Особливості філософсько-правової думки середньовіччя. Філософська думка середньовіччя належить до епохи феодалізму (V–ХV ст.)
Філософія цієї епохи осмислювала світоглядні проблеми в межах релігійного світорозуміння. Однією з найважливіших тем була тема співвідношення Бога й створеного ним світу, зокрема, відносин Бог-людина. Особливостями середньовічної філософії є зв’язок з Біблією як парадигмою знання про Бога, світ, людину та її історію; дуалізмом божественного і людського, сакрального і гріховного; теодицією як боговиправданням та есхатологією як вченням про долю світу і людини.
Протягом декількох століть у середньовічній філософії точилась боротьба реалізму та номіналізму. Під реалізмом розуміли вчення, згідно з яким справжньою реальністю володіють тільки загальні поняття чи універсалії, а не окремі предмети, наявні в емпіричному світі. Наприклад, Ансельм Кентерберійський (1033-1109) розглядав універсалії як думки Бога перед актом творення, оскільки творення не могло відбутися без певного плану та зразка. За допомогою цього людський розум пізнає сутність речей, бо ця сутність і є не що інше як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів пізнання було можливим лише за допомогою розуму, бо тільки розум здатен осягнути загальне, усвідомити його.
Протилежний напрям пов’язаний з підкресленням пріоритету волі над розумом і набув назву “номіналізм”. Він виходить з того, що загальні поняття – продукти людського мислення, тобто лише імена, назви предметів. Номіналісти доводили, що Бог мислить індивідуальними, а не універсальними (загальними) образами. Одиничне віддається Богові, загальне – людині. Таким чином, у співвідношенні загального та окремого акцент був зміщений на користь окремого. Загальне (універсалії) було поставлено в залежність від окремого, визнане вторинним, що походить від окремого.
|
|
|
У середньовічній філософії розрізняють періоди патристики і схоластики.
Найвідоміший християнський мислитель періоду патристики Аврелій Августин (354-430) висловлював думку про першість віри над розумом, дотримувався ідеї нерівності як вічного незмінного принципу громадського життя. Протиставляючи земний град Божому, Аврелій Августин доводить, що люди нездатні встановити правопорядок. Основа правопорядку – це страх божий і Бог, погрожуючи людям покаранням, тим самим допомагає їм утриматися на краю безодні зла, бо людина – це проміжна ланка між твариною та янголом. Звідси постає необхідність пізнання Бога як сенсу людського життя.
Одним з найвидатніших представників схоластики був монах Домініканського ордену Фома Аквінський (1225-1274), який намагався обґрунтувати основні принципи християнства, спираючись на вчення Арістотеля. На думку Фоми, метою теології та філософії є пошук істини. Її можна досягти трьома шляхами: 1) за допомогою розуму, 2) одкровення та 3) інтуїції. В концепції Фоми Аквінського Бог дає людині ясну і доступну істину в одкровенні, але й, використовуючи розум, людина може дійти до істини, це також один зі шляхів пізнання Бога.
|
|
|
У філософії Фоми Аквінського проблеми права і держави вирішуються, безумовно, з точки зору верховенства Бога, який є творцем держави і права, що поділяється на вічне, природне, людське. Відповідно є такі закони: вічні – забезпечують порядок у світі, природні – регламентують природу, людські – встановлюють порядок людського життя, божественні – визначають смисл людського життя, мету його буття. Вчення Фоми Аквінського пізніше трансформувалося в самостійний напрямок релігійної філософії – томізм.
Своєрідне місце у філософії середньовіччя посідає філософія Візантії, що довго зберігала залишки античної спадщини. До освіти і науки візантійці ставилися з великою повагою. Відоме всім прислів’я: “Вчення – світло, а неуцтво – пітьма”, – належить знаменитому візантійському богослову і філософу Іоанну Дамаскіну.
Найвпливовішим вченням у Візантії тривалий час був неоплатонізм, що систематизував вчення Платона про окремо існуючі ідеї пізнання як єдино справжнє буття за допомогою методів арістотелевської логіки. Починаючи з Х–ХІ ст. у візантійській філософії виокремлюються дві тенденції:
|
|
|
1) раціоналістично-догматична
2) містично-етична (ісихазм).
Розвиток теологічного раціоналізму привів до появи теорії подвійної істини, згідно з якою істини розуму і віри не суперечать одна одній, а є двома рівноправними формами осягнення божественної сутності світу. Теорія подвійної істини була обґрунтована в роботі В. Оккама і стала основою для розриву філософії й теології, що означало завершення середньовічної філософії.
Висновки
Становлення філософсько-правової думки – це складний процес, в якому відбилися суспільні зміни, ступінь раціонального осягнення буття, пошуки місця людини у світі. Антична філософія містила прототипи всіх видів світогляду, що розроблялися в наступних століттях, і визначила подальший розвиток європейської цивілізації та культури.
Середньовічна філософія, не дивлячись на її релігійний характер, стала фундаментом для формування основ природно-наукового та філософського знання. В ній були розроблені й уточнені поняття релігійних, правових і моральних норм.
|
|
|
Філософія середньовіччя мала істотний вплив на подальший розвиток гносеології, визначила особливу цінність навчання і виховання з погляду просування людини до власного порятунку, перетворила людину на духовну істоту, здатну контролювати свою тілесну природу й дотримуватись етичних правил і заповідей, даних у Нагірній проповіді Богом.
ЛІТЕРАТУРА
1.Винниченко В. Відродження нації. У 3 т. – К.: Основи, 2008.
2.Гегель Г. Энциклопедия философских наук // Сочинения. Т. 3. – М.: Мысль, 2007. – 427 с.
3.Гельвеций. Сочинения. В 2 т. – М.: Мысль, 2008
4.Дильтей В. Сущность философии. – М.: Интрада, 2008. – 160 с.
5. Кьеркегор С. Страх и трепет. – М.: Мысль, 2007. – 218 с.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!