Художня діяльность та її види
ХУДОЖЕСТВЕННАЯ_ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ — деятельность, в процессе к-рой создается и воспринимается произведение искусства. X. д. включает в себя различные виды человеческой деятельности (преобразовательную, познавательную, оценочную, воспитательную, коммуникативную, игровую), к-рые входят в X. д. благодаря присутствующему в них эстетическому аспекту. Она и возникает из потребности вычленить эстетическое отношение из др. человеческих отношений и видов деятельности. Центральное звено X. д.— произведение искусства. В искусстве осуществляется художественное познание и художественная оценка мира, создается новая художественная реальность. Восприятие, освоение произведений искусства как носителей художественной ценности — тоже деятельность, в известной мере аналогичная их творческому созданию. Без личной активности, без творческого воображения, без соучастия, сопереживания человека, воспринимающего искусство, без его образного мышления картина, напр., так и останется куском холста, покрытого красками. Эстетическое отношение к искусству всегда “диалогично” — здесь нам предоставляется уникальная возможность вступить в общение с художественными гениями, к-рые сами стремятся к этому. На основе духовного общения между искусством и публикой осуществляется реальное воздействие его на личность, на ее эстетические установки, не всегда осознаваемые вкусы и сознательные идеалы, а через них — на поведение и деятельность человека. X. д.— и как деятельность художника, и как деятельность реципиента (читателя, зрителя, слушателя) — обладает системой многообразных функций: познавательной, просветительской, прогностической, оценочной, суггестивной (внушающей), компенсационной, катарсической (очищающей), гедонистической, эвристической (возбуждающей творческую энергию), коммуникативной, социально-организационной, социализирующей и воспитательной. Специфическая для X. д. система функций обусловливается эстетической природой искусства и эстетическими потребностями человека. X. д. является центральным звеном художественной культуры, назначение к-рой — повышать действенность эстетической культуры в развитии об-ва, культивировать эстетические начала, присущие всем видам человеческой деятельности и имеющие важное значение для ее стимулирования. Эта социальная сторона X. д. имеет все возрастающее значение в жизни об-ва.
|
|
|
Художній образ
Наукові дослідження у галузі психології творчості найзагальнішою ознакою творчого мислення називають його образність (Ананьєв, Виготський, Мелик-Пашаєв, Рубінштейн та інші). Визначальною є здібність до створення художнього образу — спочатку у мисленні, у свідомості автора, а потім — вираження його у матеріалі. Саме художні образи, які є досить складними структурними утвореннями, уособлюють своєрідність художнього мислення і визначають рівень його розвитку та сформованості. Художній образ є водночас категорією психології, як елемент функціонування психіки людини, та категорією естетики і мистецтвознавства, як художня одиниця. Психологія визначає образ як узагальнену картину світу (предмету, явища), що складається за результатом переробки інформації, яка поступає через органи почуттів.
|
|
|
Гносеологічний аспект художньої культури виділяє категорію образу як особливу форму відображення дійсності. А.С.Мігунов наголошує на єдності раціонального і почуттєвого в художній творчості. «Включення змістовизначальних компонентів, яскрава емоційна забарвленість, ціннісна приналежність визначають особливості художнього пізнання та його особливу ефективність. Образ у мистецтві не мислиться без емоцій, однак переживання образу завжди вимагає його опанування; художній образ існує лише в єдності переживання та осмислення. Ігнорування будь-якої із даних ознак веде до порушення образу.» Образ є суттєвим фактором пізнання.
|
|
|
Важлива характеристика образу — узагальнення. Образ існує як певний змістовий комплекс, що узагальнює виділені суб’єктом диференційні ознаки конкретних об’єктів та виявляє серед них дещо загальне. Разом з тим, художній образ є чуттєво-конкретним виразом індивідуальності автора, відтворенням внутрішніх психологічних характеристик. Злиття, поєднання загального і неповторно індивідуального у мистецтві носить назву типізації. Типізація є обов’язковою умовою створення образу. Вона передбачає «визначення головного, відмову від другорядного, несуттєвого та, водночас, суто індивідуальне, чуттєво-конкретне вираження цього загального. Художнє абстрагування є визначальною особливістю діяльності художника. Операція абстрагування є основою досягнення образної виразності. Типізація є інструментом абстрагування, а його прийоми — стилізація, гротеск, гіпербола тощо.
