Знати в i дпов i д i на питання, вiдповiдь вже готова)

Учебная дисциплина:               Украинская литература

Преподаватель:                            Гальченко Яна Александровна

Группа:                                     Ф-19(21)

Дата занятия:                               25.05.2020 г

Тема : П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ. «ДИВО». ІСТОРИЧНА ОСНОВА Й ХУДОЖНІЙ ВИМИСЕЛ У ТВОРІ. АНАЛІЗ ОБРАЗІВ-ПЕРС0НАЖІВ. НАСКРІЗНІ ПРОБЛЕМИ РОМАНУ.

Мета: опрацювати зміст роману, охарактеризувати особливості його композиції, відділити історичну достовір­ність і художній домисел; розвивати вміння аналізу образів-персонажів, розшифровувати їхній ідейний зміст, формувати навички обґрунтовувати власну думку прикладами з художнього тексту; виховувати інтерес до національної історичної романістики. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

План заняття:

Опрацювання навчального матеріалу

У невеликих за обсягом працях про свої історичні романи П. Загребельний назвав понад п’ятдесят імен і книг: «Анаба­сис» Ксенофонта, вітчизняні літописи, «Історія монголів» Кар- піні, «Трактат про дві Сарматії» Матвія Міховського, «Руська Правда» Ярослава Мудрого, «Константинополь» Джелала Ессада… Це лише дещиця з великої унікальної бібліотеки, зібраної авто­ром для «втішання історією». Так, саме для «втішання», що й засвідчує спеціальний трактат, написаний П. Загребельним до «Роксолани».

Як же розуміти це незвичне заняття — «втішатись історією»? Думаю, що відповідь знайдемо не лише в аналогії до назви книги мудреця Боеція «Втішання філософією», а передусім — у літо­писі Нестора, де розповідається про Ярослава Мудрого, котрий вважав, що книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ, і якщо старанно пошукати в них мудрості, то знайдеш велику втіху й користь для своєї душі. Адже в мудрості не тільки печаль, як то в давнину гадалося, а й радість пізнання й творення світу на краще. Спостереження це таке істинне, що занесене було в «Повість временних літ» поряд з найважливішими подіями історії й до сьогодні не втратило значення та сили одкровення. З нього беруть витоки сучасні думки й уявлення про підґрунтя й корені, без яких людина не рухається вперед. «Твоє походження, твоя історія,— читаємо в П. Загребельного,— історія твого народу ніби підпирає тебе, намножує твої сили, ти набуваєш багатови- мірності, тобі здається, ніби життя твоє не обмежується скром­ними вимірами, які дозволяють закони природи, адже ти заво­лодів ще й законами історії, і ось уже тобі тисяча й десять тисяч років, а попереду — незміримість і необмеженість!».

Джерела цього душевного збагачення — не тільки в історичних студіях, а й у художніх творах, які, на відміну від спеціальних наукових трактатів, адресуються широкому загалу читачів.

«Диво» П. Загребельного видане в 1968 р. Цей роман є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1969) і «Смерть у Києві» (1972). Ці твори не є трило­гією в традиційному розумінні слова, бо немає тут спільних героїв і фабула аж ніяк не поєднана в часі, у місці дії, у головних обста­винах і характерах. Це — триптих. Таке композиційно-жанрове визначення дав сам автор у роздумі «Клопоти з «Первомостом», де, власне, сказано й про те, що кожна з названих книг має свою провідну ідею, хоч усі вони в ряді пунктів схрещуються.

Дія в «Диві» відбувається з 992 по 1037 рр., а також у 1941­1942 і 1965-1966 рр. Це розповідь про мистецький витвір нашої давнини — Софію Київську — і про долю його та місце в нашій духовній історії. Роман «Смерть у Києві» зображує боротьбу Юрія Долгорукого та людей з народу за об’єднання всіх руських земель в єдину державу. У часі тут зосереджено увагу на 1147-1157 рр.

У «Первомості», де досліджується доля найбільшої народ­ної споруди й життя мостищан, охоплено буття феодального су­спільства від битви на Калці (1223) до нападу орд Батия на Київ (1240). На цій міцній фактурі виросла грандіозна панорама Дав­ньої Русі протягом трьох століть. Розвиваючи традиції своїх по­передників, а часом і творчо полемізуючи з ними в трактуванні характерів історичних осіб, переосмислюючи літописи, хроніки, праці вітчизняних і зарубіжних авторів, П. Загребельний здій­снив справжнє художнє відкриття епохи на ґрунті історичних і психологічних гіпотез. У циклі романів про Київську Русь йому, як нікому раніше, удалося розкрити суперечності давньої доби й разом з тим глибинно осягнути найрізноманітніші характери, відтворити психологію найголовніших соціальних типів — від смерда до князя, з їхнім індивідуальним світосприйманням і пове­дінкою. У триптиху про події з трьохсотлітньої історії Київської Русі (Х-ХІІІ ст.) особливе місце належить «Диву», якому суди­лося дивувати не одне покоління читачів. Ніякий переказ, навіть авторський, не може передати всього багатства ідей і характе­рів, котрі є в ньому. Бо воно — у нерозривній цілісності образів: від назви до ладу мовлення. У ньому, як це не дивно, знайдемо початки наступних історичних романів митця.

