Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
I нвестиції в економіці України
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
1.1 Сутнісна характеристика прямих іноземних інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
1.2 Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період
1.3 Оцінка інвестиційного клімату в Україні
Розділ 2. Аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
2.1 Сучасний стан іноземного інвестування в Україні
2.2 Регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій
2.3 Програма залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в Київській області
Розділ 3.Напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій (на прикладі Київської області)
3.1 Створення сприятливих умов для розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності в Київській області
3.2 Основні альтернативні шляхи вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій
3.3 Стратегічні орієнтири підвищення рівня інвестиційної привабливості Київської області
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Інвестиції відіграють ключову роль у процесах економічного зростання національної економіки. Завдяки інвестиціям (як зовнішнім, так і внутрішнім) можливий розвиток господарюючих суб’єктів на всіх ієрархічних рівнях та, відповідно, зростання національного прибутку. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, призводить до подальшого збільшення виробництва – процес повторюється безперервно, а інвестиції, що таким чином утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. Причому, чим ефективнішим є інвестування, тим більшим буде зростання національного прибутку, абсолютних розмірів накопичення, які можуть бути знову вкладеними у виробництво. Саме такою схемою можна подати позитивний ефект інвестицій на економіку.
|
|
|
Актуальність теми. У сучасних умовах трансформаційні економіки та економіки, що розвиваються, потребують значних інвестиційних вкладень в економічне зростання, причому власних інвестиційних ресурсів катастрофічно не вистачає. Зазначене зумовлює необхідність залучення іноземних інвестицій в економіку України з метою забезпечення ефективного розвитку у середньо- та довгостроковій перспективі.
Широке коло питань, пов'язаних з дослідженнями в галузі розвитку інвестиційної діяльності та залучення іноземних інвестицій, знайшли відображення в роботах вітчизняних і закордонних учених-економістів, зокрема: О. Барановського, І. Бланка, Л. Борщ, В. Волошина, О. Гаврилюка, П. Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Данилишина, М. Денисенка, В. Загорського, Г. Захарчин, В. Кузнєцова, Д. Лук’яненка, А. Мерзляка, В. Осецького, А. Пересади, А. Поручника, С. Реверчука, О. Рогача, А. Румянцева, А. Степаненка, Н. Свірідової, І. Ткачук, М. Туріянської, В. Федоренка, А. Філіпенка, М. Чумаченка, Е. Берлоу, Є. Брігхем, Р. Вернон, О. Вільямсон, Д. Гофман, Дж. Данінг, М. Кесон, К. Кодзім, Р. Коуз, Т. Озава, М. Портер, А. Ругман, П. Семюелсон, П. Фішер, С. Хаймер, У. Шарп та інші. Однак деякі теоретичні та практичні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій в національну економіки розроблені недостатньо повно та потребують уточнення і подальшого розвитку в сучасних умовах.
|
|
|
Мета і завдання роботи. Метою дипломної роботи є аналіз теоретичних основ і розробка практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-економічного механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та визначення основних стратегічних цілей для підвищення рівня інвестиційної привабливості українських підприємств.
Досягнення зазначеної мети потребує вирішення комплексу таких завдань:
|
|
|
дослідити економічну сутність поняття «прямі іноземні інвестиції»;
визначити основні напрями державної політики у сфері залучення іноземних інвестицій;
дослідити сучасний стан іноземного інвестування в Україні;
проаналізувати регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій;
запропонувати напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій задля покращення інвестиційного іміджу країни.
Об’єктом дослідження роботи є прямі іноземні інвестиції в економіку України.
Предметом дослідження є теоретичні основи залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та практичні аспекти покращення стану інвестиційної привабливості регіонів (на прикладі Київської області)
Інформаційною базою дослідження при написанні роботи були наукові доробки вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі й нормативно-правові акти, що регулюють інвестиційну діяльність, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Національного банку України, розпорядчі та нормативні документи Головного управління промисловості, транспорту та зв’язку Київської обласної державної адміністрації. Широко опрацьовано дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, довідкової літератури, періодичних і монографічних видань, матеріали міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій.
|
|
|
Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
1.1. Сутнісна характеристика прямих іноземних інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
Ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення, відновлення виробництва, створення дієвої та ефективної ринкової та соціальної інфраструктури, формування конкурентоспроможного середовища є неможливим без відповідних інвестицій. Закріплення позитивних тенденцій розвитку економіки України та підвищення життєвого рівня населення не в останню чергу залежить від збільшення джерел формування інвестиційних ресурсів, зокрема іноземних, та розширення шляхів доступу до них.
Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій (далі - ПІІ) ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.
Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) : "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик"[1;с.23].
За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства[1;с.25].
Держкомстат України зараховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств.[2]
Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості акціонерного капіталу[3;с. 15].
В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України "Про режим іноземного інвестування"[4;с. 2]. Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.
Однак, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій[5;с.5].
За суб'єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи прямих іноземних інвесторів:
● приватні інвестори-підприємці;
● транснаціональні корпорації (ТНК);
● інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК))[6; с. 34].
Інвестори-підприємці (приблизно 15 % від загального обсягу) –у виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати. Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Близько 80 % від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторів імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже наявного[7; с. 24].
Транснаціональні корпорації є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країни, вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва.
ТНК віддає перевагу інвестуванню довготермінових проектів із залученням великого науково-дослідного потенціалу[8;с. 19].
Інституційні інвестори є фінансовими посередниками, які залучають
кошти переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах і вкладають ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів. До складу інститу-ційних інвесторів відносять фонди прямого інвестування, які переважно
здійснюють середньотермінові капіталовкладення (5-7 років), купуючи великі пакети акцій компаній. Цей вид інвесторів досягає вищих рівнів прибутковості. Серед інституційних інвесторів виділяють такі, як ЄБРР та МФК, які фінансують уряди різних країн (приблизно 3-4 %). Ці інвестори мають іншу інвестиційну стратегію і критерії інвестування. На відміну від ТНК, їхні цілі набагато ширші, ніж максимізація прибутку. Вони сприяють реструктуризації підприємств, прискоренню трансформаційних процесів в економіці[9;с. 43].
Схему щодо залучення інвестиційних коштів у підприємство, показано в Додатку А
Можливими недоліками ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування є:
1.усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників;
2.сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів;
3.збільшення залежності країни від іноземного капіталу;
4.постачання (збут) неякісних, недосконалих і морально застарілих ресурсів і активів;
5.підвищення рівня конкуренції на ринку
6.трансферт частини прибутків за кордон[10;с. 21-22].
Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість, є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що окрім негативних тенденцій, іноземні інвестиції мають ще й ряд переваг,такі як:
1.зниження рівня залежності від імпорту;
2.підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;
3.збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів;
4.упровадження сучасних тенденцій, ноу-хау;
5.стимулювання розвитку експортного потенціалу;
6.поліпшення адаптації суб’єктів господарювання за умов конкурентного середовища;
7.використання зарубіжного організаційного та управлінського досвіду;
8.прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ;
9.поліпшення платіжного балансу;
10.створення стратегічних альянсів між Україною та іноземними підприємствами;
11.привнесення в економіку країни елементів приватної власності в чистому вигляді [11; с.23-24].
Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що для України стратегічною метою зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.
1.2 Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період
Інвестицiйна полiтика держави — це визначення структурних та кiлькiсних потреб в iнвестицiйних ресурсах, збiльшення джерел фiнансування, вибiр прiоритетних напрямкiв фiнансування та формування ефективної пропозицiї для залучення інвестицій. Крім того, до даного переліку слід включити також створення відповідних умов: прийнятна iнфраструктура, iнвестицiйний клiмат у державi, наявнiсть потенцiйно привабливих проектів, забезпечення можливостi визначити чіткі перспективи їх реалiзацiї та отримання прибутку. Iнвестицiї потребують до себе бiльш вимогливiшого ставлення: вони не здiйснюватимуться там, де немає вiдповiдних інституційних структур, чiтких i зрозумiлих правил, серйозних гарантiй для інвесторiв. Це слід враховувати, адже позитивна динамiка iнвестицiйних процесiв свiдчить якщо не про "здоров’я” економiчної системи, то бодай про окремi ознаки ї "одужання"[12; с. 26].
Основні напрями інвестиційної політики в Україні можна узагальнено подати наступним чином:
- зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;
- скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств;
- скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно;
- прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання;
- перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення;
- залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес;
- створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;
- розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості[13;с. 31].
Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах остаточного формування ринкового механізму в Україні. Для ефективнішого їх виконання слід дотримуватися і ряду принципів:
- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
- визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;
- формування нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;
- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інвестиційної діяльності;
- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;
- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технічної кооперації, трансферту технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики і сфері інвестиційної діяльності;
- сприяння розвиткові інвестиційної інфраструктури;
- інформаційне забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності;
- підготовка кадрів у сфері інвестиційної діяльності.
Потенційно наша країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо. Водночас в Україні поки що невисока порівняно з розвиненими країнами частка оплати праці у ВВП. Країна здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції, по-друге - ефективний платоспроможний попит на продукцію, вироблену в результаті інвестицій [14; с. 59].
На сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється Законами України: «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:
державні гарантії захисту інвестицій, незалежно від форм власності;
застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення;
відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;
повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності[15; с.5].
Водночас актуальним є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
З метою забезпечення стійкого росту надходження інвестицій в економіку країни та реалізації інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку Мінекономіки постійно ведеться робота щодо удосконалення правового поля у сфері інвестиційної діяльності.
Інвестиційна політика держави потребує публічної підтримки з боку інвесторів, а необхідність прискорення очікуваних змін у сфері регуляторного законодавства вимагає, щоб інвестори займали активну позицію, пропонуючи Кабінету Міністрів України професійно підготовлені, у співпраці з центральними органами виконавчої влади, проекти актів законодавства, що містять чіткі і виважені механізми розв’язання конкретних проблем в інвестиційній сфері.
Дієвим механізмом у налагодженні активного діалогу з підприємцями, представниками вітчизняних та іноземних інвесторів є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України[16; c. 2].
Проблеми, які на даний час найбільш негативно впливають на інвестиційні процеси в Україні та потребують першочергового розв’язання, сконцентровані у сфері діяльності:
судової гілки влади;
корпоративного управління;
земельних відносин;
функціонування аграрного ринку;
фондового ринку;
банківської системи;
сфери технічного регулювання;
податкової системи, зокрема адміністрування податків, валютного регулювання, звітності і контролю у цій сфері.
Рішенням Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України утворено 13 робочих груп Ради інвесторів[17].
Рада інвесторів активно долучилась до діяльності Мінекономіки та інших органів центральної виконавчої влади з метою поліпшення місця України у щорічному рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку (далі – МФК) «Ведення бізнесу». Рейтинг «Ведення бізнесу» є інтегральним показником, що складається із 10 індикаторів, які впливають на його формування.
Місце України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації «Ведення бізнесу – 2010» у розрізі окремих показників, показано в таблиці 1.1[18]:
Таблиця 1.1
«Ведення бізнесу 2010»-показники України
| № з/п | Показник | Ведення бізнесу 2010, рейтинг України | Ведення бізнесу 2009, рейтинг України | Зміна рейтингу |
| Ведення бізнесу | 142 | 146 | +4 | |
| 1 | Започаткування бізнесу | 134 | 126 | -8 |
| 2 | Дозвільна система у будівництві | 181 | 181 | 0 |
| 3 | Найом робочої сили | 83 | 90 | +7 |
| 4 | Реєстрація власності | 141 | 144 | +3 |
| 5 | Доступ до кредитів | 30 | 27 | -3 |
| 6 | Захист прав інвесторів | 109 | 143 | +34 |
| 7 | Система оподаткування | 181 | 182 | +1 |
| 8 | Міжнародна торгівля | 139 | 139 | 0 |
| 9 | Забезпечення виконання контрактів | 43 | 46 | +3 |
| 10 | Ліквідація підприємств | 145 | 145 | 0 |
В результаті роботи з опрацювання матеріалів МФК робочими групами Ради інвесторів були виокремлені проекти нормативно-правових актів, прийняття яких сприятиме покращенню місця України у рейтинговому дослідженні МФК. Серед них проекти Законів України вже зареєстровані у Верховній Раді України, проекти Законів та підзаконних актів, які знаходяться на опрацюванні в центральних органах виконавчої влади та спрямовані на:
1) стимулювання розвитку підприємництва в Україні як важливого фактора соціальної та економічної стабільності держави в умовах фінансово-економічної кризи;
2) удосконалення державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;
3) зниження податкового тиску на економіку та забезпечення його рівномірності.
Доказом позитивної діяльності у цьому напрямі стало оприлюднення 09.09.2009р. Міжнародною фінансовою корпорацією результатів проведеного рейтингового дослідження «Ведення бізнесу – 2010», у якому серед 183 країн, що досліджувалися, Україна посіла 142 місце, покращивши минулорічний результат на чотири позиції.
