Б) Форми організації навчання у ВНЗ
План
1. Форми професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у ВНЗ:
А) Форми навчання у ВНЗ.
Б) Форми організації навчання у ВНЗ.
2. Види фахової підготовки соціальних працівників у ВНЗ.
Основні поняття: форми навчання, форми організації навчання, денна (очна, стаціонарна) форма навчання, заочна форма навчання, екстернатна форма навчання, дистанційна форма навчання, вечірня форма навчання, лекція, проблемна лекція, лекція-візуалізація, бінарна лекція, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція-пресконференція,семінарське заняття, просемінар, семінар-розгорнута бесіда, семінар-доповідь, обговорення рефератів і творчих письмових робіт, коментоване читання, семінар-розв'язування задачі, семінар-практична робота, семінарські заняття на виробництві, семінар-диспут, семінар-конференція, семінар-«мозковий штурм», проблемний семінар, факультатив, спецкурс, спецсемінар, практичне заняття, лабораторне заняття, рефлексивний контроль, індивідуальні співбесіди, письмові завдання і контрольні роботи, реферати, ділові ігри, колоквіуми, навчальна практика, навчально-виробнича практика, виробнича практика, пояснювально-ілюстративне навчання, проблемне навчання., програмоване навчання.
Список джерел:
1. Закон України«Про вищу освіту» вiд 17.01.2002 № 2984-III.
Наказ МОН «Про затвердження Положення про організацію екстернату у вищих навчальних закладах України» N 340 від 08.12.95 р.
|
|
|
3. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 480 с.
4. И.Ф.Харламов Пионова Р.С. Педагогика высшей школы: Учеб. пособие / Р.С.Пионова. – Мн.: Университетское, 2002. – 256 с.
Кудіна В.В., Соловей М.І., Спіцин Є.С. Педагогіка вищої школи: 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Ленвіт, 2007. – 194 с.
6. Максимюк С.П. Педагогіка : навч. посіб. / С.П. Максимюк; М-во науки і освіти України; Рівнен. держ. Гуманіст. ун-т . – К.: Кондор, 2009 . – 670 с.
7. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В. Л. Ортинський – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.
8. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ З.Н.Курлянд. – 3-є вид., перероб., доп. – К.: Знання, 2007. – 495 с.
9. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: «Академвидав», 2006. – 352 с.
10. Ващенко В.Ю., Скляров В.А., Козяков К.О. Дистанционнная форма обучения. История. Проблемы. Перспективы развития./ Ващенко В.Ю., Скляров В.А., Козяков К.О. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/vsunud/2009-6E/09vvuppr.htm
11. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні від 20 грудня 2000р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу://http://www.osvita.org.ua/
Distance/pravo/00.html
12. Л.І. Калєніченко. Заочне та дистанційне навчання: порівняльний аналіз. / Л. І. Калєніченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу://http://
|
|
|
www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhnuvs/2009_47/47/38.pdf
13. Форми і види самостійної роботи студентів у навчальному процесі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:// http://www.djerelo.com/ index.php? option=com_content&task=view&id=4822&Itemid=311
14. Понятие формы обучения. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:// http://paidagogos.com/?p=87
15. Формы обучения в вузе и их отличия, преимущества. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:// http://www.dipnn.ru/index.php?show=articles &id=154
16. Форма обучения очная. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:// http://www.znanie.info/portal/ec-terms/34/1236.html
1. Форми професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у ВНЗ:
Професійна підготовка соціальних працівників у ВНЗ нашої держави здійснюється шляхом залучення студентів до навчальної діяльності. Відповідно до цього форми професійної підготовки соціальних працівників доцільно розглядати з позиції використовуваних у ВНЗ форм навчання та форм організації навчальної діяльності студентів. Розглянемо кожен із зазначених аспектів.
А) Форми навчання у ВНЗ
Форма навчання:
– являє собою цілеспрямовану, чітко організовану, змістовно насичену та методично оснащену систему пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин викладача й студентів. Форма навчання реалізується як органічна єдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів і методів (Б.Т. Ліхачьов).
|
|
|
– це зовнішня сторона структури навчального процесу, яка відображає внутрішній зміст і взаємодію всіх його компонентів (І.І. Прокопьєв) [14].
