Фактори, причини та умови хуліганства
Факторами (основними причинами) існування і поновлення хуліганства як одного з видів злочинів у сучасний період є загострення економічної, соціальної і суспільно-моральної обстановки в країні. Всі сфери життя виявилися пронизаними глибокими суперечностями: спад виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня населення (значна кількість людей опинилася за офіційною межею бідності), безробіття, поділ суспільства за рівнем прибутків, падіння суспільної моралі тощо. Перелічене становить зміст криміногенних факторів, які значною мірою детермінують хуліганство взагалі. Між тим слід мати на увазі, що названі криміногенні фактори, являючи собою наслідок соціальних суперечностей, зумовлюють хуліганські прояви не самі по собі, адже такі суперечності неминучі при докорінному реформуванні будь-якого суспільства. Йдеться про інше — про негативні, руйнівні, поступово відживаючі криміногенні сторони таких суперечностей. Маються на увазі: зростання соціальної напруженості, зниження законослухняності громадян, правовий нігілізм, жорстокість і озлобленість громадян, незахищеність особи, погіршення у деяких регіонах громадського порядку тощо.
Безпосередніми причинами і умовами вчинення одиничних (конкретних) хуліганських дій є:
- несприятливі обставини морального формування тієї чи іншої особи;
- недоліки і недогляди у діяльності державних органів і громадських об'єднань, що забезпечують процеси нормальної соціалізації населення;
|
|
- незадовільна робота правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку.
Охарактеризуємо три названих блоки обставин і недоліків.
Передусім щодо несприятливих обставин морального формування, які викликають у своїй сукупності в свідомості осіб готовність вчинити хуліганські дії. Такі обставини мають місце у деяких сім'ях. Вони проявляються у культивуванні серед їх членів убогих потреб і інтересів, схваленні примітивних і вульгарних зразків поведінки, ігноруванні самоцінності інших індивідів. Для таких сімей характерні викривлена моральна і правова свідомість; нездорова обстановка, яка формує схильність до вирішення конфліктів, що виникають, шляхом застосування насильства; часті випадки, які провокують нездорові взаємостосунки між людьми (образи, скандали, бійки). В подібних сім'ях поширене пияцтво, показуються приклади жорстокості до близьких, знущання над молодшими і слабкими, жорстоке поводження із тваринами. Окремі сім'ї знаходяться в поганих матеріальних і житлових умовах. Ці останні обставини сприяють криміногенному впливу не напряму, а опосередковано через свідомість людей. Загальновідомо, наприклад, що незадовільні житлові умови, коли в одній квартирі проживають сім'ї, що розпалися, то тут відбуваються часті бійки і сварки, створюється нездоровий моральний клімат, що негативно відбивається на моралі і свідомості окремих членів сім'ї.
|
|
З обставинами такого роду часом можна зустрітися за місцем проживання винних, у молодіжних гуртожитках, найближчому побутовому оточенні, особливо якщо таким оточенням є кримінально «заряджена» антисоціальна неформальна група, члени якої керуються негативними нормами поведінки.
Доцільно відмітити значне поширення серед деяких верств населення уявлень про допустимість насильницьких дій у міжособи-стих стосунках і те, що певну роль у вчиненні хуліганських дій відіграють психофізіологічні особливості і відхилення в окремих осіб, а також стан фрустрації. Під фрустрацією розуміється психічний стан, що виникає як результат реальних або уявних перешкод досягнення мети. Такий стан проявляється у відчутті занепокоєння, відчаю, гніву, обділеності, постійного незадоволення тощо.
А тепер про недоліки і недогляди в діяльності державних органів і громадськості у сфері соціалізації населення.
|
|
На жаль, не викликає особливої тривоги у державних органів стан побуту і організації дозвілля населення. Ця сфера була і залишається на останньому місці серед загальнодержавних пріоритетів і інтересів. Побутові умови людей знаходяться у соціально занедбаному стані. Відсутні навіть мінімальні умови для більш-менш культурного дозвілля переважної більшості населення. Воно носить в основному неорганізований, «самостійний» характер, який супроводжується колективним вживанням алкоголю.
