Агроекологічні розміщення посівів сільськогосподарських культур
Лекція 5-6 (4 год)
Тема: “Методичні положення бонітування ґрунтів”
План
1. Класифікація, характеристика і діагностичні признаки грунтів.
2. Агроекологічні умови розміщення посівів сільськогосподарських культур.
3. Збір і обробка даних про діагностичні признаки і властивості грунтів
4. Способи визначення показників бонітування грунтів.
5. Складання і перевірка шкал бонітування грунтів
6. Бонітування грунтів ПОП і ТзОВ, сільрад, районів, областей.
Література:
1. Магазинщиков Т. П. Земельний кадастр. – Львів Світ. 1991 425 с.
2. Методика разработки земельного кадастра в Украинской ССР. Киев. Урожай. 1974
3. Методика оценки земель. /временная/ - М. 1976.
Класифікація, характеристика і діагностичні признаки грунтів
Важливою умовою і передумовою бонітування ґрунтів є їх класифікація, яка представляє собою розподіл ґрунтів на класи, типи на основі найбільш суттєвих відмінностей, особливо термічних /температурних/ умов і морфологічної будови. У роботі “Про закони природи" В.В.Докучаєв ділить ґрунти на п’ять термічних груп, які відповідають п’ятьом головним географічним поясам: полярному, холодному помірному /бореальному/, помірному, субтропічному і тропічному. Кожна з цих груп поділяється на класи за особливостями водного і теплового режимів, характеру біологічного кругообігу, складу і властивостей ґрунтового профілю.
|
|
|
На території України, яка повністю відноситься до помірного поясу, мають розпоширення понад 20 класів, розрядів грунтів:
| Дерново-підзолисті грунти | дерново-підзолисті, |
| Опідзолені грунти | опідзолені, |
| Чорноземи типові | черноземи типові і на лесових породах, |
| Чорноземи звичайні на лесах | чорноземи звичайні на лесових породах, |
| Чорноземи південні на лесах | чорноземи південнна лісових породах, |
| Чорноземи на щільних глинах | чорноземи на щільних породах, |
| Чорноземи на пісках | |
| Чорноземи і дернові грунти на елювії щільних порід | чорноземи т дернові грунти на елювії щільних порід, |
| Каштанові грунти | каштанові грунти, |
| Лучно-чорноземні і лучно-каштанові | лугово-чорноземні лугово-каштанові грунти,: |
| Лучні, чорноземно-лучні і каштаново-лучні грунти | лугові, чорноземно-лугові і каштаново-лугові грунти, |
| Болотні грунти | |
| Солонці і солончаки | солонці і солончаки |
| Подові грунти | подові грунти, |
| Дернові грунти на водно-льодовикових, делювіальних, давньоалювіальних, сучасних алювіальних і морських відкладах | дернові грунти на водольодовикових, делювіальних, древньо - алювіальних, сучасних алювіальних і морських відкладах |
| Буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі гірські грунти | осолоділі грунти, |
| Коричневі грунти і передгірські чорноземи | коричневі грунти і передгірні чорноземи |
| Буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі гірські грунти | |
| Намиті грунти | намиті грунти |
| Виходи порід і розмиті грунти | виходи порід і розмиті грунти, , |
| дерново-буроземні і бурі гірські грунти, | |
| , буроземно-підзолисті | |
| , / |
|
|
|
| 1 | Дерново-підзолисті грунти | 1-28 |
| 2 | Опідзолені грунти | 29-51 |
| 3 | Чорноземи типові | 52-57 |
| 4 | Чорноземи звичайні на лесах | 58-70 |
| 5 | Чорноземи південні на леса х | 71-81 |
| 6 | Чорноземи на щільних глинах | 82-91 |
| 7 | Чорноземи на пісках | 92-94 |
| 8 | Чорноземи і дернові грунти на елювії щільних порід | 95-106 |
| 9 | Каштанові грунти | 107-120 |
| 10 | Лучно-чорноземні і лучно-каштанові | 121-132 |
| 11 | Лучні, чорноземно-лучні і каштаново-лучні грунти | 133-140 |
| 12 | Болотні грунти | 141-158 |
| 13 | Солонці і солончаки | 159-165 |
| 14 | Подові грунти | 166-174 |
| 15 | Дернові грунти на водно-льодовикових, делювіальних, давньоалювіальних, сучасних алювіальних і морських відкладах | 175-181 |
| 16 | Буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі гірські грунти | 182-202 |
| 17 | Коричневі грунти і аередгірські чорноземи | 203-207 |
| 18 | Намиті грунти | 208-214 |
| 19 | Виходи порід і розмиті грунти | 215-222 |
Грунтотворчий процес на території України пов’язаний з кліматом, рослинністю, характером рельєфу, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтів, а також господарською діяльністю людини. У північній, поліській частинах країни залягають в основному піщані і супіщані грунти. Тут випадає достатня кількість опадів, а інколи і надмірна. Внаслідок рівнинного рельєфу, стік поверхневих вод уповільнений, що привело до заболочення території, уповільненого перегнивання органічних решток і кислої реакції ґрунтового середовища. За таких умов утворилися дерново-підзолисті грунти, які займають 21% території України.
