Приклад розрахунку швидкості руху ВНК

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

Геологічний факультет

 

Кафедра геології нафти та газу

 

Група геології нафти та газу

 

 

 

Лабораторна робота №18-2

«Визначення швидкості просування

Водо-нафтового контакта »

 

 

 

 

  Підготував: студент IV–го курсу 

                          групи геології нафти і газу     

                                                                                Глонь В.А.

                                                           Перевірив: доц. Полівцев А.В.

          

 

Київ – 2012


Розрахункова робота 18-2

 

ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ПРОСУВАННЯ ВОДО-НАФТОВОГО КОНТАКТУ

 

Водонафтовий контакт (ВНК) - поверхня, що розділяє в покладах нафту (газ) і пластову воду, називають поверхнею водонафтового (газонафтового або газоводяного) контакту. Поверхня ВНК зазвичай горизонтальна, але може бути і похилої. У разі поклади нафти (газу) масивного типу поверхня ВНК січе всі пласти-резервуари, содер. нафта (газ.). У процесі розробки покладів зовнішні та внутрішні контури нафтоносності (газоносності) стягуються до склепіневої частини поклади нафти (газу).

Де, ДБ – зовнішній контур нафтоносності; ВГ – внутрішній контур водоносності; МН – площина водо-нафтового контакту; ДЕ – границя покладу яку приймають при підрахунку запасів нафти.

За ВНК прийнято вважати умовну поверхню, вище якої пласт віддає безводну нафту, а нижче до підошви перехідної зони – нафта з водою.

Переважання такого уявлення про ВНК полягає в тому, що в даному випадку границя розподілу нафти й води може бути однозначно встановлена по даним по даним електрометрії в  момент буріння свердловинах. Важкість оцінки початкового положення ВНК виникають при бурінні свердловин на площах родовищ, заводнених прісним водами , а також в умовах важко побудованих об’єктів. До останніх відносяться інтервали розрізу свердловини, оцінками положення ВНК в котрих традиційними методами ГІС неможлива або утруднене.

Для обґрунтування початкового положення ВНК і ГВК та проведення кордонів покладів, складається схема випробування свердловини і обґрунтування контактів.

Інтервали: 1 - нафтонасичений, 2 - непроникний, 3 - перфорований, 4 - водонасичений; 5 - з неясною оцінкою за характером насичення колектора; Н - дебіт нафти; В - обводненість нафти в% або дебіт води в м3/сут.

Зовнішнім контуром нафтоносності (газоносності) називається перетин ВНК (ГНК) з покрівлею продуктивного пласта. Зовнішній контур нафтоносності в плані обмежує розміри покладу, колектори поза його межами дають чисту воду.

Внутрішнім контуром нафтоносності (газоносності) називається перетин ВНК (ГНК) з підошвою продуктивного пласта. Внутрішній контур нафтоносності в плані обмежує розміри чисто-нафтової зони ЧНЗ, що розкрили колектор свердловини в його межах дають нафту без води.

Для нафтової, поклади площа між внутрішнім і зовнішнім контуром нафтоносності називається водонафтовою зоною ВНЗ, для газової поклади - відповідно водогазовою зоною ВГЗ. При горизонтальному ВНК (або ГВК) зовнішній і внутрішній контури нафто (газо)-носності проводяться по ізогіпсами кожної карти, що мають відмітку контактів. Для масивної або пластової водоплавних покладів проводиться тільки зовнішній контур на карті поверхні покрівлі пласта, так як внутрішній контур відсутній (відсутність ЧНЗ).

У разі похилого контакту, попередньо складається карта його поверхні. Потім вона поєднується з картами поверхні покрівлі і підошви колекторів пластових покладів або з картою поверхні покрівлі колекторів для масивних (водоплавних) покладів. Через точки з однаковими відмітками на кожній парі обох суміщених карт проводяться зовнішні і внутрішній контури нафто (газо)-носності. Після цього для пластових покладів внутрішній контур переноситься на карту поверхні покрівлі колекторів продуктивного пласта.

