Формування ціннісних орієнтацій
Провідну роль у формуванні цінностей відіграє міжособистісне спілкування, яке задає тон у визначенні основних ліній розвитку моральних духовних і матеріальних цінностей. Утверджується критеріальне спілкування, яке проявляється у відборі співбесідників, форм комунікації, видів поведінки, що базуються наг інтересах, уподобаннях, бажаннях. Особою вибирається-еталон та похідні взірці для наслідування, що визначає зміст цінностей та їх прояв у життєдіяльності. Адекватно сформовані цінності стосовно середовища існування збільшують групову та соціальну активність індивіда, що дає змогу правильно організовувати, сприяти і корегувати загально значущі види його діяльності.
Ціннісні орієнтації - основні форми функціонування цінностей, що характеризують момент переходу останніх у діяльність. На засадах цінностей виникають індивідуальні установки персони, що так само мають складну ієрархічну структуру. Як елемент внутрішньої організації особистості, установки відображають діалектичну єдність загального, особливого та індивідуального в думках, почуттях, поведінковій практиці. На основі теорії установки Д. Узнадзе Ш. Надирашвілі запропонував ідею трирівневої регуляції психічної активності людини. її вищий рівень - вольова активність - регулюється цілковито цінностями індивіда.
Висновок про вирішальну роль цінностей у саморегуляції поведінки підтверджений і соціологічними дослідженнями, проведеними під керівництвом В.О. Ядова [27]. Цей учений виділяє чотири рівні регуляції соціальної поведінки, що, зі свого боку, співпадають з диспозиційною концепцією регуляції соціальної активності особистості В. Отрута та Д.М. Узнадзе: 1) елементарні фіксовані настановлення (виникають на основі вітальних потреб у звичних ситуаціях і регулюють елементарні реакції суб'єкта); 2) атитюди (формуються на підґрунті потреби людини у спілкуванні в малій групі); 3) базові соціальні настановлення - суспільно спрямований інтерес особистості щодо конкретної сфери активності; 4) ціннісні орієнтації особистості, котрі реалізуються у її поведінці в найбільш значущих ситуаціях та обставинах [14; 26].
|
|
|
Загалом управління поведінкою людини здійснюється на двох рівнях: а) на базі свідомості з допомогою системи цінностей та настановлень, 6) на рівні несвідомого завдяки системі фіксованих стереотипів. Разом з тим людина вважає абсолютною, найголовнішою цінністю власного життя ту потребу, бажання задоволити яку домінує в даний момент часу. Ця цінність або життєва мета справді існує і культивується у специфічному просторі культури окремого суспільства й підпорядковується індивідуальним особливостям громадян. Звідси спрямованість особистості - це сукупність домінуючих у внутрішньому світі людини соціальних настановлень і цінностей, яка визначає головну лінію її поведінки, діяльності, спілкування і вчиняння. За даних умов дії людини зорієнтовані на досягнення конструктивних, позитивних результатів взаємодії з актуальним довкіллям.
|
|
|
Вищі ціннісні уявлення мають яскраво виражену синтетичну природу, інтегруючи в собі і етично-моральні, й естетичні, і раціонально-логічні компоненти. Саме на вищих рівнях цінності формовиявляються як судження та ідеали особистості, життєві позиції та цілі діяльності, а тому набувають логічного завершення та усвідомлення смислу (у т.ч. сенсу) буття в цілому.
Ціннісні настановлення зорієнтовують особистість стосовно законів, правил і норм певної культури, оскільки цінності є еталоном оцінки предметів, об'єктів, вчинків інших людей, суспільних процесів і власних актів поведінки. У такий спосіб цінності виражають і розкривають внутрішній світ особистості, виконують регулювальну, організаційну, спрямовувальну функції в розгортанні її діяльності.
Особистість виділяє характерну для неї систему духовних цінностей, яка відрізняється від змісту духовного світу інших соціальних груп. Тоді всі загальні ціннісні уявлення умовно можна розділити на чотири підсистеми: а) духовні цінності загальнолюдського характеру; б) духовні цінності, котрі відображають загальні інтереси і прагнення громадян нашого суспільства; в) духовні цінності, зумовлені конкретною діяльністю; г) духовні цінності індивідуально-особистісного ґатунку. Іншими словами, зміст поняття "духовні цінності" становлять ті логічні образи свідомості чи світогляду, котрі є стійким відображенням процесів практичної діяльності, об'єктивного світу і мають ціннісне наповнення [8; 14].
|
|
|
Звідси окреслимо зміст значущих духовних цінностей, які спричиняють істотний вплив на формування духовного образу людини. Методологічними підставами розгляду тут можуть бути такі вимоги щодо змісту саме цього класу цінностей: 1) його найперспективніше розкривати згідно з вимогами однієї класифікації; 2) його доцільно розглядати у співвідношенні із загальногромадянськими нормативами і на цьому підґрунті виділяти найбільш значущі елементи духовних цінностей; 3) його важливо аналізувати у єдності сучасного їхнього стану і прогнозованого розвитку параметрів, придбанням нових показників. Духовні цінності утворюються на основі вже сформованої раніше системи ментальних вартостей, що може мати як позитивне, так і негативне спрямування. На її розвиток безпосередній вплив справляють також знання і досвід споживання психодуховних форм, набутих у родині, школі, навчальному закладі, трудовому колективі.
|
|
|
Специфіка формування духовних цінностей за сучасних умов, суперечливість даного процесу пов'язані з негативними тенденціями у розвитку суспільної свідомості молоді. Тому доречно проаналізувати суперечливий стан формування мотивів професійної діяльності у ракурсі змісту системи цінностей студентства. Справді, виділення вартісних суперечностей досліджуваного процесу вимагає їхньої класифікації для використання у відповідній практиці діяльності суб'єктів. При цьому очевидно, що "живі протиріччя" у багато разів багатші, різнобічніші, змістовніші, ніж вони сприймаються нашою свідомістю. Але потрібно не тільки констатувати їх наявність у процесі формування професійної спрямованості, а ще й аналізувати їх, пояснювати походження і тенденції визрівання, шукати найбільш оптимальні і своєчасні способи їхнього здолання.
