Концепція економічної демократії

Львів – 2000

 

План:

1. Соціальна демократія

2. Концепція економічної демократії

3. Соціал-демократична держава – якою вона повина бути

Висновки

Список використаної літератури

Соціальна демократія

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Берштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив Е. Бернштейн, якого інко­ли називають батьком сучасної соціал-демократії. Перу цього німецького теоретика належать праці «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899), «Чи можливий науковий соціалізм?» (1901), «Класи і класова боротьба» (1904) та багато інших. Теоретична позиція Бернштейна тісно пов'язана з його політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади проле­таріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. За Бернштейном, диктатура пролетаріату означатиме диктатуру клубних ораторів і пар­тійних демагогів. Він гостро критикував абстрактні марксистські положення про пролетаріат як однорідну цілісність, фіксуючи різнорідність чисельно зростаючих соціальних груп, об'єднаних під цією назвою. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн слушно називав «полі­тичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціа­лізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Проблеми економічних прав він пов'язував із питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес.

Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Економічні перетворення ка­піталістичного суспільства на соціалістичних засадах, на дум­ку Бернштейна, мають відбутися завдяки розвиткові виробни­чих і споживчих товариств, які демократизують економіку, формують механізми самоврядування трудящих. Він віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, ос­новою організації якої є споживча і виробнича кооперація, здат­на вдосконалюватися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню демократію, тобто демократію, за якою жоден клас не користується привілеями порівняно з рештою суспільства. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян. Правосвідомість Бернштейн розгля­дав як уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий сту­пінь не лише свободи, а й відповідальності для всіх. За Бернштейном, чим довше у будь-якій сучасній державі діють де­мократичні інститути, то більше уваги приділяється правам меншості. Партійна боротьба втрачає характер взаємної нена­висті, а тому й життя таких партій позбавляється політичних катастроф.

 Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету осо­бистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробни­чих відносин характерним є гуманістичне ставлення до люди­ни праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм». Сутність ідеї соціалізму в тлума­ченні Бернштейна полягає в тому. що соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості досягнення десь і колись такого ладу). Водночас ідея соціалізму є такою ідеєю, вірячи в яку та орієнтуючись на яку, трудящі класи об'єднують свої сили, консолідуються, бо­рються за свої права (за покращання матеріальних умов існу­вання, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу і т. ін.) і справді, реально виборюють кращі умови існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу тощо в рамках певного суспільного устрою. Сама ж ідея соціалізму — це мо­рально-етичний ідеал. Саме в цьому сенс знаменитої формули Бернштейна «Кінцева мета — ніщо, рух — усе».

З плином часу західна соціал-демократія дедалі активні­ше простує до лібералізму, відходячи від ідеології марксизму. Найхарактернішими рисами післявоєнної соціал-демократії ста­ли відкритість і плюралізм.

У 70—80-х рр. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм пере­дбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опра­цювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Він активізує маси громадян, членів професійних спілок, громадських організацій, місцевого самоврядування. Ці організації виступають як політичні партії. Розширюється автономія різних спілок, товариств як у вироб­ничій, так і в невиробничій сферах. На всіх рівнях здійснюєть­ся виборність в органи самоврядування, їхня діяльність зна­ходиться під постійним Філософія соціал-демократії закорінена в ідеях теорети­ка-ліберала Карла Поппера, в його концепції критичного раці­оналізму. Саме цією концепцією демократичні соціалісти об­ґрунтовують відкритість своєї доктрини, їхнім головним за­вданням, за словами німецького соціал-демократа У. Ломара, стало відмежування від наукового комунізму. Вони вже визнають головну роль моралі, свободи, справедливості в ро­звитку історії. Втілення в життя цих цінностей потребує вольо­вої та моральної енергії людей, незалежно від економічного базису.

Вдавшись до складної ідейно-світоглядної переорієнтації, соціал-демократія спромоглася розпочати ідейні пошуки. Щоб розширити уявлення про розгалуження її сучасних ідей, на­ведемо декілька найхарактерніших і вельми промовистих ви­словлювань, постулатів, авторами яких є відомі теоретики, вчені, публіцисти.

