Розділ 2. Умови прийняття в курінь
КОДЕКС ЗАКОН I В І ОБОВ ’ЯЗК I В
Куреня УПЮ імені Олени Кульчицької
Зміст
Преамбула
Розділ 1. Символи
Розділ 2. Умови прийняття в курінь (вимоги до кандидатів)
Розділ 3. Органи та їхні обов ’ язки
Розділ 4. Членство в курені
Розділ 5. Окремі постанови
Розділ 6. Покарання для порушників Кодексу
Преамбула
Курінь імені Олени Кульчицької засновано 3 березня 1993 року. Саме у цей день відбулися Установці збори. Гуртками-засновниками були
Вересня 1997 року куреню було надане число «32» рішенням КПС.
Розділ 1. СИМВОЛИ
Статт
Стаття 1. Патрон куреня
Патроном 32 куреня є Олена Кульчицька, відома українська художниця.
Олена Кульчицька входить до когорти провідних художників ХХ століття, адже ще за життя її картини побували майже на 60 виставках на Батьківщині та за кордоном: Київ, Львів, Берлін, Брюссель, Варшава, Відень, Гельсінкі, Краків, Москва, Париж, Познань, Прага, Рим, Торонто, Чікаґо тощо. Про непересічний талант української художниці свідчить і той факт, що її 100-річний ювілей 1987 року, за рішенням ЮНЕСКО, відзначали у міжнародному масштабі. Олена Кульчицька належала до тих митців, що не просто створювали талановиті твори, а надавали естетичної значущості всьому, що оточує людину. Вона запропонувала сучасникам незвичний варіант українського модерну, поєднавши вишуканий естетизм сецесії з народно-патріотичною ідеєю. Упродовж усього свого життя працювала для рідного народу.
|
|
|
Олені судилося стати художницею. Щаслива обраниця мистецької долі, вона одразу з тріумфом увійшла в світ високого мистецтва. Була першою в Галичині жінкою, котра здобула фахову мистецьку освіту, а згодом стала першою жінкою-художником, яка зрівнялася з видатними митцями-чоловіками, а деяких навіть перевершила. Художниця поставила перед собою чітку мету: зробити якнайбільше у тих царинах, в яких у силу нелегких історичних обставин українське мистецтво мало найменше здобутків.
Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 р. у Бережанах, невеличкому містечку на Тернопільщині. Рід Кульчицьких походить із села Кульчиці під Самбором. У Кульчицях мали придомок «Смитанка-Ручка». Олена була третьою дитиною в сім’ї окружного судді. Незабаром батька переводять на Львівщину, до Кам’янки Струмилової (нині Буську), і саме до цього періоду належать перші враження, значно пізніше занесені художницею у щоденник.
Сім’я жила скромно, проте завдяки матері, Марії Яківні, навіть знайомі не підозрювали про це. Жінка прекрасно шила, забезпечуючи себе та дочок новим вбранням. «Ми з сестрою були панночками. Хоч би де з’являлися, привертали до себе увагу тим, що любили гарно, елегантно вдягатися. І дотримувалися вказівок виховання, даного батьками», — запише Олена Львівна.
|
|
|
Мати поводилася з дочками досить суворо, молодшій навіть здавалося, що вона «більше любила сина» Володимира, старшого з-поміж дітей. Сестри дуже дружили, різниця у віці в них була лише два роки. Олена часто малювала Ольгу, залишивши майже сотню її портретів, виконаних у різних техніках. У сестер навіть долі схожі. Обидві так і не вийшли заміж, викладали дівчаткам у школі: Ольга — ручну роботу, Олена — малюнок. ”Мама була дуже працьовита й вимагала, щоб ми вміли працювати, — згадувала художниця. — Ми з сестрою Ольгою повинні були самі ляльок одягати. Батько дістав нам ”Журнал мод і крою”. Тому наші ляльки мали різні ”модні” строї, включно до українського і японського”. Оленка не любила стригтися. Щоб донька не плакала, мати дарувала їй якусь забавку: ”Стриження було мені дуже прикре, бо сусідські діти кликали ”хлопчик пана начальника”, — пояснює вона в щоденнику.
