Тема 4. Наука цивільного права. Розвиток сучасної цивілістичної доктрини
1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ
Поняття, предмет і завдання науки цивільного права
Наука цивільного права вивчає та досліджує закономірності цивільно-правового регулювання відносин, тенденції розвитку цивільного права як галузі.
Результати цього дослідження втілюються у вчення про цивільне право, яке складається з системи взаємопов’язаних і взаємоузгоджених понять, висновків, теорій і т.д. Тут є і узагальнення дискусій, і систематика понять.
Предмет науки цивільного права:
Ø цивільно-правові норми (законодавство);
Ø практика застосування законодавства;
Ø історія розвитку окремих інститутів цивільного права.
Наука цивільного права – система знань про основні цивільно-правові явища.
Наука концентрує увагу на правових явищах, які не отримали прямого законодавчого закріплення, але мають дуже важливе значення. Поняттями, які є суто цивілістичними, але використовуються в актах іншого характеру є: правовідношення, вина, юридична особа і т.д.
Але в законодавчих актах практично не можливо розкривати значення понять.
Предмет науки цивільного права є ширшим, ніж предмет галузі права.
Завдання науки цивільного права: через проведення дослідження найбільш актуальних, гострих проблем, відібраних практикою, підвищити ефективність правового регулювання.
|
|
|
Методологія наукових досліджень.
Методологія – сукупність прийомів і способів вирішення наукових завдань.
Методи поділяються на: загальнонаукові – науково-філософська методологія (методи наукового пізнання повинні відображати об’єктивні закономірності реальної дійсності); метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод порівняльного законодавства; метод конкретних соціологічних досліджень (застосування статистичних даних, експертна оцінка, анкетування); порівняльно-історичний метод.
Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу
Україна як самостійна держава не існувала. Частина була під пануванням Російської імперії, частина – під пануванням Австро-Угорщини, частина – під пануванням Польщі.
До середини ХІХ століття власне науки цивільного права як галузі в Росії просто не існувало. Викладалося римське право.
Істотний вплив на розвиток науки цивільного права мала судова реформа 1864 року.
Після 1812 року повністю була змінена європейська традиція у російській правосвідомості. В якості орієнтира після Франції з’являється Німеччина.
|
|
|
У німецькі університети після закінчення російських університетів направлялися на стажування за державний кошт найкращі студенти з метою формування достойного викладацького корпусу. Першими за кордон поїхали Неволін, Мейер, Мітюков, Краєнфільд, Муромцев, Шершеневич.
Особи, які направлялися на навчання за кордон обирали собі самостійно декілька спецкурсів.
У Петербурзі кафедру цивільного права очолював Петражицький, у Москві – Соколовський, які проходили стажування в Берлінському університеті.
Олександр Львович Маковський – очолює в Росії групу по розробці Цивільного кодексу. Написав вступну статтю до роботи Покровського Йосипа Олексійовича. Цікаво, що коли готували книжку не знайшлося жодної фотографії Покровського.
Дітріх Іоаннович (Дмитро Іванович) Мейер. Народився у 1819 році в сім’ї музикантів. Після закінчення навчання в Росії він 2 роки навчався в Берлінському університеті.
З Мейера формально почалася наука цивільного права в Росії ("Гражданское право России").
1856 року – помер. "Фикции в гражданском праве" – підручник написаний дуже зрозумілою мовою.
Його учень, професор Віцин за студентськими конспектами видав цей підручник, відредагувавши їх. Жодного разу процесор Віцин не дозволив собі поряд з прізвищем Мейера поставити своє прізвище.
|
|
|
Учні Мейера: Гамбаров, Гуляв, Шершеневич.
1855 рік – завідував кафедрою цивільного права.
Габріель Феліксович Шершеневич. Народився в 1863 році в Херсонській губернії. Закінчив Казанський університет.
1906 рік – обраний депутатом Держдуми. "Учебник русского гражданского права", "Курс гражданского права", підручники з торгового права.
1912 року – помер.
Після Жовтневої революції наука пристосовувалася до нових умов.
Флейцинд, Генкен були представниками цього періоду.
Після ІІ світової війни ситуація в розвитку науки цивільного права стабілізувалася.
З 1955 року пройшли загально радянські дискусії про місце, предмет і метод цивільного права.
1951 рік – Новицький "Сделки. Исковая давность".
1947 рік – Братусь.
1955 рік – Матвеев "Вина в советском гражданском праве".
1955 рік – Иоффе "Ответственность в гражданском праве".
Новицкий "Солидарность интересов в гражданском праве".
За часів Петра з’являються ідеї створення юридичних навчальних закладів.
1755 рік – створення Московського університету. Юридична освіта набула регулярну основу.
|
|
|
1803 рік – Дерптський (Тартуський) університет.
1804 рік – Казанський університет.
1805 рік – Харківський університет.
1819 рік – Санкт-Петербурзький університет.
1834 рік – Університет Святого Володимира.
1865 рік – Решельєвський ліцей в Одесі реорганізований в Новоросійський університет.
1859 рік – Варшавський університет.
1888 рік – Томський університет (1898 рік – юридичний факультет).
До 1917 року функціонувало 11 імператорських університетів.
1863 рік – навчалося 1476 студентів, через 10 років – 3345 студентів.
Кінець ХІХ століття – кількість студентів зменшується – зменшується набір.
Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.
Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.
Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися "попечителі", які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.
Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.
"Законоведение" стало основною навчальною дисципліною.
На деяких юридичних факультетах діяли "камеральні відділення".
"Камералістика" – уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.
І чверть ХІХ століття – права в університетах не вимагали.
1863 року – Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.
З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за "політичну неблагонадійність".
1884 рік – прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов’янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.
Все це не сприяло розвитку науки.
Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.
Організація юридичної освіти.
Склад університету:
1) юридичний факультет;
2) медичний факультет;
3) фізико-математичний факультет;
4) історико-філософський факультет.
Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:
Ø енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи "законоведения");
Ø римське законодавство та його історія;
Ø цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;
Ø законів благоустрою і благочиння;
Ø закони про фінанси і державні податі;
Ø закони поліцейські і кримінальні;
Ø засади загальнонародного правознавства.
Статут 1884 року – 12 кафедр:
ü римського права;
ü державного права;
ü поліцейського права;
ü фінансового права;
ü міжнародного права;
ü кримінального права;
ü церковного права;
ü законів цивільних;
ü цивільного процесу;
ü історії російського права;
ü місцевих прав;
ü політичної економії і статистики.
Випускники університетів здібні могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі – ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти майстерський іспит і захистити майстерську дисертацію.
Магістрант – особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.
Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.
Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.
До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року – магістр і доктор.
До 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.
Екстраординарний професор – початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.
Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.
Основна форма занять – лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що "усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою". Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.
Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.
Особливість: в університети жінок не приймали.
Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.
Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 461; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!