Своєрідністю відзначаються жіночі очіпки — з ажурним верхом і двома стрічками, опущеними на спину. Колись ці стрічки мали ритуальне значення.
Невід'ємну частину бойківського жіночого вбрання становили прикраси — шийні, нагрудні, для вух і пальців. Різноманітними були прикраси, виготовлені з бісеру технікою плетіння, — «криза», «силянка», «ланка»,«очко», «драбинка», «плетінка». Жінки і дівчата носили справжні коралі-мониста, У вухах — металеві ковтки, на пальцях — мідні перстені.
Лемківщина.
Своєрідними етнографічними особливостями відзначається народний стрій Лемківщини. У XIX ст. він вирізнявся багатством форм, широким застосуванням фабричних тканин з домінуючим білим і синім кольорами. Чоловічий лемківський костюмний комплекс включав (Західна Лемківщина) лляну безуставкову сорочку з розрізом на спині («опліча») без оздоб, яку заправляли у лляні штани — «ногавки», голубу безрукавку («лейбик», «друшляк») з двома рядами металевих ґудзиків, шкіряні постоли («керпці»), високі чоботи або черевики.
Найхарактернішими складовими частинами для окреслення загальних рис чоловічого вбрання були білі вовняні «гуні», оздоблені чорним сукном, білі вовняні штани, шкіряний пояс-югас, «чуга» з великим прямокутним коміром-галереєю, оздобленим поперечними білими смугами і білими тороками, фетровий капелюх («калап»), взимку — шапка («копач») з сукняним верхом і смушевими навушниками, зав'язаними зверху. Найбільшої своєрідності чоловічому лемківському строю надавав верхній одяг-«чуга», який побутував тільки у лемків.
|
|
|
На пограниччі з Бойківщиною жіночий стрій включав коротку безуставкову сорочку — «чехлик», спідницю з кольорової тканини — для дівчат, а з темно-синьої або чорної — для старших жінок. Спідниці рясовані в дрібні складочки-збиранки, запаски оздоблені вузькими кольоровими стрічками («фарбітками») у дівчат, кольоровою тасьмою — у жінок. Як нагрудний одяг вбирали приталену безрукавку («лейбича») з чорної, синьої, зеленої тканини, кожушки («кожушниці»), сукняну куртку, або «гуньку», хустку-«фацелик», плахтину, шкіряні ходаки, чоботи.
Локальну особливість становлять сукняні лейбики, оздоблені спереду мідними ґудзиками і червоною тасьмою. Були лейбики, вишиті кольоровими нитками технікою гладі на полах і спідниці. В оздобленні переважав рослинний орнамент. Своєрідним у жіночому лемківському строї був головний убір — фацелик. Це велика біла хустка, зав'язана на потилиці під великим, опущеним уздовж спини іншим кінцем. Два кінці накрохмаленої хустки, зібрані в складочки, стирчали з обох боків голови, наче два розкриті віяла. На плечах фацелик притримувався убором у вигляді довгого рушника, який у лемкинь називався «плахтинка». Декоративним акцентом ноші виступав великий круглий комір, виготовлений з різноколірного бісеру.
|
|
|
Закарпаття.
Це одна з найбільш багатонаціональних областей України, де поряд з українцями проживають понад ЗО інших національностей. У цьому краї вирізняється вбрання гуцулів, бойків, лемків, а також стрій українців, що сусідять на заході зі словаками і чехами, а на півдні — з угорцями. Власне у цьому строї спостерігаємо такі спільні компоненти, як «уйош», «петек», «вінок-парта», «перта».
Чоловічий стрій мав тунікоподібну коротку білу сорочку з широкими рукавами і розрізом на грудях, оздобленим білою вишивкою. її шили з суцільного полотнища, відміряного на довжину розкинутих рук, яке перегинали навпіл по довжині. Рукави, таким чином, були суцільноскроєні зі станом. Посередині робили розріз для голови, рукави зшивали. При такому крої сорочка була укорочена, живіт залишався відкритим. Штани-гачі з білого полотна мали дуже широкі штанини, які внизу закінчувалися тороками. Стан підперізували високим шкіряним поясом.
Традиційний зимовий одяг на Закарпатті («гуня», «петек», «космата») — прямоспинного крою з рукавами. Лицевий бік гуні ворсовий, нагадує вивернутий кожух. її носять наопаш. На початку XX ст. почали носити короткий, до стану, білий сукняний одяг у вигляді куртки з рукавами — «уйош». Поли, комір-стійку, низ рукавів, кишені («жебіки», «жебічки») уйоша обшивали чорною або темно-синьою тканиною. Побутували також гуцульський, бойківський, лемківський строї, бо гуцули, бойки і лемки здавна проживали на Закарпатті.
|
|
|
Для жіночого вбрання південно-західних районів Закарпаття характерні короткі сорочки з розрізом збоку або на спині. Основним декором в них виступає морщення і брижі, оздоблені різнокольоровими нитками. Сорочки з інших місцевостей мають розріз посередині грудей і оздоблені вишивкою нижче плеча і на манжетах. На довгих сорочках, так званих «довганях», на плечах вишиті великі ромби; від них через увесь рукав до чохла тягнеться одна чи кілька ромбоподібних смуг — «хвіст».
