Поняття і види соціальних норм, їх основні властивості
Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
Види соціальних норм за сферами дії:
— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.
Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
• норми моралі;
• норми-звичаї;
• норми права;
• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.
Види норм права
Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою.
|
|
|
Всі норми права в сукупності складають об'єктивне право, а регулюючі лише певний круг суспільних відносин — галузь права. Усередині галузей норми також групуються за інститутами і субінститутами (підінститутами).
Правові норми розрізняють по:
1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),
2. виконуваної функції в правовому регулюванні
а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);
б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);
3. Рівню правового регулювання
а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини , визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);
б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);
4. Характеру диспозиції
а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);
б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),
|
|
|
в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);
5. Способу встановлення диспозиції
а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);
б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);
6. Призначенню в правотворчестве
а) первинні;
б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),
7. Дії в просторі
а) загальні (загальнодержавні);
б) місцеві;
в) регіональні;
г) локальні;
8. Дії в часі
а) постійні;
б) тимчасові;
9. Дії по колу осіб
а) загальні (поширюються на все населення країни);
б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);
в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);
10. Юридичній чинності
а) норми законів;
б) норми підзаконних актів.
Структура норми права
Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза — елемент, який вказує на адресата норми (суб’єктів регульованих відносин) і умови, при яких норма підлягає застосуванню.
|
|
|
Диспозиція — містить само правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якої повинні додержуватись учасники правовідносин, встановлює суб'єктивні права і обов'язки адресатів.
Санкція — вказує на правові наслідки недодержання встановлених вимог, як правило несприятливі для правопорушника.
Норма права і стаття нормативно-правового акту (аспекти співвідношення).
Загальнообов'язковість правової норми та її формальний аспект забезпечуються шляхом її викладу в тексті юридичного документа. При цьому, норму права не слід ототожнювати ні з правовим її текстом, ні з його структурними елементами, оскільки правовий текст завжди є ширшим за обсягом та інформацією, аніж правова норма. По-перше, нормативний акт може вміщати різноманітну інформацію стосовно мети і завдань акта, дефініції. По-друге, у статті акта фіксується лише частина правового правила. Суб'єкт у процесі інтерпретації змісту всіх статей відтворює цілісну правову норму.
При цьому можливі два аспекти співвідношення норми і статті нормативного акта.
I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:
|
|
|
1. Повний, коли елементи норми прямо формулюються у статті (можливо і не повністю) без посилання на інші статті чи акти.
(Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП України.)
2. Відсилочний, коли у статті містяться не всі елементи, а є посилання на інші статті цього ж акта.
(Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 — 78 цього Кодексу (ст. 104 КК України.)
3. Бланкетний спосіб є різновидом відсилочного. Його своєрідність виявляється у посиланнях не на нормативні положення даного закону, а на інший нормативний акт.
(Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 197 КЗпП України.)
II. Залежно від рівня нормативного узагальнення розрізняють:
1. Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.
(Норма ЦК, що регулює правила застосування цивільного законодавства за аналогією: при неможливості використання аналогії закону права та обов'язки сторін визначаються, виходячи із загальних основ та сенсу цивільного законодавства і вимог розумності та справедливості.)
2. Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.
Наприклад, норма, що визначає перешкоди до укладення шлюбу:
— наявність іншого шлюбу;
— наявність відносин родства;
— недієздатність хоча б однієї особи.
Можливо виділити й інші способи викладу норм права в нормативно-правових актах, які визначаються правилами юдичної техніки. Однак вони мають доповнюючий характер і не впливають суттєво на правозастосовчу практику.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!