Робота над композицією твору

знати в i дпов i д i на питання, вiдповiдь вже готова)

1.У яких площинах розгортається сюжет роману? (Події першої сюжетної площини відбуваються в часовому проміжку від літа 992 р. до осені 1037 р. XI ст., другої — від осені 1941 р. до весни 1942 р. XX ст., третьої — з весни 1965 р. до літа

1966 р. XX ст.)

 

2.Які епізоди з життя Сивоока змальовані в першій сюжетній площині? (Події сорокарічних поневірянь героя: Сивоок розпо­чинає свою подорож із пущі (життя у діда Родима й у Сит­ника), потім прямує до Києва, Радогості, потрапляє в Болгар­ське царство, у Константинополь, на острів Пелагос, після чого знову опининяється в Київській Русі, а саме в Києві. Тут сюжетна лінія Сивоока переплітається з лінією Ярослава)

3. якими героями пов’язана друга сюжетна площина? (Події другої часової площини розгортаються в Києві. У цій пло­щині лише одна сюжетна лінія: Гордія Отави — професора Шнурре)

4.Як подається у творі третя сюжетна лінія? (Дія третьої сюжетної площини розпочинається в надмор’ї, розгортається в Києві через зображення подорожей Бориса Отави до Захід- ніої Німеччини, Москви, а завершується в Києві)

5.Який образ пов’язує всі сюжетні площини? (На тлі Софіів- ського собору розгортаються події всіх сюжетних ліній)

6.Визначте роль заспіву та епіграфів до частин роману. (Заспів до «Дива» та епіграфи до кожної з його частин глибоко зану­рені в зміст, вони «промовляють» щось важливе, кидаючи додаткове світло на задум і тему)

7.Який конфлікт покладено в основу сюжетних ліній? (Основу сюжетів становить конфлікт влади й мистецтва, свободи людини та її обов’язку).

8.Як у творі переплітається історична правда и художній вими­сел? (Вимисел, фантазія Павла Загребельного в «Диві» орга­нічно переплітаються з реальним історичним тлом тогочас­ного життя Києва, Новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного)

9.Визначте ідейний зміст образу Софії Київської у творі. (Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про куль­туру нашого народу, утілює невмирущість духу українського нації).

 

Композиція «Дива» нагадує архітектуру собору, образно від­творену в романі: незвичайність планів, переходів, добудов, але у свавільній асиметричності криється доцільність і гармонія. Усе — наче пісня рідної землі.

 

Заспів до «Дива» та епіграфи до кожної з його частин глибоко занурені в зміст, вони «промовляють» щось важливе, кидаючи додаткове світло на задум і тему. До розділів про XI ст. взято вислови з літопису Нестора — і це доречно. У самій назві, напри­клад, «Рік 1014. Літо. Болгарське царство», є лише літописна констатація. А в епіграфі — вираження гніву, скорботи й непри­миренності людського сумління до візантійського тирана, про­званого Болгаробойцею за осліплення чотирнадцяти тисяч поло­нених: «Толи не будет межю нами мира, оли камень начнеть плавати, а хмель».

Софія Київська — один з головних героїв роману. Цей мистець­кий витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кін­чається й не переводиться». І читачі роману стають свідками творення цього дива, знайомлячись з будівничим Софії Київ­ської — Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візан­тії й працював у константинопольського майстра як будівник и оздоблювач храмів. Згодом, дозрілии у своєму таланті и розу­мінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію Укра­їни, об’єднавши три її шари: давнину, Другу світову війну й сього­дення. А головний об’єднуючий центр — це образ Софії Київської, незвичайного дива з див «во всем полунощи земном». У розді­лах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава пере­шкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.

Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу україн­ського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. Він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі…».

Читаючи «Диво», ми ніби переносимося в часи тисячолітньої давності — Київську Русь. Отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, що віками формувалася. Вимисел, фантазія Павла Загре­бельного в «Диві» органічно переплітаються з реальним історич­ним тлом тогочасного життя Києва, Новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного. Реаль­ною подією є й будівництво храму — Софії Київської.

Але у творі є й авторський домисел, що дозволяє йому полемі­зувати. Так Загребельний писав: «Письменникові іноді можливо потрапить до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роману чи повісті, побудувати цілий роман у цьому документі. Та коли не буде при цьому необ­хідного художнього переосмислення, коли письменник не висту­пить у ролі художника-творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо». Сивоок — вигаданий герой, уся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вига­дана. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, роз­ширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний).

 

Теорія літератури

Історичний роман, побудований на історичному сюжеті, від­творює в художній формі якусь епоху, певний період історії.

 

В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справ­жні історичні особи — з особами вигаданими, вимисел уміщений у межі зображуваної епохи.

 

Подивитися в i деоряд

https://youtu.be/llac8vITS9g

https://youtu.be/w2PAwZFn9us

https://youtu.be/AflVnUgUh2U

https://youtu.be/nISi7VdvZ2M

Завдання:

---

Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 42; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!