Німецький соціал-демократ Фред Брандт у статті з досить красномовною назвою «Демократичний соціалізм — це не сві­тогляд» писав, що демократичний соціалізм не намагається стати ідеологією. Хоча б тому, що претензійні світогляди і вчення виявилися малоефективними у практичній площині. Демокра­тичний соціалізм переймає елементи інших вчень не для того, щоб перетворити їх на нову ідеологію, а щоби збагатити влас­ний зміст.

Австралійський соціаліст Біл Хайділ у брошурі «Перипетії демократичного соціалізму» писав, що соціалізм не може пе­ретворитися на закінчену теорію, оскільки йдеться про життя людини й суспільства, які швидко змінюються. Схожі думки висловлює також і німецький політолог, економіст Т. Ортлайб. Він підкреслює, що демократичний рух поставив під сумнів уявлення про капіталістичну структуру суспільства. Соціал-демократи вважають, що питання про структуру суспільства ставитиметься перед суспільством знову і знову, і ніколи не буде вирішене.

Отже. соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робіт­ничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошу­ком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювали­ся новими концепціями, уточнювалися новими реаліями жит­тя. Серед них — концепції якості життя, самоврядного соціа­лізму, економічної демократії. Концепція якості життя е скла­довою, знову ж таки, не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її полягає у спробі встановити тісний зв'язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потре­бами трудящих (економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення і громадського тран­спорту, охорона здоров'я, професійна підготовка, комунальна служба). Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі, діяльність якої передусім тор­кається соціальної контролем громадськості. Держава, за концепцією соціал-демократів, як така не ліквідується, але практично всі її внутрішні функції передаються органам са­моврядування.

Концепція самоврядного соціалізму передбачає підпоряд­кування органів місцевого самоврядування органам представ­ницької демократії (парламенту). Самоврядний соціалізм пе­редбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу ді­яльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій і под. Соціал-демократи не визнають ніяких форм дик­татури. Диктатура несумісна з політичною демократією. Скла­довими останньої є права людини, свобода друку, свобода й са­мостійність профспілкового руху, існування правової держави.

Прагматична частина соціал-демократії вважає дієвим спо­собом лікування хвороб «держави благоденства» значні ін'єкції в економіку з боку приватного сектора. Водночас необхідно посилити механізми ринкової економіки, знизивши для цього надміру високі прямі податки, причому не тільки на підприєм­ців, а й на значну частину населення, аби дати людям можли­вість витрачати свої кошти на власний розсуд. Передбачені заходи здатні уповільнити зростання інфляції, яку за дефіци­ту робочої сили ніяк не можна стримати традиційним методом національних тарифних угод. Отже, життя, мінлива соціаль­но-економічна ситуація спонукає соціал-демократію до кон­структивної, творчої діяльності.

Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціа­лістичний Інтернаціонал. За статутом Соцінтерну, прийнятим 1986 р.. ця міжнародна організація є об'єднанням політичних організацій і партій, мета діяльності яких — демократичний соціалізм. Серед цілей Соцінтерну: 1) зміцнення зв'язків між партіями, що об'єдналися; 2) координація їх політичної лінії методом згоди; 3) розширення зв'язків з іншими партіями со­ціалістичної орієнтації, які не є членами Соцінтерну, але ба­жають співробітничати з ним.

У програмних документах Соцінтерну підкреслюється, що цілей демократичного соціалізму можна досягти лише в окре­мих країнах. У Декларації принципів (один із головних доку­ментів) висловлюється сподівання, що «сила принципів соціал-демократів, переконливість Їхніх аргументів та ідеалізм їхніх прихильників сприятимуть формуванню в XXI ст майбутнього відповідного демократичного соціалізму». Наприкінці нашого століття, як зазначено там же, демократія стає найважливі­шим засобом народного контролю тих безконтрольних сил, які змінюють нашу планету, не турбуючись про її збереження. Демократія повинна охопити всі сфери життя суспільства: полі­тику, економіку, соціальні відносини, культуру.