Не вживається належних заходів щодо поліпшення суспільно-моральної обстановки у регіонах, з якою хуліганство пов'язане напряму. Чим нижче планка моральності, тим вище рівень хуліганства.
Суспільство байдуже ставиться до долі людей, які відчувають комплекс соціальної неповноцінності. Існують терпимість, байдужість у трудових колективах і побутовій мікросфері до п'яниць, порушників громадського порядку, фактів залучення неповнолітніх у пияцтво і наркоманію. Не знаходять морального засудження випадки невтручання громадян у кримінальні конфлікти на грунті хуліганських спонукань, проявлення при цьому байдужості, терпимості, боязкості.
Не вирішуються кардинально питання про заборону демонстрації фільмів і телепередач із сценами насильства, жорстокості, грубості, які навіюють деяким глядачам думки, що така поведінка є дещо повсякденною нормою.
|
|
І, нарешті, про незадовільну роботу правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку. Зокрема, це проявляється у тому, що вони:
- несвоєчасно викривають криміногенні сімейно-побутові ситуації і належним чином не реагують на них:
- не ведуть обліку на рівні своїх низових відділень міліції осіб, які вчиняють адміністративно каране хуліганство;
- не завжди вживають заходів щодо роз'єднання антисуспіль-них угруповань молоді;
- не реалізують своєчасно профілактичних заходів щодо осіб, які схильні до хуліганських посягань;
- слабо контролюють поведінку осіб, умовно засуджених і достроково звільнених за насильницькі злочини, а також осіб, які перебувають під адміністративним наглядом;
- допускають недогляди в організації і здійсненні патрульно-постової служби міліції;
- подекуди приховують від обліку відомості про вчиненні хуліганські дії;
- часто не вживають заходів по заявах, скаргах і повідомленнях громадян про злочинні та інші антигромадські вчинки;
- створюють обстановку безкарності хуліганів, проявляють лібералізм до порушників громадського порядку, які постали перед судом;
- не завжди здатні рішуче нейтралізувати конфліктні ситуації, що переростають у хуліганські дії.
Перелічені та інші подібні недоліки становлять причинно-на-слідкові комплекси («причини+умови»), які обумовлюють одиничні хуліганські дії. Стосовно конкретного хуліганського прояву і його суб'єкта складається кожного разу свій причинно-наслідковий комплекс, що відрізняється за набором і складом несприятливих обставин, а також такий, що залежить від місця, часу і конкретної ситуації його прояву.
Попередження хуліганства
Передумовами для поступового подолання злочинності, в тому числі й хуліганства, є проведення у країні докорінних економічних, соціальних та інших перетворень, що назріли, їх реалізація на за-гальносоціальному рівні, спрямована на вдосконалення всіх сторін життя суспільства.
Стосовно цього виду злочинності слід особливо виділити такі загальносоціальні заходи, як підвищення і відносне зближення життєвого рівня основних прошарків населення, гарантування загальної трудової зайнятості та своєчасної оплати адекватної винагороди за затрачену працю, створення нормальних умов побуту і змістовного дозвілля людей, зниження конфліктності у суспільстві і послаблення його дезорганізації, впровадження в свідомість громадян основних моральних принципів, підвищення їх культурного рівня. Успішне виконання перелічених заходів підвищить повагу до людської особистості, захистить її недоторканність, сприятиме засудженню суспільством різних форм насильства над нею, проявів грубості і цинізму. Ці заходи повинні також переслідувати мету зміцнення громадського порядку, відродження втрачених останнім часом традицій милосердя, взаємодопомоги, співчуття до всього живого, повагу до людської праці, укорінення в громадській свідомості засудження розпусти і вседозволеності.