Батько дуже любив фотографувати і часто робив знімки дочок. Саме батько навчив дітей любити природу, сприймати і розуміти красу й ніколи не повертався з поїздок без квітів для своїх прекрасних дам.
|
|
|
«У пізнанні природи і в спробі спостереження її краси, безперечно, - як згадувала художниця, - багато завдячую своєму батькові, який так дуже любив природу й умів учити пізнавати її. Перші захоплення приходять ще у дитинстві, над усе любила я квіти. Було їх довкола багато, а при тому мій батько все приносив нам прегарні китиці львівських і поза львівських квітів».
Дитинство скінчилося, коли Олену віддали в монастир сакраменток у Львові, при якому була польська школа: українських на той час не було. Сумуючи за рідними, особливо за сестрою, дівчинка починає малювати. У 1894-му Олена закінчує семикласну школу та розпочинає мистецькі студії у Львівській Художньо-промисловій школі, отримуючи початковий вишкіл у аквареліста Стефановича. У 1901-1902 рр. - вступає у Львові в приватну студію польських художників Станіслава Батовського і Романа Братковського. Отриманий диплом дає можливість вступати у Віденську художньо-промислову школу — єдиний на той час вищий заклад, куди приймали дівчаток. Саме Ольга наполягла на подальшому навчанні сестри, вважаючи її талановитішою, ніж вона сама. 25-річна Олена багато працює, твердо вирішивши закінчити школу за чотири роки, на рік раніше. Саме тут вона невтомно вдосконалює свою мистецьку майстерність, проймається ідеологією естетичної свободи, сповідує вільну художню творчість, віддану, передусім, духові національної культури.
|
|
|
У 1907 році отримала найвищу нагороду Віденської торгово-промислової палати. Це стало першим визнанням її мистецької праці.
Батько розуміє, наскільки тяжко дочці далеко від рідних, і після першого курсу влаштовує сестрам поїздку до Венеції, на художню виставку сучасного живопису, яка проводилася раз на чотири роки. «Добре пам’ятаю побачене різьблення Родена «Громадяни Кале», — значно пізніше запише Кульчицька. Коли Олена навчалася на другому курсі, сім’я переїхала до Косова. «Часті прогулянки в околицях Косова були початком пізнання красот гуцульських Карпат».
У травні 1908 р. Кульчицька «із хорошим успіхом» склала іспити й разом із сестрою вирушила мандрувати по кращих музеях Європи: Мюнхен, Штрасбург («приїхали не заради смачних котлет, якими славилося місто, а побачити готичну катедру», — іронічно запише вона), Париж, Лондон, Женева. Час повертатися додому, у Львів, де після виходу батька на пенсію оселилася сім’я.
Саме в галицькій столиці 1909 року відбулася перша персональна виставка творів - 50 картин, яка стала підсумком її віденських студій і за маніфестувала появу в українській культурі «нової поважної мистецької сили», як зауважив у рецензії на виставку І. Труш.
Проте Олена пам’ятає слова батька: «Жити на плоди своєї праці». Вона йде вчителювати в ліцей, через рік переводиться до Перемишля, у державну вчительську семінарію.
Напередодні Різдва 1909 р. помирає батько. Це був удар, від якого сім’я довго не може оговтатися. Мати й Ольга переїжджають до Олени, і вона стає головним годувальником у сім’ї: пенсія матері та платня сестри мізерні. «А ми маєтків не мали, як також намагалися не мати ніяких боргів», — напише художниця.
Багато часу забирають заняття у школі, для творчості залишається лише неділя. Але за тиждень олійні фарби висихають і Олена береться за графіку, адже ще зі студентства захоплювалася екслібрисами, на одному з них зобразила себе бджілкою.
До пензлів і мольберта повертається влітку, відпочиваючи в Карпатах. У цей період з’являється серія робіт на селянську тему. Багато і з захопленням ілюструє дитячі казки, читанки, байки, видані окремою серією «Нашим найменшим». Загалом художниця проілюструвала понад сімдесят дитячих творів.