Соцінтерн не обминає увагою і нинішній етап існуючих між­народних економічних відносин. У доповіді «Глобальний ви­клик», яку підготував комітет Соцінтерну, висловлено критичні зауваження правлячим колам, адміністрації Сполучених Шта­тів Америки, які не бажають формування справді рівноправ­них економічних відносин. У деяких документах Соцінтерну негативно оцінюється діяльність Міжнародного валютного фон­ду, кредити якого країнам, що розвиваються, підштовхують їх до прірви. Засуджується діяльність транснаціональних корпо­рацій, які порушують правила міжнародної торгівлі, експлуа­тують трудящих країн, що розвиваються. У різноманітних до­кументах Соцінтерну пропонуються заходи нового світового економічного порядку на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами. Соціал-демократія наголошує, що тран­снаціональні корпорації необхідно взяти під міжнародний кон­троль, аби вони працювали «в межах затвердженого 00Н ко­дексу поведінки».

Від кінця 80-х рр. Соцінтерн приділяє серйозну увагу охо­роні навколишнього середовища. Соціал-демократія ставить завдання всіляко сприяти об'єднанню прогресивних сил люд­ства проти загрози ядерної війни, яка може викликати такі наслідки, що життя на нашій планеті стане неможливим. Соці­ал-демократи звертають увагу на те, яку небезпеку несе люд­ству хімічна та біологічна зброя. Соцінтерн різко виступає проти «економічного колоніалізму» — використання територій країн, що розвиваються, для скидання небезпечних відходів хімічно­го та ядерного палива. Соціалістичний Інтернаціонал як між­народна політична організація пропонує інші конкретні захо­ди, реалізація яких може зменшити гостроту екологічних про­блем.

Соціал-демократи виступають як організована політична сила в Європарламенті, утворюючи соціалістичну групу (СГЄП). Від кінця 70-х рр. за результатами виборів до Європарламенту в країнах Європейського співтовариства (нині — Європейський Союз) ця група є найчисленнішою. Вона виробила спільну по­зицію з багатьох політичних і економічних проблем, а тому може реально впливати на розвиток Європи і світу.

Якщо до 60-х років соціал-демократія надавала пере­вагу державному регулюванню економіки, державній формі власності, як найбільш ефективних засобів соціального за­хисту найбідніших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за ра­хунок збільшення бюджетних видатків на соціальну ескеру. Сучасна соціал-демократія не є орієнтована тільки на робіт­ничий клас, а на широкі категорії представників найманої праці.

Крім типів держави, уже відомих істо­рії людства, є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу —держави трудящих-власників. Така держава буде організацією політичної влади трудящих-власників, що становлять більшість суспільства, яка забезпечить реальне здійснення і захист основних прав люди­ни, прав нації і народу на засадах свободи, справедливості і солідарності.                     

Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвит­ку людства, його переходу до громадянського право­вого суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах роз­почався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства «вільного», монополі­стичного капіталізму) до громпдянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству і має відповідати правова держава, яка не може бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це ніслябуржуазне (постбуржуазне) сус­пільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію , влади більшості населення (зокрема, колишні ра­дянські республіки та історично аналогічні їм держави).

 

Концепція економічної демократії

 

У повоєнний період соціал-демократичні партії Скандинавії та Німеччини активно розробляють концепцію економічної (промислової) демократії. Економічна демократія розвивається як на мікрорівні — через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами (приватними й державними), так і на макрорівні в межах суспільної економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

Економічна демократія, на думку соціал-демократів, полягає в гарантованому розподілі національного продукту в інтересах усього суспільства. Це припускає активне державне регулювання економіки, різноманіття форм власності, широкий розвиток соціальних інститутів.

 Політична демократія спирається на розвите цивільне суспільство, що забезпечує права і волі громадян, що гарантує існування парламентаризму, багатопартійності, права на опозицію, верховенства закону й ін. В області державного устрою соціал-демократична доктрина відстоює парламентську форму правління.

Основним методом проведення соціал-демократичної полі­тики є реформа. Соціал-демократи вважають, що реформи — це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі де­мократизації суспільного життя, на думку соціал-демократів, рано чи пізно приведе до демократичного соціалізму. Рефор­мування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства — найефективнішої форми боротьби трудящих за свої права, яка відбувається не у формі страйків і демон­страцій, а за столом переговорів між представниками підпри­ємств і профспілок, у процесі укладання контракту, який поля­гає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.

Останніми роками можна спостерігати нові тенденції в ро­звитку теорії та практики соціал-демократії — зрушення пра­воруч. Нині у своїх економічних гаслах соціал-демократи близькі до лібералів. Девізом економічної політики соціал-демократів є не перерозподіл доходів, а збільшення та ефективність виробництва.