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» навчання у ВНЗ здійснюється за такими формами:
· денна (очна); · заочна, дистанційна; · екстернатна; · вечірня . Дані форми навчання можуть бути поєднані. Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня [1]. Денна (стаціонарна, очна) форма навчання є основною формою здобуття певного рівня освіти або кваліфікації з відривом від виробництва. Денна форма навчання – це одна з форм навчання, яка передбачає обов'язкове відвідування аудиторних занять (лекцій та семінарів), що проводяться за відповідним розкладом. На лекціях студенти отримують необхідний теоретичний матеріал, який пізніше закріплюється на семінарі. Методи проведення семінарів варіюються залежно від тематики навчального курсу і включають розбір і вирішення практичних завдань, обговорення тем курсу, проведення ділових ігор і т.д.. [16].Заочне навчання – вид навчання, який поєднує в собі риси самонавчання і очного навчання. Характеризується фазністю. У першій фазі відбувається отримання бази знань, навчальної літератури та її вивчення (настановча сесія), в другій – проводиться перевірка засвоєного матеріалу (заліково-екзаменаційна сесія). При цьому ці фази помітно відстають одна від одної за часом (звичайно від декількох місяців до року) (Л.І. Калєніченко).
|
|
|
На думку Л.І. Калєніченко до основних переваг заочної форми навчання можна віднести:
· Можливість здобути освіту незалежно від місця проживання, без відриву від роботи.
· Одночасне здобуття кількох спеціальностей.
· Можливість отримати вищу освіту такими соціальними групами як непрацездатні, інваліди, жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, співробітники внутрішніх справ, які часто бувають у відрядження і т.д..
· Одночасне охоплення великої кількості студентів.
· Навчання за власним графіком у період між сесіями.
· Можливість, здобуваючи освіту, застосовувати свої знання під час навчання на практиці.
Однак, окрім вище зазначених переваг, заочне навчання має деякі істотні недоліки. Найголовнішими є:
· Відсутність контакту між викладачем і студентом заочної форми навчання.
· Обмеженість можливостей організації консультаційної допомоги студентам в період навчання.
· Труднощі з організацією системи поточного контролю успішності.
· Відсутність спілкування між студентами-однокурсниками.
· Відсутність серед методів навчання групових дослідницьких чи проектних робіт.
· Зведення самостійної роботи студента в основному до виконання письмових контрольних, курсових, залікових та екзаменаційних робіт.
· Традиційне заочне навчання передбачає використання певного фіксованого набору навчальних засобів, до яких не завжди студенти заочної форми (які проживають у віддалених районах) мають доступ [12].
У Законі України «Про національну програму інформатизації» наказах Міністерства освітиі науки, молоді та спорту «Про створення українського центру дистанційної освіти» та «Про затвердження Положення про дистаційне навчання» дистанційну форму навчання вперше відокремлюють від заочної, адже до цього її ототожнювали із заочною.
Дистанційна форма навчання – це форма навчання, яка реалізується за технологіями дистанційного навчання.
Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання – це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.
Інформаційні технології дистанційного навчання – це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв'язку [11].
Переваги дистанційного навчання:
· Навчання у відповідності зі своїм темпом, особистісними особливостями і освітніми потребами;
· Відсутність обмежень у виборі навчального закладу та освітніх можливостей, незалежно від свого місцезнаходження;
· Використання в процесі навчання сучасних технології, тобто, паралельного освоєння навичків, які потім стануть в нагоді при роботі;
· Самостійне планування часу та розкладу занять, а також списоку предметів, що вивчаються;
· Навчання у найбільш приємній і сприятливій обстановці.
· Можливість отримання освіти людьми з обмеженими фізичними здібностями. Часто до для даної категорії людей дистанційне навчання може стати єдино можливим способом здобути певний фах.
Серед недоліків дистанційного навчання можна виділити:
· Відсутність особистого спілкування між викладачем і студентом (відбувається менш ефективна, позбавлена індивідуальності передача знань).
· Нестача спілкування з колегами-студентами для обміну досвідом;
· Необхідність наявності в учня сильної особистої мотивації, уміння вчитися самостійно, без постійної підтримки та підганяння викладача;
· Відсутність можливості негайного практичного застосування отриманих знань з подальшим обговоренням виникаючих питань з викладачем і роз'ясненням ситуації на конкретних прикладах;
· Студенти не завжди можуть забезпечити себе достатнім технічним оснащенням – мати комп'ютер та постійний вихід в Інтернет.
Сьогодні, на базі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» створено Український центр дистанційної освіти, який здійснює підготовку викладачів-розробників дистанційних курсів.
Організаційна структура системи дистанційної освіти Україна сьогодні включає:
· Раду з питань розвитку дистанційної освіти при КМУ;
· Координаційну раду МОНМС України з питань дистанційної освіти;
· Український центр дистанційної освіти;
· Регіональні центри дистанційної освіти в містах Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Хмельницький;
· Локальні центри дистанційної освіти;
· Базові центри дистанційної освіти;
· Науково-методичні комісії за окремими напрямами діяльності [10].