Отже, формування ціннісних орієнтацій, що проектується в діяльність, протікає під впливом розгалуженої системи суперечностей. Основними суперечностями досліджуваного процесу є невідповідність між змістом сформованої раніше системи світоглядних поглядів і потребою їхнього відновлення, формування нових. При цьому зводити всю систему суперечностей при формуванні цінностей особистості до однієї з них, нехай навіть основної, як і в будь-якому процесі, неправильно: у кожній конкретній ситуації та чи інша група суперечностей має свою домінантність. На певному етапі формування профспрямованості студентів не тільки внутрішні, а й зовнішні суперечності можуть відігравати провідну роль, що особливо важливо мати на увазі педагогічному колективу ВНЗ, який готує майбутнього спеціаліста.
Формування і функціонування професійної спрямованості пов'язане з конкретною реалізацією її потенціалу на практиці. Воно зумовлене попередніми етапами і зорієнтоване на розвиток стійких, зрілих потреб, інтересів відповідно до конкретних суспільних вимог. Ось чому потрібна підвищена увага викладачів до ціннісно-смислового змісту духовного життя студентів, не збільшення обсягу навчальної інформації, а її ціннісне акцентування. Саме за цих умов відбувається процес отримання особистих знань: вони перетворюються у переконання і ціннісні орієнтації, реалізуються в діях і вчинках особистості. Сформовані раніше стилі поведінки здобувають нову якість під впливом цілеспрямованого педагогічного процесу, а також у результаті самовиховання. Критерієм зрілих потреб, інтересів і цінностей виступає усвідомлення особистістю своєї професійної значущості і суспільної корисності.
Не заперечуючи очевидності і сили впливу різних чинників соціальної природи на розвиток особистості, формування її ціннісно-нормативної сфери, асоціально налаштовані дослідники розглядали вплив на індивіда як тиск, до якого він з більшим чи меншим успіхом пристосовується, тобто підкоряється, адаптується, приборкує, обходить і т. п. Характер цього впливу завжди маніпулятивний: порушення вимог і заборон Супер-Его відображається у почутті страху, провини і сорому (за 3. Фройдом); невміння належним чином реагувати на стимули одержує від суспільства негативне підкріплення (за Б. Скіннером); перекручування спонтанного розвитку організму порушують його аутентичність і внутрішню гармонію (за К. Роджерсом). Відтак у концепціях різних авторів констатується взаємозалежність і зв'язок особистісного та суспільного чинників у формуванні гуманістично неадекватної ціннісно-орієнтаційної сфери людини. Звідси головне правило конкретного дидактико-навчального вливу: він покликаний підкріплювати істинні уподобання і домагання особистості для оптимальної реалізації людського потенціалу кожного в суспільно значущих формах і видах діяльності.
Не вдаючись до аналізу соціально-ідеологічних коренів цієї панівної парадигми Заходу, відзначимо її очевидний зв'язок із протестантською етикою опори на себе і культу індивідуального успіху. Природно, що над-особистісні цінності проявляються "за межами особистості" та, існуючи лише в індивідуальному психічному житті, можуть виконувати тільки функцію об'єкта відносин, а цінності, котрі відрізняються "від індивідуальної оцінки", формовиявляються як утворення індивідуально-персонологічної природи, а тому не мають ніяких коренів і відповідностей у соціальній реальності.
Окремі концепції, в яких співвідношення індивіда і соціуму розглядалося у більш конструктивному концептуальному форматі (К.Г. Юнг, Л.С. Виготський, Дж. Мід), виникли ще в 20—30-і роки минулого століття, але тоді вони не зробили більш-менш помітного впливу на "парадигму відчуження" ні у її асоціальному варіанті, ні у пансоціальному. З початку 70-х років у психології особистості й індивідуальності з'явилися нові тенденції, суть яких полягає у переході до уявлень про опосередкований характер соціальної регуляції індивідуальної поведінки, у розгортанні досліджень внутрішньоособистісних механізмів, котрі опосередковують цю регуляцію, у зміщені акцентів із соціальної реальності на індивідуальну (за умов ослаблення і, нарешті, практично повного припинення ідеологічного контролю).
Нова, більш адекватна парадигма, для якої цілком придатним є поняття "культурно-історична психологія" [4], припускає, що людина не тільки споконвічно знаходиться у соціокультурному оточенні, а й будує себе з нього як з будівельного матеріалу. Культура і суспільство - це не просто зовнішні умови, а ще й матеріал індивідуального розвитку, що полягає в їхньому присвоєнні, перетворенні у власне надбання, в елементи внутрішньої організації особистості. Не варто говорити, що це не механічний, а складно опосередкований процес, котрий утворюється з різноманітних трансформацій. Тільки за такого трактування поняття цінності може знайти своє місце у психології і, більше того, виявитися незамінним для розуміння ключових механізмів соціалізації особистості.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!