Множинність злочину та її види.
Поняття законодавства України про кримінальну відповідальність.
Ст. 3 ККУ.
Чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це Кримінальний кодекс. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства.
Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 КУ, закони України, у т. ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі КУ і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність КУ, а також порушення встановленої КУ процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними.
КК гуртується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв'язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців тощо). Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.
|
|
|
Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК.
Принцип законності (3 і 4 ст. З) стосовно кримінального права означає:
1) кримінально-правові норми не існують поза КК у зв'язку з їх повною кодифікацією;
2)тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання;
3) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.
Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно до ст. 9 КУ чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Згода на обов'язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифікації або приєднання.
|
|
|
Під час прийняття нових ЗУ про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ.
Суспільно-небезпечне діяння як ознака злочину.
Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності.
З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях, але не зводиться лише до них, тому що звичайно включає не одне а декілька фізичних рухів. Але головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду об'єктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.
|
|
|
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України : „Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичні чи юридичній особі, суспільству або державі.”
Це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент – кримінальна протиправність типового діяння, не може перевалювати над фактичним – відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння.
Отже з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що суспільно небезпечне діяння – це обов’язкова ознака кожного складу злочину, що є суспільно небезпечною, кримінально-протиправною, винною (усвідомленою, вольовою) дією або бездіяльністю суб’єкта злочину, яка безпосередньо чи опосередковано заподіює істотну шкоду, або створює загрозу заподіяння істотної шкоди об’єктові кримінально-правової охорони.
|
|
|
Не вважається суспільно небезпечним діяння: рефлекторні рухи тіла. Наприклад: А. посковзнувся і падаючи, вхопився за одяг Б., який впав і зламав щелепу та отримав струс мозку. Діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, діяння неосудних осіб, діяння осіб, що вчиненні під впливом обману або гіпнозу, діяння особи, що вчиненні під впливом непереборної (нездоланної) сили – надзвичайного і невідворотного (нездоланного) впливу сил природи, механізмів, пристроїв, людей, тварин, а так само інших об’єктивних факторів, внаслідок чого особа позбавлена можливості діяти з власної волі, це все також не вважається суспільно небезпечним діянням.
Множинність злочину та її види.
Множинність злочинів – вчинення особою або групою осіб 2х або більше окремих самостійних злочинів. Властивості *охоплює поведінку однієї і тієї ж особи або групи осіб *діяння має відповідати складам 2х і більше злочинів *кожне з діянь, що складають множинність має бути злочином.
Ч.1 ст. 32 ККУ: повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж ст. визнається повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.
Ознаки повторності злочинів:
а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів.
б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу.
в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.
д) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;
г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
Є два види повторності:
1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична). Буває повторність однорідних та тотожних злочинів;
2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив).
Ст. 33 КК: сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Таким чином, при сукупності злочини: 1) особою вчинено два або більше злочини; 2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК; 3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.
Види сукупності: ідеальна – одним діянням вчиняються 2 або більше злочинів, реальна – різними самостійними діями вчиняє 2 або більше злочинів.
Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:
1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;
2) кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);
3) злочини обов'язково віддалені певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).
4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покарання.
Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він буває таких видів:
1) загальний рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини.
2) спеціальний рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні.
Безпосередні об'єкти і вчиняються при одній формі вини. Залежно від кількості судимостей рецидив буває двох видів:
- простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві суди мості.
- складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. За ступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний – особа, засуджена до позбавлення волі протягом строку судимості знову вчиняє злочин, за який її знову засуджено до позбавлення волі, та рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
4. Поняття кримінальної відповідальності та її підстава.
Відповідальність - значить обов’язок дати відповідь за свою суспільну поведінку і прийняти осуд, його негативні суспільні наслідки. Кримінальна відповідальність є різновид юридичної відповідальності. Вона виникає з порушення кримінально-правових норм, заборон.
Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільне небезпечні дії та обов’язок піддатися кримінальному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки. Обов’язок особи нести кримінальну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, з цього моменту виникають кримінально-правові відносини, в яких реалізується відповідальність.
Кримінально-правові відносини виникають між особою, яка вчинила злочин, і органом правосуддя (державними органами, які борються зі злочинністю). Змістом кримінально-правового відношення є права та обов’язки його суб’єктів, передбачені законом: державний орган правосуддя має право і зобов’язаний:
1) притягнути злочинця до кримінальної відповідальності – чинити допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину;
2) застосувати до злочинця міри запобіжних заходів (підписку про невиїзд, взяти під варту та ін.), застосувати заходи по забезпеченню конфіскації майна злочинця та інше.
Особа, яка вчинила злочин, зобов’язана:1) дати звіт про вчинення злочину; 2) отримати осудження; 3) стерпіти запобіжні міри і покарання.
Ця ж особа має право вимагати: 1) щоб до неї був застосований той закон, який передбачає її відповідальність; 2) щоб щодо неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом.
Реалізуються кримінально-правові відносини в кримінальному процесі:
1) вчинення злочину – виникнення кримінальної відповідальності;
2) порушення кримінальної справи і притягнення до відповідальності в якості звинуваченого;
3) постанова обвинувального вироку;
4) призначення та виконання покарання;
5) наслідки відповідальності та покарання – судимість;
6) погашення чи зняття судимості.
Після цього кримінально-правове відношення вважається реалізованим і припиняється, закінчується. На цьому закінчується і кримінальна відповідальність за певний злочин.
Стаття 2 КК встановлює підстави кримінальної відповідальності, згідно з якими відповідальності підлягає особа, яка: а) вчинила передбачений законом злочин; б) винна у вчиненні цього злочину; в) підлягає кримінальній відповідальності за своїми суб’єктивними ознаками (віком, осудністю).
Лише за наявності таких ознак вчиненого виникає підстава притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. Сукупність усіх ознак, встановлених законом, які визначають певне діяння як злочин, називається складом злочину. Склад злочину – єдина підстава кримінальної відповідальності.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 243; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!