|
|
|
У лісостеповій частині України основною грунтоутворюючою породою є глибокі товщі лесу, які відкладалися в минулому під діяльністю льодовика. Там, де поширені лісові масиви, утворилися сірі лісові грунти, а на решті частині лісостепових і степових територій, надтесах при обмеженій кількості опадів, наявності степової рослинності, високих температур і хорошого повітряного режиму верхнього шару грунту, коли швидко перегнивають і вступають у з'єднання з породою органічні рештки, рослин, утворилися чорноземні грунти. Це найбільш родючі грунти не тільки в Україні, але і в усьому світі, які містять 3,5 – 8,0 % гумусу, а на окремих ділянках – до 16 %. Чорноземні грунти займають біля 65 % території України.
|
|
|
На крайньому півдні України, де опадів випадає недостатньо, а температура висока, органічних решток попадає у землю мало, кількість гумусу зменшується до 2-3% і чорноземи переходить у каптанові ґрунти. Вони займають до 5% території республіки. На каштанових ґрунтах, де є пониження рівня підґрунтових вод і надмірне вимивання солей з верхнього шару на значну глибину, утворюються плями солонців, що мають у гумусовому горизонті таку кількість обмінного натрію, яка обумовлює розвиток у ґрунтах комплексу специфічних властивостей: лужну реакцію, утворення соди, велику розчинність органічної речовини, високу дисперність ґрунтового мінерального мілкозему, боязкість, липкість і набухання у вологому стані та сильне ущільнення і твердість при висушенню. Солонці володіють малою водопроникливістю і слабою фізіологічною доступністю вологи, а їх нижні горизонти ґрунтового профілю у більшості випадків містять токсичні для рослин солі.
В процесі глибокого "розсолонцювання" солонців і солонцевих грунтів, із заміщенням у їх верхніх горизонтах обмінного натрію на водень в умовах промивного або інтенсивного періодично промивного водного режиму, при якому проходить часткове розрушення ґрунтових колоїдів, зростає рухомість гумусу в тонких мінеральних фракціях, утворення солодей, осолоділих грунтів. Крупні масиви солодей, наприклад, степові лимани, використовуються як лучні угіддя, а лісостепу - розорюються.
Солончаки характеризуються виходами на поверхню грунту засолених глин, вицвітами і кристалами солей. Ґрунтові води залягають глибоко т не мають зв’язку з поверхністю грунту. Рослинність на солончаках або відсутня, або представлена солянкою, свідою, соле-росом, дрібною тростиною.
На території гірських областей Карпат і Криму, мають поширення буроземно-підзолисті, дерново-буроземн і бурі гірські грунти, коричневі грунти і передгірні чорноземи. Взагалі для грунтів гірських областей характерне буре забарвленню, кисла реакція ґрунтового середовища, висока вологість, незадовільний режим фосфорного живлення, слаба диференціація профілю за генетичними горизонтами. Формуються ці грунти під лісами на суглинистощебенистому елювії і делювії щільних осадкових, метаморфічних і магматичних порід, рідше на продуктах вивітрювання рихлих пісків, глини.