Екстернат (екстернатна форма навчання) – є особливою формою навчання осіб (екстернів), які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень, для здобуття ними певного рівня вищої освіти шляхом самостійного вивчення навчальних дисциплін і складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом. Екстернат організовується у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації і може застосовуватися на різних рівнях вищої освіти з усіх напрямків підготовки і спеціальностей. Тривалість екстернату для здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня не регламентується нормативною тривалістю навчання, визначеною навчальним планом.Кількість екстернів з кожного напрямку підготовки (спеціальності) не повинна перевищувати п'яти відсотків від контингенту студентів денної форми навчання.Навчання екстерна здійснюється за індивідуальним навчальним планом, складеним на основі навчального плану з дотриманням наступності та структурно-логічної послідовності вивчення навчальних дисциплін, що визначають зміст освіти відповідного напрямку підготовки (спеціальності). Індивідуальний навчальний план складається екстерном за погодженням з відповідними кафедрами (предметними або цикловимикомісіями) і затверджується деканом факультету (завідувачем відділення). Індивідуальний навчальний план екстерна складається на кожний навчальний рік протягом першого місяця навчального року. Атестація екстернів включає заліки, екзамени та інші форми семестрового контролю і державну атестацію, які передбачені навчальним планом.Екстерни складають заліки та екзамени з навчальних дисциплін в обсязі навчальних програм, затверджених для даного напрямку підготовки (спеціальності) відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Екстерн може складати екзамен з навчальної дисципліни в цілому або з окремих її навчальних курсів, але не менше обсягу, передбаченого для одного семестру. Заліки і екзамени екстерни складають, як правило, в період екзаменаційної сесії [2].
Вечірня форма навчання – це змішаний тип навчання при якому студенти проходять начебто очне навчання але за графіком заочного, припустимо заняття йдуть 3-4 рази на тиждень у вечірній або денний час. При вечірній формі навчання студенти так само успішно поєднують роботу і навчальний процес, або очне навчання на одному курсі з навчанням на іншому курсі. Вечірня форма навчання є досить складною, особливо при поєднанні студентом навчання із професійною діяльністю [15].
Мережа вище зазначених форм навчання розроблена і впровадженна з метою забезпечення доступності здобуття вищої освіти усім бажаючим.
Б) Форми організації навчання у ВНЗ
Форма організації навчання у ВНЗ – це зовнішній вигляд навчально-виховного процесу, спосіб існування і вираження змісту навчання.
Інакше, ніж через форми, неможливо уявити і висловити зміст навчальних дисциплін. У формах опосередковується чітка, що протікає в часі, організація навчальної діяльності викладача і студентів, виражається різна ступінь їх взаємодії [4].
У сучасній вищій школі використовуються такі форми організації навчальної діяльності, які умовно можна підрозділити на чотири групи:
· навчальні заняття (лекції, семінари, факультативи, спецкурси, спецсемінари);
· практична підготовка (практичні й лабораторні заняття);
· самостійна робота (навчально-дослідна та науково-дослідна робота студентів тощо);
· контрольні заходи (рефлексивний контроль, письмові завдання і контрольні роботи, реферати, ділові ігри, колоквіуми) [5].
Розглянемо особливості різних форм організації навчальної діяльності. Розпочнемо із групи навчальних занять, а саме із лекції.
Під поняттям «лекція» розуміють:
- чіткий, системний виклад окремої наукової проблеми або теми (В. Л. Ортинський) [7].
- логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів (М.М.Фіцула) [9].
Лекція, загалом, закладає основи розуміння студентами суті знань, ставлення до цих знань, визначає шляхи та способи їх придбання.
Основними завданнями лекції є:
· ознайомлення студентів з основним змістом, принципами і закономірностями предмета вивчення;
· ознайомлення як з основними науково-теоретичними положеннями певної галузі знань, так і з її прикладною стороною;
· виділення для студентів напрямів для самостійної роботи в галузі даної науки [9].
Будучи формою навчання у вищій школі, лекція виконує також певні функції (А. Алексюк, 3. Курлянд):
—інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);
—орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, хто їх вивчав, які причини спонукали їх появу; список рекомендованої до лекції літератури);
—пояснювальна, роз'яснювальна (передбачає розкриття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачення кожного слова, що належать до структури визначення);
—переконувальна (полягає у використанні аргументації, логічної доказовості, на основі чого студенти усвідомлюють наукову інформацію, що стає базою для формування у них наукових поглядів і переконань);
—систематизувальна (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);
—стимулювальна (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);
—виховна і розвивальна (передбачає оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядають на лекції, розвиток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнавальних здібностей)[3, 8].
Будь-яка лекція, що проводиться у ВНЗ, повинна відповідати таким вимогам:
1. науковість та інформативність;
2. доказовість та аргументованість;
3. наявність яскравих, переконливих прикладів, фактів, документів тощо;
4. емоційність викладу;
5. активізація мислення студентів, постановка питань для роздумів;
6. чітка структура і логіка розкриття питань, що викладаються послідовно;
7. ефективна методика побудови лекції:
· визначення головних думок і положень;
· повторення їх у різних формулюваннях;
· структурування головних положень, явищ, процесів тощо.
