Індивідуальний облік яєчної продуктивності та інкубації яєць.

СЕЛЕКЦІЙНО-ПЛЕМІННА РОБОТА У ПТАХІВНИЦТВІ

 

Особливого значення селекційно-племінна робота набуває для промислового птахівництва, ефективність якого знаходиться у прямій залежності від якості птиці, що використовується.

Невисока собівартість 1 особини птиці, можливість утримання птиці великими групами, високий коефіцієнт розмноження – все це сприяло розробці більш ефективних методів селекції у птахівництві.

Селекція – наука про методи мінливості спадковості організмів (птиці) у необхідному для людини напрямку.

Ускладнення селекційної роботи полягає у зменшенні різноманіття порід птиці декількома вузькоспеціалізованими, які мають обмежений запас генетичної мінливості.

Основний напрямок у розведенні сільськогосподарської птиці – створення спеціалізованих ліній і кросів птиці.

Спеціалізовані лінії – це лінії, що селекціонуються з різною метою за окремими господарсько-корисними ознаками. Схрещування таких ліній дає можливість одержати ефект гетерозису за яйценоскістю, життєздатністю, швидкості росту та іншим ознакам.

Головна вимога – лінії повинні бути відселекційовані на поєднання для одержання ефекту гетерозису. Отримання фінальних гібридів є продуктом схрещування декількох ліній, тому створення їх складається із декількох етапів.

Задачі селекційно-племінної роботи:

- вдосконалення племінних і продуктивних якостей існуючих ліній, кросів, порід і  

породних груп птиці та створення нових;

- вдосконалення існуючих і розробка нових більш ефективних методів селекції;

- організація виробництва гібридної птиці для повного забезпечення у ній потреби всіх 

птахівничих господарств та населення.

Для вирішення задач селекційно-племінної роботи існує система спеціалізованих племінних господарств, методи і прийоми селекції у яких визначаються їх функціями і задачами.

Селекційно-генетичні центри, де розробляються, апробуються нові ефективні прийоми селекції, нові лінії і кроси птиці, методичні рекомендації і інструкції з племінної роботи та створенню умов утримання у племінних заводах, куди передаються створені кроси.

Конкурсні господарства. Для контролю ефективності селекції, а також для об’єктивної оцінки нових ліній і кросів птиці в умовах контрольно-випробувальних станцій.

Племінні птахозаводи (ППЗ). Основна задача є вдосконалення і відтворення ліній і прабатьківських форм кросів та передача їх разом з розробленими методичними рекомендаціями до племінних репродукторів.

Племінні репродуктори І порядку одержують вихідні лінії кросу і працюють з прабатьківським стадом даного кросу. Задачі – виробництво племінної продукції у вигляді добового молодняку або інкубаційних яєць для одержання батьківських форм гібридів і забезпечення ними репродукторів ІІ порядку.

Племінні репродуктори ІІ порядку працюють з батьківськими стадами кросів для одержання фінальних гібридів і комплектування ними промислових стад птахофабрик  по виробництву яєць або по вирощування бройлерів.

ІПС (інкубаторно-птахівничі станції) – інкубують яйця батьківського стада та забезпечують добовим гібридним молодняком фермерські, підсобні та присадибні господарства.

 

  

Структура стада. Зміст племінної роботи у птахівницькому гос­подарстві формується з урахуванням специфічних особливостей стада птиці - сукупного поголів'я певного виду птиці, яке складається з різ­них статевих, вікових і виробничо-племінних груп, чи однорідної групи особин, укомплектованих для роздільного або сумісного утримання.

Структура стада – це відношення чисельності різних груп пти­ці в тому чи іншому стаді. Розрізняють структуру стада птиці за се­лекційним призначенням та лінійною, породною, статевою і віковою приналежністю. Структура стада племінного птахівницького заводу визначається, передусім, розподілом поголів'я за призначенням у се­лекційному процесі: селекційне стадо і множник ліній.

Селекційне стадо - це головна частина стада племінного заводу, що складається з 3груп:

- селекційного ядра;

-  групи, яку оцінюють за якістю потомства;

-  контрольно-випробної групи.

У межах цих груп птицю поділяють на:

-  лінії,

- родини,

- сім'ї,

- гнізда.

Селекційне ядро – найцінніша птиця відібрана з урахуванням оцінки за родоводм, сибсасми, власним фенотипом, лінійним або гібридним потомством. Застосовують метод гніздової селекції, за якої розведення птиці здійснюють гніздами (групами), укомплектованими у складі у складі 1 самця і кількох самок (11-15курок, 13-16 індичок, 5 качок, 4 гуски, 6 цесарок). Ця група становить 20-25% від чисельності птиці гніздової селекції.

Група, яку оцінюють за якістю потомства, комплектується із числа потомства селекційного ядра і, частково, з груп резерву і вільного парування. Птицю оцінюють за якістю потомства, яке одержують методом внутрішньо лінійного розведення та реципрокного схрещування, визначаючи поєднуваність ліній, родин, сімей. Кожного півня оцінюють по 75-100дочкам, курок – по 6-7 дочкам. Краща птиця далі використовується для комплектування селекційного ядра.

Птицю селекційного ядра та групи, яку оцінюють за якістю потомства, об’єднують в одну групу – гніздової селекції – і називають її нуклеарним стадом, яке розміщене у селекційних пташниках з контрольними гніздами (індивідуальний облік яєчної продуктивності). Нуклеарне стадо становить 5-11% (кури, індики), 15-18% (гуси, качки) від усього стада племінного заводу.

