РЕВОЛЮЦІЇ КІНЦЯ 80-х-ПОЧАТКУ 90-х РОКІВ
Новий шлях розвитку східноєвропейських країн. Криза комуністичних режимів, яка поступово, але невідворотно зріла протягом десятиліть, у другій половині 80-х років набула загального і всеосяжного рівня. Економіка тоталітарних країн остаточно зайшла в глухий кут, дедалі помітнішими ставали розлад і деградація в їх політичній системі. Прихід до влади в СРСР нового партійно-державного керівництва на чолі з М. Горбачовим (1985), початок проведення ним політики «перебудови» і «гласності» сприяли активізації опозиції у країнах-сателітах. Стало зрозумілим, що тоталітарні режими в дотеперішньому вигляді існувати не можуть.
Однак з правлячої верхівки східноєвропейських країн неминучість докорінних змін усвідомили лише лідери Польщі й Угорщини. Вони пішли на діалог з опозицією («круглий стіл»), і в обох країнах влада мирним шляхом перейшла до рук демократичних сил. Натомість комуністичні правителі інших країн вперто чіплялися за владу. Восени 1989 р. спалахнули революції в НДР, Болгарії, Чехословаччині. Вони мали антитоталітарний, демократичний, визвольний характер. Революції відзначалися спонтанністю і масовістю. Авангардну роль у них відігравали інтелігенція, молодь, масову базу становив робітничий клас. Революційні події, незважаючи на їх масові масштаби та бурхливий характер, відбулись у цивілізованих формах, без будь-яких випадків насильства з боку опозиції. Перемоги революцій було досягнуто порівняно легко, оскільки в жодній із східноєвропейських країн не знайшлося, по суті, ніяких суспільних сил, які піднялися б на захист комуністичної влади, а керівники СРСР цим разом відмовилися від будь-яких спроб втручання у події. Лише в Румунії заворушення, що вибухнули наприкінці 1989 p., набрали характеру жорстокої збройної боротьби.
|
|
|
Результатом революційного процесу в шести східноєвропейських державах було повалення тоталітарних режимів і звільнення цих країн з-під радянського панування. Розвалився «соціалістичний табір», впала «залізна завіса», а з ними перестав існувати й поділ Європи. Перед східноєвропейськими країнами відкрилася перспектива повернення в єдину сім'ю європейських держав, а щодо НДР - шлях возз'єднання в єдиній Німецькій державі.
Революційний процес не обмежився країнами радянського блоку. Згодом він охопив і дві комуністичні держави на Балканах, що не належали до «соціалістичної співдружності» -Албанію і Югославію. Коли в Албанії - найвідсталішій з комуністичних держав Європи - тоталітарний лад зазнав демонтажу мирним шляхом, то події в Югославії набули драматичного характеру, їх особливість - поєднання розвалу режиму з міжусобною війною та розпадом держави. Особливо трагічні події відбувалися протягом 1992-1995 pp. у Боснії та Герцеговині.
|
|
|
Революції кінця 80-х - початку 90-х років - явище особливої історичної ваги: вони вивели з-під комуністичного панування на шлях свободи, національної незалежності й демократії регіон зі 140 млн населення.
Від часу перемоги революцій суттєво змінилася карта Центральної та Східної Європи. З неї зникла НДР, яка восени 1990 р. возз'єдналася з Федеративною Республікою Німеччиною. Чотири нові держави, що виокремилися з колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії - Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, - здобули міжнародне визнання, були прийняті в ООН. Залишок колишньої федерації - Союзна Республіка Югославія (СРЮ) в складі Сербії та Чорногорії - опинилась у стані глибокої внутрішньої кризи та міжнародної ізоляції. У 1998-1999 pp. виник гострий військово-політичний конфлікт навколо краю Косово. СРЮ, зазнавши нищівних бомбардувань з боку збройних сил країн НАТО, вимушена була на їхню вимогу передати управління цим краєм у руки військових та цивільних структур ООН. Іншою багатонаціональною східноєвропейською державою, яка зазнала розпаду, стала Чехо-Словаччина. Після революції 1989 р. прагнення до національної незалежності взяли гору серед словацької громадськості. На вимогу Словаччини розпочався процес поділу федерації на дві незалежні держави - Чеську Республіку та Словацьку Республіку, які з 1993 р. почали самостійне існування.
