Розділ 2. Функції мікрофлори ШКТ, можливі порушення, профілактика
Функції нормальної мікрофлори кишківника
Функції нормальної мікрофлори кишківника полягають у забезпеченні колонізаційної резистентності, формуванні імунної відповіді, перетравлюванні їжі, регуляції моторної функції кишечнику та здійсненні процесів детоксикації.
Забезпечення колонізаційної резистентності запобігає заселенню макроорганізму різними мікроорганізмами, у тому числі патогенними. Під час зниження колонізаційної резистентності відбувається збільшення кількості й спектра патогенних бактерій, створюються умови для розвитку інфекційного процесу.
Особливий інтерес представляє стан колонізаційної резистентності лактобактерій, які забезпечують підтримку нормального стану мікрофлори кишечнику.
У мікрофлорі шлунково-кишкового тракту (ШКТ) розрізняють пристінкову та просвітну флори, склад яких різний. Пристінкова флора стабільніша та представлена здебільшого біфідо- й лактобактеріями, які зумовлюють захист кишечнику від колонізації патогенними бактеріями, утворюючи шар так званого бактеріального дерну. Просвітна флора разом із біфідо- та лактобактеріями включає й інші мікроорганізми.
Основними функціями нормальної кишкової мікрофлори є:
– пригнічення росту та розмноження патогенних мікроорганізмів;
– участь у синтетичній, травній і детоксикаційній функціях кишечнику;
– стимуляція синтезу біологічноактивних речовин, що впливають на функцію ШКТ, печінки, серцево-судинної системи, системи кровотворення тощо;
|
|
|
– підтримка високих рівнів лізоциму, імуноглобулінів, інтерферону інших компонентів імунної системи.
Головною функцією нормальної мікрофлори кишечнику є формування колонізаційної резистентності. Під час фізіологічних пологів джерелом первинної контамінації плода стають мікроорганізми матері. Тому вони мають максимальну здатність до колонізації (мікроорганізми мікрофлори піхви, а також кишечнику та шкіри матері), тобто мікробне заселення дитини в процесі пологів є першим етапом формування його мікробіоценозу. Надмірна турбота про "стерильність" умов для новонародженого під час пологів може бути першим кроком на шляху до дисбіозів.
Причини та ознаки розвитку дисбактеріозу
У дітей можна виділити два критичні періоди, що впливають на бактеріальну колонізацію кишечнику:
– під час народження дитини (первинна колонізація стерильного кишечнику);
– момент відлучення дитини від грудей (зміна характеру харчування).
Чинниками ризику розвитку дисбактеріозу в новонароджених є ускладнений перебіг вагітності та пологів, бактеріальний вагіноз і мастит у матері, низька оцінка за шкалою Апгар і проведення реанімаційних заходів у новонародженого, пізнє прикладання до грудей, тривале перебування в пологовому будинку. До заселення кишечнику агресивними штамами мікроорганізмів навколишнього середовища призводить фізіологічна незрілість моторної функції кишечнику, наявність гнійних інфекцій у новонародженої дитини.
|
|
|
Чинниками ризику розвитку дисбактеріозу у дітей раннього віку найчастіше можуть бути: несприятливе преморбідне тло, раннє штучне вигодовування, диспептичні порушення, часті гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) на першому році життя, явища діатезу, рахіту, анемії, гіпотрофії, зміни в психоневрологічному статусі дитини, інфекційна або соматична патологія.
У розвитку дисбактеріозу у дітей дошкільного та шкільного віку слід враховувати нераціональне харчування, перебування в закритих колективах, наявність хронічних захворювань та їх нераціональне лікування, часті ГРВІ, з приводу яких застосовували антибіотики, алергійні реакції, вегетосудинна дисфункція, гормональна перебудова організму й ендокринопатії.
Незалежно від вікової групи дисбіотичні порушення розвиваються після перенесених кишкових інфекцій, лікування антибактеріальними препаратами, тривалої гормонотерапії або лікування нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), оперативних втручань, стресових впливів.
|
|
|
Клінічними проявами дисбактеріозу в дітей слід вважати зниження колонізаційної резистентності слизової оболонки кишечнику; синдром шлунково_кишкової диспепсії; аноректальний синдром; синдром гіповітамінозу вітамінів групи В тощо, розлади системи травлення та трофічних процесів; зниження детоксикаційної функції кишкової мікрофлори; порушення імунного статусу.
Дисбактеріоз кишківника - зміна якісного складу і кількісного співвідношення мікрофлори кишечнику, що виникає під впливом різноманітних причин. До основних екзогенних чинників, які обумовлюють розвиток дисбактеріозу, відносяться: вплив фізичних (променевої енергії, низьких температур, атмосферного тиску та ін.) і хімічних чинників (пестициди, лікарські препарати, харчові додатки та ін.), складні кліматогеографічні умови, забруднення біосфери промисловими відходами, фахові особливості (нерідко дисбактеріоз розвивається у космонавтів, підводників, альпіністів, фармацевтів, шахтарів, осіб, що знаходяться в антарктичних експедиціях та ін.), недотримання санітарно-гігієнічних норм, вживання бактеріально і хімічно забрудненної води.
|
|
|
До ендогенних етіологічних причин порушення нормального біоценозу кишечнику відносяться неправильний або незвичайний ритм харчування, безсистемне і необґрунтоване застосування антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів, імунодепресантів, стероїдних гормонів, виснаження організму в зв'язку з зростанням злоякісних новоутворень, алергічних реакцій (особливо харчової алергії), зниження імунологічної реактивності організму.