Участь художниці у всеукраїнських виставках 1911 р. і 1913 р. у Києві, які стали символом її визнання у Великій Україні. До роздумів про соборність України Кульчицька повертається протягом усього життя не тільки у творчості, а й у роздумах, щоденниках.
Микола Вороний, український поет-символіст, палкий прихильник таланту художниці, який згодом відвідає її у Перемишлі, залишив такі враження про київську виставку: «…нас винагороджують численні і здебільшого дійсно артистичні праці Олени Кульчицької, одинокої репрезентантки з Галичини. Тут є в чім замилуватись! Особливо прекрасні її офорти. Яка глибока синтетична праця, яка тонка естетична вдача багатої переживання, чутливої, інтелігентної душі.З усіх художників на сій виставі – олена Кульчицька та Іван Мозолевський стоять цілком окремо, визначаючись спільною їм обом рисою якоїсь вищої інтимності, що виявляється в досконалій психології лінії».
Піднесена національно-патріотична атмосфера, що охопила галицьких українців у 1914-1920 рр., вплинула на світоглядну позицію О.Кульчицької, на формування потужного національного характеру її творчості, світоглядних ціннісних орієнтирів.
Далеких від політики Кульчицьких Перша світова війна захопила як грім серед ясного дня в Перемишлі, де Олена на той час мешкала разом із сестрою Ольгою та матір ю, працюючи професором малюнку у гімназіях. «На українців не знати чому кинули пляму державних зрадників, - згадує художниця у своїх спогадах, які вона написала вже у радянський час, - наслідком чого було страшне переслідування протягом війни». Щоб одержувати продуктовий пайок, сестри влаштовуються на роботу в шпиталі. Водночас вони допомагають постраждалим українцям. Польська імперія схильна вбачати у цьому змову: заарештовують і висилають у табір для інтернованих українців на Віслі. За громадянську позицію в роки Першої світової війни та участь у харитативних акціях у таборах для інтернатованих українців разом із сестрою була ув’язнена в Баранові. Лише завдяки клопотанню Романа Стебельського (рідного брата Марії Стебельської, матері) через три місяці Кульчицьких звільнили. Картини пережитого кошмару, розстріли, камери з ув’язненими Олена переносить на свої полотна. Темі війни вона присвячує півсотні творів. Рятуючись від переслідувань, сестри з матір’ю їдуть до Відня й до Перемишля повертаються вже після війни. У Відні сестри активно включилися у роботу новоствореного Комітету допомоги пораненим українським воякам. Заходами цього комітету було видано листівки з репродукціями творів художниці на воєнну тематику, що були першою спробою популяризації української ідеї засобами мистецтва.
Олена Кульчицька у графіці періоду 1914-1920 рр. відобразила настрої галицького суспільства і порушила низку тем, нових для тогочасного образотворчого мистецтва, зокрема тему воєнного лихоліття. Провідними ідеями її естампної графіки стають ідеї героїчної боротьби та самопожертви. З-під її тендітної руки виходить серія творів у різних графічних техніках, де найповніше проявляється її талант інтерпретатора глибоких людських переживань. «…1914-1917 р. дав мені невичерпні джерела для зображення злиднів, кривд, несправедливостей і болючих несподіванок, що цілою вагою придавили душу Українця».
Після війни художнє життя у Східній Галичині пожвавлюється. О.Кульчицька стає членом об’єднання ГДУМ (Гурток діячів українського мистецтва) і активно бере участь у його виставках.
У міжвоєнне двадцятиріччя Олена Кульчицька – незаперечний авторитет в українській графіці. Вона багато працює, створюючи щораз нові суспільно значимі цикли творів: «З історії княжих часів» (1918), «Портрети українських письменників» (1920), «Лихоліття українського народу» (1930), «Славні жінки минулого» (1934), демонструючи творчу зрілість у розумінні завдань і мети сучасної графіки як дієвого засобу поширення національно-патріотичних ідей в галицькому суспільстві.
