Розділ 3. Україна і сучасне балканське питання
Участь України в регулюванні югославського конфлікту
Щодо подій, які відбуваються на теренах колишньої Югославії, то Україна завжди приділяла їм велику увагу. Перші прояви активної участі України у спробах міжнародного співтовариства врегулювати конфліктну ситуацію в цьому регіоні припадають на 1992 р. У цьому році вона в рамках діяльності сил ООН по охороні (створені згідно з Резолюцією 743 Ради Безпеки ООН) відправила до сектора Сараєво військовий підрозділ чисельністю 420 чоловік. Згодом їх кількість була збільшена до 1220 чоловік. За період конфлікту почесну місію “блакитних шоломів” виконало близько семи тисяч українських військовослужбовців. На жаль, при виконанні своїх службових обов'язків загинуло 15 і було поранено понад 50 українців.[31]
Важливою особливістю підходів України щодо процесів всебічного врегулювання конфлікту було неупереджене ставлення до кожної із сторін конфлікту. Саме неупереджений характер позиції України постійно знаходив високу оцінку з боку всіх конфліктуючих сторін, був запорукою сприятливого ставлення до українських миротворців. Нейтральна позиція України неодноразово знаходила своє підтвердження в дипломатичних акціях, які проводились протягом всього конфлікту в Боснії і Герцеговині.
Упродовж всього конфлікту, а особливо у 1995 році, МЗС України неодноразово зверталось до конфліктуючих сторін з пропозицією припинити бойові дії і сісти за стіл переговорів. Важливим кроком до врегулювання конфлікту стала ініціатива Президента України Л.Кучми, висунута у серпні 1995 року, щодо можливості спільної зустрічі лідерів конфліктуючих сторін та всіх зацікавлених країн і представників міжнародних організацій у Києві.
|
|
|
Неможливо обминути увагою ще один аспект кризового явища у Боснії — економічні санкції, які згідно з резолюцією 757 Ради Безпеки ООН були прийняті щодо Сербії та Чорногорії 30 травня 1992 року.
Україна, виходячи з примату міжнародного права у міжнародних відносинах, завжди неухильно дотримувалась режиму санкцій, не дивлячись на понесені у зв'язку з цим збитки.
Такий послідовний, виважений курс на політичне врегулювання конфлікту у Боснії створив позитивне враження на всю світову громадськість. Свідченням цього стали запрошення України на ряд міжнародних конференцій з питань врегулювання Боснійської кризи (зокрема, на міжнародну зустріч у Лондоні 21 липня 1995 р.) та на конференції, які були скликані після парафування рамкової угоди в Дейтоні (зустріч у Лондоні 1—9 грудня 1995 р.). Україна також брала участь у мирній конференції у Парижі (14 грудня 1995 р.), де відбулась урочиста церемонія підписання мирної угоди між конфліктуючими сторонами, та цілій низці міжнародних зустрічей з питань подальшого співробітництва у галузі імплементації мирної угоди щодо Боснії, подальшої допомоги у відбудові Боснії г Герцеговини та регіональної стабілізації.[32]
|
|
|
Отже, протягом всього конфлікту в Боснії Україна намагалась проводити послідовну політику щодо його мирного врегулювання шляхом постійних консультацій між конфліктуючими сторонами та дотримання всіх основних принципів міжнародного права. Позиція України завжди базувалась на принципах поваги до суверенітету територіальної цілісності, недоторканості кордонів і державної незалежності кожного з колишніх суб'єктів СФРЮ, дотримання прав усіх національних меншин та етнічних груп, згідно з нормами міжнародного права, безумовного виконання всіма сторонами у конфлікті відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН, а також невизнання всіх територіальних надбань, що були отримані за допомогою сили.
