Володимирове хрещення Київської Русі
Хрестити Україну-Русь історична доля судила його сину Володимиру. Це трапилося наприкінці 80-х років X ст. за таких зовнішньополітичних обставин.981 р. він завершує приєднання західноукраїнських земель до основного державного ядра Русі. До складу "імперії Рюриковичів" увійшло Прикарпаття, територія Чсрвенських градів та Закарпаття, тобто землі хорватів, дулібів, волинян, які впродовж століття сповідували християнство у його кирило-мефодіївській традиції, значною мірою зорієнтованій на Рим. Входження до складу Київської держави значних мас християнізованого слов'янського населення з усією гостротою поставило на порядок денний питання про нову ідеологію для Русі. Сусідні правителі, розраховуючи на політичне верховенство над Київською державою, виступають з ініціативами "хрещення України-Руси", однак Володимир не поспішає приймати християнську віру ні від римської курії, ні від константинопольського патріархату. Відчуваючи могутність своєї держави, київський князь прагне здійснити цей відповідальний крок на вигідних для його країни умовах. До того ж у правителя Київської Русі, що межувала не тільки з християнськими, а й мусульманськими країнами, існувала проблема вибору. Згідно літописної оповіді про так зване "випробування вір", феодальна верхівка Русі наприкінці X ст. мала певні хитання стосовно прийняття християнства чи ісламу. Мусульманство, як відомо, було відкинуто Володимиром і не тільки через несприйнятливу для русинів обрядність і звичаї, а насамперед через послаблення на міжнародній арені політичних позицій мусульманських країн. За конкретно-історичних умов лише християнство відкривало шлях Русі до засвоєння соціального досвіду сусідніх країн (в першу чергу Візантії) з високим рівнем суспільного розвитку та системою усталених державних інститутів.
|
|
|
Обережна й далекоглядна політика Володимира швидко приносить йому успіх в питанні запровадження християнства на Русі. Значною мірою сприяють цьому внутрішньополітичні умови в середині самої Візантійської імперії. Як відомо, в 80-х роках X ст. вона різко загострюється: посилюється національно-визвольний рух у Болгарії; вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване головнокомандуючим Вардою Фокою і підтримане населенням Таврики. Відчайдушне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його відправити представницьке посольство до Києва з проханням про військову допомогу (987 р). Умови угоди продиктував візантійцям Володимир: київський князь зобов'язується допомогти Василію II придушити повстання у Малій Азії й Тавриці, а імператор віддає за Володимира свою сестру Ганну та сприяє охрещенню населення Київської держави.
|
|
|
Підкреслимо, що і Володимир і Василій II дотримали свого слова Після здобуття Корсуня влітку 988 р, київський князь хреститься у місцевій церкві св. Софії, а згодом одружується з візантійською цісарівною. "Взявши цісарицю Ганну, - пише літописець - очевидець цих подій, - і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, учня його, а також начиння церковне, ікони, дві мідні статуї і четверик (квадригу) коней мідяних... ", Володимир повернувся до Києва. "Повелів поскидати кумирів - одних порубати, інших вогню віддати. ., а робити церкви і ставити їх на місцях, де ото кумири стояли". І почав він "людей на хрещення приводити по всіх городах і селах".
Хрестивши Русь, Володимир не отримав від греків обіцяної церковної самостійності і тому, як і його бабка Ольга (Олена), продовжує дипломатичні зносини з римським папою, охридським патріархом, домагаючись автокефалії руської церкви. Насамперед, він поглиблює церковно-культурні зносини зі слов'янською Болгарією, звідти запрошує до України-Русі священиків, яких так не вистачало в його державі. Зусилля великого київського князя були не даремними й увінчалися успіхом: болгарський правитель надсилає до Києва "вчених ієреїв і книг доволі".
Роблячи крок за кроком по шляху християнізації Київської Русі Володимир (970 - 1015) та його син Ярослав (1019 - 1054) дотримувалися слов'янської (кирило-мефодіївської) традиції відправлення культу, наполегливо боролися за утвердження у всіх сферах духовного життя країни церковнослов'янської мови, її пріоритет у політичному і культурному житті, не відкидаючи при цьому ні латини, ні грецької - на той час визнаних міжнародних мов.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!