У передкарпатській підобласті Гірсько-Карпатської області поширені підзолисто-бурі лісові /підзолисто-буроземні/, дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Грунтотворчі породи цих грунтів представлені делювіальними, елювіальними, моренними і древлювіальними суглинками і глинами. Важкий механічний склад, незначні ухили поверхні у поєднанні з вологим і теплим кліматом сприяють деякому перезволоженню грунтів у ранньовесняний і осінньо-зимовий періоди та розвиткрві горизонтів поверхневого оглеєння. Профіль грунту має; палево-бурий і ясно-бурий колір.
Для гірських районів Криму характерні коричневі грунти, які формуються на різних породах при непромивному водному режимі і глибокому заляганні ґрунтових вод. Грунтотворчий процес проходить найбільш активно весною і на початку літа, коли випадає вся норма опадів /400-650мм/, а літом наступає період “жаркого споживання”. Характерними діагностичними признаками коричневих грунтів є: глибоке проникнення грунтотворчих процесів і значна глибина ґрунтового профілю /до 1,5-2, Ом/; помірна гумусоааність верхніх горизонті з /2,5% на ріллі/; висока оглеєність всього профілю; нейтральна або слаболугова реакція верхніх горизонтів і лугова нижніх: переважання у профілі коричневого забарвлення.
В цілому грунтам гірських областей Карпат і Криму характерні: такі особливості, як вертикальна поясність /зональність/ низький, порівняно з рівнинними грунтами, процент гумусу, а отже і більш нижча родючість та обмеженість можливого використання їх у землеробстві.
На підставі короткої характеристики діагностичних признаків різних типів, розрядів грунтів можна зробити висновок, що найвищою родючістю, цінністю для сільськогосподарського використання володіють чорноземи, сірі лісові, каштанові грунти.
Діагностичні признаки грунтів, за якими проводиться їх бонітування, встановлюються по всіх господарствах на основі матеріалів спеціальних обстежень. Із цих матеріалів по кожній агровиробничій групі грунтів необхідно виписати морфологічні, агрохімічні, : агрофізичні і інші признаки, які завбачливо можуть бути прийняті за діагностичні.
Кількість і найменування діагностичних признаків встановлюється залежно від конкретних природно-кліматичних умов. Так, на території України основними діагностичними признаками бонітування грунтів рекомендовані такі:
вміст гумусу в орному шарі;
глибина гумусових горизонтів;
вміст фізичної глини в орному шарі;
величина рН - сольової витяжки;
глибина залягання глеєвих, горизонтів.
Крім цього при визначенні остаточних показників бонітування грунтів через поправочні коефіцієнти додатково враховуються такі властивості грунтів, як ступінь засолення, скелетності, кислотності, оглеєності, змитості , вміст рухомих поживних речовин /фосфору і калію/.
При виборі діагностичних признаків грунтів перевага надається найбільш важливим для росту сільськогосподарських культур, що встановлюється на основі розрахунків кореляційної залежності між факторіальними і результативними показниками. Досить важливе значення для бонітування грунтів мають дані про кореляційну залежність урожайності: сільськогосподарських культур і властивостей грунтів по областях, зонах, земельнооціночних районах.
Агроекологічні розміщення посівів сільськогосподарських культур
Проведення бонітування ґрунтів має практичне значення для вирішення завдань сільськогосподарського виробництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогосподарських культур або їх екологічних груп на території і прогнозування урожайності культур. Ці завдання мочена вирішувати на верхніх рівнях планування республіка, область, наприклад, при виділенні ареалів найбільш оптимального розміщення посівів основних сільськогосподарських культур. Для прикладу можна навести характеристику кореляційної залежності між урожайністю основних сільськогосподарських культур і природними властивостями грунтів на території України, складену Гнатковичем Д.І. на підставі рівнянь регресії, отриманих спеціалістами “Укрндіземпроект” / рис.7/.
Як видно із наведених матеріалів, за природними властивостями для вирощування зернових культур придатні землі є у всіх областях України, про що свідчать високі показники коефіцієнтів кореляції природних властивостей грунтів з урожайністю цих культур.
Значно нижчі можливості є на території країни щодо придатності природних властивостей грунтів для вирощування технічних культур. Найбільший вплив на урожайність цукрових буряків має глибина профілю грунту, вміст гумусу в орному шарі, глибина гумусових горизонтів, вміст фракцій фізичної глини < 0,01 мм.