Контрольно-випробна група – молода птиця, яку відведи від курей гніздової селекції для оцінки за фенотипом, яку утримують у пташниках-контрольниках (випробниках) з контрольними гніздами (індивідуальний облік яєчної продуктивності) групами по 50-100голів на підлозі. Птиця закільцьована. Інколи утримують у кліткових батареях (штучне осіменіння).

У структурі стада племінного заводу контрольно-випробна група курей та індиків становить 25-42 %, гусей і качок - близько 22 %.

Група вільного парування птиці , або група панміксії, створюється при деяких селекційних стадах із метою збереження цінних генів та оцінки ефективності деяких селекційних заходів. З групою селекційна робота не ведеться, але для селекції птиця такої групи може давати цін­ний матеріал. Тому періодично його необхідно включати до перевірки за якістю потомства.

Група резерву може входити до селекційного стада. Її комплекту­ють птицею, яка має племінну цінність, але за певними селекційними ознаками (наприклад, з деяких показників якості яєць) дещо не від­повідає вимогам, встановленим для лінії чи стада. Після поліпшення таких ознак за гніздової селекції птицю включають до основного ге­нофонду.

Визначальними показниками структури стада птиці різних видів і кросів у племзаводі є кількість гнізд і ліній, а також статеве співвідно­шення у гніздах, які мають бути оптимальними (табл. 13).

Т абл иця 13

Від їх кількості й співвідношення залежить поголів'я птиці у ста­ді гніздової селекції та інших групах племінного заводу, враховуючи їх оптимальне структурне співвідношення (табл. 14).

Т абл иця 1 4

 

Структура стада птиці племзаводу та зміст селекційної роботи взаємообумовлені з оцін­кою батьків за якістю потомства, вірогідність якої (оцінки) залежить від кількості відібраних дочок.

Корегується структура стада заводу з урахуванням кількості ліній у кросі птиці (таблиця 15) та попиту на племінну продукцію кросу. Від попиту залежить обсяг (поголів’я) множника вихідних ліній, прабатьківського й батьківського стад.

Т абл иця 1 5

 

Успіх селекційної роботи обумовлюється племінною цінністю (якістю) селекційного стада – ліній, родин, сімей, з яких складається поголів’я птиці племінного ядра, групи, яку оцінюють за якістю потомства та конрольно-випробної групи. Серед них методом індивідуальної оцінки визначають поліпшувачів стада.

Лінія – це група птиці (внутрішньо- або міжпородна), яка походить від одного (або декількох) видатних плідників і характеризується певним типом за конституцією, екстер’єром, продуктивністю та якістю продукції, що успадковуються потомством.

Сім 'я птиці складається із батька, матері і потомства – повних братів і повних сестер (сибсів), а родина – із плідника, всіх несучок селекційного гнізда і їх потомків (сибсів і напівсибсів). При комплектуванні селекційних гнізд птиці до кожного півня, що оцінюється за якістю потомства, добирають сестер і напівсестер. На цьому будується родинна (сімейна), або гніздова, се­лекція у птахівництві.

Множник вихідних ліній - це частина стада птиці племінного заво­ду, призначена розмножувати лінійну птицю, передусім, для комплектування родинними формами прабатьківських стад у репродукторах І порядку. Множник комплектують потомством вихідних ліній селекційного стада, тому у множнику стільки ліній, скільки їх є у структурі кросу.

Розведення – чистолінійне. У племзаводу частка птиці множника вихідних ліній яєчних курей становить 20-25%.

Парування птиці у множнику – групове, утримання – на підлозі чи у кліткових батареях, зоотехнічний облік – груповий.

Прабатьківське стадо птиці може бути у племінному заводі (для перевірки ліній птиці на поєднуваність за групового підбору) і племінному репродукторі І порядку (для одержання батьківських форм, призначених для формування батьківських стад. При цьому для парування використовують із батьківських ліній тільки самців, а з материнських - самок ♂А х ♀В; ♂С х ♀D), тобто застосовується схрещування ліній для вироблен­ня гібридних форм (♂AB і ♀CD)).

Стадо структуроване. Структура прабатьківського стада визначається кількістю ліній у кросі (лінійна структура) та співвідношенням самців та самок (структура за статтю), вікова структура (молодняк, доросла птиця).

Прабатьківське стадо комплектують переважно племінним матері­алом із множника вихідних ліній, а також, частково, із контрольно-випробної групи. Парування птиці і зоотехнічний облік - групові.

Гібридне стадо – це невелика група потомства (гібридів) у складі стада племінного заводу, отримана за схемою схрещування кросу птиці і призначена для оцінки поєднуваності вихідних ліній.

Батьківське стадо птиці - це поголів'я, одержане від потомства прабатьківського стада. Розводять батьківські стада у племінних репрс дукторах ІІ порядку, а також в інших господарствах (птахівницькі комплекси, фермерські підприємства). Батьківське стадо складається із батьківської (♂АВ) і материнської (♀CD) гібридних форм, які схрещуються і дають потомство фінальних гібридів (ABCD), призначених для комплектування промислових стад (товарних несучок і поголів'я бройлерів) на птахофабриках, агрофірмах, присадибних господарства тощо. Батьківськими стадами називають також інші групи птиці (порід, популяцій), які призначені для одержання інкубаційних яєць і ремонтного молодняку, необхідного для створення інших стад птиці (батьківських, промислових, поголів'я на подвір'ях населення).