Як поясний одяг носили широкі спідниці з кольорової тканини, пошиті в складочки, і фартухи. У деяких районах Закарпаття поясним одягом був лише широкий фартух —«плат», який закривав сорочку, залишаючи тільки вузьку смугу ззаду. Низ сорочки і низ плата оздоблювали мереживом. Верхнім одягом служили дуже гарно вишиті гладдю безрукавні кожушки («бунди»), білі сукняні гуні з довгим ворсом.
|
|
|
Дівчата носили яскраві головні убори, прикрашені квітами, бісером, намистинами. Головний убір покривав верхню частину голови і окремими яскравими накладками — вуха. Найчастіше головний дівочий убір називали «парта», «парти-ця». Широку бісерну стрічку носили на шиї.
Висновки
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження. У зв'язку з процесом історичного формування народу і його етнічної території, залежно від природних умов, характеру і способу господарських занять населення, в різних регіонах розселення народу формуються певні особливості побуту і традиційної культури.
Так, відомі певні регіональні відмінності житла. У побудові традиційного українського житла можна виділити регіональні ознаки та характерні для слов'янського житла загалом. Так, основні прийоми техніки будівництва - горизонтальний характер розвитку плану житла, розміщення варистої печі й зумовлена цим наявність неопалюваних сіней - належать до спільних для всіх східнослов'янських народів і складають найдавніший пласт. Регіональні відмінності діляться на п'ять зональних типів традиційного українського житла: північний, центрально-правобережний, центрально-лівобережний, південний та західний.
Первинною формою давнього українського житла були землянки й напівземлянки. Від землянки до української хати у тому вигляді, в якому вона відома цілому світу, минуло немало часу. З ХV ст. до початку XX ст. хата суттєвих змін не зазнавала.
Покрівельний матеріал для різних частин України теж був різний, на заході - дерево (щепа, драниця, гонта), в зоні лісостепу - солома, очерет, якими "вшивались" хати.
До спільних українських ознак належить розташування печі у житловій кімнаті. Піч завжди знаходилася в кутку біля входу і повернута була устям (вихідний отвір) до чільної стіни. Розташування меблів у хатах теж було чітко визначене. У селянських сім'ях задовольнялись переважно спадковими предметами та речами побуту, що виготовлялись власними руками.
А от застосування зрубної, каркасної техніки при спорудженні житла, а також часткова, або суцільна побілка стін та виділення окремих архітектурних елементів підведенням їх кольоровою глиною однорідність вирішення інтер'єру приміщення - це все суто етнічні ознаки.
Для традиційного вбрання українців також характерні регіональні риси. У XIX ст. на всіх теренах України зберігається традиційне вбрання, сформоване в ансамблевий комплекс, — стрій. Ансамбль вибудовується за єдиним принципом пошарового накладання убрання (натільне, поясне, плечове, верхнє, прикраси, доповнення, головний убір і т. ін.). Повсюдно використовуються одні й ті ж матеріали з натуральної сировини, виготовлені за єдиними технологіями ручного виробництва. Вироблено єдині художньо-естетичні правила оздоблення предметів ноші, в яких знайшли відображення найкращі досягнення українських майстрів візерункового ткання, вишивки, мережки. Повсюдно діють єдині морально-етичні норми побутування строю, за якими розрізняється убрання буденне, святкове, обрядове. По всій Україні горять разки намиста, мерехтять квітами, стрічками, намистинами, дзеркальцями дівочі вінки, вишневі, зелені, сині, червоні, тернові хустки, пломеніють чорнобривцями плахти й запаски, переливаються коштовними самоцвітами уставки і манишки. Народний стрій піднімав людей над буднями, єднав їх, надихав любов'ю до рідної землі.
Та попри всі спільні риси в окремих місцевостях помітні свої характерні особливості строю, що вирізняють його серед інших. Це виявляється у своєрідному колориті, зіставленні певних компонентів одягу, способах ношення його окремих деталей, прикрас. Локальні варіанти вбрання, простежені в окремих місцевостях, дали підставу виділити характерні строї Наддніпрянщини, Слобожанщини, Причорномор'я, Полісся, Волині, Опілля, Поділля, Північної Буковини, Покуття, Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Підручник "Етнографія України" /За ред. д-ра іст. наук, проф. С.А. Макарчука. - Львів: Світ, 1994.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
4. Історія українського мистецтва, Київ, 1998. Том 3.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 112; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!