Для вирощування кукурудзи і соняшнику сприятливі умови є на території всієї центральної частики України, придатність земель якої характеризується такими природними властивостями, як глибина профілю грунту, глибина гумусових горизонтів і вміст гумусу в грунт.
Найбільш сприятливими для вирощування льону є неоглеєні і оглеєні грунти передгірних районів Карпат Івано-Франківської області. Урожайність цієї культури в основному залежить від глибини гумусових горизонтів.
Бонітування грунтів щодо вирощування окремих сільськогосподарських культур проводиться в межах найбільш оптимальних умов для їх вирощування.
Для цього з врахуванням кліматичних, ґрунтових і інших умов та потребами суспільства у конкретній продукції, встановлюються зони екологічного оптимуму, які формуються за такими принципами:
значення культури в народному господарстві;
вплив метеорологічних умов на швидкість розвитку і строки наступлення основних фенологічних фаз;
вплив метеорологічних умов на урожай культур.
Значення культури в народному господарстві визначається потребами забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. Однак їх розміщення, на території має нерівномірний характер, що залежить як від метеорологічних факторів, так і ґрунтового покриву. Від стійкості рослини до цих факторів залежу їх продуктивність. Чим більша амплітуда коливання факторів, тим вища продуктивність земель.
На підставі даних про тепло- і вологозабезпеченість, вимогливості, межі стійкості і виносливості рослин проводиться виділення північних, південних або висотних меж зони поширення відповідної культури. Виділювана агрокліматична зона повинна обмежуватися двома кривими: перша, яка відповідає мінімуму /недостатку/, а друга - максимуму /надлишку/ температури, опадів, які дозволяють одержувати задовільну урожайність. Всередені зони на різній відстані від її меж буде поширюватися ареал екологічного оптимуму, який характеризується показниками, що відповідають найвищому рівню.
При виділенні меж зон вирощування відповідних культур на підставі опублікованих даних вивчаються і аналізуються вимоги цих культур до тепла, вологи, світла на різних фазах розвитку. Співставляючи мінімальні і максимальні значення названих показників для кожної культури з фактичними багаторічними даними встановлюють межі зони вирощування культур.
В окремих випадках з метою уточнення меж названих зон можуть використовуватися дані щодо вимог культур до тепла і вологи у "критичні" періоди їх проростання. Для озимої пшениці, жита - це запаси вологи і температура грунту або повітря в період посів- сходи- кущіння; тривалість періоду з критичною температурою грунту у зимовий період, кількість опадів у період появи сходів; сума активних температур від посіву до припинення вегетації. Для ячменю, вівса, крім забезпеченості вологою ще враховується і температура повітря в період цвітіння; для кукурудзи - температура грунту і повітря в період росту - цвитіння, а в період дозрівання - кількість опадів за червень-серпень; для цукрових буряків - забезпеченість вологою в період посіву, кількість опадів за липень-серпень; для соняшника - температура повітря за період утворення суцвіть - цвитіння; для картоплі - температура повітря в період посадки - бульбоутворення; для льону-довгунця - вологозабезпеченість і температура повітря від сходів до цвитіння.
На схемі зонування території, вказується місце розміщення, метеорологічних станцій і метеорологічних постів за даними яких проводиться узагальнення, аналіз метеорологічних даних стосовно до потреб вирощуваних культур. Межі зон вирощування культур суміщають з межами природно-сільськогосподарських районів. При цьому враховується, що сфера дії метеорологічної станції за температурними показниками складає не більше 50 км, а за опадами - значно менше.
Для умов України уже виділені зони вирощування озимої пшениці, озимого жита, ячменю, вівса, кукурудзи на зерно, цукрових буряків, соняшника, картоплі, льону-довгунця для середньоспілих сортів. Згідно розглянутих положень на рисунку 8 для прикладу приведена схема зон вирощування цукрових буряків і льону-довгунця на території України.
На підставі матеріалів зонування території щодо розміщення посівів сільськогосподарських культур в межах природно-сільськогосподарських / земельнооціночних / районів встановлюється набір культур за якими проводиться бонітування грунтів.
