на якість та ефективність при-йняття рішення. Якість господарського рішення визначається сукупністю параметрів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу споживачів) та забезпечує реальність його реалізації. Ефективність господарського рішення — це ресурсна результативність як результат розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві. Основними вимогами до ГР є: своєчасність прийняття, потреба у встановленні механізму реалізації, оптимальність, можливість реалізації, гнучкість, можливість верифікації та контролю виконання, оригінальність і змістовність.

4. Системний аналіз та системний підхід до господарських рішень

Система (у перекладі з грецької - ціле, зіставлене з частин) - це сукупність елементів, які структурно пов'язані, утворюють єдину цілісність та об'єднані на основі досягнення єдиної мети.

Елемент системи - це її найпростіша, неподільна функціональна частина.

Середовище - це множина об'єктів, які знаходяться поза даною системою і (або) впливають на неї, або перебувають під її впливом.

Підсистема - це окрема самостійна частина системи, виділена за певною ознакою, яка може бути розкладена на елементи в межах даного дослідження. Підсистема відрізняється від звичайної групи об'єднаних елементів, для якої не виконується умова цілісності.

Властивості елементів системи відображаються у її характеристиках, які діляться на якісні і кількісні.

Кількісна характеристика системи називається параметром. Зауважимо, що іноді поняття «параметр» і «характеристика» ототожнюють на підставі того, що до них можна застосувати числову міру, але характеристика може бути і якісною, оскільки не завжди можливо (або навіть недоцільно) здійснювати кількісну оцінку будь-якої властивості.

Процес - це набір станів системи, який відповідає впорядкованій множині значень деякого параметра, зі зміною якого змінюються властивості, або характеристики самої системи. Здебільшого таким параметром є час.

Основними характеристиками системи є її структура та мета функціонування. Під структурою системи розуміють сукупність її складових елементів, множину взаємозв'язків між ними та із зовнішнім середовищем. Під метою системи розуміють призначення, основну ціль, заради якої система функціонує. Мета залежить від предметної області та завдань дослідження і відіграє роль системоутворюючого фактора. Кожна система повинна характеризуватися єдністю функції та структури. Природно, що в процесі функціонування і розвитку системи відбуваються зміни як в самій системі, так і в зовнішньому середовищі. Внаслідок цього можуть змінюватися функція та структура системи, при цьому ефективність функціонування системи може як підвищуватись, так і знижуватись.

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 44; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!