На основі і в розвиток наведених загальносоціальних заходів подолання хуліганства в окремих регіонах країни розробляються і вже певною мірою здійснюються різноманітні спеціально-кримшо-логічні, запобіжні заходи. Уявляється можливим підрозділити останні за їх змістом на кілька різновидів, а саме: виховно-роз'яснювальні, соціально-економічні, організаційно-управлінські, оперативні та правові.
У попередженні хуліганства особливе значення мають виховні імасово-роз'яснювальні заходи. Ні в кого не викликає сумніву необхідність проведення в регіонах і окремих колективах комплексу заходів щодо підвищення загальної культури громадян, зокрема культури міжособистого спілкування, навчання правилам етикету, виховання шанобливого ставлення до іншої людини. Адже в своїй основі хуліганство — це наслідок відсутності культури, невихованості людей. Звідси випливає висновок: всім громадським інститутам по соціалізації особистості необхідно приділяти підвищену увагу вихованню людей.
Поряд із моральним вихованням має здійснюватися і результативне правове навчання населення, стан якого в окремих соціальних групах є незадовільним. Воно повинно вестися в школах, профтехучилищах, за місцем проживання, у засобах масової інформації та силами інших виховних закладів. Правову пропаганду слід вести не з розрахунку «на всіх», а головним чином індивідуально, передусім серед тих осіб, яким притаманні такі риси, як грубість, зухвалість, цинізм, схильність до спалахів гніву. При цьому потрібно розвінчувати уявлення про немовби незначну суспільну небезпечність хуліганства і можливу безкарність за його вчинення.
Необхідно відновити і підняти якість системи педагогічного навчання батьків та інших вихователів підростаючого покоління.
Повинна наполегливо проводитися робота з протидії пияцтву і наркотизму, які дуже часто провокують хуліганські посягання.
Соціально-економічні заходи попередження хуліганства включають:
- поліпшення житлово-побутових умов життя людей;
- створення спеціального житлового фонду у великих мікрорайонах, де у виключних випадках могли б тимчасово оселитися окремі члени сімей, що розпалися, родичі, які конфліктують, та ті, хто проживає у спільних квартирах, де виникла конфліктна ситуація;
- організаційне вдосконалення повноцінних форм дозвілля і відпочинку населення з урахуванням диференційованих інтересів окремих його категорій, професійних і вікових потреб (зокрема, передача відомчих клубів і спортивних споруд, що перебувають у важкому фінансовому стані, до комунальної власності, виділення для їх утримання відповідних асигнувань за рахунок місцевих бюджетів;
- створення фондів допомоги, милосердя, соціального захисту громадян, які переживають глибокі тривалі стресові зриви;
- організацію державної системи психолого-псіхіатричної допомоги тим, хто її потребує; раннього виявлення і діагностування відхилень у психічному розвитку особи; у проведенні групової терапії з метою корекції мотиваційної сфери хуліганів (психологічна наука сформулювала принципи і засоби, на яких повинні будуватися корекційні програми, але у практичному плані з усіх цих засобів психологічної корекції використовується незначна частина, і то лише у межах примусового лікування алкоголізму і наркоманії);
- застосування технічних засобів і можливостей при охороні громадського порядку (освітлення у нічний час вулиць, дворів, під'їздів, парків та інших місць, де найчастіше збираються елементи, які схильні до хуліганства, тощо).
Звичайно, реалізація окремих соціально-економічних заходів попередження хуліганства в умовах економічної кризи в країні вкрай ускладнена. Між тим їх реалізація не терпить зволікань.
У попередженні хуліганства значне місце посідають організаційно-управлінські заходи: виділення у регіональних програмах боротьби зі злочинністю розділів про охорону і зміцнення громадського порядку; оздоровлення криміногенної обстановки в тих мікрорайонах і на тих об'єктах, де «процвітає» хуліганство; відтворення і розширення системи участі громадян в охороні громадського порядку; проведення морально-соціальної паспортизації окремих мікрорайонів і житлових будинків з метою створення їх кримінологічної характеристики (наявність у них неблагополучних сімей; осіб, що вчинили адміністративно каране хуліганство; осіб, раніше засуджених, мігрантів і т.ін.), що підвищить ефективність профілактичної роботи дільничих інспекторів міліції.
