Європейська політика Ф ранції за часів 4 республіки
У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція проголошувалась «неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою». У країні вводилось загальне виборче право, рівноправність чоловіків і жінок. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Також проголошувались права трудівників на участь у керівництві підприємства, право на профспілкову і політичну діяльність, право на страйк.
У конституції передбачалась можливість націоналізації, усуспільнення власності, якщо вона набувала “рис національної суспільної служби або фактичної монополії».
Урівнювались у правах громадяни Франції і колоній. «Французька імперія» замінялась терміном «Французький союз». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти слободи будь-якого народу».
Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.
Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП.
Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала "холодна війна". ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. (З 1946 р. по 1958 р. змінилось 24 уряду (у середньому кожен уряд знаходився при владі не більше пів року, а деякі – два-три дні). Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації.
|
|
|
Таке становище в країні турбувало США, невдоволених полівінням Франції. Вони зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947 р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послабити позиції лівих сил.
Усунення комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких ґрунтувалась Четверта республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки.
З іншого боку, виник рух прихильників де Голля (Об’єднання французького народу), який виступив за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки. Основними ідеями голлізму були: ідея нації, сильної влади і соціальних реформ, створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства (див. схему на ст. ).
|
|
|
Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 рр.), Алжирі (1954-1962 рр.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи.
Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії – ультраколоніалістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців.
Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) – за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Після критики культу особи Сталіна і змін в СРСР вони поправили авторитет, підірваний зовнішньополітичними акціями Сталіна. У той же час в Алжирі ультра і армійська верхівка відкрито здійснювали підготовку до державного перевороту.
|
|
|
У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити уряд.
На тлі політичної боротьби, завдяки американській допомозі, економічне становище в країні до 1949 р. нормалізувалось. У цьому ж році була відмінена карткова система. У 1948 р. досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. – у сільському господарстві. У 50-ті роки у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його зростання були менші ніж у ФРН та Італії. Зростання йшло головно за рахунок промисловості, яка активно модернізувалась при державній підтримці. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з планами (програмування). Виникли нові галузі виробництва: нафтодобувна, нафтопереробна, атомна, електронна. Впроваджувались нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.
|
|
|
Зовнішня політика Франції часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни». Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись втримати залишки своєї колоніальної імперії.
Зовнішня політика А. Меркель
Політична кар'єра
У 1989 після падіння Берлінської стіни вона вступає в ряди організації «Німецька вільна молодь», покликаної керувати молоддю, відданій державі, і активістом Партії демократичного відновлення, де обіймає посаду секретаря Департаменту агітації і пропаганди. Так вона стає одним з головних експертів з політичної комунікації в НДР. За службовим обов'язком, науковою і політичною, вона часто їздить в країни радянського блоку, зокрема до Москви, тим більше що вона вільно говорить російською. Через кілька місяців Ангела Меркель раптово міняє свій політичний табір і вступає в організацію «Демократичний прорив»—новий рух, ініційований західнонімецькою християнською демократією. Їй відразу доручають ті ж функції, тільки тепер її нова посада називається на західнонімецький зразок: «прес-секретар».
Після останніх парламентських виборів в ДР вона увійшла до уряду Лотара де Мезьера, останнього голови кабінету міністрів НДР, і стала його прес-секретарем, хоча її організація «Демократичний прорив» набрала тільки 0,9 % голосів. У цей період вона бере активну участь в «переговорах 2+4», які поклали чотиристоронній угоді про статус Берліна і його окупації союзниками, а також в переговорах з приводу об'єднання Німеччини, які Кондоліза Райс веде з Вашингтона. Щоб уникнути масованої еміграції на захід Анґела Меркель без зволікання запускає процес інтеграції НДР в ринкову економіку і зону марки.
Анґела Меркель відреклася від Коля і зажадала від партійного активу змінити керівництво ХДС і почати партійне «відновлення». У квітні 2000 96 % членів партії обрали її спадкоємицею Шойбле на посаді голови ХДС. Цей успіх був особливо примітний на тлі того, що Меркель — жінка, східна німкеня і протестантка, вкрай нетипова для цієї партії.
У 2002 Меркель погодилася на єдину кандидатуру на посаду федерального канцлера від ХДС/ХСС прем'єр-міністра Баварії Едмунда Штойбера. Штойбер вибори програв і це підсилило внутрішньопартійні позиції Меркель.
