Об'єктивне і суб'єктивне право.
Об’єктивне право - це право , що діє в державі як загальна об’єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин людей . Це сукупність чинних у країні норм.
Суб’єктивне право - це закріплені правом певні юридичні можливості особи . Оскільки право в більшості норм так або інакше стосується людей - суб’єктів права ( носіїв прав та обов’язків ) , то можна сказати , що право переважно має суб’єктивні властивості .
Термін "суб’єктивне" вказує на приналежність права певному суб’єкту, на його певні юридично визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.
У загальному вигляді зміст будь-якого суб’єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб’єкту такі можливості:
а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);
б) вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів (право на чужі дії);
в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.
Суб’єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб’єкта.
Теорія держави і права в системі юридичних наук.
У системі юридичних наук теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знння державно-правових явищ. Вони викоистовуються галузевими й іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем. Тим самим теорія держави і права вносить методологічну єдність у дослідження шалузевих та іеших юридичних наук. Тому вона иступає в системі юидичних наук як наука методологічна за своїм характером. ТдіП виступає фундаментальною, методологічною, інтегруючою наукою.
|
|
|
Поняття і структура системи юр-них наук.
Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу і право.
Предмет загальної теорії держави і права складає, практично, вся система юридичних наук.
Теорія держави і права:
1 це фундаментальна наука. Фундаментальна, тобто така, яка напрацьовує найбільш широкі за обсягом і глибокі за змістом знання про державу і право.
2 це методологічна наука. На основі ТДП і її положень розробляються інші юридичні науки.
3 це інтегруюча наука тому, що вона узагальнює дані інших наук і сприяє розвитку юридичних знань в цілому.
Усі юридич-і науки – це окрема галузь сусп-х наук, які вивчають суспільно- правові інстутути, а також спіцифічні форми їх відбиття в свідомості людей (прав-а ідеологія, прав-а психологія, прав-а свідомість). Усі юрид-і науки поділ-я на:
|
|
|
1. Історико-теоритичні юридичні науки: ТДП, історія держави і права України, історія держави і права зарубіжних країн, історія вчень про державу і право
2. Галузеві юридичні науки: державне право, адміністративне право, кримінально-процесуальне право та інші… та міжгалезуві науки: господарське, сімейне…
3. Науки, які вивчають організацію і діяльність державних органів: прокурорський нагляд, суд та правосуддя, Адвокатура України.
4. Науки, які вивчають міжнародне право: міжнародне право, морське право, повітряне право, космічне право
5. Прикладні юридичні науки: криміналістика, судова медицина, кримінологія, бухгалтерський облік, кібернетика, які використовують дані точних наук для вирішення юридич-х проблем
6. Загально – теоритичні юридич-і науки: філософія права, прав-а психологія, соціологія права.
Юриспруденція - це сукупність усіх юридичних наук.
Основні сучасні аспекти праворозуміння.
Право – це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки санкціон-х або встанов-х держ-ю, які виражають інтереси або всього сус-ва або пануючого класу.
|
|
|
При нормативному підході – право відносять до нормативних сис-м сус-ва. Право розгляд-я як сис-ма загальнообовязкових, формально визначених норм, що відображують по-державному організ-у волю народу, гарантуються і охороняються держ-ю, виступають регулятором сусп-х відносин.
При генетичному підході – основна увага зосередж-я на процесах виникнення і форм-я права, його соціальної детермінованості об'єкт-ми і суб'єкт-ми умовами життя сус-ва.
Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціал-х відносин, за допомогою якого здійсн-я і забезп-я державне управління сус-вом.
Дослідження права як феномена кул-ри, соціа-ї цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивч-я крізь призму її відповідності досягнутому сус-вом рівню соціального прогресу, ща дає можливість виділити питому вагу «права в праві», тобто дати оцінку прогресивності прав-х явищ, відображує регресивні тенденції.
Системному підході відповідає відображення прав-ї дійсності як сис-ми прав-х явищ, що певним чином повязані між собою і утворюють єдине ціле – прав-у сис-му. Статичний аспект – норми права, правопорядок, суб'єкти прав. А динамічний – правотворчість, реаліз-я і застос-я норм прав.
Соціологічне праворазуміння визнає право певним чином упорядковану взаємодіє соціальних суб'єктів, «живе» право, як конкретне, динамічне, фактично існуюче явище, що лежить в основі створення законів і прийняття інших юридичних рішень.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!