8. виклад матеріалу літературною, доступною і ясною мовою, роз'яснення нових термінів і назв; використання, по можливості, аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.
Алгоритм підготовки і проведення лекції включає у себе дав етапи: підготовчий етап та етап викладення змісту лекції.
І. Підготовчий етап:
1. Визначення особливостей аудиторії (рівень підготовки; інтереси; психологічні особливості; професійна спрямованість).
2. Відбір необхідної інформації, прикладів, дидактичних засобів.
3. Визначення наукового змісту лекції та відібраних дидактичних засобів активного засвоєння.
4. Аналіз наукової літератури, методичних посібників, підручників.
5. Розроблення плану проведення лекції: (основні питання; орієнтовний час; приклади; ілюстрації; література).
6. Написання тексту лекції.
ІІ. Етап викладення змісту лекції:
1. Вступ.
2. Викладення матеріалу основного змісту.
3. Підсумкова частина [5].
А.М. Алексюк вважає, що лекційне викладання – двояке явище, яке має свої переваги та недоліки.
Переваги лекції:
· Лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень.
· Вона озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, умінням давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається.
· На лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці й жестам;
· Лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу і до того ж залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад під час лекції.
· Лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому б довелося витратити набагато більше часу;
· Лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.
Недоліки лекційного викладання проявляються у тому, що:
· лекція привчає до пасивного сприйняття думок, недостатньо формує самостійне мислення;
· лекція мало заохочує до самостійних занять;
· значна частина студентів тільки механічно записують слова лектора [3].
Цікава інформація: Протягом багатьох років проводилися дослідження (наприклад, М.Д.Нікандровим) з метою з'ясувати, як звичайно студенти ведуть записи під час лекції і які отримують результати. Найпоширенішим зразком є студент — суцільний писар (таких 70%): з максимально можливою швидкістю пише він, намагаючись не скорочувати навіть закінчення, але, невстигаючи, пропускає слова і словосполучення, втрачаючи суть – усвідомити ж немає коли, увесь час забирає запис. Головне, вважають "писарі", максимально детально записати, обдумувати вони передбачають пізніше. Зовсім не багато студентів (їх тільки 13%) належать до групи "мислителів", тобто таких, які вважають своїм завданням думати разом з викладачем, виокремлювати основне, записувати це головне у формі тез і основних ілюстрацій. Близько 10% студентів належать до групи "слухачів", які нічого не пишуть, але уважно слухають викладача. Нарешті, 7% - "нероби", які і не пишуть, і не слухають. Перевірки засвоєння, що проводилися одразу після лекції і через 10 днів після неї, виявили досить показові результати: "мислителі" відтворювали одразу майже 90% матеріалу, мало забувають і через 10 днів; "писарі" -15% усього матеріалу і майже стільки ж через 10 днів; "слухачі" — 60% — після лекції і майже усе забувають через 10 днів. Результат нероб, звичайно, близький до нуля [5].
Розрізняють різні види лекцій. Зокрема, за дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні, настановчі, оглядові, заключні (А. Алексюк, Т. Галушко, З.Курлянд).
Вступна лекціязорієнтована на те, щоб дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усієї навчальної дисципліни, розкрити її структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами, а також сприяти зацікавленості предметом.
Настановчу лекціювикористовують для студентів заочної форми навчання. На такій лекції окрім розкриття предмета навчального курсу, методів його дослідження, визначення основних проблем курсу, його особливостей і труднощів роблять детальний огляд наявних підручників та навчальних посібників, дають методичні поради студентам, як самостійно працювати над курсом.
Тематична лекціяпередбачає розкриття певної теми навчальної програми дисципліни.
Оглядову лекціюнерідко читають перед або під час виробничої практики. Основне їїзавдання полягає в забезпеченні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядові лекції читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам – перед вступними іспитами, студентам-заочникам.
У завершальній лекціїпідбивають підсумки вивченого матеріалу з предмета шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням такої лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого вивчення предмета, визначення методів самостійної роботи в певній галузі [9].
За способом викладу навчального матеріалу виокремлюють такі види лекції: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції (лекції-дискусії), лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції-пресконференції (А. Алексюк).
Проблемна лекціяналежить до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, на якій студенти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подають як невідоме, яке необхідно «відкрити». Викладач, створивши проблемну ситуацію, спонукає студентів до пошуків її розв'язання, крок за кроком підводячи до цілі. В умові поданої проблемної задачі є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. Проблемні лекції сприяють розвитку теоретичного мислення, пізнавального інтересу до предмета, забезпечують професійну мотивацію, корпоративність.