Друга персональна виставка художниці відбулася у 1933 р. у Львові в залах НТШ і була організована асоціацією незалежних українських митців. На ній експонувала 167 творів, розміщених у чотирьох залах.
Водночас багато часу вона віддає вихованню української молоді, участі у громадській роботі. Тут помічницею і її однодумцем стала сестра Ольга.
Ударом стає смерть матері в 1939-му , а ще через рік помирає сестра. Олена переживе Ольгу на 27 років і постійно звертатиметься до неї у щоденнику.
У контексті цих втрат початок Другої світової художниця сприймає як апогей горя. Водночас саме в період між війнами О.Кульчицька створює серію графічних портретів українських письменників, підписуючи кожен із них рядками з твору, який, на її думку, найточніше характеризує творчість митця. Крім того, саме їй довіряють проілюструвати ювілейне видання повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків», збірник новел В.Стефаника «Дорога», тритомник «Української народної міфології» В.Гнатюка. РОКСА
Після Другої світової О.Кульчицьку запрошують викладати у Львівському поліграфічному інституті. «До прославленої художниці було двоїсте ставлення — вона отримала звання професора, народного художника України, але твори на виставки брали неохоче: вони не несли «радянської ідеї», — згадував художник Дмитро Крвавич.
До того ж вона розмовляла українською мовою, по-галицькому, вставляючи лемківські слова. Вдягалася вишукано. «Це була прекрасної статури струнка дама, яка, вочевидь, дбайливо стежила за своєю поставою. Ходила енергійно. Хоч би скільки я її зустрічав, вона завжди була інакше одягнена. Одяг Кульчицької був пошитий у дуже добрих кравців. Це був єдиний комплект, від взуття до капелюшка, в єдиному колориті. Якщо це був колір бордо, то бордові були туфельки, парасоля чи сумочка», — пише Крвавич.
Звичайно, на тлі сірих костюмів партчиновників Олена Кульчицька викликала роздратування і заздрість. У середині 40-х років у Львівському міськкомі партії відбувся прикрий інцидент. На загальних зборах у присутності представника з Києва якийсь Холенков, працівник комбінату, що славився написанням гасел, назвав Кульчицьку «бездарною старою, котра зовсім не вміє малювати», але «має нахабство виставляти свої роботи на художніх виставках». У залі стояла гробова тиша, але ніхто не заступився за Олену Львівну. Після цього вона сказала, що нічого спільного зі Спілкою художників не має.
За спогадами сучасників, Кульчицька була веселою й товариською, але в душі — дуже самотньою. У щоденнику вона зізнається, що в дитинстві закохалася у військового, прозваного за колір мундира Незабудкою.
А ще художниця, яка залишила понад чотири тисячі робіт — живопис, графіку, прикладне та декоративне мистецтво, мріяла: «Хотіла б я, коли помру, щоб по мені заплакала трембіта і передала моїм дорогим Карпатам: мене вже не чекати, я вже більше до них не прийду».
Померла 8 березня 1967 року. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.
Олена Кульчицька гідно проявила себе у дуже багатьох напрямках образотворчого мистецтва. Олійне малярство та акварель, найрізноманітніші види графіки, художнє ткацтво, проектування та моделювання одягу, творення ескізів для кераміки, килимів та інтер'єрів, праця в емалі, металі, скульптурі малих форм — усе це грані різностороннього таланту Кульчицької. Те, що у стосунках до інших можна було б назвати розпорошенням, у відношенні до Олени Кульчицької — навпаки, є перевагою, адже в кожній справі, за яку бралася художниця, вона досягала рівня майстра.
«Попри те, що Олена Кульчицька була художником універсальним, яка спробувала себе в дуже різних мистецьких жанрах і напрямках, все ж найсильнішою частиною її творчості є графіка. Вона відродила техніку деревориту, ліногравюри, Кульчицька досі залишається неперевершеним офортистом», — стверджує завідувач Художньо-меморіальним музеєм Олени Кульчицької у Львові та куратор виставки в Національному музеї, Любов Кость.