Прикладом успіхів і здобутків ідейно-політичної платфор­ми соціал-демократії може служити діяльність Соціал-демок­ратичної робітничої партії Швеції. Шведський демократичний соціалізм одержав назву «функціонального». Його суть поля­гає в тому, щоб замість «одномоментного» перетворення при­ватногосподарських одиниць на державну власність (насиль­ницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) пере­дбачити тривалий термін поступового обмеження прав повно­важень власника. Теоретичною основою такого підходу стала теза, вперше висунута шведським соціал-демократом О. Унденом, згідно з якою власність не є неподільною, навпаки— сутність власності розкривається через різноманітні функції діяльності багатьох її суб'єктів. Тобто реформування відносин власності може відбуватися без передачі її цілком, а з допомо­гою перерозподілу функцій з утримання, володіння, викорис­тання власності. Такий перерозподіл зберігає власника номі­нальне, фактично ж він своїми правами й доходами ділиться з державою та суспільством. Цей процес відбувається в такий спосіб, що остаточне рішення у сфері виробництва й розподілу виносить на мікрорівні трудовий колектив, на макрорівні — суспільство в цілому. Робітники одержують право участі в уп­равлінні виробництвом як співвласники підприємств. У 1975 р. шведський економіст Р. Мейднер запропонував створення фон­дів трудящих, згодом було прийнято відповідний закон. Метою діяльності таких фондів є поступовий, розрахований на трива­лий період, процес викупу трудящими у приватних власників їхніх підприємств. Для цього утворюються соціальні фонди на підприємствах (де зайнято не менш як 500 осіб). Фонди фор­муються з відрахувань 1% від заробітної плати кожного робіт­ника, а також із надприбутків самого підприємства. Накоп­ичені кошти перетворюються в акції, що поступово концен­труються в руках трудящих. Використовувати фонди трудя­щих можуть спеціальні комісії, в яких є представники проф­есійних спілок і держави.

Переваги таких відносин прихильники цієї концепції вба­чають передусім у тому, що вони дають змогу без ускладнень здійснити процес поступового й раціонального усуспільнення. Для реалізації цієї ідеї не потрібно створювати громіздких і незграбних структур, зберігається ринкова основа економіки, яка дозволяє їй своєчасно реагувати на запити споживачів. Концепція «функціонального соціалізму» вплинула на своєрідне розуміння шведськими соціал-демократами «змішаної» еконо­міки, оскільки воно істотно відрізняється від уявлень, яких дотримуються соціал-демократи інших країн Заходу. Згідно з цими уявленнями, «змішана» економіка — це суто механічне об'єднання приватної та державної власності, причому що біль­шим стає державний сектор, то нібито більше соціалізму. На думку ж ідеологів шведської соціал-демократії, поєднання при­ватного й суспільного, державного в економіці має відбуватися на принципово новій основі. Вони стверджують: співвідношен­ня різних економічних секторів може змінюватись і з часом перетворити власника на суто номінального господаря подібно до того, як повновласного англійського монарха заступила ан­глійська королева, яка не має реальної влади.

Демократія є визначальною в цій доктрині. Вона виступає як надкласове явище і включає гарантоване право на приватне життя захищає від свавільного втручання держави. Маються на увазі свобода думки, організації, віросповідання, загальні вибори, право на культурну авто­номію для національних меншостей, незалежність суддів, право на опозицію. Мета соціал-демократів — поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну, політичну і соціальну сфери життя. Загалом соціалізм розглядається як ціль, до якої людство постійно просуватиметься, наповнюючи новим політичним і соці­альним змістом такі неминущі моральні цінності, як свобода, справедливість, солідарність, рівність.

Основні положення викладені в декларації Соціа­лістичного Інтернаціоналу (конгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні): Декларація відзначає чотири основні аспекти "демокра­тичного соціалізму". Це — "політична, економічна, соці­альна і міжнародна демократія". Щодо "політичної демок­ратії", то соціал-демократи намагаються побудувати нове суспільство за допомогою реформ, демократичних засобів. Саме в цьому полягає суть "третього шляху", запропоно­ваного людству соціал-демократією. У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які спри­яли зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних верств у багатьох країнах Заходу.

 

 

---

Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 148; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!