Соціально-психологічні і ситуативні чинники. Толерантність в міжетнічних стосунках
Узагальнюючи теоретичні підходи до пояснення міжгрупових стосунків на особовому рівні, B.C. Агєєв називає мотиваційні, ситуаційні, когнітивні і діяльнісний підходи.
Мотиваційні підходи до пояснення характеру міжетнічних стосунків — нейтральних або напружених і ворожих — виходять переважно з емоційної сфери психічної діяльності.
Перша струнка систематизація поглядів в руслі такого підходу зв'язується з іменами Фрейда і його послідовників. Ворожість до інших вони пояснювали несвідомими процесами, які визначаються характером емоційних стосунків в сім'ї, закладених в ранньому дитинстві.
У руслі мотиваційного підходу інтерпретують міжгрупові стосунки і прихильники концепції «фрустрації і агресії». Фрустрація, вважають вони, виявляється в напрузі, відчуттях тривоги, відчаї, що переростають в гнів, роздратування, готовність до агресивних дій. З погляду цієї теорії Л. Берковітц аналізував расові хвилювання в США. Він пов'язував розвиток фрустрацій з відносною депривацією — розумінням своїх труднощів при порівнянні власного положення з положенням інших. Положення про відносність депривації було, поза сумнівом, важливим для з'ясування її значущості: людина схильна порівнювати своє нинішнє положення не стільки з минулим, скільки з положенням інших груп, що знаходяться у взаємодії з ним. Досить пригадати, як напередодні 90-х років радянські люди порівнювали своє матеріальне положення не з періодом, скажімо, війни або післявоєнного розвитку, а з положенням народів інших країн Європи, США, про яке вони почали дізнаватися з передач телебачення і кінофільмів.
|
|
|
Дослідниками доведено, що фрустрації далеко не завжди ведуть до агресії. Можливі інші способи поведінки або знаходження якогось виду вирішення проблем, що породжують фрустраційні стани, або переростання (по якихось причинах) цього стану в депресію. Мабуть, стосовно етнічної групи в цілому, стан депривації навряд чи може бути масовим, але елементи його, безумовно, можуть просліджуватися особливо на особовому рівні, де вони виявляються в зростанні неврозів, астенічних станів, що фіксуються у людей в зонах міжетнічних конфліктів.
Фрустрації необов'язково можуть бути спочатку пов'язані з іншою етнічною групою. Вони з'являються на основі економічних труднощів, то що спостерігав Л. Берковітц в США відносно негритянського населення, коли життя ставало важчим, що спостерігається часто у відношенні до мігрантів в Європі, а зараз і у нас — після розпаду СРСР. Саме в період фрустраційної напруженості розповсюджуються негативні стереотипні характеристики частішають конфліктні епізоди на особовому рівні.
|
|
|
На жаль, у вітчизняних дослідженнях міжетнічних стосунків, в масових опитуваннях тип особи (авторитарний, невротичний, экстраверт і так далі) спеціально не вивчався. У про грамах зазвичай «закладалися» тендерні, вікові і соціальні характеристики. Враховувалися стани задоволеності або незадоволення різними життєвими обставинами, оцінка життя в цілому. На основі цих індикаторів при аналізі ідентичності і міжетнічних установок, наприклад, в згадуваному проекті «Націоналізм, етнічна ідентичність і регулювання конфліктів», виділялися типи песимістів і оптимістів, з'ясовувався рівень агресивності в групах. Але отримані характеристики розглядувалися як результат ситуацій, конкретних обставин. Бо в інструментарій для масових опитів дуже важко ввести процедури, що вимірюють, скажімо, авторитарність або невротичність осіб.
