Основні форми міжнародної економічної інтеграції
Міжнародна економічна інтеграція - це вища форма прояву інтернаціоналізації господарського життя світової спільноти. В загальному вигляді економічну інтеграцію можна визначити як об’єктивний процес розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами і виникнення міжнародних господарських комплексів як в рамках груп держав, так і в глобальному масштабі.
Міжнародна економічна інтеграція являє собою комплексний феномен, що охоплює не тільки економіку, але й весь соціум. Вона пронизує різні сфери суспільного життя країн, які інтегруються, і створює діалектичну єдність об'єктивних і суб’єктивних процесів. Про інтеграцію можна говорити тоді, коли взаємозв'язки між національними економіками стають досить тісними, а окремі відтворювальні процеси змикаються. Не випадково ця тема розглядається не тільки з позицій хронологічного (поетапного) утвердження, але і з позицій логіки налагодження тісних функціональних взаємозв’язків. Виходячи з цього можна стверджувати, що єдністю історичного і логічного в процесі міжнародної економічної інтеграції є поетапність його розвитку. Ця поетапність проявляється у таких формах:
Створення зони вільної торгівлі зі скасуванням тарифів та інших обмежень;
Створення митного союзу із встановленням єдиних тарифів у торгівлі і в русі праці та капіталу;
Економічний союз без будь-якої дискримінації з узгодженням економічної політики країн-учасниць;
|
|
|
Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, загальною валютою і органами наднаціонального регулювання.
Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати ознаки міжнародної економічної інтеграції.
По-перше, інтеграція - це процес розвитку глибоких зв’язків між національними економіками, створення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі з рівнем розвитку держави.
По-друге, інтеграція - це процес свідомого регулювання економічних зв’язків між національними економіками. По-третє, в процесі інтеграції структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію виникнення більш ефективних пропорцій.
Навіть поверхового погляду досить, щоб констатувати, що міжнародна інтеграція існує переважно у вигляді регіональної та міжнародної. Проблема глобальної інтеграції поки що дискусійна. Процес розвитку регіональної інтеграції свідчить про нову якість світового господарства. Особливості його такі:
динамізація розвитку;
подолання глибоких диспропорцій;
усунення загрози екологічної катастрофи.
Виявлені цікаві тенденції у розвитку процесу економічної інтеграції. Світова економіка вступила в перше десятиріччя ХХІ ст. Процеси інтеграції в окремих регіонах світу підсилюються. В Європі створюється економічний і політичний союз. На американському континенті теж відбувається прискорення процесу інтеграції розвинених країн - США, Канади і Мексики. Аналогічні, хоча й менш інтенсивні, процеси протікають в Латинській Америці, Африці і Азії.
|
|
|
Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, свідчить про нову якість світового господарства, про бажання всієї світової спільноти здійснити перехід до нових форм суспільного буття.
Зміст сучасного науково-технічного прогресу визначають високі технології. У виробництві поширюється орієнтація на індивідуальні запити споживачів, все більшого розмаху набуває так звана, “костомізація", або випуск товарів на замовлення. В економіці розробляються сценарії “м'якої посадки" - поступового зниження бюджетного і торговельного дефіциту. Оволодіння високими тех. - онтологіями дає країнам більш високі шанси в конкурентній боротьбі, яка переходить в нову площину інтелектуальної змагальності.
Центр інноваційно-економічного процесу зміщується в Азійсько-Тихо-океанський регіон (США, Канада, Японія, Китай, чотири “Азійські тигри”). Тут спостерігаються однакові підходи до структурної політики і вибору галузевих пріоритетів щодо перспектив міжнародної інтеграції.
|
|
|
У зв’язку зі згаданими новими явищами та напрямками в інтеграційних процесах інтерес викликають західні концепції про п’ять циклів розвитку світової економіки і про країни-лідери, котрі визначають напрямки, вибір і зміст науково-технічної революції або інновацій кожного циклу (табл.11.1). Розглянемо їх сутність.