Вищерозглянуті особливості художнього образу — узагальнення, типізація, абстрагування прямо відповідають механізмам творчого мислення. Це його логічно-операційні складові — аналіз та синтез. Тобто, створення художнього образу відбувається у свідомості автора саме за закономірностями функціонування мислення, що дає змогу зробити висновок про зв’язок між рівнем сформованості творчого мислення та здібностями до створення повноцінних художніх образів.
|
|
|
Досліджуючи специфіку відображення дійсності у мистецтві, естетика визначає художній образ як цілісний феномен (Басін, Борєв, Волков, Мігунов). Цілісність образу складає дві його найважливіших гносеологічних якості — реалістичність та почуттєва детермінованість, що наближає художній образ до дійсності. Разом з тим художній образ позначається умовністю та парадоксальністю, — ці ознаки є атрибутами творчого мислення художника. Цілісність та лаконізм — основні форми прояву образності; вони є також наочними показниками виразності композиції.
Специфіка просторово-образного мислення визначає наступні операціональні характеристики художнього образу. Це метафора і порівняння, як альтернативні, дещо алогічні способи його утворення (Бондаренко, Ротенберг). Загальною ознакою образу автори визначають його багатозначність, а характеристикою сприйняття — системність та багатомірність. Хоча зазначені характеристики подані відповідно до образу сприйняття, але вони цілком притаманні і загальному поняттю художнього образу. Метафоричність є спільною характеристикою мислення художника та образу у мистецтві.
Створені образи завжди мають емоційне забарвлення і поєднуються з елементами оцінки. Емоція виступає як специфічне узагальнення нелогічного характеру і забезпечує практичну ефективність образу. Витоком емоційності у мистецтві є особистісний характер його образів. Більшість дослідників визначають емоційність провідною ознакою художнього образу. Здібність до формування образів у свідомості є специфічною ознакою творчої уяви художника (Мелик-Пашаєв). Саме вона визначає вищий рівень ієрархії художньо-творчих здібностей — художню обдарованість. Художній образ — це чуттєвий образ, що виражає собою переживання, емоції, оцінки, художні ідеї. Образ повинен адекватно виражати внутрішній, духовний зміст твору.
Художній образ має категоріальну функцію, тобто виступає «засобом розчленування реальності на елементи різного рівня». За змістом вид відображення об’єкту в образі визначається як інтуїтивний — інтуїтивні образи є одиницями свідомості. Це означає, що образ об’єкту може складатися в результаті інтуїтивно-емоційного «домислювання» художньо-виразних деталей.
Розглянуті ознаки художнього образу (метафоричність, емоційність, інтуїтивність) характеризують також і категорію «образне мислення», або, іншими словами, є засобами образного відображення дійсності. Художній образ можна визначити як «інструмент інтуїтивно-емоційного опанування дійсності». Не менш важливою є і така ознака образу, як інформативність, тобто насиченість певним змістом. Вона пов’язується із інтелектуальними характеристиками і виявляє понятійний аспект образотворчої діяльності.
Процес утворення художнього образу, практична художня діяльність пов’язані з активною роботою мислення. На стадії задуму образ формується спершу у свідомості художника як абстракція. Однак, механізм побудови образу має спільні закономірності, безвідносно того, чи він складається у внутрішньому плані, чи набуває наявне художньо-пластичне вираження. Ці закономірності обумовлені загальними принципами творчого мислення.
Існують різні точки зору на пояснення феномену виникнення образу. Так, наприклад, позиція гештальтпсихології — це створення єдиного чуттєвого образу на основі виникнення первинного уявлення, миттєвого сприйняття об’єкту, співпадіння оптичних та феноменальних сенсів (Вертгеймер, Дункер, Майєр). Інша позиція виявляє складність та ієрархічність художнього бачення. Б.В.Раушенбах, пов’язуючи закономірності сприйняття та закони побудови зображення, говорить про «перцептивну перспективу», як поняття, що характеризує художнє відчуття простору. Представлені підходи уточнюють особливі деталі процесу художнього пізнання та формування художнього образу.
Проведений аналіз підтверджує, що художній образ має не тільки графічний вираз, а є складним психологічним утворенням. Образ, як продукт художньої діяльності, являє собою єдність раціонального та почуттєвого, інтелекту та емоцій. Головною особливістю художнього образу є своєрідне синтезування загального і одиничного, типового та індивідуального, об’єктивного і суб’єктивного.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 217; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!