Вимоги щодо правильного застосування норм права
Основні вимоги до правильного застосування норм права
Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права.
Правозастосовний орган керується такими вимогами:
1. Законності (належного додержання законних процедур):
а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;
б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;
в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу.
2. Обґрунтованості:
а) виявляє всі факти, що стосуються справи;
б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;
в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.
3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:
|
|
|
а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;
б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;
в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.
4. Справедливості:
а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;
б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.
Поняття та види правозастосовчих актів
Акти правозастосування, їх види
Акт застосування права — це такий правовий акт, у якому формально закріплюється рішення державного органу в конкретній юридичній справі. Він являє собою різновид юридичних актів на відміну від правових приписів і має такі ознаки:
|
|
|
а) видасться компетентними державними органами чи посадовими особами в процесі правозастосовної діяльності, має державно-владний характер. Відмова від їх виконання або неналежне виконання можуть тягти за собою юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;
б) спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих ситуацій;
в) адресований конкретним особам (персоніфікований), фіксує їхні суб'єктивні права, обов'язки і міру юридичної відповідальності, направлений на індивідуальне регулювання суспільних відносин (конкретної життєвої ситуації);
г) акти застосування норм права вичерпуються виконанням, хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати тривалий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);
ґ) правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових актів не можуть мати зворотної сили в часі.
Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов'язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм . права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не дозволяє подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажано застосування іноземної, архаїчної та вузькоспеціальної термінології, неблагозвучних або непоєднуваних словосполучень (наприклад, «живий громадянин», «тваринний організм»).
|
|
|
Класифікація правозастосовних актів здійснюється за такими підставами:
1) за суб'єктом прийняття: акти представницьких органів державної влади; глави держави; акти органів виконавчої влади; суду; контрольно-наглядових органів; органів місцевого самоврядування;
за галузевою належністю норм, що застосовуються: акти застосування конституційно-правових, цивільно-правових, адміністративно-правових, кримінально-правових норм та ін.;
за юридичною формою: укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, подання, приписи прокурорів, вироки, рішення та ін.;
|
|
|
за характером правового впливу: регулятивні, охоронні;
за юридичним значенням: основні акти, які містять остаточ не рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про на городження); допоміжні, тобто акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи, ухвала суду);
за характером індивідуальних велінь: ті, що управомочують; ті, що зобов'язують або забороняють (наприклад, заборона обіймати відповідні посади або виконувати відповідні функції, зафіксовані вироком суду);
за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;
за формою зовнішнього виразу: акти-документи (окремі документи; резолюції на матеріалах справи, що виконані посадовими особами; наприклад, «до виконання», «сплатити», «до наказу»); акти-дії (словесні; конклюдентні — виконуються у вигляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб дійснити відповідні дії, наприклад, порух жезлом працівника
державтоінспекції до учасників дорожнього руху).
63
Правовий стимул – це правове спонукання до законослухняному поведінки, що створює для задоволення власних інтересів суб'єкта режим сприяння.
Загальні ознаки правових стимулів:
1) пов'язані зі сприятливими умовами для здійснення власних інтересів особистості, тому що виражаються в обіцянці або надання цінностей, а іноді у скасуванні або зниженні міри позбавлення цінностей (наприклад, скасування або зниження міри покарання є стимул);
2) повідомляють про розширення обсягу можливостей, свободи, бо формами прояву правових стимулів виступають суб'єктивні права, законні інтереси, пільги, заохочення;
3) позначають собою позитивну правову мотивацію;
4) припускають підвищення позитивної активності;
5) спрямовані на впорядкована зміна суспільних відносин, виконують функцію розвитку соціальних зв'язків. У цих ознаках полягає їх необхідність і соціальна цінність.
Види правових стимулів (в залежності від):
елементу структури норми права можна виділити юридичний факт-стимул (гіпотеза), суб'єктивне право, законний інтерес, пільгу (диспозиція), заохочення (санкція);
предмета правового регулювання – конституційні, цивільні, екологічні і т.п.;
об'єму – основні (суб'єктивне право), часткові (законний інтерес) і додаткові (пільга);
часу дії – постійні (право на власність) і тимчасові (разова премія);
змісту – матеріально-правові (зарплата) і морально-правові (подяку).
Правове обмеження – це правове стримування протизаконного діяння, що створює умови для задоволення інтересів контрсуб'екта і суспільних інтересів в охороні та захисті; це встановлені в праві межі, в межах яких особи повинні діяти, це виключення певних можливостей у їх діяльності.
Загальні ознаки правових обмежень:
1) пов'язані з несприятливими умовами (загроза або позбавлення певних цінностей) для здійснення власних інтересів суб'єкта, бо спрямовані на їх стримування і одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і громадських інтересів в охороні та захисті;
2) повідомляють про зменшення обсягу можливостей, свободи, а отже, і прав особистості, що досягається за допомогою обов'язків, заборон, покарань і т.п.;
3) позначають собою негативну правову мотивацію;
4) передбачають зниження негативної активності;
5) спрямовані на захист суспільних відносин, виконують функцію їх охорони.
Види правових обмежень (в залежності від):
елементу структури норми права можна виділити юридичний факт-обмеження (гіпотеза), юридичну обов'язок, заборона, призупинення та пр. (диспозиція), покарання (санкція);
предмета правового регулювання – конституційні, цивільні, екологічні і т.п.;
обсягу – повні (обмеження дієздатності дітей) і часткові (обмеження дієздатності неповнолітніх віком від 14 до 18 років);
часу дії – постійні (встановлені законом виборчі обмеження) і тимчасові (зазначені в акті про надзвичайний стан);
змісту – матеріально-правові (позбавлення премії) і морально-правові (догана).
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!