Площа покладів контролюється зовнішнім контуром нафто (газо)-носності, кордонами виклинювання пластів, літолого-фаціальними заміщеннями колекторів або тектонічними порушеннями. Основою для побудови структурної карти по покрівлі пласта служать дані сейсморозвідки (метод загальної глибинної точки ОГТ), скориговані даними пробурених свердловин. Межі виклинювання пластів і літолого-фаціальних заміщень колекторів проводяться на середині відстані між свердловинами, що розкрили колектор і щільні породи.

Початкове положення ВНК визначається за данними електричного каротажу по мірі розбурювання покладу. Для цього обираються свердловини, при дослідженні яких на діаграмах КС чітко відбивається границя вода-нафта. Для крупних родовищ платформного типу, щоб виключити випадковеі погрішності при встановленні положення ВНК, площу покладу ділять на квадрати, на кожному з яких повинно бути не менше 10-15 свердловин с ВНК по яких розраховують середню глибину (абсолютну та відносну) його положення. В цьому випадку середня квадратична похибка в визначення глибини ВНК не буде перевищувати =+/- 0,5 м. Таким чином знаходять початкове положення поверхні ВНК

 

Приклад розрахунку швидкості руху ВНК

Контрольна свердловина, працююча при активному водонапірному режимі, фонтанує нафтою за відсутності вільного газу в підйомних трубах. Питома вага пластової нафти . Манометричний тиск на буфері закритою свердловини (тобто при ) . Кут падіння пласта . Потрібно визначити швидкість просування водо-нафтового контакту (ВНК) до цієї свердловині : у вертикальному  і горизонтальному напрямках і по здиманню пласта , якщо через  місяців тиск на буфері закритою свердловини понизилося до .

Швидкість просування визначається за формулами :

;

 

Розглянута в наведеній задачі свердловина фонтанує внаслідок гідростатичного напору, а спостереження ведуться за тиском на буфері. Однак якщо вимірювати забійні тиск глибинним манометром або іншим способом, то при , тобто за відсутності вільного газу в пласті, за наведеними в завданні формулами можна простежити за просуванням водо-нафтового контакту по пониженню забійного тиску при будь-яких методах експлуатації.

Завдання  визначити швидкості руху водо-нафтового контакту , та  за вихідними даними таблиці 1, зробити висновки.

Перелік рекомендованої літератури

Ø Г.Г. Оркин, А.М. Юрчук. Расчеты в технологии и технике добычи нефти. - М.:Недра, 1967. - 380 с. Приклад 9 (с.21)

Ø Кошляк В.А. «Изучение нефтеотдачи пластов методами промысловой разведки»

Ø Коноплев Ю.В. «Геофизические методы контроля разработки нефтяных месторождений»

Ø http://www.ngpedia.ru/cgi-bin/getpage.exe?cn=34&uid=0.255728391231969&inte=1

Ø http://www.ngpedia.ru/cgi-bin/getpage.exe?cn=43&uid=0.748179423157126&inte=6

 

 

№ п/п П.І.Б. , n , , ,
1 Бондар Г.М. 0,795 15 12 20 40      
2 Гепфель Ю.С. 0,800 18 13 21 45      
3 Глонь В.А. 0,822 25 20 22 55      
4 Гудім О.А. 0,850 22 18 23 30      
5 Журавель О.В 0,875 30 25 24 28      
6 Кошарна С.К. 0,840 29 22 25 25      
7 Крочак М.С. 0,863 26 20 20 21      
8 Куліш А.П. 0,880 33 27 21 32      
9 Намистюк О.Б. 0,859 27 25 22 34      
10 Паламаренко Ю.В. 0,888 28 20 23 38      
11 Польшин І.О. 0,890 21 19 24 55      
12 Семененко О.М. 0,900 35 30 25 50      
13 Тургунов Т.Ш. 0,815 26 23 20 36      
14 Харченко Н.В. 0,829 19 18 21 27      
15 Шинкаренко Є.Г. 0,854 28 26 22 40      

 


Дата добавления: 2020-04-08; просмотров: 137; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:




Мы поможем в написании ваших работ!