Таблиця. Цикл розвитку світової економіки і промислових пріоритетів.
| Цикли | Роки | Домінуюча галузь та інновації | Енергетична революція | Революція в галузі комунікацій | Країна-лідер |
| І | 1830 | Текстильна промисловість, прядильна машина, 1770 р. | Вугілля, паровий двигун, 1769 р. | Перша залізниця | Велика Британія |
| ІІ | 1880 | Металургія, залізниці | Двигун внутрішнього згорання, 1860 р. | Телефон, 1876 р. Телеграф | Німеччина, період піднесення США |
| ІІІ | 1930 | Електрика, хімія, машинобудування, телебачення, 1929 р. | Нафта | Літак, автомобіль | США |
| IV | 1980 | Електроніка, нафтохімія, нейлон, 1935 р., комп’ютер, 1946р., поліестер, 1968р | Атомна енергія, атомна енергетика, 1954 р. | Авіатранспорт | Піднесення Японії |
| V | 2000 | Мегатроніка, біотехнологія, нові матеріали, космічна промисловість, нові космічні апарати “Шатл", 1982 р. | Нова енергія | Інформатика, цифровий зв’язок | Лідер невідомий (?) |
|
|
|
Нова економічна історія може бути поділена на цикли тривалістю 50 років. Для будь-якого з цих циклів характерною є група домінуючих галузей, які розвиваються прискореними темпами на базі використання визначних наукових відкриттів і винаходів, що впливають на зростання в інших сферах економіки.
Держава, яка найкращим чином використовує переваги, пов’язані з розвитком домінуючої для даного періоду групи галузей, стає домінуючою
країною і головним експортером.
Цикли промислового розвитку і вибір галузевих пріоритетів починаються з кінця XVIII ст., коли розпочався нечуваний до цього розвиток текстильної промисловості на основі таких технічних новинок, як прядильна машина та ткацький станок.
Революція в галузях енергетики та транспорту пов'язувалась виключно з традиційними видами палива. В цей час винайшли паровий двигун, з'явилось залізничне сполучення. В першому циклі лідирувала Велика Британія, потім - Німеччина, США, Японія.
Виходячи з даних таблиці, слід визначити, що відбулося звужування періоду переходу від одної промислової хвилі до іншої. І ще одне, західні дослідники циклів промислової революції поставили знак питання (?) у визначенні країни-лідера нинішнього, п’ятого циклу. Але беручи до уваги реалії останніх років, слід визначити, що тепер формуються міждержавні угрупування, і лідерство, очевидно, перейде до якогось із союзів.
В північній півкулі Землі формується великий географічний пояс (США, Канада, Західна та Східна Європа, нові незалежні держави колишнього СССР та Японія). В цьому поясі закладаються основи майбутнього суспільства, відкритого для вільного обміну людьми, ідеями та товарами. Ця нова соціально-економічна система спирається на загальнолюдські цінності, на реальну цілісність світу і його регіонів, на об’єктивний характер дії економічних законів. Він має загальні орієнтири науково-технічного і духовного прогресу. В центрі цієї спільноти без сумніву буде Європа.
Безумовно, інтеграційні процеси в міжнародній економіці мають низку позитивних наслідків.
По-перше, є можливість вирішити проблеми торговельної політики. Інтеграційні об'єднання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як
Світова організація торгівлі.
По-друге, з'являються передумови використання переваг економіки масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо.
По-третє, виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни підключають своїх сусідів до здійснення глибоких економічних реформ.
По-четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об'єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.
Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі:
формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються як усередині кожної країни, так і на між народному рівні;
зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;
основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;
інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.
Основними передумовами міжнародної економічної інтеграції є такі:
соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;
сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якісні зміни в продуктивних силах;
спільність проблем соціально-економічного характеру, які стоять перед країнами, що інтегруються;
тривалий період взаємного економічного співробітництва групи країн;
географічна близькість країн, що інтегруються;
цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів.
Процес інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення широкого економічного простору. Для цього країни укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну вигоду. Іноді вони можуть переслідувати політичні та інші цілі.
Нині інтеграційні процеси носять переважно регіональних характер. Вони реалізуються через формування таких міжнародних регіональних інтеграційних угруповань як: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Зона преференційної торгівлі є початковою стадією регіональної інтеграції, країни-учасниці якої скасовують між собою торговельні обмеження для певних видів товарів (часто її називають іще промисловою зоною вільної торгівлі, оскільки здебільшого йдеться про промислові товари). На цій стадії полегшуються умови для руху економічних ресурсів. Сьогодні на ній перебуває переважна більшість регіональних інтеграційних об'єднань світу.
Зона вільної торгівлі - основною її відмінністю є те, що кожна країна такого об'єднання продовжує проводити свою власну політику стосовно країн, що не є членами даного торговельного простору. А що стосується країн - учасниць такої інтеграції, то між ними не допускаються ніякі торговельні бар’єри. Найвідомішою зоною вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. на основі угоди семи західноєвропейських країн: Великої Британії, Австрії, Данії, Норвегії, Швеції, Швейцарії і Португалії. У зв’язку х більш високим рівнем інтеграції у Європейському Союзі сьогодні ЄАВТ втратила своє значення в цьому регіоні. Іншими відомими прикладами такої інтеграції, які нині успішно функціонують у світі, є Північно-Американські угода про вільну торгівлю (НАФТА), Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).