В ієрархії племінних птахівницьких стад батьківське стадо єзаключним племінним продуктом, робота з яким спрямовується на формування необхідного типу птиці (згідно вимог для кросу, породи спроможної до максимальної відтворної здатності (виробництва інкубаційних яєць і виводу молодняку). Батьківське стадо структуроване лише за статевою належністю та віком птиці відповідно до кратності його комплектування. Звуження статевого відношення у стаді негатш но позначається на економіці господарювання.

Парування птиці батьківського стада - групове, утримання - на підлозі або в кліткових батареях, зоотехнічний облік - груповий.

Отже, у різних птахівницьких господарствах стада птиці мають істотні відмінності за своїм призначенням, змістом племінної роботи та виробленою племінною продукцією. Без знання ролі й особливосте птахівницьких стад у різних типах господарств ефективна племінна робота практично неможлива. У різних племінних господарствах і стадах племінна робота має свою специфіку.

Основні види племінної роботи у птахівництві. Племінна робота здійснюється на основі точного обліку поголів'я, племінного походження, продуктивності, відтворної здатності та племінних якостей птиці, включаючи її екстер'єрно-фізіололгічні особливості. Залежно від типу господарства, виду стада і методів селекції застосовують індивідуальний і груповий племінний облік.

Ін дивідуальний племінний облік проводять у селекційному стаді, де птицю мітять крило мітками, ножними кільцями, ведуть індивідуальний облік росту молодняку і продуктивних якостей дорослої птиці. Під час інкубації яєць забезпечують збереження даних щодо походження яєць і виведеного молодняку. Виведений молодняк сортують за статтю і вирощують згідно вимог кросу (породи). Доросле стадо комплектують ритмічно.

За даними первинного зоотехнічного обліку в господарстві визна­чають несучість на початкову й середню несучку по періодах викорис­тання (циклах) та за весь біологічний (календарний) рік. Враховують масу яєць, скороспілість, інтенсивність несучості, тривалість викорис­тання, живу масу, прирости живої маси, збереженість птиці, якість про­дукції, витрати корму на виробництво продукції тощо.

Важливою ділянкою племінної роботи є бонітування птиці та оцін­ка якості потомства. За їх результатами визначають клас та призначення птиці. Дані оцінки птиці піддають статистичній (біометричній) обробці.

Груповий племінний облік. У прабатьківських і батьківських стадах, як і в промислових, за­звичай ведуть груповий облік. Продуктивність птиці, витрати корму, збереженість поголів'я визначають по виробничих групах птиці та за­галом по стаду. Тому в господарствах, які працюють із такими стадами птиці, форми первинного зоотехнічного обліку інші.

Мічення птиці. Завдяки міченню птиці досягається індивіду­альний облік її селекційно-господарських ознак та визначаються по­ходження і племінна цінність. Застосовують переважно такі способи мічення (ідентифікації) птиці: криломітками, ножними кільцями, ко­льоровими безномерними кільцями, пробиванням отворів на складках шкіри між пальцями ніг (або надрізанням перетинок між пальцями).

Криломітками, або селекційні кільця (крилові кільця), готують у ви­гляді повздовжніх алюмінієвих пластинок товщиною 0,4 мм. Ними мі­тять племінний молодняк (гніздової селекції) у добовому віці в інку­баторному цеху (на птахівницькій інкубаторній станції). Дані мічення (кільцювання) заносять до форми № 2-нт "Журнал молодняку".

Номери селекційних кілець для курчат визначають за 7-значною системою мічення, що включають прописну (велику) літеру та шестизначну цифру. Літерою (А, Б, В і т. д.) позначається назва (серія) лінії курей (або група певного походження), першими двома цифрами від 01 до 60 - номер селекційного гнізда курей, наступними двома цифрами від 01 до 18 - порядковий номер курок гнізда, останніми двома циф­рами від 01 до 30- порядковий номер потомства курок (обох статей). Найменший номер - А 010101, а найбільший - А 60 х 18 х 30. Стандарт­ний комплект криломіток становить 32 400 штук (60 х 18 х 30).

Криломітки ставлять на праве крило. При цьому перетинку кри­ла проколюють вузьким (гострим) кінцем криломітки зверху вниз навпроти зчленування плечової і променевої кістки на віддалі не менше 4-5 мм від зовнішнього боку перетинки (рис. 2). Кріпити селекційне кільце на крилі треба вільно, щоб воно не заважало росту крила (не захопило кістки і не потравмувуало кровоносних судин).

Криломітки ставлять на все життя. Якщо їх кріплять на малій від­далі від зовнішнього боку крила, то вони губляться і втрачається похо­дження птиці. Досвідчений селекціонер за 6 годин правильно кільцює 700-900 курчат. Техніка мічення криломітками індиченят, каченят і гу­сенят така ж, як і курчат. Однак перетинки крила у них ніжніші, тому мітити їх треба особливо обережно. Не рекомендується мітити каченят і гусенят зразу після вилуплення з яйця, оскільки у них досить мала і ніжна тканина крила. Поставленні криломітки через 2-3 тижні розши­рюють, щоб не тиснули, а в 45-50-добових каченят і в 3-3,5-місячних гусенят замінюють на ножні кільця.

Для птиці негніздової селекції, зокрема гібридів, переважно з ме­тою контролю росту молодняку, іноді використовують інші криломіт­ки. На них інші номери, наприклад: А 0001... А 2000.

