Підстави кримінальної відповідальності

 

При виз­на­чен­ні під­став кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті слід від­по­віс­ти на три пи­тан­ня: як об­грун­ту­ва­ти кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність осо­би, що вчи­ни­ла зло­чин? За що осо­ба під­ля­гає кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті? З яких пра­во­вих під­став во­на під­ля­гає та­кій від­по­ві­даль­нос­ті?

При від­по­ві­ді на пер­ше пи­тан­ня має йти­ся про фі­ло­софсь­ко-етич­не об­грун­ту­ван­ня кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті, тоб­то про те, чо­му сус­піль­ство, дер­жа­ва ма­ють пра­во за­суд­жу­ва­ти лю­ди­ну, яка пе­рес­ту­пи­ла кри­мі­наль­но-пра­во­ву за­бо­ро­ну, і на чо­му грун­ту­єть­ся та­кий до­кір. Від­по­відь на дру­ге і тре­тє пи­тан­ня пе­ред­ба­чає з’я­су­ван­ня то­го, що є юри­дич­ною під­ста­вою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин.

Сус­піль­ство і дер­жа­ва ви­хо­дять з то­го, що зло­чи­нець як осо­ба на­ді­ле­ний сві­до­міс­тю і во­лею, по­ви­нен бу­ти здат­ний спів­від­но­си­ти свою по­ве­дін­ку з кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми за­бо­ро­на­ми, і ли­ше то­му мо­же під­ля­га­ти кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті за їх не­ви­ко­нан­ня. Од­нак, щоб об­грун­ту­ва­ти етич­ний до­кір та­кій осо­би, не­об­хід­но пе­ре­ко­нати­ся, що во­на ма­ла ре­аль­ну мож­ли­вість не по­ру­шу­ва­ти кри­мі­наль­но-пра­во­ву за­бо­ро­ну. У зв’яз­ку з цим слід з’я­су­ва­ти, в якій мі­рі вза­га­лі лю­ди­на віль­на у ви­бо­рі сво­єї по­ве­дін­ки, зок­ре­ма в то­му, щоб ут­ри­ма­ти­ся від вчи­нен­ня зло­чи­ну або вчи­ни­ти йо­го.

Іно­ді вва­жа­ють (ме­ха­ніс­тич­ний де­тер­мі­нізм, фа­та­лізм), що лю­ди­на по­діб­на до ма­ши­ни, кот­ра ли­ше адек­ват­но ре­а­гує на зов­ніш­ні і внут­ріш­ні под­раз­ни­ки. То­му кож­ний вчи­нок лю­ди­ни, в то­му чис­лі і зло­чин, не­ми­ну­чий, бо він вже виз­на­че­ний на­пе­ред усі­ма по­пе­ред­ні­ми по­ді­я­ми, які ма­ли міс­це в жит­ті ці­єї лю­ди­ни. В та­ко­му ра­зі лю­ди­на — раб об­ста­вин, во­на поз­бав­ле­на мож­ли­вос­ті віль­но­го во­ле­ви­яв­лен­ня, от­же, віль­но­го ви­бо­ру сво­єї по­ве­дін­ки, яка вже фа­таль­но виз­на­че­на на­пе­ред. Ви­яв­лен­ня зло­чин­ної во­лі у вчи­не­но­му зло­чи­ні є ли­ше по­до­бою сво­бо­ди, так зва­ною уяв­ною сво­бо­дою, а як­що це так, то мо­раль­на оцін­ка вчи­не­но­го не­мож­ли­ва. То­му об­грун­ту­ван­ня кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті фа­та­ліс­ти вба­ча­ють не стіль­ки в за­суд­жен­ні зло­чин­ної во­лі, скіль­ки в об­‘єк­тив­ній шкід­ли­вос­ті зло­чи­ну для сус­піль­ства.

Про­ти­леж­ний пог­ляд (ін­де­тер­мі­нізм) зво­дить­ся до то­го, що єди­ною при­чи­ною вчи­нен­ня осо­бою зло­чи­ну є її аб­со­лют­на, нічім не об­ме­же­на сво­бод­на во­ля. Зло­чин­на по­ве­дін­ка лю­ди­ни виз­на­ча­єть­ся злою во­лею, яка іс­нує не­за­леж­но від будь-яких об­ста­вин, в то­му чис­лі від її ро­зу­му, со­віс­ті. Тіль­ки сво­бод­на во­ля оби­рає, як по­во­ди­ти­ся лю­ди­ні за да­них об­ста­вин. То­му об­грун­ту­ван­ня за­суд­жен­ня осо­би за вчи­не­ний зло­чин міс­тить­ся в до­ко­рі цій злій сво­бод­ній во­лі зло­чин­ця.

