Облік операцій при використанні документарного інкасо.
Інкасові операції регламентовані уніфікованими правилами на інкасо, опублікованими Міжнародною торговельною палатою у 1978 р. У відповідності з ними постачальник після відвантаження товару передає в обслуговуючий його банк товарні документи (дублікати залізничних накладних, коносаменти, страхові поліси, рахунки-фактури, специфікації, інкасові доручення та ін.). Банк перевіряє комерційні та фінансові документи і пересилає їх банку, що обслуговує імпортера.
Банк імпортера передає документи покупцю і знімає з його розрахункового рахунку суму, що потрібна, у випадку його згоди з оплатою.
Отримавши повідомлення від банку імпортера, банк експортера розраховується з постачальником. Розрахунки в формі документарного інкасо здійснюються за наведеною нижче схемою:
Отже, наведена вище схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — відвантаження товарів;
2 — передача документів для інкасового доручення;
3 — доручення на інкасо;
4 — повідомлення імпортера про одержання документів;
5 — сплата документів;
6 — передача документів імпортеру;
7 — повідомлення банку про перерахування грошових засобів;
8 — повідомлення експортера про надходження і зарахування суми грошових засобів на його рахунок.
Бухгалтерські записи при оплаті інкасових документів та комісії за рахунок імпортера:
Д-т рахунку № 2600;
К-т рахунку № 1500.
На суму комісії:
Д-т рахунку № 2600;
|
|
|
К-т рахунку № 3800.
При сплаті інкасових документів та комісії за рахунок експортера сума комісії утримується з суми платежу:
Д-т рахунку № 2600;
К-т рахунку № 2909.
На суму комісії:
Д-т рахунку № 2909;
К-т рахунку № 3800.
В угоді за документарним інкасо беруть участь:
1. Довіритель (відправник, продавець, експортер) — звичайно продавець, що готує інкасові документи і передає їх з інкасовим дорученням у банк.
2. Банк-ремітент (remitting bank) — одержує документи від відправника (продавця) і надсилає їх у банк, що інкасує, у відповідності з отриманими інструкціями.
3. Покупець (платник, імпортер) — той, кому подаються документи за інкасо.
4. Банк, що інкасує, або банк, що подає,— інкасує готівковий платіж або одержує акцепт від платника у відповідності з отриманими під банку-ремітента інструкціями.
Для імпортера інкасова форма розрахунку вигідна тим, що він перебуває під захистом свого банку, а отримані ним для перевірки документи залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. У разі несплати їх вертають банку-емітенту з зазначенням причин несплати або відмови від акцепту. Експортеру належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної його сплати, якщо це передбачено контрактом.
|
|
|
Певним недоліком інкасової форми розрахунку є значний розрив у часі між відвантаженням товару і одержанням валютної виручки, особливо при тривалому транспортуванні вантажу. Існує два типи інкасо:
а) чисте інкасо — інкасування фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто при чистому інкасо банки обробляють переказний вексель, чек і т. ін.;
б) документарне інкасо — доручення своєму банку про інкасування певної суми, отриманої від одержувача, проти переказу відвантажувальних документів.
Документарне інкасо включає:
— фінансові та комерційні документи;
— тільки комерційні документи.
Це практичний підхід до виконання торговельних угод, коли сторони, які беруть у них участь, за контрактом можуть відмовитися від забезпеченості документарного акредитива, але не мають наміру здійснювати відставки за відкритим рахунком.
Документарне інкасо доречно, головним чином, у випадках, коли:
— платоспроможність покупця і його готовність до сплати не викликає сумнівів;
— політичні, економічні та правові умови країни-імпортера вважаються нормальними;
— в імпортуючій країні не існує імпортних обмежень, а саме валютного контролю, або якщо всі необхідні ліцензії вже отримані.
|
|
|
У випадку застосування документарного інкасо банки, як і у випадку з документарним акредитивом, відіграють роль довіреної особи, або фідуциара, бо вони погоджуються виконати інкасове доручення продавця. Намагаючись інкасувати платежі належним чином, вони не несуть жодної відповідальності щодо цього.
Банки діють тільки за інструкціями інкасового доручення. Отже, сторона, що дає доручення, повинна бути впевнена, що надає банку чіткі та достатні інструкції.
Банки перевіряють чи відповідають інкасовому дорученню отримані ними документи. Разом з тим банк не зобов'язаний виконувати будь-яку додаткову перевірку документів.
Банки не несуть фінансової відповідальності за акти третіх осіб (експедиторів, страхових компаній, митної служби або навіть інших банків), що беруть участь у інкасових операціях.
Банки не несуть відповідальність за:
— затримки у передачі документації, що виникли не з їхньої вини;
— наслідки стихійних лих (форсмажор);
— вчинки або недогляди третіх осіб.
