Загальноеко номічні та специфічні методи мікроекономіки. Моделювання, граничний аналіз.
Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів.
До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.
До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.
|
|
|
Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі.
Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.
Чинники виробництва в мікроекономічному аналізі.
Фактори виробництва (ФВ) - це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар. Серед основних факторів виробництва виділяють наступні:
· праця - фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;
· технологія - наукові методи досягнення практичних цілей (включаючи підприємницькі здібності);
|
|
|
· земля - усе, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);
· капітал - накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.
У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця - L, капітал - К, матеріальні ресурси - М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією: Q=f (L, K, M).
Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією. Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, три факторна, багатофакторна. Для графічного зображення виробничої функції використовується двофакторна модель: Q=f (L, K).
Макроекономічний кругообіг в умовах ринку
У змішаній економіці головну координуючу функцію виконує ринок. Він пов’язує між собою продавців і покупців, встановлює ціни та розподіляє обмежені ресурси згідно з платоспроможністю потребами економічних суб’єктів.
|
|
|
Центральне місце в ринковій системі посідають ринок ресурсів та ринок продуктів.
Ринок ресурсів – ринок, на якому підприємства (фірми) купують у домашніх господарств ресурси, необхідні для виробництва: робочу силу, капітал, природні ресурси за ринковими цінами.
Ринок продуктів – ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами (фірмами) товари і послуги за ринковими цінами.
Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства і підприємства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага.
Щоб показати роль ринків у процесі взаємодії домашніх господарств і підприємств, розглянемо модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто без участі держави.
Рис. 1. Модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку
Спочатку розглянемо ринок ресурсів. З його допомогою домашні господарства постачають підприємствам ресурси за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домашні господарства одержують грошові доходи (заробітну плату, ренту тощо), а підприємства несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підприємств перетворюються на доходи з боку домашніх господарств. В умовах рівноваги витрати дорівнюють доходам.
|
|
|
Тепер розглянемо ринок продуктів. Підприємства постачають на цей ринок товари й послуги, а домашні господарства купують їх за ринковими цінами. У зворотному напрямку рухаються грошові доходи підприємств (виручка від реалізації) та споживчі витрати домашніх господарств.
Слід зазначити, що в процесі ринкових відносин підприємства й домашні господарства виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів продавцями є домашні господарства, а покупцями – підприємства. На ринку продуктів продавцями є підприємства, а покупцями домашні господарства. У кінцевому підсумку через механізм ринків ресурсів і продуктів ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.
Економічний кругообіг випливає із передумови, що домашні господарства витрачають весь свій дохід на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі витрати підприємств еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. Насправді це не так.
Для відтворення реальної картини економічного кругообігу необхідно врахувати ще фінансовий ринок, який перетворює заощадження домашніх господарств у інвестиції фірм.
На відміну від домашніх господарств, підприємства щороку витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів (для підтримання виробництва на незмінному рівні) підприємства повинні здійснювати інвестиції (в основний капітал, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).
Більша частина заощаджень домашніх господарств перетворюється на інвестиції на фінансовому ринку з допомогою спеціальних фінансових посередників (комерційних банків, інвестиційних, страхових компаній, різних фондів).
Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домашніх господарств, фінансові посередники передають їх у вигляді позичок у розпорядження підприємств за відповідну процентну ставку. Інша частина заощаджень домашніх господарств перетворюється на інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та інших цінних паперів.
Тепер доповнимо модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами й домашніми господарствами, залишаються незмінними. Тут домашні господарства та підприємства взаємодіють уже не тільки між собою, а й із урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.
Рис. 2. Модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки
У моделі економічного кругообігу уряд виконує такі функції.
1. Він здійснює на відповідних ринках державні закупівлі ресурсів і продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки.
2. Уряд надає домашнім господарствам і підприємствам колективні суспільні блага, пов’язані з утриманням бюджетної сфери (освіта, наука, медицина, оборона, управління). На схемі це верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із домашніми господарствами й підприємствами.
3. Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків (особистий прибутковий податок громадян, податок на прибуток підприємств тощо, непрямі податки). Це все – валові податки. Але уряд здійснює виплату трансфертних платежів (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, дотації, субсидії).
Валові податки за вирахуванням трансфертних платежів називаються чистими податками (нижні горизонтальні потоки на схемі).
ЧП = ВП – ТП (4.1), де: ЧП – чисті податки; ВП – валові податки; ТП – трансфертні платежі.
Саме чисті податки характеризують дійсну величину доходів, які уряд може використати для закупівлі ресурсів і продуктів на відповідних ринках. Зазначимо: трансфертні платежі не впливають на купівельну спроможність уряду (урядовий попит), а є інструментом перерозподілу доходів (ресурсів і продуктів) між окремими суб’єктами приватного сектору економіки.
Уряд також – активний учасник фінансового ринку. Це пояснюється тим, що він не завжди може збалансувати свій бюджет. Дефіцит державного бюджету покривається за рахунок позичок на фінансовому ринку. Позички держава здійснює через продаж державних облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам, підприємствам. Отже, державні закупівлі товарів і послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від його позичок у суб’єктів приватного сектору економіки.
Уряд може впливати на економічну рівновагу такими шляхами: 1) змінюючи обсяг державних закупівель і тим самим впливаючи на сукупний попит, а отже – на обсяги виробництва; 2) змінюючи попит приватного сектору економіки через величину чистих податків.
Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів уряд може збільшувати (зменшувати) доходи суб’єктів приватного сектору економіки, від яких залежить їхній попит.
Ми розглянули моделі економічного кругообігу закритої економіки (без зв’язків зі світовим господарством).
Зовнішній світ бере участь у економічному кругообігу й через міжнародні фінансові ринки. Якщо національних заощаджень недостатньо для фінансування економіки, то її суб’єкти, в тому числі й уряд, можуть отримати іноземні кредити з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів та приватних підприємств. І навпаки, якщо національні заощадження перевищують внутрішні потреби держави, то економічні суб’єкти можуть фінансувати економіку інших країн.
Рис. 3. Модель макроекономічного кругообігу у відкритій економіці
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!