Ножні кільця з інвентарними (порядковими) номерами: застосо­вують переважно 6-значні номери (А 00001... А 99999); можуть бути 4-значні. їх ставлять у ліву ногу курям у 120-150 (180)- добовому віці при постановці на випробування,

Ножні кільця з гніздовими номерами для самок ставлять на праву ногу при переведенні птиці з контрольно-випробної групи в селекційні пташники. Номер гніздового кільця самки складається з літери і чоти­рьох цифр: А 01-01... А 60-18, де літера - номер лінії, перші дві циф­ри - номер гнізда, інші дві цифри - номер курки у гнізді.

Ножні кільця з гніздовими номерами самця ставлять у праву ногу після випробування при переведенні у гнізда. У номерах А-01... А-60 літера - лінія, цифра - номер гнізда.

Стандартний комплект для мічення курей однієї лінії повинен включати 32 400 криломіток, 1 080 ножних кілець із гніздовими но­мерами для курок, 60 ножних кілець для півнів та 2 000 кілець із інвентарними номерами. Якщо в лінії курей більше 60 гнізд, то готують додатковий комплект номерних кілець.

 

 

                                 

 

                         

 

Рис. 2. Техніка мічення птиці:

1 - криломітка та порядок її закріплення на крилі; 2 - крило курчати; 3 кіст­ки крила; 4- місце проколювання крила криломікою; 5 - кровоносні судини; 6 - номерна крилова мітка; 7 - курча з криломіткою; 8 - ножне кільце з інвен­тарним 5-значним номером; 9- кольорові безномерні ножні кільця; 10- ін­вентарне кільце на лівій нозі; 11 номери (1-16) на перетинках між пальцями ніг, пробиті дироколом; 12 - права нога, 13 - ліва нога; 14 - мічення на пере­тинці між пальцями; 15-дирокол для мічення птиці; 16- схема надрізання номерів на лапках гусенят; 17 - ліва лапка; 18 права лапка; 19 - внутрішня перетинка на лапці гусеняти.

 

Мічення птиці методом пробивання (надрізання) шкіри між паль­ цями нігпрактикують у множниках ліній і прабатьківських стадах. За­стосовують тут також кольорові ножні кільця та кільця з інвентарними номерами. При цьому однотипне мічення може бути для всього пого­лів'я певної лінії або групи птиці спільного походження. Для надання індивідуальних номерів птиці користуються шифром (ключем) позна­чень на шкіряних перетинках між пальцями ніг, за яким на кожній нозі пробивання (надрізання) на певному місці означає якусь цифру. Додав­ши всі цифри на обох ногах, визначають індивідуальний номер птиці. Перетинку між пальцями ніг проколюють (пробивають) за допо­могою дироколу або товстого шила, оскільки при використанні топкого інструмента малий отвір заростає. Довжина надрізу - 4-5 мм.

За всякого способу мічення птиці у стаді не повинно бути дублю­вання номерів протягом кількох років.

У батьківському і промисловому стадах обов'язкового мічення птиці не застосовують.

Індивідуальний облік яєчної продуктивності та інкубації яєць.

Для забезпечення індивідуального обліку несучості птиці використо­вують контрольні гнізда, які для курей мають вигляд каскаду індиві­дуальних гнізд для відкладання яєць (рис. 2). У таке індивідуальне гніздо птиця заходить

 

Рис. 3. Контрольні гнізда

 

вільно, але після знесення яйця вийти з нього са­мостійно не може. З нього її виймає пташниця або обліковець, зробив­ши необхідний запис згідно вимог первинного зоотехнічного обліку. Контрольні гнізда для курей на ніч закривають, а для гусей і качок за­лишають відкритими, оскільки останні починають яйцекладку раннім ранком. До відкладання яєць у контрольних гніздах птицю привчають. Щоб зробити оцінку якості яєць за фізико-морфологічними й ін­шими показниками та щоб визначити походження виведених курчат яйця маркують. Для цього на гострих кінцях яєць роблять необхідні позначення (рис. 4), вказуючи, зокрема, номер пташника, номер се­лекційного гнізда птиці, дату відкладання яйця, номер несучки тощо. Для зручності у процесі інкубації бажано записи на яйцях повторити на їх тупих кінцях.

 

 

а                    б                    в

Рис. 4. Відмітки на яйцях у селекційних господарствах

Позначення на яйцях: а, б, в - яйця з різними позначеннями; цифри 1; 2;

3 - номери пташників; цифри 12; 4 - номери селекційних гнізд;

24-дата відкладання яйця; 1084, 980,640 - номери несучок.

 

При інкубації племінних яєць використовують селекційні лотки (рис. 5) або селекційні мішечки, пристосовані для індивідуального виведення

Рис. 5. Селекційний лоток для індивідуального виводу курчат

 

молодняку птиці. В одній комірці селекційного лотка знахо­дяться яйця одної несучки або певної (однорідної) групи птиць. Оскіль­ки шкаралупа яйця із записами часто руйнується та забруднюється, і втрачається походження виведеного молодняку, рекомендується засто­совувати вузькі смужки із щільного паперу розміром 2-5 см. На них записують номери яєць, які вкладають у відповідні лунки чи мішечки. Селекційні мішечки готують із білої москітної сітки, тюля або марлі. Ширина мішечка 15-16 або 21-22 см, у них кладуть по 4-5 яєць, їх не зав'язують, а закріплюють безпечними 2—4 шпильками.

Для племінної птиці з груповим обліком застосовують групові гніз­да для відкладання яєць, групові лотки тощо. Облік ведеться по групах стада птиці.

Племінні яйця та все обладнання мають відповідати ветеринарно-санітарним заходам безпеки. Для забезпечення цього контрольні гніз­да, яйця, лотки тощо піддаються своєчасній дезінфекції та необхідно­му догляду.