Проблема полягає в тому, що соціологічні методики, використовувані для репрезентативних опитів великих груп, украй важко поєднати з психологічними. Не випадково психологи працюють переважно з малими або експериментальними групами. Але працюючи з ними, неможливо врахувати всю складність соціальних явищ. Недивно, що критика з цієї точки зору йде з середи самих психологів, зокрема від творця однієї з найбільш популярних в психології теорії соціальної ідентичності Р. Теджфела, яка розвивається в руслі когнітивних підходів. Згідно цієї теорії, група є «сукупність індивідів, які сприймають себе як членів однієї і тієї ж категорії, розділяють емоційні наслідки цього само визначення і досягають деякої міри узгодженості в оцінці групи і їх членства в ній». Тобто, скажімо, росіян об'єднує те, що вони сприймають себе як росіян, відрізняють себе від неросійських і якось оцінюють. Інакше кажучи, це усвідомлювана (лат.cognitio — знання, пізнання) єдність, відповідне сприйняття себе і відзнака від інших і є група. Таким чином когнитивісти визнають групу психологічною реальністю. І такий підхід дуже близький конструктивістському підходу в соціально-культурній антропології.
|
|
|
Міжгрупове порівняння є одним з положень теорії соціальної ідентичності, в центрі уваги якої були міжгрупові процеси — кооперація, конкуренція і конфлікт. За основний напрям вивчення міжгрупових стосунків Теджфел вважав дослідження когнітивних процесів, а саме соціальної категоризації, ідентифікації, соціального порівняння, міжгрупової дискримінації.
|
|
|
Не дивлячись на важливість всіх цих процесів і доказ тези (дуже істотного для нас) про вплив етнічної ідентичності на міжгрупові стосунки, поведінку людей, груп пояснювалося в теорії соціальної ідентичності, виходячи з «когнітивного суб'єктивного світу особи».
Визнаючи значущість когнітивних процесів, ми проте, звертаємо увагу на виводи дослідників вітчизняної школи в соціальній психології, зокрема, на концепцію, що сформувалася на основі ідей Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева про соціальну, культурно-історичну обумовленість психіки людини, на дієвий підхід. Формулюючи його, B.C. Агєєв пише, що когнітивні процеси ще мають бути пояснені через специфіку діяльності груп, об'єктивних умов, в яких існують і взаємодіють групи. Об'єктивні умови впливають і на самі міжгрупові взаємодії, і на когнітивні процеси.
За допомогою психологічних методик досліджуються регулятивні і захисні соціально-перцептивні, компенсаторні і регресивні психологічні механізми, що визначають зміни ідентичності, установок. Цей метод дослідження найбільш послідовно викладений Г.У. Солдатової і полягає в наступному. Соціально-перцептивні механізми аналізуються на основі виділення в міжетнічних стосунках групи специфічних емоційно-атрибутивних феноменів, які «працюють» в умовах зростання міжетнічної напруженості. Такими феноменами можуть бути наступні: посилення міжгрупових відмінностей і зменшення відмінностей усередині групи; збільшення «позитиву» в оцінці власної групи (тобто те, що ми пов'язуємо з поглибленням етнокультурних кордонів); пошук винного по етнічному критерію; проектування негативних відчуттів, якостей, неприйнятних для власного народу, на інших. Віна, відповідальність за невдачі (у економіці, політичній сфері і так далі) власного народу переноситься на інші групи або їх лідерів, тобто йде пошук причин зовні, а не усередині.
Таким чином, посилюється атрибутивний механізм «емоційної пермутації» (лат. permuture — міняти), тобто зсуви «виправдувальних» і «звинувачувальних» оцінок («братські народи» стають «окупантами», «інородцями»).
Ще один механізм — підвищення вибірковості сприйняття в ситуації контактів, що передбачаються, тобто відсів позитивної інформації, спотворення інформації, що поступає, відтворення негативних етносоціальних уявлень; деперсоналізація членів своїй і «ворожою» груп. Дія всіх цих механізмів, що є показниками міжетнічної напруженості, посилюється в умовах конфліктів.
Дія компенсаторних механізмів в міжетнічних стосунках розглядується як результат сформованого комплексу «Груповій неповноцінності» можна додати, що сама етничність в умовах різних соціальних і політичних змін, криз цивільної ідентичності виступає в своїй компенсаторній функції. З цим зазвичай буває зв'язано зростання гіперідентичності в масових масштабах.