Лекція-візуалізація(лат. visualis – зоровий) виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби. Читання її зводиться до вільного, розгорнутого коментування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі візуальна логіка, ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.
Бінарна(лат. binarius – який складається з двох частин) лекція (лекція-дискусія) є продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Моделюються реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами, наприклад представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком. Перевагами такої лекції є актуалізація наявних у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому; створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо. Наявність двох джерел змушує порівнювати різні точки зору, приймати якусь з них чи формувати власну. На такій лекції виховується культура дискусії, вміння вести діалог сучасного пошуку і приймати рішення. Підготовка бінарної лекції передбачає попереднє обговорення теоретичних питань її учасниками, їх інтелектуальну і особистісну сумісність; володіння розвинутими комунікативними уміннями; наявність швидкої реакції і здатність до імпровізації.
Лекція із заздалегідь запланованими помилкамипередбачає визначену кількість типових помилок змістового, методичного, поведінкового характеру, їх список викладач дає студентам на початку лекції. Завданням студентів є фіксування цих помилок на полях конспекту впродовж лекції. На розбір помилок викладач відводить 10-15 хвилин. Така лекція одночасно виконує стимулювальну, контрольну і діагностичну функції.
На лекції-пресконференціївикладач пропонує студентам письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох-трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві. Таку лекцію читають як зв'язний текст, у процесі подання якого дають відповіді на запитання. ЇЇ доцільно проводити на початку теми для виявлення інтересів групи або потоку, їх установок, можливостей; в середині – для залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизації знань; у кінці — для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту [9].
В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття.
Семінарське (лат. seminarium — розсадник) заняття — вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо (Ф.М. Фіцула).
Семінарські заняття у вищій школі виконують такі функції (А. Боднар):
—поєднання лекційної форми навчання із систематичною самостійною роботою студентів над підручниками, посібниками і першоджерелами, теоретичної їх підготовки з практичною, формування пізнавальної мотивації;
—навчання студентів творчо працювати з підручниками, посібниками та іншими матеріалами, реферувати їх, готувати доповіді, виступи і повідомлення з окремих питань і виступати з ними на заняттях перед студентами групи чи курсу, обстоювати свої погляди;
—розвиток творчого професійного мислення, умінь і навичок розумової праці, використання теоретичних знань для розв'язання практичних професійних завдань;
— формування у студентів інтересу до науково-дослідної роботи в галузі певної науки і залучення їх до досліджень, які здійснює кафедра, до студентських гуртків і товариств;
— організування повторення, закріплення знань, систематичне контролювання роботи студентів і перевірка їх знань, умінь і навичок з окремих тем і розділів програми [9].
Залежно від ролі семінарських занять в навчально-виховній роботівищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С. Зінов'єв) на семінари:
· що мають на меті поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично пов'язаних з ним тем;
· що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих
найважливіших і методологічно типових тем курсу чи однієї теми;
· семінари дослідницького характеру, що не пов'язані своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки.
Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемінарські (підготовчі) і власне семінарські заняття.
Просемінар. Головна функція просемінарів – оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням навчальної дисципліни. Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, у програмі якого заплановано певну кількість годин на семінарські заняття. Два просемінари досить, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях.
Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види: семінар-розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення), обговорення рефератів і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспуту, конференція тощо (А. Алексюк, В. Бондар).
1.Семінар- розгорнута бесіда. На такому семінарі тему поділяють на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання. Формулюють їх як пізнавальні, проблемні завдання. Виконання одного завдання є основою для виконання наступного. Це дає змогу залучити
до обговорення максимум студентів. Доцільно заохочувати слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид семінару не передбачає письмових доповідей чи рефератів. Його структура: організація групи — вступне слово викладача – власне бесіда – підбиття підсумків заняття.
2.Семінар-доповідь (повідомлення). Такий семінар потребує ґрунтовної підготовки, використання багатьох джерел. Інколи заздалегідь доцільно провести досліди, спостереження, обробити числовий матеріал. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має значні педагогічні можливості, але для їх реалізації необхідна активність студентів.
3 метою активізації студентів під час таких занять вдаються до системи опонування. Сутність її в тому, що крім основного доповідача виступають 1-2 опоненти. Усі повинні керуватися певними вимогами до відповідей: чіткість, повнота і точність викладу матеріалу на основі першоджерел і додаткової літератури; ілюстрування прикладами, фактами, цифрами; завершення відповіді логічним висновком; виклад літературною мовою; контакт доповідача з аудиторією тощо.