Форми племінного обліку. У племінному птахівництві використовуються такі форми обліку: форма № 1-пт "Журнал інкубації",

форма № 2-пт "Журнал молодняку", форма № 3-пт "Журнал продукції несучок", форма № 4-пт "Журнал щоденного обліку несучості та вибуття птиці", форма № 5-пт "Журнал обліку маси та якості яєць", форма № 6-пт "Журнал самців", форма № 7-пт "Оцінка ліній (порід) птиці за комплексом ознак", форма № 8-пт "Відомість племінної птиці вихід­них ліній", форма № 9-пт "Відомість племінної птиці прабатьківських (батьківських) форм, порід, популяцій".

Форма № 1-пт "Журнал інкубації" використовується для оцінки відтворних якостей за такими показниками: заплідненість яєць, ви­від молодняку, виводимість яєць. Перелічені показники визначають для кожної несучки та самця селекційного гнізда, мікролінії та лінії за результатами інкубації маркованих яєць. Номери несучок і самців заповнюються з відомостей формування селекційних гнізд. За кожним туром інкубації ведеться окремий журнал.

Форма № 2-пт "Журнал молодняку" призначена для запису номе­рів криломіток молодняку при виводі, походження по матері (її гніздо­вого номера або номера клітки, де вона сидить), дати виводу, статі, по­казників живої маси, м'ясних форм м'ясної птиці у балах по періодах вирощування, дату та причину вибуття. Живу масу записують у такому віці, тижнів: яєчних курей - 18; м'ясних курей - 6, 7, 18; індиків - 12, 16, 30; качок- 7; гусей- 9; цесарок- 10. Номер матері записують із шкаралупи маркованих яєць під час індивідуального виводу молодня­ку. Стать і падіж кодують так: "1" - самець, "2" - самка, падіж від хво­роби - "01", зоотехнічний брак - "02". Зазначені показники записують протягом всього періоду вирощування молодняку птиці.

Форма № 3-пт "Журнал продуктивності несучок " передбачає на­копичення даних по кожній несучці за весь період яйцекладки. Дату відкладання першого яйця, щомісячну несучість і дату вибуття несучок заносять із форми № 4-пт. Живу масу зазначають за результатами індивідуального зважування птиці в такі періоди, тижнів: яєчних і м'ясних курей – 18 і 52; індиків – 16, 30, 52; качок – 25, 35, 52; гусей – 26, 35, 52; цесарок – 22.

Форма № 4-пт "Журнал щоденного обліку несучості та вибуття птиці" призначена для щоденної (у межах місяця) реєстрації відкла­дених яєць кожною несучкою та запису дати й причини вибуття пти­ці. У журналі по вертикалі вказують усіх несучок селекційного гнізда (групи) за їх номерами, а по горизонталі – дати місяця. Про відкладені яйця відмічають цифрою 1 у графі проти номера несучки та відповід­ної дати. Вибракувану птицю позначають літерою "Б", а ту, що загину­ла – літерою "П". Після закінчення місяця підраховують кількість яєць, відкладених кожною несучкою. На наступний місяць завчасно склада­ють новий журнал. Журнал ведеться пташницею-оператором.

Форма № 5-пт "Журнал обліку маси та якості яєць" призначе­на для запису даних індивідуального зважування 10 яєць у відповідні періоди від кожної несучки, а також таких їхніх якісних показників: індекс форми, пружну деформацію, забарвлення шкаралупи. Номера несучок записують із форми № 3-пт.

Форма № 6-пт "Журнал самців " є документом про самців селек­ційного стада. До журналу записують самців при підборі в селекційні гнізда, реєструючи криловий і гніздовий номери, призначення (для яко­го гнізда чи резерв), живу масу, м'ясні форми (для м'ясного напряму), якість спермопродукції, дату вибуття. Живу масу самців реєструють у такому віці, тижнів: яєчних і м'ясних курей – 52; індиків – 16 і 30; качок - 25 і 35; гусей - 26 і 35; цесарок - 42. Якість сперми оцінюють за об'ємом, густиною, рухливістю, кольором.

Форма № 7-пт "Оцінка ліній (порід) птиці ш комплексом ознак" призначена для запису узагальненої характеристики ліній, порід і по­пуляцій птиці за такими основними селекційними показниками: не­сучість, маса яєць, жива маса молодняку і дорослої птиці, відтворні якості (заплідненість і виводимість яєць, вивід молодняку), якість яєць, збереженість молодняку і дорослої птиці за весь період використання. У документі вказується кількість оціненого поголів'я та результати ма­тематичної обробки селекційних даних.

Форма № 8-пт "Відомість племінної птиці вихідних ліній " ве­деться за результатами бонітування кожної лінії всіх видів птиці по групах стада - селекційного ядра, контрольне-ви пробної групи, множ­ника ліній (окремих пташників). У відомості зазначають вік бонітованої птиці, її кількість, у тому числі самців і самок, та показники таких селекційних ознак: жива маса, несучість за продуктивний період (для курей на початкову несучку), маса яєць, збереженість молодняку, вивід молодняку, клас за окремими ознаками, комплексний клас. Оцінюють птицю від початку інкубації яєць.

Форма № 9-пт "Відомість племінної птиці прабатьківських (бать ківських) форм, порід і популяцій " ведеться на птицю прабатьківського й батьківського стад кросів, а також порід і популяцій за групового об­ліку продуктивності. Птиця оцінюється за власними показниками, вра­ховується клас її батьків та визначається клас за комплексом ознак.