Антиасиміляційні настрої (відновлення комунікативних функцій «рідних мов», відновлення втрачених елементів традиційної культури і тому подібне) переростають в рухи за відновлення достоїнства, які зачинають сприйматися не лише в психологічному плані, але і в політичному, — як потреби в самоствердженні аж до суверенітету в різних формах.
Регресивні механізми виражаються в зростанні невпевненості в майбутньому. Це веде до повернення архаїчних форм взаємодії, відновлення кланово-родових систем в культурі, що ми спостерігали і в середньоазіатському регіоні, і на Кавказі. Регресивні механізми набувають особливої ролі в разі тривалих, важковирішуваних конфліктів.
У одному випадку вони можуть стати напрямом (точніше, одним з напрямів) в погоджувальних процедурах при регулюванні конфліктів; у іншому — гальмом в цивілізаційному розвитку, повертаючи до тих стадій, коли спори вирішувалися насильством і війною.
Всі вказані соціально-психологічні механізми включаються тоді, коли формуються інтолерантні стосунки між етнічними групами.
З питання про те, що таке міжетнічна толерантність, серед етнологів, етнопсихологів йдуть дискусії. Одним з досить поширених є розуміння толерантності як індиферентності до етнічних відмінностей. Воно нерідко зустрічається серед людей з високою діловою або загальнокультурною орієнтацією в життєвих установках — серед «природників», математиків, економістів. Але, буває, його розділяють і ті, хто, як мовиться, «втомився» від етнічних, національних проблем і хотів би звести їх нанівець, проте в реальності таке «рішення» просто неможливе.
Поважно також враховувати, що люди з середи недомінуючих груп часто сприймають саму постановку проблеми про толерантність як спосіб стимулювати «терпіння», «терплячість», а індиферентність в міжнаціональному спілкуванні — як прагнення забути про потреби народів або навіть як тенденції, що асимілюють. Ось чому розуміння толерантності має не лише наукове, але і практичне, ідеологічне і політичне значення.
Ми розглядуємо толерантність не як позицію самообмеження і навмисного невтручання, згоди на взаємну терпимість, а як ухвалення інших такими, які вони є, і готовність взаємодіяти з ними. Багато досліджень, проведених нами в різних республіках Російської Федерації підтвердили що людей толерантних, готових до спілкування, скрізь набагато більше, ніж просто індиферентних. Серед росіян частка етнічно індиферентних коливалася в республіках в межах 10-15%, а готових до позитивних контактів — до 60—80% по соціальних, демографічних і етнічних групах.
Міжетнічна толерантність виявляється у вчинках, але формується у сфері свідомості і, звичайно, тісно пов'язана з етнічною ідентичністю. Всі види гіперідентичності підвищують рівень інтолерантності в міжетнічних установках. Але на цій підставі вважати етнонаціональну самосвідомість за небезпечну, прагнути не нагадувати про нього було б помилкою, що тільки підсилює складність міжетнічних стосунків. Не етнічне само свідомість взагалі, а гіперболізування його (егоцентризм, етноегоїзм і тому подібне) негативно впливає на толерантність. Ситуаційний чинник ми інтерпретуємо ширше, ніж в психологічних концепціях. Д. Кемпбел сформулював теорію, згідно якої конфлікт інтересів між групами зумовлює стосунки конкуренції і очікування загрози з боку «чужинців». Як видимий, при психологічному підході сприйняття і відчуття загрози інтерпретуються як та ситуація, яка породжує інтолерантність в міжетнічних взаємодіях. При етносоціологічному підході сама конкретна, об'єктивна ситуація — збіг обставин в економічній, політичній і соціальній сферах — створює конфлікт інтересів, впливає на сприйняття обстановки, які потім, у свою чергу, можуть в тій чи іншій мірі визначати і внутрішньогрупову солідарність, і поглиблення етнокультурних психологічних кордонів.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!