До організаційно-управлінських заходів належать і заходи з попередження випадків приховування від обліку хуліганських дій, бо латентність призводить до повторного злочину; вдосконалення постової служби; дислокації міліцейських постів у місцях, що відрізняються найбільшою криміногенністю; поліпшення професійної і психолого-педагогічної підготовки співробітників міліції, необхідної їм для роботи з людьми; підвищення рівня індивідуальної профілактики із особами, які схильні до хуліганства.
Дещо докладніше про ранню профілактику хуліганства. Вона складається з виявлення і знання тих негативних якостей особи людини, тих обставин її несприятливого морального формування, які можуть призвести до посягань на громадський порядок, свідчать про наявність прояву в неї у початковому вигляді хуліганської мотивації — внутрішньої причини хуліганства. Рання профілактика припускає також виявлення джерел і каналів негативного впливу на конкретну особу, перекриття цих каналів і тим самим припинення можливості прояву умислу на вчинення хуліганства.
Рання профілактика є багатоцільовою, найбільш економічною і найбільш ефективною, і в той же час їй на практиці не приділяється належної уваги. Про це свідчить узагальнення практики боротьби з хуліганством. Встановлено, що у більшості осіб, які вчинили хуліганські дії, перші ознаки неповаги до громадського порядку спостерігались за один-півтора роки до вчинення злочину. Однак відповідних заходів щодо цих осіб не було вжито.
Докори у недооцінці ранньої профілактики хуліганства повинні бути висловлені у першу чергу сім'ї, школі, службам у справах неповнолітніх, кримінальній міліції тощо.
Заходи попередження хуліганства оперативного характеру мають включати:
- виявлення і роз'єднання неформальних антигромадських груп насильницької спрямованості;
- негайне реагування на конфлікти у сімейно-побутовій сфері, що можуть перерости у хуліганські дії;
- здійснення дійового контролю за поведінкою громадян, які таким або іншим чином опинилися у групі підвищеного кримінальйого ризику (особи, які тривалий час не мають постійного джерела прибутків, безробітні; гі, хто систематично зловживає алкоголем і веде аморальний протиправний спосіб життя; особи без постійного місця проживання і ті, хто займається бродяжництвом і жебрацтвом; неповнолітні і молодь 18-24 років, які впродовж тривалого часу не навчаються і не працюють);
-систематичний контроль за поведінкою громадян, які взяті під адміністративний нагляд, тощо.
Заходи з попередження хуліганських дій кримінально-правово-го характеру перш за все стосуються вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування.
В Кримінальному кодексі України 2001 р. відповідальність за хуліганство передбачена в ст. 296, в якій дещо інакше, ніж у попередньому законодавстві, кваліфікується цей злочин залежно від сту-піня соціальної небезпечності окремих його проявів. Наступна слідча та судова практика покаже, наскільки ця класифікація є ефективною.
Слід погодитися з встановленням в КК кримінальної відповідальності за знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів (ч. 1 ст. 299). У п. 2 цієї статті йдеться про ті самі дії, вчинені в присутності малолітнього. Криміналізація подібної поведінки, безумовно, має попереджувальне значення, оскільки сприяє моральному вихованню населення, особливо підлітків і молоді, прищеплює їм такі моральні якості, як повага до правил людського співжиття, чуйність, піклування про людей і природу.
Має працювати на практиці, а не залишатися мертвим, і склад злочину, який передбачає відповідальність за побої і мордування (ст. 126 КК). Це стосується і кримінально-правової норми, сформульованої у ст. 300 КК, -— ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.