Сьогодні ж у цьому регіоні спостерігається чергове загострення, яке пов'язане з давньою проблемою, хоча тепер вже більш локальною, але не менш гострою. Актуалізується проблема південної сербської провінції Косово, яка не сходила з порядку денного практично з моменту переходу цих територій в результаті Балканських війн від Османської імперії у володіння Сербії.
|
|
|
Сучасний виток проблеми припадає на кінець 80-х - початок 90-х років, коли прихід до влади в Сербії нового керівництва на чолі з Слободаном Мілошевичем ознаменувало собою початок проведення досить жорсткої національної політики уряду Сербії щодо Косово. Протягом літа та осені 1990 р. відбувся цілий ряд подій, у результаті яких правовий статус країв (Косово і Метохії та Воєводини) звівся виключно до територіальної та культурної автономії. Реакцією албанців стало проголошення парламентом Косово незалежної президентської республіки та вибори у травні 1992 р. першого президента республіки Косово Ібрагіма Ругови — голови Демократичного союзу Косово. Сербія не визнала вищевказані дії легітимними та відмовилась визнавати самопроголошену республіку.
У краї почались політичні репресії, а після введення у лютому 1998 р. в Косово частин регулярної армії та поліції Сербії проблема постала найбільш гостро. Протистояння між урядом Югославії та албанськими силами перетворилось на криваві сутички. Свій відбиток наклало й суперництво між більш радикальною екстремістською Армією звільнення Косово та прихильниками більш поміркованої політики на чолі з Ібрагімом Руговою.[33]
|
|
|
Досить скоро відбулась інтернаціоналізація конфлікту, особливо після подій на початку весни 1998 р. Країни учасниці НАТО і, в першу чергу, Велика Британія та США попередили уряд Мілошевича щодо необхідності припинення збройних акцій у Косово та вдалися до певних економічних санкцій (заборона країнам ЄС робити подальші капіталовкладення в економіку Сербії та заморожування сербських активів у цих країнах).
Поступово від політично-економічного тиску країни Північно-Атлантичного союзу перейшли до прямих погроз силовими методами досягти бажаних результатів у вирішенні цього питання. Лише згода Слободана Мілошевича на всі вимоги, викладені в резолюції №1199 Ради Безпеки ООН, зокрема, виведення регулярних збройних сил та контингентів спец поліції СРЮ з Косово, створення умов для повернення албанських біженців у місця їх постійного проживання дозволило уникнути застосування сили.
Україна також бере активну участь у спробах мирного врегулювання цього конфлікту та запобігання спроби його вирішення за допомогою сили.
Зокрема, Верховна Рада України у своїй заяві від 6 жовтня 1998 р. з приводу подій у Косово наголосила, що всупереч прагненням миролюбної світової громадськості вирішити проблему Косово політичним шляхом, на засадах міжнародно-правових норм, які стверджують недоторканість суверенних держав, певні сили вперто намагаються застосувати зброю на Балканах.[34]
Парламент України закликав сербську владу і лояльних представників албанської общини Косово зупинити розбрат і вирішити проблему автономії на мирному, цивілізованому грунті. Водночас Верховна Рада звернулася до парламентарів та урядів Європи, до всього світового товариства із закликом уникнути застосування сили у вирішені даної проблеми. Того ж дня начальник управління політичного аналізу та планування МЗС України на брифінгу заявив, що Україна, безумовно, підтримуватиме рішення Ради Безпеки ООН про силові дії проти Югославії, якщо таке рішення буде прийняте. Водночас він наголосив на тому, що Україна незмінне зацікавлена в розв'язанні проблеми Косово політичними засобами з використанням багатосторонніх механізмів.
У цілому ж офіційна позиція України чітко окреслена в заяві МЗС України, опублікованій 17 жовтня 1998 р. В ній, зокрема, зазначається, що Україна схвально ставиться до зусиль, спрямованих на політичне врегулювання ситуації навколо Косово, підтримує досягнення домовленості щодо розташування у Косово контингенту міжнародних спостерігачів під егідою ОБСЄ з метою моніторингу виконання рішень Ради Безпеки ООН.
Україна наголошує, що основою мирного врегулювання і надалі повинно залишатись збереження територіальної цілісності СРЮ з наданням широкої автономії Косово. Вона також підтверджує готовність направити своїх представників до складу контингенту міжнародних цивільних спостерігачів у Косово і взяти при цьому на себе головну роль.[35]
Таким чином, зовнішня політика України щодо врегулювання кризових явищ у цілому і, зокрема, в Балканському регіоні в першу чергу ґрунтується на використанні міжнародне правових інститутів як бази для врегулювання кризових явищ у рамках діючого міжнародного права шляхом мирного їх врегулювання з запобіганням застосування силових методів.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 148; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!