Поняття форми та види довіреності.
Довіреність – це письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що це суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про, організації даного виду.
Довіреність має бути складена у письмовій формі, й посвідченою нотаріусом
Разова довіреність – видається на вчинення певної юридичної дії або певної (однієї) угоди (наприклад, довіреність на одержання заробітної плати).
Спеціальна – довіреність видається для здійснення багаторазових однорідних юридичних дій (наприклад, довіреність експедитору на одержання багажу).
Генеральна довіреність – видається для здійснення багаторазових і різних за змістом юридичних дій (наприклад, довіреність на управління майном і його збереження і т. ін.).
Передоручення. припинення довіреності. Представництво без повноваження – його наслідки
Передоручення - це передача представником своїх прав та обов’язків іншій особі підлягає нотаріальному посвідченню.
Представництво без повноважень - це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя по довіреності, але довіреність не має юридичної сили
За загальним правилом, правочини, що укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. Водночас, діяльність без повноважень або з перевищенням наданих повноважень може обумовити настання певних юридичних наслідків для представника. Якщо довіритель не схвалює правочин, укладений за межами повноважень, то вона вважається такою, що укладена від імені і в інтересах представника. Тому саме він буде нести перед стороною за даним договором всі обов´язки і відповідати за невиконання (наприклад, представник втратить завдаток чи буде зобов´язаний повернути його в подвійному розмірі).
|
|
|
Поняття та зміст суб’єктивного права на захист . способи захисту прав та обов’язків .
право на захист — одна з правомочностей суб'єктивного цивільного права. Саме ця обставина зумовлює поняття і зміст права на захист. Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання правоохоронних можливостей. Зміст і характер правоохоронних можливостей залежать від характеру порушення суб'єктивного права.
Так, у разі невиконання зобов'язаною особою певної роботи уповноважена вправі виконати цю роботу за її рахунок (ст. 208 ЦК України). За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу; самозахист цивільних прав; засоби оперативного впливу на правопорушника.
|
|
|
Судовий захист цивільних прав та інтересів.
Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.
Способи захисту судом цивільних прав та інтересів:
1) визнання права. Застосовується у випадку спору щодо наявності у суб'єкта цивільного права цивільного права чи цивільного обов'язку;
2) визнання правочину недійсним.
3) зобов'язування припинити дію, яка порушує право. Можливе щодо триваючого цивільного правопорушення
4) відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція).
5) примушування до виконання обов'язку в натурі
6) зміна правовідношення.
7) припинення правовідношення.
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Право на відшкодування збитків виникає у особи з самого факту невиконання обов'язку,.
Адміністративний захист цивільних прав та інтересів.
Захист цивільних прав в адміністративному порядку здійснюється насамперед Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також посадовими, службовими особами цих органів.
|
|
|
Способами адміністративного порядку захисту цивільних прав є.
1) скасування правових актів державних органів, їх посадових та службових осіб вищестоящим органом влади;
2) використання органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, способів захисту цивільних прав, встановлених ст. 16 ЦК.
Самозахист цивільних прав.
1 . Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
1. Самозахист — один із способів захисту цивільних прав. Для нього характерне те, що суб'єкт цивільного права захищає себе власними діями. У порівнянні з іншими способами захисту — це захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 165; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!