У 2003 Меркель демонстративно підтримала американське вторгнення в Ірак, поїхавши в США. У 2004 вона зуміла домогтися обрання кандидата від ХДС/ХСС Хорста Кьолера на посаду президента Німеччини.
Після несподіваної ініціативи Ґерхарда Шредера про дострокові вибори у 2005, Ангела Меркель була обрана ХДС/ХСС кандидатом на посаду федерального канцлера Німеччини.
На виборах ХДС/ХСС опередили СДП всього на 1 %.
За результатами виборів у бундестаг блок ХДС/ХСС і вільних демократів випередив СДП із «зеленими» усього на три голоси. У зв'язку з нездатністю сформувати стійку парламентську більшість християнським демократам довелося піти на створення «великої» коаліції з СДПН — другий раз в історії ФРН.
Велика коаліція»
10 жовтня 2005 голова Християнсько-соціального союзу, прем'єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер повідомив, що на переговорах про формування «великої» правлячої коаліції, які проводили А. Меркель, Ґерхард Шредер і голова СДП Франц Мюнтеферінґ, було вирішено, що Анґела Меркель стане новим канцлером Німеччини.
В обмін на згоду на канцлерство Анґели Меркель СДП одержить у майбутньому кабінеті 8 міністерських портфелів: іноземних справ, фінансів, юстиції, праці, з питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, транспорту, а також економічного співробітництва і розвитку.
До ХДС/ХСС — поряд з керівником відомства федерального канцлера в ранзі міністра — відходять посади міністрів оборони, внутрішніх справ, економіки, сім'ї, освіти, а також сільського господарства.
Тим часом, Ґерхард Шредер заявив, що його не буде в наступному уряді ФРН. Раніше не виключалося, що він може зайняти в новому уряді посаду віце-канцлера і міністра закордонних справ.
22 листопада 2005 Анґела Меркель була обрана федеральним канцлером ФРН, 397 депутатів Бундестагу проголосували «за», 202 — «проти», 12 — «утрималися».
Політичні позиції
В зовнішній політиці Анґела Меркель відома своєю беззастережною підтримкою американського курсу, виступаючи за зближення зі США. Вона неодноразово критикувала Ґерхарда Шредера за «надмірну» дружбу з Володимиром Путіним і заявляла про те, що, в разі обрання канцлером, займе твердішу позицію у відношенні до Росії. Меркель має намір розбити «тріумвірат» Шредера з Жаком Шираком і Володимиром Путіном і поліпшити відносини з США та країнами Східної Європи.
Меркель є послідовним противником прийняття Туреччини в Європейський Союз. Найбільше, що вона згодна надати Туреччині, — «привілейоване партнерство». Також у березні 2010 року, після того, як економіка Греції опинилась на межі дефолту, Анґела Меркель заявила, що Єврозоні необхідний механізм виключення з неї окремих країн за систематичне порушення правил фінансової стабільності.
В внутрішній політиці вона має намір продовжити курс реформ Ґерхарда Шредера, однак «іншими способами». Її головна оголошена мета — створення робочих місць і підтримка економіки за рахунок зменшення соціальних допомог.
Зовнішня політика Мейджора
1990 р. М. Тетчер пішла у відставку з поста лідера партії і прем’єр-міністра. Її заступив Дж. Мейджор. 1992 р. на чергових парламентських виборах консерватори здобули перемогу і тим самим підтвердили свій статус правлячої партії.
Кабінет Дж. Мейджора в дусі «тетчеризму» зосередив основні зусилля на боротьбі з інфляцією і продовжив політику денаціоналізації економіки. Разом з тим новий прем’єр прагнув уникнути крайностей «тетчеризму». Це виявилося в тому, що уряд більше уваги став приділяти програмам соціального забезпечення, поліпшенню систем охорони здоров’я й освіти. Був скасований «подушний податок на житло», проведена реформа самоврядування з метою його демократизації. Щоправда, після успішних для консерваторів парламентських виборів 1992 р. соціальна політика Дж. Мейджора помітно «поправішала»: була «заморожена» заробітна плата, скорочена допомога з безробіття і т. д. Незважаючи на блискучі показники стану економіки, на виборах 1997 р. консерватори зазнали нищівної поразки.
Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!