Опонент уважно слухає відповідь, доповнює її, уточнює незрозумілі місця, висловлює свою думку зі спірних питань, оцінює відповідь. Після виступу опонентів виступають ще 4-5 студентів, а викладач підбиває підсумок. Такий семінар часто набуває ознак дискусії.
3. Обговорення рефератів і творчих письмових робіт. Цей вид семінару за змістом і методикою близький до семінару-доповіді, передбачає взаєморецензування письмових робіт, ознайомлення з роботами і рецензіями на них, відбір кращих для обговорення на заняттях.
4. Коментоване читання. Як самостійне семінарське заняття його практикують рідко. Ефективне воно за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання полягає у формуванні у студентів уміння аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.
5. Семінар-розв'язування задачі. Доцільний такий семінар після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього добирають такі задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність студентів,
розвинути у них навички користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.
6. Семінар-практична робота. Цей тип семінарських занять проводять у спеціально обладнаних кабінетах, де є можливість використати навчальні - і контролювальні машини та інше обладнання, в т. ч. проекційну і звуковідтворювальну апаратуру. Він поеднує елементи семінарського заняття і практичної роботи.
7. Семінарські заняття на виробництві (у соціальних установах та організаціях). Такі семінари проводять на виробництві (у соціальних установах та організаціях), на них обговорюють і розв'язують практичні завдання, пов'язані із застосуванням теоретичних знань на практиці. Семінарське заняття проходить у певній соціальній установі чи організації за визначеним планом за участю в ньому представника даного закладу чи установи. Прослухавши виступи студентів, він доповнює їх конкретними фактами з діяльності соціальної установи, коментує і допомагає студентам краще зрозуміти те, що вони вивчають.
8. Семінар-диспут (дискусія). Добре продумане його організування захоплює студентів, пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принциповість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Він передбачає чітко, конкретно сформульовану тему і залучення до роботи всієї групи. Перелік питань має містити явні і приховані суперечності. Це спонукає мислити, сперечатися, доводити свою точку зору.
9. Семінар-конференція. Це найскладніший вид семінару. Викладач наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні і додаткові запитання, розподіляє їх між студентами з урахуванням індивідуальних можливостей, добирає літературу, заохочує студентів до пошуку додаткових матеріалів з теми, проводить групові й індивідуальні консультації. Під час підготовки до такого семінару використовують спостереження, результати досліджень, додаткову літературу тощо. Доцільним є запрошення фахівців з обговорюваної проблеми. Під час заняття одні студенти виступають із доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей проблемними запитаннями, залучає до обміну думок, дискусії.
10.Семінар-пресконференція. Кілька студентів готують доповіді з питань, передбачених планом семінару. Після виступу доповідачеві ставлять запитання, як це має місце на семінарі-конференції.
11.Семінар-«мозковий штурм». Його мета – зініціювати максимум ідей для розв'язання проблеми. Викладач формулює проблему у формі запитання. Обговорення починається з виступу студента, який за кілька хвилин має запропонувати власний спосіб розв'язання проблеми. Запропоновані студентом ідеї в обмежений час обмірковують усі учасники семінару. Відтак виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Кожен учасник семінару може висловлювати власні думки.
Проблемний семінар. За змістовим наповненням подібний до семінару– «мозкового штурму» – орієнтований на обговорення проблеми.
До додаткових форм організації навчання у ВНЗ у спектрі навчальних занять, відносять факультативи, спецкурси та спецсемінари.
Факультатив (франц. Facultatif – необов'язковий, від лат. facultas можливість, здатність) – навчальний предмет, курс, який студенти вищого навчального закладу вивчають за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.
Організація факультативного заняття передбачає широку варіативність залежно від конкретних педагогічних умов, змісту курсу, складу група, особистості керівника. В. Кизенко наголошує на тому, що здійснення основ-них функцій факультативних курсів монсливе лише за врахування певних принципів:
1. Принцип демократизму.
2. Принцип розширення сфери спілкування.
3. Принцип інтенсивного стимулювання вияву особистісного фактора викладача та студентів.
Для підвищення самостійності студентів у вищих навчальних закладах використовують кілька форм організування роботи факультативів (Н. Смич, О. Топузов):
1) містить вступний інструктаж викладача: як вивчати факультатив і користуватися посібником; передбачає цілком самостійне оволодіння студентом знаннями, визначеними факультативом; виконання усіх практичних робіт з наступним підсумковим контролем з боку викладача;
2) передбачає вступний інструктаж. Відрізняється від першого варіанта нижчим рівнем самостійності студентів. Самостійно вивчаючи матеріал факультативного курсу, студент за потреби консультується з викладачем, а практичні роботи виконує під його керівництвом; завершується підсумковим контролем, який здійснює викладач за допомогою тестів;
3) передбачає інструктаж та оглядову характеристику змісту певного розділу. Студент самостійно вивчає його, за необхідності консультується з викладачем. Вивчивши розділ, студент перевіряє себе за допомогою стандартизованого контролю. Контроль з боку викладача здійснюється у
формі письмового заліку.