Митний союз, як і попередня форма інтеграційного об'єднання, усуває бар’єри в торгівлі товарами серед країн - учасниць цього союзу. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику стосовно тих країн, що не входять до митного союзу. Як правило, це проявляється при узгодженні мита, за допомогою якого імпорт країн, що не входять у митний союз, обкладається однаковим розміром мита на території країн митного союзу. Прикладами такої форми інтеграції можна назвати Європейське економічне співтовариство, яке пізніше переросло у Європейський Союз, та об'єднання країн Карибського басейну (CARICOM).
Спільний ринок не має торговельних бар’єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Така форма інтеграційного об'єднання передбачає на його території не лише вільний рух товарів і послуг, а й вільне переміщення капіталів, робочої сили і технологій. При такій формі інтеграції починається співробітництво країн-учасниць не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й у правовій і податковій політиці та у сфері зайнятості. Прикладом успішного функціонування спільного ринку може бути Європейське економічне співтовариство (нині ЄС).
Економічний союз - це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає узгодження та гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць у економічній, соціально-культурній, військовій та екологічній сферах. Держави, що є членами економічного союзу, погоджують між собою грошово-кредитну, податкову політику та державні витрати. Крім того, учасники цієї інтеграції повинні використовувати на своїй території спільну валюту. Функціонування економічного союзу вимагає створення міжнаціональних керівних органів по управлінню такою формою інтеграційного об'єднання.
Європейський Союз
Сьогодні у межах світового господарства налічується близько 100 інтеграційних угруповань. Найбільш розвиненим серед них є Європейський Союз (ЄС). До свого нинішнього рівня розвитку ЄС пройшов складний і тривалий період.
Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 року, коли була підписана угода про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) - зони преференційної торгівлі, до якої увійшли шість країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. У 1957 році вони підписали “римський договір" про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке хоча й було митним союзом, але мало також деякі риси спільного ринку. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981р. - Греція, а у 1986 р. - Португалія та Іспанія. На сесії ЄЕС у 1991 р. було підписано угоду між ЄЕС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (заснована 1960 р. - нараховувала тоді сім країн) про створення Європейського економічного простору.
Згідно з Маастрихтським договором 1991 р. на базі ЄЕС було створено Європейський Союз, який набув чинності з 1 листопада 1993 р. Після приєднання у 1995 р. до ЄС ще чотирьох країн - Австрії, Норвегії, Швеції та Фінляндії кількість членів ЄС збільшилася до п’ятнадцяти. Упродовж усього часу свого існування ЄС виступає центром, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. З 1 травня 2004 р. ЄС поповнили ще 10 членів - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва і Естонія. Кандидатами на вступ до ЄС нині є Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія. Про своє бажання інтегруватися у ЄС заявили Україна і Туреччина. Але ці дві країни у найближчі 10 років можуть отримати лише статус асоційованих членів ЄС.
Отже, нині до складу ЄС входять 25 держав Західної, Північної та Центральної Європи. Загальна чисельність населення цього інтеграційного об'єднання перевищує 450 млн. На долю ЄС припадає більше 30% світового експорту, тоді як у США - 12, а у Японії - 9%.
Інтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту “євро", яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту - з різних причин. А саме - Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання проголосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не готові на такий перехід через певні економічні причини: рівень інфляції та бюджетного дефіциту перевищує у них 2%, рівень безробіття складає у Польщі 19%, Словаччині - 16,6, Литві - 11,7, Латвії - 10,5%, тоді як до розширення ЄС у 2004 р. він дорівнював у середньому 8% серед п’ятнадцяти членів Співтовариства.
Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціональні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний в Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.
Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 20 членів, призначається національними урядами терміном на 5 років. Члени комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.
Рада Міністрів - це законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обов'язковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.
Європейський парламент - це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Парламент обирають шляхом прямого загального голосування за виборчими процедурами країн - членів Співтовариства. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського парламенту. До складу Європарламенту обирають 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переважно консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обов'язковими.
Європейська Рада утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Робота цього органу проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада визначає головні напрямки економічного і політичного співробітництва у Європі.
Європейський Суд забезпечує дотримання законності через виконання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС, де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський суд має право застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушують законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер.
Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належить Економічний і соціальний комітет, Контроль-но-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. Їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.
Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.
Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.
Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення бар’єрів у цій сфері. Це дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприяє полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне об'єднання.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 198; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!