3. Збір і обробка даних про діагностичні признаки і властивості грунтів Завданням бонітування грунтів є співставлення якості грунтів за природними властивостями і признаками, які впливають на їх родючість. При цьому головним принципом виступає ідентифікація показників оцінки одноіменних грунтів в межах земельнооціночного району Це значить, що показник оцінки земель, присвоєний окремій таксономічній одиниці /агровиробничій групі грунтів/ за затвердженою шкалою, є однаковим за родючістю у всіх господарствах, де вона має поширення. Тому дуже важливе значення має робота по агровиробничому групуванню грунтів земельнооціночного району, на основі якого формуються різноякісні виділи земель, що підлягають оцінці. Іншими словами, однакові агрогрупи грунтів повинні одержати однакові показники бонітування. У зв’язку з цим бонітування грунтів у межах земельнооціночного району проводиться у такій послідовності: визначення середніх значень показників, які характеризують окремі признаки і властивості грунтів; вибір основних діагностичних признаків; складання шкали бонітування грунтів за природними властивостями.
Для визначення середніх значень показників на окремих грунтах проводиться всестороннє вивчення матеріалів комплексного обстеження і виборка фактичних даних за показниками цих грунтів, при цьому застосовується розрахунковий метод, який базується на використанні емпіричних формул, що виражають пряму залежність між функціональними і результативними величинами. Так, наприклад, валові запаси гумусу і поживних речовин розраховують за глибиною відповідного горизонту, показниками об’ємної маси грунту, вмістом гумусу і поживних речовин в процентах або міліграмах на 100 грамів грунту.
Бонітування грунтів проводиться за різними природними признаками і властивостями, які для різних зон України приведені в таблиці 3.
Дані про морфологічні признаки грунтів /глибина гумусових горизонтів, глибина залягання глеевих горизонтів/ вибираються з журналів польових описів за матеріалами ґрунтових обстежень. В Україні використовуються матеріали ґрунтових обстежень, проведених у 1959-І96І.рр. і відкоригованих до І975р., до 1980р. і після 1980р.
На поширені грунти морфологічні показники заповнюються у бонітувальні відомості вибірково, з таким розрахунком, щоб на кожну агрогрупу грунтів /з врахуванням гранулометричного складу / припало приблизно 50-60 показників у кожній виборці на земельно-оціночний район. Виборка, згідно правил статистики, повинна бути випадковою.
На малопоширені грунти, якщо виборка їх менша 50 одиниць в одному земельне оціночному районі, допускається комплектація виборки з декількох земельнооціночних районів, які входять до одного природно-сільськогосподарського округу. При цьому бажано, щоб об’єм виборки був не менше 22, хоч можуть бути випадки і меншої кількості показників.
Показники глибини гумусового горизонту визначаються за нижньою межею першого перехідного горизонту /для дерново-підзолистих, сірих і ясно-сірих опідзолених, а також сильносолонцюватих і осолоділих грунтів - гумусово-елювіального/. Для глеєвих і засолених грунтів глибина гумусового горизонту приймається на глибині верхньої межі глеєвого або засоленого горизонту.Глибина залягання глеєвого горизонту встановлюється за його верхньою межею.
Дані про вміст гумусу і фізичної глини з процентах вибираються з результатів лабораторних визначень, виконаних при обстеженні грунтів. Величина рН сольової витяжки орного шару вибирається або із даних лабораторних визначень при ґрунтовому обстеженні, або із матеріалів агрохімічного обстеження грунтів.
Основні признаки і властивості грунтів, характерні для різних зон України
Таблиця З
| № |
Признаки і властивості грунтів | Зони | |||
| Полісся | Лісостеп | Степ | Прикарпаття і Карпати | ||
| 1 2 3 4 5 6 7 8 | Глибина гумусових горизонтів, см Глибина профілю грунтів, см Глибина вскипання з HCL, см. Вміст гумусу в орному шарі грунту, % Вміст гумусу в шарі 30 – 40 см Вміст фракцій фізичної глини /< 0,01мм/в орному шарі, % Вміст мулу /< 0,001мм / в орному шарі, % Запаси фізичної глини в шарі 0 – 100 см, т/га | + - + + + + + + | + + + + + + + - | + + - + + + + - | + + - + + + + - |
Зібрані дані про властивості і признаки грунтів обробляються на ЕОМ стосовно до кожної а гро виробничої групи грунтів. В процесі обробки розраховуються: середня арифметична величина показника, середнє квадратичне відхилення, помилка середнього арифметичного, ступінь надійності одержаного середнього, коефіцієнт варіації, асиметрія, ексцес. 