Взагалі дослідники та поціновувачі творчості майстрині нагороджували її багатьма епітетами — творець незабутніх образів, володарка скарбів, майстер українського офорту, художник-етнограф, народна художниця. Остання характеристика була дана Олені Львівні не лише через звання (1956 року їй присвоїли звання народної художниці), але в першу чергу через те, що творчість її, великою мірою, базувалася на народному мистецтві та змальовувала життя народу. Побут українців, сучасні та історичні події, традиції і легенди, переносила художниця в образи на своїх картинах.
Твори Олени Кульчицької, репрезентовані в Національному музеї (близько 250 робіт), становлять лише незначну частину того, що створила за життя та залишила по собі майстриня. Загалом у мистецькому доробку художниці — тільки графічних робіт більше 4000, а загалом у фондах художньо-меморіального музею художниці — близько 8000 експонатів.
Частину представлених робіт складають живописні картини, але зважаючи на те, що художниця техніку олійного малярства та акварелі, в основному, використовувала на ранніх етапах творчості, таких робіт є, порівняно, мало. На виставці, серед майже двох сотень графічних робіт, експонуються деякі твори з циклу «З історії княжих часів» та «Тіні забутих предків». Чарівну природу українських Карпат та не менш дивовижні герої та сюжети усної народної творчості Гуцульщини передані в графічній серії «Легенди гір і лісів» (1936). Окрему групу творів складають картини, в яких Олена Кульчицька відображає події Першої світової війни, свідком якої художниця була сама. Деякі з цих робіт зображають українських січових стрільців (цикл «УСС 1914-1915», «Стрілецька кров»), а також руїни та нещастя, які спричинила війна («Іде смута…», «На могилі», «По війні. Березовий хрест»). В творах Олена Кульчицька відображає й суспільні проблеми того часу, зокрема еміграцію західноукраїнського населення (офорт «За море», 1914).
Слід згадати про чималі досягнення художниці у сфері книжкової графіки, зразки якої також представлені на виставці. Багато графічних робіт Олени Кульчицької були створені спеціально для ілюстрування книжок українських письменників, як її сучасників, так і тих, чиї імена були вже на той час серед класиків української літератури. Художниця створила ілюстрації до новели Василя Стефаника «Дорога» (1917), творів Івана Франка — «Лис Микита» (1922) та поеми «Мойсей» (1939). Олена Кульчицька ілюструвала «Українську демонологію» Володимира Гнатюка та «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, створила багато екслібрисів. Зобразила художниця й усіх найвидатніших українських письменників, до цієї серії увійшли портрети Григорія Сковороди, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка та Тараса Шевченка. Вона ілюструвала найнеобхідніші книги для дітей: «Буквар» та «Читанку», інші дитячі книжечки, працювала над оформленням журналу «Світ дитини» (1919-1939).
Треба зазначити, що суспільне визнання прийшло до художниці не лише після смерті, шанували її творчість і за життя. Майстерністю Олени Кульчицької захоплювались уже на початку її мистецької кар'єри, зокрема на виставці художників усієї соборної України, що 1913 року відбувалася в Києві, Кульчицьку було визнано найкращим графіком. Про те, що за її творчістю слідкували та її поважали сучасники говорить і замітка в газеті «Мета» (21 червня 1933 року), де йдеться про виставку творів художниці з нагоди 25-ліття її мистецької роботи. Там зокрема сказано, що ювілярку вітав тодішній директор Національного музею Іларіон Свєнціцький, а також ректор Духовної академії Йосип Сліпий, який передав художниці вітання від його святості митрополита Андрея Шептицького. Останній і сам бував на виставках художниці та у її майстерні. Такий інтерес церковних діячів до творчості Олени Кульчицької, частково пояснюється тим, що багато робіт художниці — на духовну та релігійну тематику («Богородиця Золотий колос», гравюри «Христос-Виноградна лоза», «Розп'яття», цикл «Святі української церкви» тощо). Олена Кульчицька також зобразила десятки різноманітних церков західної України, багато з яких залишилися тепер хіба на її картинах.