Про­те пе­ре­ва­гу має пог­ляд (ді­а­лек­тич­ний де­тер­мі­нізм), від­по­від­но до яко­го лю­ди­на, пе­ред якою пос­тає ви­бір вчи­ни­ти зло­чин або від­мо­ви­ти­ся від ньо­го, є за­леж­ною як від зовнішніх об­ста­вин, так і від влас­но­го ро­зу­му, со­віс­ті, пе­ре­ко­нань, упо­до­бань пот­реб, ін­те­ре­сів та ін. При цьо­му нав­ряд чи бу­де вір­ним твер­джен­ня, що тіль­ки зов­ніш­ні об­ста­ви­ни або тіль­ки внут­ріш­ній стан осо­би від­по­від­ним чи­ном виз­на­ча­ють її по­ве­дін­ку. Зло­чин, який вчи­ни­ла лю­ди­на, ви­яв­ля­єть­ся при­чин­но пов­‘я­за­ним як з її сві­до­міс­тю, так і з об­‘єк­тив­ною дій­сніс­тю, яка її ото­чує. Зов­ніш­ні об­ста­ви­ни, дій­сно, впли­ва­ють на по­ве­дін­ку осо­би, але ли­ше пе­ре­ла­му­ю­чись че­рез її внут­ріш­ні пси­хіч­ні нас­та­но­ви, сві­до­мість, са­ме ро­зум, со­вість, пе­ре­ко­нан­ня то­що під­ка­зу­ють лю­ди­ні, як по­во­ди­ти­ся за да­них кон­крет­них об­ста­вин. Од­нак під­ста­ва для етич­но­го і пра­во­во­го за­суд­жен­ня зло­чи­ну і осо­би, що йо­го вчи­ни­ла, бу­де ли­ше в то­му ра­зі, як­що ця осо­ба ма­ла об­‘єк­тив­ну мож­ли­вість ви­би­ра­ти із ва­рі­ан­тів по­ве­дін­ки (хо­ча б двох), що ма­ють міс­це, нез­ло­чин­ний спо­сіб до­сяг­нен­ня сво­єї ме­ти.

Та­ким чи­ном, на­яв­ність від­нос­ної сво­бо­ди ви­бо­ру по­ве­дін­ки (мі­ра сво­бо­ди) і є етич­ним об­грун­то­ван­ням кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті да­ної осо­би за виб­ра­ний нею зло­чин­ний ва­рі­ант по­ве­дін­ки. В та­ко­му ра­зі кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність здат­на вис­ту­па­ти за­со­бом впли­ву на сві­до­мість і во­лю лю­дей і тим чин­ни­ком, який в май­бу­тньо­му де­тер­мі­нує їх по­ве­дін­ку. От­же, як­що осо­ба сві­до­мо ви­би­рає зло­чин­ний ва­рі­ант по­ве­дін­ки, хо­ча має мож­ли­вість ді­я­ти інак­ше, то це і об­грун­то­вує мож­ли­вість і не­об­хід­ність з бо­ку дер­жа­ви зас­то­су­ва­ти до неї мі­ри кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті, що ма­ють за ме­ту ка­ру, а та­кож по­пе­ред­жен­ня вчи­нен­ня зло­чи­нів з бо­ку як да­ної осо­би, так і ін­ших осіб [9, 126].

Згід­но з ч. 1 ст. 3 КК “кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті і по­ка­ран­ні під­ля­гає ли­ше осо­ба, вин­на у вчи­нен­ні зло­чи­ну, тоб­то та­ка, що умис­но або з не­о­бе­реж­нос­ті вчи­ни­ла пе­ред­ба­че­не кри­мі­наль­ним за­ко­ном сус­піль­но не­без­печ­не ді­ян­ня”. У цьо­му по­ло­жен­ні за­ко­ну міс­тить­ся від­по­відь на пи­тан­ня, за що і з яких під­став осо­ба під­ля­гає кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті. Оче­вид­но, що во­на під­ля­гає кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті за та­ке ді­ян­ня, яке має оз­на­ки зло­чи­ну, пе­ред­ба­че­но­го кри­мі­наль­ним за­ко­ном. То­му і го­во­рять, що під­ста­вою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є вста­нов­лен­ня в ді­ях осо­би скла­ду зло­чи­ну. Або, інак­ше ка­жу­чи, склад зло­чи­ну — це єди­на під­ста­ва кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті.

Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність, як вже заз­на­ча­ло­ся, є ре­ак­ці­єю дер­жа­ви на зло­чин, що вчи­ни­ла осо­ба. Та­ка ре­ак­ція зна­хо­дить своє від­бит­тя у пев­но­му пра­во­зас­то­су­валь­но­му ак­ті ор­га­ну дер­жа­ви, а са­ме — в об­ви­ну­валь­но­му ви­ро­ку су­ду. У зв’яз­ку з цим роз­різ­ня­ють ма­те­рі­аль­ну і про­це­су­аль­ну під­ста­ву кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті. Ма­те­рі­аль­ною під­ста­вою є склад зло­чи­ну, а про­це­су­аль­ною — об­ви­ну­валь­ний ви­рок су­ду.

 

---

Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!