Дисбактеріозом кишкової мікрофлори супроводжуються різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту, зокрема: захворювання шлунка на фоні ахлоргідрій, кишечнику, підшлункової залози, печінки, нирок, злоякісні новоутворення, пострезекційний синдром та інші. При цьому дисбактеріоз є наслідком патологічного процесу або сприяє його розвитку і надалі стає одним із серйозних ознак зазначених захворювань, обумовлюючи тяжкість і тривалість їх перебігу.
Незалежно від нозологічної форми, дисбактеріози, що розвиваються при захворюваннях органів травлення, характеризуються певними загальними закономірностями: на фоні збільшення аеробної умовно-патогенної флори спостерігається суттєве зниження кількості анаеробної мікрофлори, зокрема біфідобактерій; лактобактерій. Це призводить до обтяження перебігу основного захворювання і в кінцевому результаті - до розвитку інфекційних ускладнень.
Пригнічення або зміна мікрофлори кишечнику при дисбактеріозі призводить до функціональних порушень у шлунково-кишковому тракті, які проявляються:
• порушенням всмоктування поживних речовин;
• зсувом рН у лужний бік;
• порушенням функції кишкових ферментів;
• утворенням кишкових ендотоксинів;
• зниженням дезінтоксикаційної спроможності печінки;
• зміною проникності кишкової стінки;
• порушенням перистальтики кишечнику;
• пригніченням регенерації кишкового епітелію.
Клінічно вирізняють три ступеня важкості порушення мікробного пейзажу кишечнику:
1-й ступінь: компенсований (латентний дисбактеріоз) характеризується зміною кількісного складу аеробних мікроорганізмів (збільшенням чи зменшенням кількості ешерихій) при нормальному співвідношенні біфідо- і лактобактерій. Клінічні ознаки відсутні.
2-й ступінь: субкомпенсований (або локалізована форма) проявляється поряд із зниженням якісного і кількісного складу ешерихій, помірним зменшенням змісту біфідобактерій з одночасним зростанням умовно-патогенних мікроорганізмів (бактерій, псевдомонад, грибів). При цьому визначається обмежений запальний процес у слизовій оболонці кишечнику (дуоденіт, ентерит, коліт).
3-й ступінь: розповсюджений дисбактеріоз - характеризується суттєвими змінами вмісту кишкової палички в поєднанні зі зменшенням кількості біфідобактерій і деяким зниженням кількості лактобацил, вираженим зростанням умовно-патогенної мікрофлори. Клінічно ця стадія дисбактеріозу проявляється дисфункцією кишечнику різноманітного ступеня важкості.
4-й ступінь: генералізований (декомпенсований) дисбактеріоз - поряд із значним зростанням вмісту кишкової палички характеризується також практично повною відсутністю біфідобактерій на фоні різкого зниження кількості молочнокислих бактерій і чималої агресивності умовно-патогенних і патогенних мікроорганізмів. Клінічно ця стадія дисбактеріозу характеризується значною кишковою дисфункцією, бактеріемією, септичними ускладненнями, дистрофічними змінами у внутрішніх органах.
Залежно від етіологічного чинника розрізняють:
•стафілококовий;
•клебсієльозний;
•протейний;
•бактероїдний;
•клостридіозний;
•кандидамікозний;
•змішаний дисбактеріоз.
Клінічні прояви дисбактеріозу кишечнику поліморфні і залежать передусім від стану макроорганізму, а також від локалізації порушень мікробіоценозу. Клінічна картина може варіювати від відсутності симптомів до важких розладів живлення і порушення всмоктування основних поживних речовин.
Зокрема бактеріальне заселення верхніх відділів тонкої кишки є одним із найбільш частих патогенетичних факторів хронічної рецидивуючої діареї при найрізноманітніших патологічних процесах у кишечнику. У деяких хворих розвивається синдром мальабсорбції з В12 - дефіцитною анемією.
На сьогодні в повсякденній практиці використовують клінічну класифікацію дисбактеріозів, запропоновану А.Ф. Білібіним (1970).
Захворювання, за яких найчастіше виявляють зміни складу кишкової мікрофлори, можуть бути різними й багатоманітними.
Проте найчастіше це 4 групи захворювань.
I група. Захворювання органів травлення: діарея, закрепи, синдром мальабсорбції, метеоризм, гастрокардіальний синдром (синдром Ремхельда), гастрити, дуоденіти, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, ентерити, коліти, псевдомембранозний ентероколіт, неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона, синдром подразненого кишечнику, злоякісні новоутворення шлунка й товстої кишки, гостра мезентеріальна ішемія, холецистит, холангіт, жовчнокам'яна хвороба, панкреатит.
II група. Гнійно-запальні захворювання (ендо- та суперінфекції): локальні форми гнійної хірургічної інфекції (фурункули, абсцеси, флегмона, мастит, остеомієліт, гнійні деструктивні пневмонії, некротичний коліт новонароджених тощо), ранова інфекція, генералізовані запальні реакції, пієлонефрит і інфекція сечовивідних шляхів, сечокам'яна хвороба, бактеріальний вагіноз, хронічні інфекції, спричинені збудниками, що передаються статевим шляхом.
III група. Імунопатологічні й алергійні захворювання: вторинні дисфункції імунної системи (часті застудні захворювання тощо), атопічний дерматит та інші алергодерматози (кропив'янка та ін.), гастроінтестинальна та харчова алергії, алергійний риніт, бронхіальна астма, ревматоїдний артрит, спондилоартрити, інші хвороби суглобів і сполучної тканини.
IV група. Захворювання, пов'язані з порушенням метаболізму: патологія періоду вагітності, хронічна внутрішньоутробна гіпоксія плода, церебральна ішемія новонароджених, преморбідні чинники (анемія, рахіт, гіпотрофія, гіповітаміноз), гепатити, печінкова (портальна) енцефалопатія, гостра та хронічна ниркова недостатність.
Дата добавления: 2019-11-25; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!