|
|
|
Уже в ході революцій розпочався злам політичної системи комуністичних режимів, який пройшов досить швидко й не наштовхнувся на особливий опір. Складнішим виявився процес демонтажу старої адміністративно-господарської структури й переходу до змішаної економіки, заснованої на законах ринку. Комуністичні режими залишили після себе відстале господарство, яке перебувало в кризовому стані, і вивести країни з такого становища виявилося справою нелегкою. У 1990-1992 pp. виробництво спадало, валовий внутрішній продукт скоротився на третину. Економічна криза супроводжувалася зростанням безробіття, інфляцією, зниженням і без того невисокого рівня життя. Це спричинило серйозне соціальне напруження.
Уряди східноєвропейських країн проводили докорінні економічні реформи: роздержавлення, приватизацію засобів виробництва, ліквідацію планової, командно-адміністративної системи в господарстві й переведення його на природний, ринковий шлях розвитку. Вже в 1993 р. їх економіка почала виходити з глибокої кризи. При цьому господарське пожвавлення найбільш помітне в тих країнах, де реформи проводили найпослідовніше: в Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Словенії. Стабілізувалося внутрішньополітичне становище в цих державах. Натомість складною залишається обстановка в Балканських країнах (Румунія, Болгарія, Албанія, Македонія), а особливо у СРЮ, Боснії і Герцеговині, Хорватії, на території яких розгорталися воєнні дії.
|
|
|
Докорінно змінилася зовнішньополітична орієнтація східноєвропейських країн. Якщо раніше основою їхньої зовнішньої політики була орієнтація на СРСР, то за нових умов відносини з його основною правонаступницею - Росією -відійшли на другий план. Втративши сенс свого існування, у 1991 р. припинили діяльність ОВД й РЕВ. Натомість країни, що визволилися з-під комуністичного панування, поставили в центр своєї зовнішньополітичної стратегії орієнтацію на Західну Європу, заявивши про бажання вступити до військово-політичного та економічного інтеграційних об'єднань - НАТО і Європейського Союзу (ЄС). США та західноєвропейські держави, подолавши певні вагання, спричинені фінансовими витратами на такі проекти, пішли назустріч країнам Центральної та Східної Європи. У 1999 р. членами НАТО стали Польща, Чехія та Угорщина, у 2004 р. - Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія та Естонія. Тоді ж, 2004 р. Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Литву, Латвію та Естонію було прийнято до Європейського Союзу. Кандидатами на вступ до ЄС протягом наступних років визначено Румунію, Болгарію та Хорватію.
Після проголошення незалежності України держави Центральної та Східної Європи встановили з нею дипломатичні відносини, налагоджується економічне та культурне співробітництво.
Література
1. Брудный А. А., Чернов С. С. Личность, понимание и общение // Сознание и понимание. - Фрунзе: Илим, 1982. - 123 с.
2. Каган М. С. Мир общения. Проблема межсубъектных отношений. - М.: Политиздат, 1988. - 319 с.
3. Винокуров П. О некоторых методах вражеской работы в печати. - М.: Партиздат, 1937. - 19 с.
4. Владимиров В. М. Коммерческая журналистика. - Луганск: Изд-во Восточноукр. гос. ун-та, 1995. - 160 с.
5. Мильтон. Речь о свободе печати /Areopagitica/, обращенная к английскому парламенту (1644). - Казань: Типография Д. М. Гран, 1905. - 49 с.
6. Райх В. Психология масс и фашизм. - Спб.; М.: Университетская книга, 1997. - 377 с.
7. Робеспьер М. Речь о свободе печати, произнесенная в Якобинском клубе 11 мая 1794 года и повторенная в Национальном собрании 22 августа того же года. - М.: Изд. В. М. Саблина. 1906. - 16 с.
8. Чепурнов Ю. Окупація // Жизнь Луганска. - 2001. - 15 лют.
9. Шиллер Герберт. Манипуляторы сознанием: Пер. с англ. / Предисл. Я. Засурского. - М.: Мысль, 1980. - 326 с.
10. Сельдес Джордж. Свобода печати.: Пер. с англ. Е. Кальмеер. - М.: Соцэкгиз, 1937. - 303 с.
11. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. - М.: Искусство, 1991. - 367 с.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 333; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!