Зазначені форми уніфіковані і використовуються для обліку пер­винних даних за всіма видами птиці. Первинна інформація заноситься в базу даних, накопичується і обробляється за спеціальними програма­ми. За результатами математичної обробки показників добирають кра­щу птицю для комплектування селекційних гнізд та відповідних стад і складають програми племінної роботи. Ведення форм здійснюють оператори із селекції та селекціонери, які несуть відповідальність за вірогідність даних.

     Бонітування сільськогосподарської птиці – це комплексна оцінка птиці за племінними і продуктивними якостями, яка проводиться в усіх птахопідприємствах, що мають племінні стада,  незалежно від їх належності та підпорядкованості.

         Мета бонітування - визначення класу птиці, у залежності від якого встановлюють вартість племінної продукції (інкубаційні яйця, молодняк) для реалізації.

         Птицю не бонітують у господарствах або окремих пташниках, які поставлені на карантин через підозру захворювання.

        Бонітування птиці проводиться щорічно до початку реалізації від стада племінної продукції.

         Організацію процесу бонітування здійснює керівник племінного господарства, який наказом по господарству призначає комісію, створює умови для її роботи, контролює її діяльність.

         До складу комісії по бонітуванню птиці входять спеціалісти господарства, які пройшли атестацію з питань бонітування птиці та ведення племінного обліку, ветеринарні спеціалісти, завідувач племінної ферми, фахівці наукових установ.

             При бонітуванні комісія:

- проводить огляд птиці, що підлягає бонітуванню;

- визначає стан здоров'я та відповідність стандарту породи (форми);

- здійснює аналіз показними власної продуктивності птиці та продуктивності її батьків окремо по кожній групі (вихідні лінії, прабатьківське, батьківське стадо), а в межах груп – окремо за роками та турами виводу;

- визначає для кожної оцінюваної групи птиці основні та додаткові ознаки, які характеризують її продуктивні та відтворювальні якості;

- на основі аналізу даних при порівнянні їх з мінімальними вимогами присвоює оцінюваній групі птиці бонітувальний клас: еліта-рекорд, еліта, І та II класи.

 

МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ

Методи селекції обумовлюються добором і підбором птиці та варі­антами й особливостями їх застосування.

Добір. Добором в зооінженерії називають відбір бажаних особин для розмноження та усунення тих, які мають гірші або нетипові озна­ки. Розрізняють добір за генотипом і фенотипом.

Добір за генотипом птиці проводять за результатами оцінки за ро­доводом, якістю потомства, а також за побічними родичами, тобто за сибсами (сестрами й братами батьків) і напівсибсами (напівсестрами й напівбратами батьків). Оцінюють птицю за сім'ями та родинами.

Оцінками за родоводом - це оцінка за показниками батьків. Зде­більшого вони є першою інформацією про особини до початку їх про­дукування (відкладання яєць). Вивчення родоводу дозволяє очікувати в особин певного фенотипу - продуктивності, відтворної здатності та кон­тролювати наявність інбридингу (спорідненого розведення) і ступінь його впливу на різні ознаки птиці. Але не завжди батьки стійко переда­ють характерні для них фенотипові ознаки у спадок своєму потомству. В одних батьків така здатність висока, в інших низька. Тому виявляють таких батьків, у яких потомство більш цінне. Їх (батьків та нащадків) і добирають для широкого використання й інтенсивного відтворення.

Оцінку птиці за якістю потомства здійснюють методом порів­няння селекційних ознак, переважно продуктивності та відтворювальної здатності, між матерями, дочками й ровесницями. При цьому для оцінки самців і самок за якістю потомства відбирають таку кількість їхніх дочок. Якщо в оціненого плідника (пробанда) дочки за оціненими показниками кращі, ніж матері та ровесниці (або стадо птиці), то він є поліпшувачем і його потомство включають для комплектування селекційних гнізд племінного ядра. Коли ж віро­гідних поліпшувачів недостатньо для формування ядра, то використо­вують невірогідних поліпшувачів та нейтральних плідників.

Прискорює селекційний процес добір за сибсами і напівсибсами. Фактично - це добір за потомством матерів і батьків пробанда. Оскіль­ки в селекційному гнізді мати - одна, її сестер - 5-7, а напівсестер, що розміщені в інших гніздах, - близько 100 (від кожного плідника), то оцінка за напівсибсами є найбільш надійною.

 

Добір за генотипом застосовують у селекційному стаді за індиві­дуального обліку продуктивності.

Добір за фенотипом - це оцінка та добір птиці за селекційними ознаками (фенотипом) без урахування походження та ступеня спо­рідненості. Птицю добирають для розведення за фактичними ознака­ми - екстер'єром, типом конституції, розвитком, показниками росту, продуктивності, відтворювальної здатності та якості продукції - без інформації про предків. Однак слід знати, що фенотип - це реалізова­ний генотип. Але проявлення фенотипу особиною здійснюється в ре­зультаті взаємодії генотипу із середовищем, під впливом якої особина в різних умовах середовища може мати різний фенотип.

Добір за фенотипом називають такожмасовим добором, а селек­цію, що базується на такому доборі - масовою, тобто груповою. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при високій спадковості ознаки. Масову селекцію застосовують у прабатьківському й батьків­ському стадах, а також на початковій стадії селекційної роботи, спря­мованої на створення нових ліній. При цьому походження відібраних особин може бути невідомим. У селекційній практиці застосовується комбінаційна селекція (базується на поєднанні масового й генотипового методів добору). Так, у селекційній роботі з кросами птиці у се­лекційному стаді застосовують генотиповий добір, а у множнику ліній, прабатьківському й батьківському стадах - масовий.