4) викладач лаконічно викладає тему, а студент самостійно вивчає її, за потреби звертаючись по роз'яснення до викладача. Після вивчення кожної теми студент контролює себе за допомогою стандартизованих тестів; практичні заняття виконує під керівництвом викладача;
5) весь матеріал факультативу викладач разом зі студентом послідовно розглядають на заняттях. Студенти консультуються з викладачем. У процесі засвоєння змісту факультативного курсу викладач вдається до систематичного, тематичного і завершального контролю.
Спецкурс – курс, який вивчають студенти на старших курсах з метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.
На спецкурсі викладач, спираючись на власний досвід і доробок у галузі, повинен охарактеризувати процес наукового дослідження, ввести студентів у свою творчу лабораторію, розкрити методику наукової роботи, проблеми інформаційного пошуку, техніку наукового дослідження. Саме на спецкурсі, як правило, студентам прищеплюється смак до наукової роботи, прагнення взяти активну участь у науковій діяльності кафедри.
Спецсемінар – курс, що вивчається студентами на старших курсах в межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики [9].
До групи практичних занять належать практичні та лабораторні заняття.
Практичне заняття (лат. prakticos — діяльний) – форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування, через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань (Ортинський).
Основні завдання практичних занять:
· поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;
· формування інтелектуальних навичок і вмінь планування, аналізу й узагальнень, опанування навичок організації професійної діяльності;
· накопичення первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним;
· оволодіння початковими навичками керівництва, менеджменту та самоменеджменту [7].
Структура практичного заняття: попередній контроль знань, навичок і вмінь студентів; формулювання загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв’язування завдань та їх обговорення; розв’язування контрольних завдань, їх перевірка й оцінювання. Оцінки за окремі практичні заняття враховують, виставляючи підсумкову оцінку з відповідної навчальної дисципліни.
Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:
· розуміння з боку студентів необхідності володіти базовими теоретичними знаннями;
· усвідомлення необхідності вироблення навичок і вмінь, що мають професійну спрямованість;
· забезпечення оптимальних умов для формування навичок і умінь (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних);
· навчання студентів раціональних методів оволодіння навичками і вміннями;
· забезпечення самостійної діяльності кожного студента;
· дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні навичок і вмінь студентів;
· розроблення завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю;
· широке включення в систему практичних занять творчих завдань;
· систематичний контроль за виконанням практичних завдань;
· постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів [7].
Практичні роботи, які проводять у вищому навчальному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, 0. Мокін) поділяють на такі групи :
1. Ознайомлюючі практичні роботи. Передбачають вони формування вмінь і навичок користування певними методиками тощо, необхідними для виконання різних видів практичних робіт.
2. Підтверджуючі практичні роботи. Виконуючи їх, студент отримує підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань.
3. Частково-пошукові практичні заняття. На таких заняттях студенти мають більше можливостей для творчої роботи. У методичних. вказівках до такої роботи зазначено лише мету, наявне лабораторне обладнання, порядок його взаємодії, а також план досліджень та орієнтовний перелік питань, деталізацію плану дослідження і визначення повного переліку питань, які необхідно дослідити, виконує сам студент.
4. Дослідні практичні роботи. У таких роботах студентам задають лише мету дослідження; усі інші етапи її виконання вони планують самі [9].
У навчальному процесі використовують дві форми проведення практичних робіт:
—фронтальна, за якої після викладення на лекціях теорії всі студенти групи виконують одночасно одну практичну роботу за однакових умов;
—індивідуальна, за якої студенти групи, поділені на мікрогрупи, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи [7].
Ще однією формою організації навчання є лабораторне заняття. На думку Ф.М. Фіцули, лабораторне заняття (лат. labor – праця) – форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом науково-педагогічного працівника особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичної перевірки й підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [9].
Структура лабораторного заняття: проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання її завдань, підготовка індивідуального звіту про виконану роботу і захист його перед науково-педагогічним працівником.
Основними завданнями лабораторних занять є: поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнення; опанування техніки; нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо.
Лабораторне заняття здійснюють у кілька етапів: попередня підготовка, початок роботи, її виконання, складання звіту і оцінювання роботи викладачем [7].
До основних форм здійснення самостійної роботи студентів відносять аудиторну та позааудиторну форми роботи.
До аудиторної роботи належить робота студентів на лекціях та семінарах.
До позааудиторної самостійної роботи студентів відносять навчально-дослідницьку та науково-дослідницьку діяльність.
Навчально-дослідницька робота – це підготовка студентів до вище зазначених форм організації навчання [13].