Середнє арифметичне значення кожного показника природних властивостей / 
/ визначається за формулою:
[1]
де 
- сума всіх варіантів; п - кількість спостережень.
Однак за середньою арифметичної величиною неможна твердити про характер відхилень варіантів від середньої величини. Для визначення коливань величин визначають середнє квадратичне відхилення / б / за формулою:
[2]
де 
- сума квадратів відхилень всіх варіантів від середнього арифметичного.
Визначення відносної мінливості /С/ проводиться шляхом обчислення коефіцієнту мінливості за формулою:
[ 3 ]
Для впевненості у типічності одержаної середньої арифметичної величини і можливості судження по окремому про загальну величину досліджуваного признака, вираховують середню помилку середнього арифметичного /m/ за формулами:
або 
, для малих виборок [4]
Середня помилка може бути виражена в процентах від середнього арифметичного шляхом визначення показника точності. При цьому чим менший цей показник, тим точніші результати обчислень. Розмір показника точності /Р/ визначають за формулою:
, [5]
Ступінь надійності отриманої середньої / t / визначається за формулою:
[6]
Одержана величина ступеня надійності при великій кількості спостережень має бути більше двох, тобто одержана середня повинна бути більше подвійної помилки, при малій кількості спостережень /менше 30/ необхідний ступінь надійності визначають за таблицею значень Стьюдента. Стандартне значення критерія t при 95%-ному рівні вірогідності характеризується такими табличними даними:
| П-1 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6-7 | 8-9 | 10-13 | 14-28 | 29і > |
| t | 12,7 | 4,3 | 3,2 | 2,8 | 2,6 | 2,4 | 2,3 | 2,2 | 2,1 | 2,0 |
Обчислене значення ступеня надійності повинно бути більше табличного.
Якщо виборка за основними признаками і властивостями грунтів не підпорядкована закону нормального розподілу варіант, то склад агровиробничих груп переглядається, особливо звертаючи увагу на однотипність ґрунтових різновидностей, які входять до їх складу. Грунтові різновидності, які порушують однорідність виборки, включаються у інші агрогрупи грунтів.
Дані про властивості і признаки грунтів оброблені з допомогою ЕОМ аналізуються на предмет відповідності для їх визначення середніх величин діагностичних признаків. При їх невідповідності перевіряється правильність збору вихідної інформації, зокрема,чи не були включені у виборку недостовірні /нехарактерні/ дані, чи не були допущені технічні помилки при виписці даних, при наявності суттєвого відхилення, що може мати місце при розходженні у величині будь-якого признаку між ґрунтовими відмінами включеними у агровиробничу групу, даний признак для розрахунків шкал бонітування грунтів не використовується.
Для прикладу при обробці статистичних даних при визначенні показників бонітування грунтів нижче приведені розрахунки вмісту гумусу в процентах на одній агровиробничій групі грунтів
| Шифр агрогрупи грунтів | Вміст гумусу, % | |||||||||
| Варіант | ||||||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | |
| 4 | 1,9 | 1,8 | 2,3 | 1,7 | 2,0 | 1,9 | 2,1 | 2,2 | 2,1 | 2,0 |
Середнє арифметичне із сукупності складає:
Для визначення інших середньостатистичних величин проведені допоміжні розрахунки /табл. 4/.
Із даних таблиці 4,
= 
= 
При розподілі середньої арифметичної варіанта вважається нетипічною якщо вона перевищує подвійну величину середньоквадратичного відхилення. У даному випадку х є типічною величиною, так як вона не перевищує 
.