 Підбір - це комплектування пар із дібраної птиці з метою отримання від них потомства з бажаними якостями. Підбір тісно пов'я­заний із добором і спрямований на закріплення або посилення у потом­ства характерних ознак. Якщо обмежитися лише добором, то безлад­не парування (осіменіння) навіть дібраних, але не сумісних птиць, не сприятиме прогресу. Підбір має здійснюватися так, щоб потомство за своїми якостями було кращим, ніж батьки, а недоліки компенсувалися позитивними якостями одного із батьків.

Варіанти підбору. (гомогенний і гетерогенний; груповий і індивідуальний).

Парування птиці (неспоріднене або аутбридинг, споріднене або інбридинг).

 

Масова селекція - це добір і підбір птиці за фенотиповою оцін­кою (індивідуальною або груповою) без урахування походження або ступеня спорідненості. Вона ефективна, якщо стадо має значну мін­ливість при досить високій спадковості ознаки. При масовій селекції реалізується адитивний тип дії генів.

Масову селекцію застосовують у племінних репродукторах, а та­кож у селекційно-генетичних центрах, племінних заводах на початко­вій стадії закладання ліній на основі популяцій. При цьому походження відібраних особин залишається невідомим.

Масова селекція ефективна лише в тому випадку, коли добір і під­бір провадять за ознаками з високим (h² = 40 і більше)  коефіцієнтом успадковуваності (табл. 19).

Таблиця 19

 

Родинна селекція - це оцінка, добір, підбір не окремих особин, а сімей і родин за фенотипом і генотипом. При родинній селекції формують селекційні гнізда – це один самець із закріпленою за ним групою самиць. Статеве співвідношення у гнізді має відповідати по­родним і видовим особливостям птиці. Під сім'єю розуміють сукуп­ність птиці у складі самця, самки, дочок, синів, а під родиною - гніз­до із самцем, кількома самками, дочками, синами, а також напівсестрами і напівбратами. Весь комплекс гнізд, сімей і родин входить до складу ліній.

Комбінована селекція - це поєднання масового і родинного ме­тодів селекції.

Сучасне птахівництво ґрунтується на використанні спеціалізова­них ліній. При виконанні будь-яких завдань селекціонер має проводи­ти добір за комплексом ознак, оскільки добір лише за однією ознакою призводить до погіршення більшості інших.

Так, з'ясовано, що добір лише за несучістю знижує масу яєць і живу масу, а добір на збільшення живої маси бройлерів знижує несу­чість і життєздатність потомства.

Оцінку за комплексом ознак проводять одночасно, або періодично. Залежно від цього розрізняють три способи комбінованої селекції: по­слідовна, або тандемна селекція; спосіб незалежних рівнів бракування і селекція за індексами.

Методи розведення – це система підбору тварин з урахуванням їх видової, породної і лінійної належності.

У птахівництві застосовують такі методи розведення:

- чистопородне (розведення за лініями) ,

- схрещування (парування птиці різних порід (вбирне, ввідне, відтворне, промислове)),

-  гібридизацію (міжвидова і міжлінійна) .

 

 ОСОБЛИВОСТІ ПЛЕМІННОЇ РОБОТИ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ПТАХІВНИЦТВА

Яєчне курівництво. Селекція, спрямо­вана на несучість понад 300 яєць на початкову несучку за 72 тижні життя, досягнення середньої маси яєць за продуктивний період на рівні 63-65 г, а загальної яйцемаси - близько 20-22 кг. Яєчні кури мають по­чинати відкладати яйця у віці близько 130 діб, досягати інтенсивності несучості 50 % - у 140 діб, піка несучості - у 25 тижнів, висоти піка несучості - 95-96 %, тривалості відкладання яєць протягом першого продуктивного періоду - до 72-80-тижневого віку.

Звертається увага на колір шкаралупи яєць - білу та коричневу, хоча поживність яєць від цього не залежить. У цьому зв'язку добирають курок-несучок із білим чи коричневим оперенням. Білі кури за поро­дою леггорн мають невелику живу масу: у 17-тижневому віці - близько 1,2 кг, у 80 тижнів - 1,7 кг. У коричневих курей яєчного напряму про­дуктивності (у кросах за батьківською формою за породою род-айленд) жива маса курей у 17 тижнів - 1,4 кг, у 80 тижнів - 1,9-2,0 кг. Витрати корму на 10 яєць із білою шкаралупою - 1,2-1,3 кг, із коричневою — 1,3-1,4кг. Збереженість молодняку до 17-тижневого віку обох типів забарвлення – 96-98%, а курей за період 17-18тижнів – 92-94%. Проводять селекцію коричневих кросів на кращі показники, ніж у білих.

М’ясне курівництво. В Україні м’ясне курівництво базується на чистопородному розведенні м’ясних порід (аматорсько-фермерські господарства, де м’ясні породи іноземної селекції: брама, кокінхіни, корніш, лангшани) та кросів курей (промислові підприємства).

М’ясні породи пізньоспілі (210-240діб), тому селекція спрямована на більш раннє настання статевої зрілості, на підвищення відтворювальної здатності, несучості, заплідненості й виводимості яєць. Але основними пріоритетами є жива маса (♂5-6кг) і округлі м’ясні форми, забарвлення оперення. У племінній роботі звертають на схильність до насиджування (квохтання).

Кроси (курчат-бройлерів) відзначаються більш інтенсивним ростом до 6-7-тижневого віку (2,2-2,8кг), ніж чистопородний молодняк м’ясних порід (1,2-1,8кг).