Схвальні відгуки про творчість Олени Кульчицької були й від відомого художника та мистецького критика Івана Труша. А ось яку думку висловив, у статті про творчість художниці, визначний мистецтвознавець і багаторічний подвижник Національного музею Михайло Драган: «Труш пробив нашому мистецтву дорогу в Європу, а Кульчицька відчинила двері навстіж».
Чимало творів Олени Львівни, які увійшли до золотого фонду українського графічного мистецтва, виконані рідко вживаною у наш час технікою меццо-тинто. Як і в кожній іншій техніці, рука Кульчицької і в цьому механічному способі відтворення задуму не знала перепон, а її творча уява - обмежень. Контрастністю чорно-білих відношень, м'якістю тональних переходів художниця будувала завершену цілість, надихала твори емоціональною силою, із властивим тільки їй умінням підпорядковувала засоби меті.
Художниця створила безліч графічних перлин, які розійшлися по світу, переступили межі часу й простору, несли, несуть і нестимуть людям радість і насолоду.
Майже все життя О.Кульчицької минуло у мандрівці. По західноукраїнських селах шукала художниця цінних пам'яток культури нашого народу, щоб вони не були втрачені безнадійно. І донесла їх красу до нас, нащадків, допомагаючи глибше зрозуміти і зберегти їх.
Свої безпосередні враження, все, що, на її думку, було гідне уваги, збуджувало, захоплювало творчу уяву, О.Кульчицька фіксувала на аркушах блокноту. Так, упродовж років створювалися сторінки своєрідного щоденника, літопису народного життя, справжні перлини акварельного малюнка - однієї з найважчих технік.
Квіти, дерева, пейзажі, народна дерев'яна архітектура, пам'ятки стародавнього живопису і різьбярства, портрети людей з народу, національний одяг з усім багатством вишивки і тканини - все це Олена Львівна відтворила з незвичайною майстерністю, створюючи художні документи народної культури. На цьому матеріалі Кульчицька видала альбоми одягу західноукраїнських областей та пам'яток архітектури, що мають національне художнє, документальне та практичне значення.
Разом зі своєю сестрою Ольгою - видатним майстром прикладного мистецтва - Олена Львівна створила чудову серію сучасних килимів, що зачаровують оригінальною, виразною композицією, почуттям кольорів та декоративністю. Автором проектів була Олена Львівна, а її сестра творчо виконувала їх у матеріалі.
4 тисячі одиниць збереження розмістились у Львівському музеї українського мистецтва (тепер Національний музей). Чимало творів художниці стали окрасою приватних колекцій.
Стаття 2. Число куреня
Число куреня «32» надане куреню рішенням КПС 20 вересня 1997 року.
Відзнаку приналежності до куреня (число «32») мають право носити члени куреня.
Квадрат червоного кольору, цифри – білі.
Стаття 3. Барви куреня
[ Приховано ]
Курінну хустину становлять 2 рівносторонніх трикутники, зліва – блакитного, справа – зеленого кольорів.
Стаття 4. Курінний прапор
Курінний прапор – виготовлений по-мистецьки, проект якого затверджений крайовим проводом.
Освячений у церкві Святого Юра у місті Львові 11 квітня 2009 року.
Перша хорунжі - Юля Катинська.
Стаття 5. Курінне знамено
Пошите 2009 року та освячене у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у місті Самборі.
Стаття 6. Герб
Гербом куреня є родовий герб Кульчицьких.
Стаття 7. Гімн куреня
Гімном є пісня «Тобі, Олено» .
Тобі, Олено!
Під пластовим стягом ми йдемо
З ім’ям Твоїм, Кульчицька Олено!
Стелиться нам широкий сей світ,
Бо ми виконуєм твій заповіт!
Силою пензля, фарб, пера,
Жертовною працею до поту чола
Славила неньку-Вкраїну, народ,
Гоїла їх рани від лих і скорбот.
Хай майорить курінний наш стяг!
Пластова ідея у наших серцях!
Готові до праці, пригод й перемог!
Відважні митці! З нами Бог!
Стаття 8. Гасло куреня
[ Приховано ]
Розділ 2. Умови прийняття в курінь
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 74; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!