Історична постать Богдана Хмельницького



 

Богдан-Зіновій Хмельницький народився 6 січня 1596 р. (за старим стилем 27 грудня 1595 p.), ймовірніше всього в Суботові у сім'ї українського шляхтича Михайла Хмельницького. Стисла формула «шляхтич за походженням, козак за духом» якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиці Богдана. Не можна ігнорувати впливу на сина матері-козачки, атмосфери козацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячі роки. Поза сумнівом, відповідні знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав і під час навчання у двох різних за своїм характером навчальних закладах: у школі при якомусь із київських монастирів та у Львівській єзуїтській колегії.

Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю; дотепність — із мовчазністю; простота і щирість — з лукавством і мстивістю; доброта — з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю.

З яким політичним багажем прийшов Богдан до початку Національної революції? Джерела не дають змоги достатньою мірою реконструювати процес еволюції його думок. Зрозуміло, що насамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Не можна обійти мовчанкою і його прихильності до міцної монархічної влади. Складається враження, що в її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв'язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри. Є підстави стверджувати, що на 1648 р. Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої, мети рівноцінними виступають як її військові, так і політичні засоби. Виникає також ідея використання у разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Б. Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей національного і соціального характеру, що тісно перепліталися. Незважаючи на певні регіональні особливості, в країні інтенсивно формувалася атмосфера масового невдоволення польським колоніальним режимом. Особливо дошкуляли нестримне зростання соціального гніту (на південні й східні райони насувалися панщина й кріпацтво), посилення національно-релігійного гноблення, страхітливе свавілля й зловживання з боку місцевої адміністрації й орендарів.

Розбудова молодої держави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І саме у цій обстановці сповна розкрився державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити велику мудрість, щоб опанувати ситуацію після укладення Зборівськгоо (1649 р.) і Білоцерківського (1651 р.) договорів з Річчю Посполитою.

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму.

Б. Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади, так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил.

Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва й селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини — це не лише час становлення незалежної держави, але й доба глибоких соціальних потрясінь ґмасштаби соціальної боротьби селянства не мали собі рівних у Європі). На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю.

Звичайно, як і кожен державний діяч, гетьман припускався прорахунків. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так і не вдалося виправити, було виведення ним армії з Західного регіону в листопаді 1648 p., що призвело до швидкої реставрації польського панування. Мали місце серйозні прорахунки в оцінці зовнішньополітичної ситуації навесні та влітку 1653 p., які сприяли створенню антиукраїнської коаліції в складі Молдавії, Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. Можна назвати й інші, менш істотні, помилки. Але не вони визначають місце, роль і значення Б. Хмельницького в українській історії.


Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 37; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