Є сенс у встановленні кримінальної відповідальності за вандалізм, тобто за спаплюження будівель та інших споруд, псування майна у громадському транспорті або інших громадських місцях. Такий закон матиме подвійне функціональне призначення: карати винних за вандалізм, з одного боку, і попереджувати хуліганство, поєднане з посяганням на майно, з іншого. Це буде склад злочину з так званою подвійною превенцією.
Потрібно вимагати від правоохоронних органів виконання вимог кримінально-процесуального законодавства, а саме: своєчасного розкриття і розслідування фактів вчинення хуліганства, а від судових органів — застосування до винних справедливого та індивідуалізованого покарання.
Серед правових заходів, спрямованих на попередження хуліганства, певну роль відіграє й адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. В ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення під дрібним хуліганством розуміється нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Ця адміністративно-правова норма повинна застосовуватися до тих громадян, у яких на ранніх етапах соціально-психологічного визрівання відмічені первинні прояви хуліганської поведінки в побуті.
І нарешті, слід підкреслити, що протидії хуліганства приділялась значна увага в Комплексній програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (див. розділи I-IV) і приділяється зараз в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (див. розділи III, VII, ЕХ. X). Ця обставина свідчить про актуальність, важливість і терміновість заходів щодо попередження хуліганських проявів, а також викликає впевненість у тому, що вони будуть виконані
52. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів.
53. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх та її попередження.
Злочинна поведінка неповнолітніх і молоді має свої особливості, які проявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, причинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певними рисами особи неповнолітніх та їх правовим статусом у суспільстві. Серед неповнолітніх злочинців значний рівень осіб, які виховувались у неповних або неблагополучних сім'ях.
Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір злочинного варіанта поведінки був пов'язаний з глибокими особистими деформаціями.
Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Вивчення морально-психологічної та емоційно-вольової сфер неповнолітніх злочинців свідчить про те, що для них характерні послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно виражених фізичних або психічних дефектів. Під попередженням правопорушень неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних закладів для неповнолітніх, спрямовану на виявлення і усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на негативну поведінку окремих неповнолітніх.
Загальносоціальний рівень попередження злочинності і злочинів неповнолітніх можна визначити як комплекс таких великомасштабних заходів, що поліпшують можливості сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, їх дозвілля (в тому числі у рамках певного контингенту, території тощо), метою яких є орієнтація на пом'якшення, нейтралізацію, усунення тих недоліків і прогалин у загальній системі соціального виховання, умовах життя неповнолітніх, які найбільш часто продукують злочини у середовищі підростаючого покоління або сприяють їм. Такі заходи є базовими для спеціальної профілактики, розширяють її можливості.
Заходи щодо самих неповнолітніх, яких помічено у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:
—взяття на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль, які продовжуються (у тому числі через громадських вихователів);
— громадський вплив;
— влаштування до спортивно-трудових таборів і клубів. Зокрема, досвід взаємодії шкіл із спеціалізованими районними клубами і спортивно-трудовими таборами показав, що є можливість протягом літа подолати відставання навіть тих учнів, які не встигають з двох-трьох предметів, і тим самим усунути їх відчуження від школи;
— вплив через органи, що розглядають адміністративні правопорушення неповнолітніх, шляхом попередження, передачі під нагляд, влаштування до спеціальних виховних закладів;
— цивільно-правові заходи (відшкодування збитків).
54. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.
Необережна злочинність є складовою частиною загальної злочинності і включає передбачені чинним кримінальним законодавством злочини, вчинені з необережності: злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.
необережні злочини традиційно поділяються на такі чотири основні групи.
1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної безпеки.
2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, шкода в яких заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов'язків, установлених спеціальними правилами.
3.Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій.
4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту
Загальні методологічні положення про детермінацію злочинності як негативного соціального явища повною мірою поширюються і на детермінацію необережних злочинів. Проте детермінація необережних злочинів має і певну специфіку — як вже зазначалося, значну роль при їх вчиненні відіграє ситуація. У взаємодії негативних якостей особи, небезпечної ситуації, знарядь і засобів, якими користується або керує особа, і полягає причина необережних злочинів.