Вирізняють дві форми науково-дослідницької діяльності:
1. форми науково-дослідницької роботи, що включені у навчальний процес:
· курс «Вступ до спеціальності»;
· курс «Основи наукових досліджень»;
· елементи наукових досліджень у загальнонаукових, фундаментальних та спеціальних курсах;
· науково-дослідницька робота в період виконання лабораторних, проходження виробничої, в тому числі педагогічної практики;
· наукові студентські семінари;
· курсові роботи;
· кваліфікаційні наукові роботи (бакалаврська, дипломна, магістерська) та ін..
2. форми науково-дослідницької роботи у позанавчальний час:
· наукові гуртки та проблемні групи;
· науково-виробничі об’єднання;
· участь у розробці держбюджетних та госпдоговірних тем кафедри; керівництво роботою наукових гуртків школярів тощо.
Умовами ефективної організації самостійної роботи студентів є:
· комплексний підхід до організації самостійної роботи студентів в усіх формах навчальної роботи;
· поєднання усіх рівнів самостійної роботи студентів;
· забезпечення контролю за якістю виконання (вимоги, консультації);
· варіативність форм контролю.
Умовами успішного виконання самостійної роботи є:
· умотивованість навчального завдання (для чого, чому сприяє);
· чітка постановка пізнавальних завдань;
· володіння алгоритмами виконання роботи, знання студентом способів її виконання;
· чітке визначення викладачем обсягу роботи, термінів представлення форм звітності;
· визначення видів консультаційної допомоги (настановчі, тематичні, проблемні консультації);
· критерії оцінки,звітності тощо;
· види та форми контролю (контрольні роботи, тести, семінари тощо) [5].
До групи контрольних заходів, в основному, відносять: рефлексивний контроль, індивідуальні співбесіди, письмові завдання і контрольні роботи, реферати, ділові ігри, колоквіуми і т.д..
Контроль за самостійною роботою студентів виконує дві функції: коригувальну (полягає у своєчасному виявлені помилок) і стимулювальну (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності). Відповідно до цього виділяють контроль за процесом діяльності і контроль за результатами діяльності.
Рефлексивний контроль - це контроль у формі обміну думками між студентом і викладачем у рівноправному діалозі. Студент інформує викладача про шляхи пошуку і конкретизації проблем. Викладач уточнює окремі нюанси цих шляхів, намагаючись визначити неточності і помилки, щоб підказати студентові, відкоригувати його дії.
Індивідуальні співбесіди.Їх проводять за навчальним розкладом і в позанавчальний час. Така форма контролю доцільна зі студентами, які пропустивши одне чи кілька навчальних занять або отримали незадовільну оцінку, відстають у навчанні. Вивчивши рівень підготовки таких студентів і причини їх відставання, викладач повинен розробити та запропонувати індивідуальні завдання і періодично контролювати їх виконання.
Письмові завдання і контрольні роботи.Письмові завдання практикують за пропущеними темами курсу, що зобов'язує студента самостійно опрацювати ці теми. Контрольні роботи доцільно проводити після вивчення однієї чи кількох тем курсу, їх результати можуть враховуватись під час проведення заліку чи іспиту з навчальної дисципліни.
Реферати.У процесі написання реферату студент може звертатися до викладача з різними запитаннями. Викладач, консультуючи студента, виявляє рівень його знань з певної теми.
Ділові ігри.Використовують їх під час обговорення питань, які потребують експертної оцінки або виконання ролі. Кожен студент може виступати у ролі експерта з якоїсь проблеми, заздалегідь самостійно вивчивши додаткові матеріали.
Колоквіуми.Їх результативність залежить від чіткої організації: визначення переліку тем, які виносяться на обговорення, та необхідної спеціальної літератури, своєчасне доведення їх до відома студентів. Під час самостійної підготовки студентів до колоквіуму викладач за потреби консультує їх, спрямовуючи пізнавальну діяльність студентів на усвідомлення сутності матеріалу і виявлення знань. Колоквіум доцільно проводити з невеликою групою студентів, що забезпечує їх активність не тільки під час підготовки до нього, а й у процесі його проведення [9].
Обов'язковою складовою частиною процесу підготовки фахівців у ВНЗ є практика, яка проводиться на оснащених відповідним чином базах практики, а також у певних соціальних установах та організаціях.
У ВНЗ найчастіше студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику.
Навчальна практикамає своєю метою поглибити і закріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи.
Навчально-виробнича практикамає своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю шляхом виконання обов'язків дублера, помічника фахівця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технологію майбутньої професійної діяльності.
Виробничу практикупроходять студенти старших курсів. У процесі цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку діяльності і набуваючи навичок організування, управління і контролю [9].
Дата добавления: 2020-11-27; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!