Етапи роботи з перевиховання педагогічно занедбаних «важких» дітей
Перший етап – діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).
Другий етап — планування і визначення напрямі і роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя.
Третій етап — цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії).
У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного "морального захворювання". У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначся ця шляхів і засобів перевиховання.
Прояви девіантної поведінки
|
|
|
1. Біологічні:
- психічні захворювання;
- розлади на сексуальній основі;
- алкоголізм;
- наркоманія;
- психосоматичні ознаки (болів животі, голові, запаморочення).
2. Генетичні:
- схильність до псих. захворювання (псих. захвор. в родині або віставання в розумовому розвитку).
3. Психологічні:
- радикальна зміна поведінки;
- апатія, втомленість, сонливість, надмірна обережність;
- брак впевненості в собі, приниження себе, низька або завищена самооцінка;
- депресія;
- надмірна агресивність, схильність до насильства;
- надмірна підпорядкованість одноліткам, дорослим;
- страх перед батьками, дорослими;
- надмірна психологічна збудливість;
- труднощі концентрації уваги.
4. Соціальні:
- асоціальний спосіб життя;
- відбування покарання батьками;
- д-ка шлюбів або позашлюбні зв’язки батьків;
- ізоляція людини від суспісльтва;
- ізоляція дитини у дитячому колективі;
- низький або негативний статус дитини в колективі;
- випадки суїцидів серед родичів.
Мета й принципи консультативно-коригуючої роботи
Психологічна корекція — метод комплексного психологічного впливу на мету, мотиви та структуру поведінки суб'єкта, а також на розвиток певних психічних функцій: пам'яті, уваги, мислення. Головним завданням є навчання та тренінг, засвоєння нових навичок поведінки, спілкування, запам'ятовування тощо.
|
|
|
На відміну від корекції, психотерапія — це комплексний лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції, судження та самосвідомість людини при психічних, нервових та психосоматичних захворюваннях. Методи клінічної психотерапії — гіпноз, Навіювання та самонавіювання, раціональна терапія. Ці методи мають на меті пом'якшення чи ліквідацію Хворобливої симптоматики.
Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процecy спілкування актуалізувати в клієнта додаткові психологічні сили та здібності, які можуть забезпечили спосіб виходу з важкої життєвої ситуації. При цьому типі надання допомоги увага зосереджується не стільки на захворюванні, скільки на ресурсах особистості клієнта, його можливостях.
Психологові, що працює в системі освіти, консультативних службах, лікарнях, часто доводиться проводити психокоригуючу роботу. Важко виділити загальні принципи даного виду діяльності, оскільки залежно від досвіду психолога, місця та умов праці, контингенту використовуються різні методи та методики психологічної корекції. В даному посібнику ми намагаємося зосередити увагу на найбільш «екологічних» методах, тобто таких, які не можуть призвести до негативних наслідків та частіше використовуються в роботі з дітьми та підлітками.
|
|
|
Психокорекційна робота включає такі основні види, як індивідуальна та групова психологічна корекція, психотренінг, консультативна робота із сім'єю. Стиль та принципи психокорекційної роботи дещо відрізняються від завдань та способу проведення патопсихологічного обстеження. Якщо обстеження має на меті виявити порушення психічної діяльності, особистісних особливостей, вирішення експертних питань, то завданням психокорекції та консультування є компенсування наявних порушень у розвитку особистості, поліпшення функціонування психічних процесів, допомога у вирішенні внутрішньоособистісних конфліктів. Один із провідних спеціалістів з ігрової терапії Г. Лендрет сформулював такі принципи стосунків психолога з дітьми в ході коригуючої роботи:
Я не всезнайко.
Та я й не буду намагатися ним бути.
Я хочу, щоб мене любили.
Тому я буду відкритий для люблячих дітей.
Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства.
|
|
|
Тому я дозволю дітям учити мене.
Я найкраще засвоюю знання, здобуті в результаті моїх власних зусиль.
Тому я об'єдную свої зусилля із зусиллями дитини.
Іноді мені потрібна схованка.
Тому я дам схованку дітям.
Я люблю, коли мене сприймають таким, який я є насправді.
Тому я прагнутиму співпереживати дитині та цінувати її.
Я роблю помилки.
Тому я буду терплячим до людської сутності дитини.
Одним з найважливіших принципів коригуючої роботи є конфіденційність: усе, що розповідає дитина психологові в ході бесіди, не може бути повідомлене Педагогам і навіть батькам дитини. Винятком із цього Правила можуть бути тільки ті вкрай рідкі випадки, коли ця інформація має загрозливий для життя та здоров'я оточуючих характер. Наприклад, підліток повідомляє про підготовку вбивства, підпалення, втечі Тощо. Якщо інформація торкається здоров'я самого підлітка (вагітність, венерична хвороба, вживання наркотиків, прагнення до самогубства), бажано разом з підлітком прийти на консультацію до лікаря відповідного профілю та (по можливості) переконати підлітка розповісти про те, що трапилося, батькам.
Залежно від віку клієнта, бажано укласти з ним у году про цілі коригуючої роботи та методи перевірки її результатів. Важливим моментом є встановлення відповідного довірливо-ділового стилю спілкування з дитиною, що відрізняється від системи відносин «учитель— учень», «дитина — батько», «обстежуваний — Психолог» більшою рівністю партнерів, більшою свободою творчого самовираження. Цьому можуть сприяти й суто технічні моменти: устаткування кабінету, робоча поза, час роботи тощо.
Якщо психокоригуюча робота не є частиною психодіагностичного обстеження, то слід досить інтенсивнo розрізняти (для себе та клієнта) ситуації діагностики та коригування. Це допомагає змінити стиль
спілкування та поведінки в ході роботи. Бажано враховувати це при обладнанні кабінету: діагностичне обстеження проводиться звичайно за робочим столом психолога, «робоче місце» обстежуваного має бути розміщене так, щоб йому було зручно роздивлятися методики, читати, писати, малювати.
Для коригуючої роботи бажано розмістити клієнта у м'якому кріслі, так, щоб психологові було добре видно всю його постать. Діти молодшого віку можуть розташуватися разом із психологом на підлозі. Залежно від виду коригуючої роботи може виникнути погреба в спеціальному обладнанні кабінету: магнітофон, відеомагнітофон з відеокамерою, спеціальні іграшки та посібники, м'яке покриття підлоги тощо. Докладніше про це буде сказано при описуванні конкретних методів. Тривалість одного сеансу психокоригуючої роботи звичайно становить близько години, але залежно від віку дитини, її працездатності, складності проблеми може варіюватися в досить широких межах. Бажано, щоб кожен сеанс був позитивно завершений: клієнт справився з проблемою або якоюсь її частиною, навчився чогось нового і т. ін. Недопустимо закінчення сеансу, якщо дитина почуває себе зажуреною, розгубленою, відчуває напад гніву або горя, особливо якщо робота ведеться не в стаціонарному, а в амбулаторному режимі.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 168; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!