Попередження необережної злочинності, як і інших видів злочинності, має здійснюватися на двох взаємопов'язаних рівнях: за-гальносоціальному і спеціально-кримінологічному.
Серед заходів же спеціально-кримінологічного попередження злочинів, учинених з необережності, домінуюче становище має займати профілактика, серед головних напрямів якої слід відзначити такі.
Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розроблення нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; упровадження нових, особливо екологічно чистих технологій; технічне вдосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасну діагностику; нейтралізацію небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітку регламентацію вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструк-тованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.
Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об'єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об'єктивної можливості і економічної доцільності; виведення із експлуатації будівель і споруд, що знаходяться в аварійному стані; зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання стандартів поведінки в них та ін.
Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників на роботу, що пов'язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і вдосконалення контролю за діяльністю осіб, пов'язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров'я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов'язковий інструктаж за спеціальними програмами; посилення відповідальності працівників за недодержання встановлених правил безпеки, а посадових осіб — за порушення правил охорони праці;
55. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
кримінологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості.
Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживались; які мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких погашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.
За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основні типи рецидивістів:
Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці- До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».
Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин.
Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань.
Специфічні причини та умови (детермінанти) рецидивної злочинності можна поділити на три групи:
- детермінанти, пов'язані з першою судимістю, першим вчиненням злочину особою;
- детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання, особливо покарання у виді позбавлення волі;
- детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.
. В основі запобіжного попередження рецидивної злочинності лежать заходи переорієнтації антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.
Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у виді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності.
Потребує налагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.
56. Проблеми криміналізації організованої злочинності.
Організована злочинність - це протиправна діяльність стійких, керованих угруповань осіб, які заздалегідь об'єдналися з метою вчинення злочинів або займаються злочинною діяльністю як бізнесом і створюють систему захисту від соціального контролю за допомогою залякування, шантажу та корупції.
Ознаки організованої злочинності
стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;
складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл ролей і функцій);
значна просторова розповсюдженють злочинної діяльності, розмежування території на сфери впливу, включаючи вихід на міжнародні зв'язки;
різноманітність злочинної діяльності при провідній ролі економічних, корисливих злочинів;
,
створення матеріальних фондів для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових
осіб, надання допомоги засудженим, членам злочинної організації і їх сім'ям;
зрощування із загальнокримінальною злочинністю, розповсюдження норм, традицій злочинного світу, підготовка нових злочинних кадрів;
корумповані зв'язки з офіційними структурами {правоохоронними органами, органами влади і управління);
створення системи «розвідки» і «контррозвідки» з метою успішної' протидії правоохоронним органам;
жорстка внутрішня дисципліна, застосування санкцій за порушення норм злочинного світу;
висока забезпеченість сучасними технічними засобами (зв'язок, транспорт, зброя та Ін.).
Основні напрямки попередження організованої злочинності
виявлення та припинення діяльності злочинних організацій та підрив їх економічного підґрунтя;
локалізація впливу лідерів кримінального середовища, встановлення видів їх протиправної діяльності та її припинення;
виявлення і перекриття каналів збуту зброї, наркотиків, алкогольної продукції, незаконних угод з приводу придбання антикваріату, коштовностей, стратегічної сировини;
протидія бізнесовій діяльності організованих злочинних об'єднань;
протидія розкраданню та нецільовому використанню бюджетних коштів у державному секторі економіки;
документування діяльності організованих злочинних груп, їх корумпованих зв'язків, виявлення методів, які використовуються ними для захисту лідерів і активних учасників від правоохоронних органів.
57. Кримінологічна характеристика професійної злочинності та її попередження.