Кроси м’ясних курей переважно 4-лінійні. Лінії батьківської форми синтетичні створені з використанням породи корніш селекціонуються за м’ясними формами. Лінії материнської форми синтетичні створені з використанням породи білий плімутрок селекціонуються на високу відтворювальну здатність та інтенсивність росту молодняку.

Курівництво комбінованого напрямку. В Україні є значний попит на такі породи (кучинські ювілейні, бірківські барвисті, полтавські глинясті, зозулясті та чорні, сусекс, род-айленд, нью-гемпшир, голошиї кури) у господарствах населення, що забезпечує раціональне використання місцевих кормових ресурсів протягом календарного року практично без затрат енергоресурсів. При цьому одержують задовільну м’ясну продукцію при вирощуванні молодняку (від надлишкових півнів) і при забої дорослих курей, а також яєчну продукцію від курок-несучок.

Метод розведення – чистопородне розведення та вбирне схрещування. Ряд порід курей надходить з іноземних фірм, закуповуючи в них яйця або добових курчат певних порід.

Індиківництво. Селекція індиків обумовлюється біологічними особливостями цього виду птиці. Інтенсивність і тривалість росту індичат більші, ніж курчат, але період використання дорослої птиці - менший. Продуктивний період в індиків розпочинається у віці 200-280 діб і триває 16-20 тижнів. Індики відрізняються схильністю до наси­джування, циклічністю в несучості, значно вираженим статевим ди­морфізмом і схильністю до стресів.

В індиківництві нині використовують три типи порід, ліній і кро­сів: важкий, середній і легкий. Важкий тип індиків - пізньоспілий, має короткий період використання, але відрізняється найбільшою живою масою - самці досягають маси 22-35 кг. Індики легкого типу, навпаки, більш скороспілі і жива маса самців становить лише 4-8 кг.

Зазначені відмінності індиків різних типів використовують у пле­мінній роботі, здійснюючи необхідний добір за живою масою, ши­риною грудей, екстер'єром і життєздатністю. Попередній добір ре­монтного молодняку роблять у 12-тижневому віці, основний - у 16- і 24-тижневому. При основному доборі враховують власну живу масу, продуктивність матері (несучість і вивід молодняку), збереженість мо­лодняку та оцінку родин (за живою масою і тілобудовою).

Попередньо селекційні гнізда комплектують із розрахунку 18-19 самок у материнських лініях і 15-16 самок - у батьківських. Перевірку ліній на поєднуваність проводять за групових паруваннях після добору молодняку для відтворення ліній.

Молодняк оцінюють у 12- і 16-тижневому віці за живою масою і збереженістю, а дорослих індичок - у 50-54-тижневому віці і старших за власними показниками продуктивності: живою масою і збереженіс­тю молодняку в 12- або 16-тижневому віці, виводом індиченят та не­сучістю за 16 (20) тижнів продуктивного періоду.

Племінна робота з індиками в множнику і родинних стадах бать­ківських ліній ведеться шляхом масового добору, передусім, за живою масою і м'ясними формами, а в материнських лініях - за несучістю, життєздатністю та живою масою.

За всіх методів селекції в індиківництві основною технологічною вимогою є роздільне вирощування молодняку за статтю.

Качківництво. У цій галузі використовують породи і кроси качок вітчизняної і зарубіжної селекції. Статевої зрілості качки досягають у 21-23-тижневому віці. Комплектування родинних стад для одержання інкубаційних яєць проводять не менше двох разів у рік. Використову­ють качок також із другим циклом яйцекладки. Молодняк для відтво­рення беруть від качок не менше 35-тижневого віку з інтервалом між партіями 7-15 діб. Різниця у віці птиці при комплектуванні селекційної групи не повинна перевищувати 30-54 доби.

Оцінюють качок за живою масою у 7 тижнів, за несучістю про­тягом 20-ти тижнів продуктивного періоду, за збереженістю молодня­ку до 7- і 25-тижневого віку. Вивід каченят батьківських ліній кросів пекінської породи повинен становити не менше 60 %, материнських ліній - 70 %, інших порід і популяцій - 75 %.

Мускусних качок для визначення класу оцінюють за показника­ми живої маси самок у 10-, а самців - у 11-тижневому віці; несучість визначають за 20 тижнів яйцекладки, збереженість каченят - за 11 та 11-25 тижнів.

Селекцію мускусних качок спрямовують на збільшення живої маси самок (понад 2,2 кг), підвищення несучості (100 яєць), виводу каченят (понад 75 %) та збільшення виводу каченят (понад 57 %).

Гусівництво. Специфіку племінної роботи з гусьми визначають породи, яких поділяють на три типи: важкий (велика сіра, велика біла, тулузька, емденська, угорська біла, холмогорська, легарт); середній (оброшинська, роменська, ландеська, горьківська, рейнська); легкий тип (кубанська, китайська, італійська біла).

Для оцінки батьків за якістю потомства за внутрішньолінійного парування одержують від них не менше 10, а за міжлінійного паруван­ня - не менше 7 гусенят. Оцінюють гусей (батьків) за живою масою гусенят у 9 тижнів, несучістю гусинь за рік використання, виводом гу­сенят та їх збереженістю до 9-тижневого віку.

  Специфіку племінної роботи спрямовують на підвищення несучості, виводу гусенят і їх збереженості, а гусей ландської, угорської білої та італійської білої порід, крім того, на збільшення виходу пуху та виходу жирної печінки (за відповідної відгодівлі).

---

Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 437; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!