Таким чином, середня помилка арифметичного середнього
Таблиця 4
Розрахунок даних для визначення середньоквадратичного відхилення від середньої величини вмісту гумусу
| Фактичний вміст гумусу, % | Відхилення вмісту гумусу від середнього, % | Квадрат відхилень від середньої величини |
| х | 
| 
|
1,9
1,8
2,3
1,7
2,0
1,9
2,1
2,2
2,1
2,0
| - 0,1
- 0,2
+ 0,3
- 0,3
0
- 0,1
+ 0,1
- 0,2
+ 0,1
0
| 0,01
0,04
0,09
0,09
0
0,01
0,01
0,04
0,01
0
|
У процентному відношенні точність помилки арифметичної середньої складає:
Визначається також коефіцієнт мінливості даних, який дорівнює:
Ступінь надійності середньої арифметичної величини складає:
Як видно із наведених розрахунків, величина ступеня надійності значно перевищує допустиму, тобто для даного випадку подвійну середню помилку арифметичного середнього. Тому, одержану на основі математичної статистики середню величину вмісту гумусу на даній агрогрупі грунтів можна безпосередньо приймати для складання шкали бонітування грунтів або для розрахунку валових запасів гумусу, за якими також може складатися шкала бонітування грунтів.
Для визначення валових запасів гумусу в грунті використовується формула:
, [ 7 ]
де Н - валові запаси гумусу, т/га; А - глибина гумусового горизонту, м; В – об’ємна маса грунту, г/см3; Р - вміст гумусу, %.
Валові запаси гумусу в грунті розраховуються окремо для горизонту 0-20 см і 20-40 см, а потім визначається середньозважена величина. Це пов’язано з тим, що вміст гумусу у верхньому горизонті значно вищий, ніж у підстилаючому. В таблиці 5 приведені розрахунки визначення валових запасів гумусу на орних землях господарства.
Дані для розрахунків про вміст гумусу в грунтах по генетичних горизонтах беруться із матеріалів ґрунтового обстеження /ґрунтового нарису/, а дані про об’ємну масу грунту - із відповідних довідників.
В результаті обчислень визначаються середньозважені показники валових запасів гумусу по агрогрупах земель на підставі яких потім складається шкала бонітування грунтів по відповідному природному признаку.
Визначення запасів рухових форм поживних речовин у грунті проводиться за формулою:
[ 8 ]
де N - запаси азоту /фосфору, калію/, кг/га; А - глибина кореневищного шару, м; В – об’ємна маса грунту, г/см3; п - вміст азоту /фосфору, калію/, кг/т грунту.
Таблиця 5. Вивчення валових запасів гумусу по генетичних горизонтах на орних землях господарства
| № п/п | Шифри | Грунтові відміни | Площа ріллі | Вміст гумусу по горизонтах | Об’ємна маса грунту г/см3 | Валові запаси гумусу | |||||
| Агрогруп грунтів | Грунтових відмін | га | % | Н1 0 – 0,2 м | Н2 0,2 – 0,4 м | Н1 | Н2 | Н=Н1+Н2 | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| 1 | 4 | 6а 8 | Дерново-підзолисті супіщані грунти Дерново-підзолисті піщані грунти | 23,0 114,0 | 1,7 8,6 | 1,77 1,77 | 0,32 0,32 | 1,35 1,40 | 47,8 49,6 | 8,6 9,0 | 58,4 58,6 |
| Разом | 137,0 | 10,3 | 58,2 | ||||||||
| 2 | 15 | 83б | Ясно-сірі і сірі опідзолені грунти | 183,7 | 13,9 | 1,14 | 0,77 | 1,30 | 29,6 | 20,0 | 49,6 |
| 3 | 20 | 83 | Чорноземи опідзолені | 218,3 | 16,5 | 2,24 | 1,92 | 1,20 | 53,8 | 46,1 | 99,9 |
| 4 | 32 | 165а 138а 27 | Намиті опідзолені чорноземні грунти Чорноземно-лугові грунти Лугові легкосуглинкові грунти | 183,5 384,1 217,6 | 13,9 29,0 16,4 | 4,24 4,24 4,24 | 3,58 3,58 3,58 | 1,20 1,25 1,25 | 101,8 106,0 106,0 | 85,9 89,5 89,5 | 187,7 195,5 195,5 |
| Разом | 785,2 | 59,3 | 193,7 | ||||||||
| Всього | 1324,2 | 100,0 | |||||||||
Дата добавления: 2020-11-27; просмотров: 83; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!