«Професіоналізм» означає заняття чимось як професією. В даному випадку йдеться про кримінальний професіоналізм. Його доцільно визначати через ознаки, характерні для професії взагалі. Під професією розуміють вид трудової діяльності (занять), що потребує певної підготовки, і який є основним джерелом існування.
кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:
1) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);
2) певні знання і навички (кваліфікація),
3) злочини як основне джерело для існування;
4) зв'язок з антисоціальним середовищем.
Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вираженою корисливою спрямованістю.
Серед професійних злочинців є значна кількість осіб, які скоюють злочини у вигляді промислу, але не притягнуті з різних причин до кримінальної відповідальності.
Детермінантами, які обумовлюють існування професійної зло-чинності, зокрема; є:
1) суперечності у сфері потреб людей і можливостей їх задоволення;
2) зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;
3) недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.
Попередження професійної злочинності має низку специфічних рис, хоча ґрунтується на загальній для профілактики злочинності основі.
1)'удосконалення інституту сукупності злочинів з метою індивідуалізації покарання і правильної кваліфікації діянь. Необхідно закріпити в законі реальну й ідеальну сукупність злочинів. При реальній сукупності доцільно надати судам право призначення покарання шляхом рівного чи часткового складання покарань у межах, встановлених для даного виду покарання;
2) для посилення відповідальності осіб, які вчиняють повторні злочини, не утворюючи реальної сукупності, ввести в ряд статей Кримінального кодексу кваліфікуючу ознаку - «вчинення злочинів у вигляді промислу»;
3) з метою об'єктивної оцінки скоєного, особи злочинця й індивідуалізації покарання, варто було б у переліку обтяжуючих обставин передбачити спеціалізацію особи на вчиненні певних злочинів;
4) удосконалення низки норм кримінально-виконавчого законодавства, зокрема:
а) заборонити переведення з однієї колонії в іншу «злодіїв у законі», інших професійних злочинців. Створити для цієї категорії засуджених спеціальні колонії;
б) диференціювати режим і умови утримання засуджених, які перебувають у республіканській, міжобласних лікарнях, виключивши можливість контактів неповнолітніх з професійними злочинцями;
в) створити централізований облік професійних злочинців за їх спрямованістю.
В числі організаційних заходів попередження професійної злочинності корисно було б:
а) розробити регіональні спеціальні плани боротьби з професійною і організованою злочинністю;
б) на базі оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ створити службу особистого пошуку для боротьби з професійними злочинцями у громадських місцях і місцях зосередження кримінальних елементів.
Загалом, посилення боротьби з професійною злочинністю потребує розробки таких заходів, які б дозволили зробити економічно невигідними вчинення злочинів. Сприятиме цьому й удосконалення кримінально-процесуального і цивільного законодавства, яке регулює питання відшкодування шкоди, спричиненої злочинною діяльністю.
58. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності та її попередження.
Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, переважну частину в її структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Насильницькі злочини не є характерними для жіночої злочинності і найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв'язків, які лежать в основі жіночої злочинності і забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. . В умовах соціально-економічних негараздів, які значною мірою впливають на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім'ї. Жіноча злочинність — складова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов'язані як з біологічними, так і значною мірою з соціальними факторами. Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається із заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх припинення.
Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають виникненню, поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.
59. Злочинність військовослужбовців та її попередження .
Межличностные отношения военнослужащих проявляются как совокупность устойчивых социально-негативных деяний криминального характера, основанных на отрицательных традициях армейской действительности и уходящих в историческое прошлое.Они связаны с глумлением, издевательством и насилием одних военнослужащих над другими, с целью подчинить их своему влиянию и безнаказанно совершать в их отношении насильственные действия корыстной направленности.