Слід зазначити, що такого результату досягнуто за рахунок покращення показника «захист прав інвесторів», за яким Україна у дослідженні МФК «Ведення бізнесу – 2010» посіла 109 місце (у минулому році займала 143 місце), покращивши свою позицію на 34 пункти. На позитивну зміну показника вплинуло прийняття Закону України від 17.09.2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства», який визначив порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов’язки акціонерів, тощо.
Таким чином, цілеспрямована інвестиційна політика повинна забезпечувати вигідні умови для розвитку всіх сфер діяльності країни. Врешті-решт, інвестиційна політика покликана сформувати у державі сприятливий інвестиційний клімат, який є необхідним елементом стабілізації економіки в найближчі часи на Україні.
1.3 Оцінка інвестиційного клімату в Україні
Інвестиційний клімат відіграє визначальну роль у прийнятті рішень іноземними інвесторами. Відкритість економіки і створення рівних умов у конкуренції з вітчизняними інвесторами стимулює приплив іноземного капіталу. По оцінці глобального ризику, що включає політичні, макроекономічні, зовнішні і комерційні ризики, фахівці відносять Словенію, Чехію, Польщу й Угорщину до країн з низьким інвестиційним ризиком; інвестиційне середовище в Україні оцінене як саме ризиковане. Указується на те, що світова фінансова криза не вплинула на інвестиційну привабливість країн Центральної і Східної Європи; по інвестиційних можливостях Україна посідає 137 місце серед 175 країн світу.
Серед причин низької інвестиційної привабливості України можна назвати відсутність необхідних ринкових інституцій, що покликані забезпечити стабільне функціонування правової системи, що гарантує права власності, дотримання контрактних зобов'язань, дієвість антимонопольного законодавства й ін. Відсутність історичних традицій, що визначають правила і норми поводження економічних суб'єктів, також перешкоджає прийняттю інвестиційних рішень. Стримує підвищення інвестиційної привабливості нашої економіки і нерозвиненість ринкової інфраструктури (банківська, фінансова системи, сучасні телекомунікаційні засоби, транспортні комунікації й ін.)[19;с. 84].
Формування інституціональної інфраструктури в Україні включає створення законодавчої і нормативної бази, забезпечення рівних економічних можливостей для вітчизняних і закордонних інвесторів, утворення спеціальних органів, що координували б інвестиційну інфраструктуру на всіх рівнях, від регіонального до міждержавного, Консультативної ради іноземних інвестицій, Ради незалежних експертів з питань іноземних інвестицій, Агентства інвестиційного сприяння. Робота цих органів повинна підвищити привабливість української економіки для іноземних інвесторів, прискорити просування інвестиційних проектів з моменту їхнього розгляду і до реалізації[20; с.10].
Серед першочергових заходів для поліпшення економічної ситуації в Україні можна назвати наступні: розвиток ринкових відносин; проведення приватизації; забезпечення випереджального росту інвестицій; інтенсивне відновлення основного капіталу; скорочення частки тіньового сектора; забезпечення відкритості економіки; поліпшення інвестиційного клімату. Пріоритетною задачею поточного етапу є створення правових і економічних умов функціонування ринкового механізму; лібералізація законодавства по прямих іноземних інвестиціях буде стимулювати приплив приватних вкладень у прибуткові галузі економіки і ріст ефективності виробництва. Створення правових, економічних інститутів, розвиток банківської, фінансової інфраструктури, формування середнього класу і прихід нового покоління підприємців обумовлять становлення в Україні інституціональної системи ринкового типу[21; c. 33].
Правове середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди, контракти, що мають правову силу, справедливі закони, захист прав власності, передбачувані правила та процедури [22; c. 7].
Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Однак, привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність, право публічних коментарів та відкритих дебатів, право вимагати підзвітністності і подавати апеляції[23; c. 31].
У цій сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.
Для інвестора важлива наявність:
цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);
права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права у будь-який момент можуть бути заперечені;
надійної системи земельної реєстрації;
права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;
гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність. У разі необхідності суд має винести належний вирок з цього питання, а уряд забезпечити виконання рішення суду. Все це дуже хитке в Україні.[24; с.24]
Створення клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення законності, збільшення прозорості - це вирішальні чинники для того, аби українці отримали більші економічні можливості.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 1063; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!