личности правонарушителя-военнослужащего , проходящего военную службу по призыву присущи следующие черты:
- это военнослужащий по призыву;
- как правило, на нем стоит клеймо “социального аутсайдера”;
- правонарушения совершаются им с помощью неформальной структуры, при этом для него необязательно занятие в этой структуре определенной социальной позиции;
- он обладает хорошим физическим развитием;
- имеет подростковый опыт насильственного, корыстного и анархического поведения;
- у него наиболее криминогенный возраст ( 19-21 год) и несложившаяся психика;
- он убежден в справедливости своих действий для “воспитания” новобранца и поддержания армейских традиций;
- он возбудим, вспыльчив, агрессивен, т.е. принадлежит к холерическому типу темперамента.
следует обратить более пристальное внимание на специальные меры предупреждения:
- професионализацию;
- качественно новый уровень социальной защиты всех без исключения категорий военнослужащих
- законодательное регламентирование функциональных обязанностей
- развитие института офицеров - воспитателей.
Кроме того, от соответствующих руководителей необходима работа по предложениям о скорейшем введении альтернативной гражданской службы, т.к. от человека, не желающего служить, трудно ожидать серьезного отношения к своим обязанностям .
В качестве предупредительной индивидуальной работы с военнослужащими необходимо подробно изучать материалы личного дела военнослужащего. Это в свою очередь позволит :
· учитывать потребности, интересы и привычки военнослужащего ;
· знать отношение военнослужащего к учебе, труду, другим людям;
· быть в курсе его поведения в быту;
· более внимательно изучить черты характера военнослужащего;
· знать условия воспитания, а также какое образование и специальность он получил до его призыва;
· установить по необходимости жесткий контроль за бытовым пьянством и употреблением наркотиков.
60. Злочинність у місцях позбавлення волі.
Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередженн
§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі
Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «карною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбавлена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.
Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та злочинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослідження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.
В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах — понад 170 тис, в 11 виховних установах — більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах — понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коливатися залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.
Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.
У середньому щорічно в установах Департаменту з питань виконання покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і посиленого режимів і колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окремих видів злочинів (образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і певне коливання їх динаміки.
Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.
Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя «філософія»: наша (засуджених) справа — тікати, якщо пощастить, а ваша (адміністрації виправних установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кожний робить свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Утечі бувають одиночні, групові і масові під час масових безпорядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і організації охорони тієї чи іншої установи.
Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу виправної установи.
Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження говорить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.
Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо у 1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.
За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення заручників.
Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Нерідко речі і продукти харчування та передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації виправних установ, а коли й стають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у місцях позбавлення волі. Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних установ. За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареєстрованих за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчинено у жилих зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізоляторі, решта — на виїзних об'єктах. У 407 випадках злочини було вчинено з 6 до 18 години; у 90 випадках — з 18 до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.
Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, «заточки», шнури та інші побутові або пристосовані предмети.
Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже по всіх кількісно-якісних показниках вона має тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (порівняно з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях, з 10 до 3 випадків зменшилась кількість умисних вбивств; з 24 до 20 випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків — втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарання.
Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них — чоловіки; за віком — до 30 років; з середньою і неповною середньою освітою; за службовим становищем — переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебували на профілактичному обліку; були порушниками режиму утримання тощо. Наприклад, із 525 раніше наведених і вчинених у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинено особами, що перебували на профілактичному обліку; в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання; в 14 випадках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані наркотичного сп'яніння.
Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засуджених мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в'язнів своя мораль і звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні соматичні і психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання у криміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці і режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття і підтримка злочинної субкультури та схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) — все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення «офіційних» цінностей. Але є й такі засуджені, які добре почувають себе в місцях позбавлення волі, зараховують себе до «авторитетів», «злодіїв у законі», лідерів, «паханів» тощо.
За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця взагалі (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу — штучно ізольовану від інших засуджених — утворюють так звані «опущені». До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні стосунки, а також засуджені, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище «опущених» поширюється на весь строк відбуття покарання і навіть після виходу на волю. Адміністрація не завжди активна в попередженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять злочинці, які його умисно підтримують. Це один із елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою якого злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 74; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!