Будь-які непорозуміння щодо якості або кількості поставлених товарів повинні бути врегульовані безпосередньо між платником і довірителем.
|
|
|
Існує три види інкасо.
1. Видача документів проти платежу. Банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти платежу готівкою у зазначеній валюті. Документи можуть бути видані банком, що інкасує, у випадку, коли сплачена сума негайно використовується без обмежень (вільно), якщо тільки це не суперечить місцевому законодавству або правилам, яких не можна уникнути.
2. Видача документів проти акцепту. Банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти акцепту переказного векселя. Продавець повинен усвідомлювати, що переказний вексель для нього являє собою лише гарантію після видачі документів. Він продає на такому забезпеченні тільки у тому випадку, якщо впевнений, що покупець оплатить вексель після закінчення строку платежу.
3. Інкасо з акцептом — видача документів тільки проти платежу. Банк, що інкасує, подає переказний вексель покупцю на акцепт. Вексель, що акцептувався, залишається у банку, що інкасує, разом з документами до закінчення строку платежу. Тільки тоді документи будуть видані покупцю. Продавець надає покупцю певний термін для платежу, але повинен бути впевнений, що покупець зможе отримати документи тільки після того, як здійснить платіж. Якщо покупець відмовляється акцептувати переказний вексель, то продавець має завчасне попередження для себе, що його чекають неприємності після завершення угоди. Це дасть йому можливість вжити достатніх запобіжних заходів, або, про всяк випадок, знайти іншого замовника для товару.
Банки надають також спеціальні послуги, пов'язані з документарним інкасо.
1. Відвантаження товарів на адресу банку, що інкасує. Якщо товар відправляють залізницею, поштою, авіа- або автошляховим фрахтом, покупцеві буде відмовлено у відвантаженні без попереднього акцепту інкасових документів, наданих йому банком. Якщо продавець бажає бути впевненим, що покупець не входив у володіння товаром, не сплативши, він може скерувати документи на адресу банку, що інкасує, або відрядити експедитора у місцезнаходження покупця з інструкціями тримати партію вантажу в розпорядженні банку. Зазначені послуги можна надавати лише з попередньої згоди банку, що інкасує.
2. Моніторинг (контроль). Банки стежать за належною обробкою інкасових доручень до повернення документів до них. Однак вони не можуть нести відповідальність, якщо відправник не одержує повідомлення про затримку платежу і несе внаслідок цього збитки. Без чітких інструкцій банк, що інкасує, не вживає заходів щодо збереження або страхування товару.
Таким чином, документарне інкасо — це засіб платежу, який, як і документарний акредитив, є компромісом між авансовим платежем і торгівлею за відкритим рахунком. Хоча це не ідеальний варіант ні для експортера, ні для імпортера, але у багатьох ситуаціях його можна пристосувати до їхніх основних вимог.
Інші валютні операції
Окрім суто експортно-імпортних та неторгових, до складу валютних операцій належать торгові операції з купівлі-продажу валюти, активно-пасивні операції, форвардні та ф'ючерсні операції.
Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку визначені постановою Правління НБУ № 150 від 15.04.98 р., яка повністю, враховуючи її важливість, наводиться у додатку 27.
З-поміж торгових операцій, що здійснюються банками, найбільшу питому вагу мають операції з купівлі-продажу валюти на міжбанківській біржі та активно-пасивні операції, до складу яких входять кредитні та депозитні операції, а також операції з придбання або продажу інших фінансових інструментів (цінних паперів, боргових зобов'язань, векселів тощо). Окрім звичайних способів здійснення зазначених операцій, можливе застосування форвардних та ф'ючерсних угод.
Операції форвард здійснюються передусім у межах міжбанківської торгівлі іноземною валютою, коли заздалегідь обумовлюється майбутня ціна, розмір та термін поставки.
Форвардний контракт — це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмету контракту, укладеного поза біржою. Форвардний контракт є твердою угодою, тобто угодою, обов'язковою до виконання, без припущення можливих змін, та використовується як метод страхування від можливих несприятливих змін у цінах. Як виняток предметом форвардного контракту, крім валюти, можуть бути інші активи, наприклад, акції, облігації, боргові зобов'язання тощо.
Економічним змістом форвардного контракту для продавця (відкриває коротку валютну позицію) є сподівання майбутнього зниження ціни активу, що продається; для покупця (відкриває довгу валютну позицію) — це очікуване зростання ціни.
Правила бухгалтерського обліку при здійсненні форвардних валютних операцій передбачає наступні види операцій:
— бухгалтерський облік на дату виконання операції;
— бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець місяця, якщо за угодою не сплачено);
— бухгалтерський облік на дату розрахунку.
Бухгалтерський облік па дату виконання операції означає, що всі форвардні контракти обліковуються за позабалансовими рахунками: для покупця — № 9202 “Валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами”; для продавця — № 9212 “Валюта та банківські метали, які продані за форвардами контрактами”.
Бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець місяця) означає, що форвардні угоди не виконані, але їх потрібно оцінити згідно з новими ринковими цінами, що відображається наступними бухгалтерськими проводками (при позитивній різниці):
Д-т рахунку
№ 3810 “Балансовий рахунок за результатами переоцінки позабалансової позиції щодо іноземної валюти та банківських металів”;
К-т рахунку
№ 6204 “Результати від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами”.
При від'ємній різниці робиться зворотна проводка. Переоцінку проводять також при зміні біржового курсу валюти.
При бухгалтерському обліку на дату розрахунку необхідно в першу чергу сторнувати позабалансові бухгалтерські проводки, виконані на дату операції у позабалансі. Другий крок — виконання операцій у балансі.
У разі купівлі валюти:
Д-т рахунку № 1500;
К-т рахунку № 3800 — сума купленої валюти.
Д-т рахунку № 3801;
К-т рахунку №1200 — сума валюти за курсом угоди.
Д-т рахунку № 3801;
К-т рахунку № 3810 (або навпаки, залежно від додаткової чи від'ємної різниці) — сума останньої переоцінки форвардного контракту.
Додатково робиться проводка:
Д-т рахунку № 3801;
К-т рахунку № 6204 — при позитивному значенні різниці між офіційним курсом та вартістю після останньої переоцінки.
Д-т рахунку № 6204:
К-т рахунку № 3801 — при від'ємному значенні різниці.
У разі продажу робляться зворотні проводки. Після здійснення згаданих операцій залишку за рахунком № 3810 не повинно бути.
Економічний зміст ф'ючерсних контрактів аналогічний економічному змісту форвардних контрактів, але існують певні обмеження, а саме: біржовий характер торгівлі, стандартні умови контракту (крім ціни), строки надання контракту (лише останній місяць кварталу), гарантія клірингової плати, можливість перепродажу контракту. Основним предметом ф'ючерсних контрактів є купівля (продаж) кредитів (депозитів) або інших фінансових інструментів (цінні папери, боргові зобов'язання, валюта).
Бухгалтерський облік валютних ф'ючерсів аналогічний порядку бухгалтерського обліку форвардних угод; замість рахунку № 1500 “Коррахунки в інших банках” додатково може використовуватися рахунок № 1511 “Гарантійні депозити в інших банках”.
У зв'язку з існуванням в Україні режиму валютного регулювання операції з розміщення коштів — надання позик та кредитів — мають певні обмеження, що коригуються залежно від ситуації, що склалася на фінансовому та валютному ринках України.
До активних операцій належить надання кредитів прямим позичальникам — юридичним і фізичним особам.
На поточний момент надання валютного кредиту фізичній особі можливе тільки як підприємцю на ведення зовнішньоекономічної діяльності (лист НБУ № 19013/1093 від 05.05.95 р.). Кредит може надаватись тільки в безготівковій формі, що унеможливлює надання споживчого кредиту.
Кредит може видаватися юридичним особам як для зовнішньоекономічної діяльності під сплату нерезиденту, так і під сплату контрактів у національній валюті України. При цьому допускається конвертація кредиту через УМВБ або міжбанківський ринок з наступним зарахуванням на розрахунковий рахунок клієнта і проведення поточних операцій (лист НБУ №13-126/486 від 20.03.96 р.). Допускається також конвертація валюти кредиту в іншу валюту.
Враховуючи відсутність у валютному розділі балансу рахунків обліку термінових зобов'язань у валюті, допускається не приймати від позичальника позики термінові зобов'язання (лист НБУ №13-126/2041 від 22.11.96р.).
Порядок розгляду банком заявок клієнтури на отримання кредиту визначений “Положенням про кредитування” НБУ, згідно з яким комерційний банк зобов'язаний реєструвати всі заявки клієнтури на отримання кредиту і розглядати їх (постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.95 р.). Наявність журналу реєстрації надходжень заявок на кредит є обов'язковою. Клієнт, звергаючись у банк за кредитом, надає копії контрактів і угод, які обумовлюють мету кредитування, засоби отримання прибутку підприємством (якщо кредит короткостроковий) і фінансовий план оцінки окупності інвестицій (якщо кредит середньостроковий або довгостроковий — під придбання основних засобів, технологій і т. п., постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.95 р.).
Рішення про надання кредиту повинно прийматись колегіально фінансовим комітетом, кредитним комітетом або іншим уповноваженим органом банку (постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.95 р.). Надання кредиту проводиться або на розрахунковий рахунок позичальника, або безпосередньо на сплату розрахункових документів, що є підставою для кредитної заявки. Незалежно від засобу оплати банком здійснюється наступний контроль за цільовим використанням кредиту за допомогою перевірки первинних документів позичальника. За наслідками перевірки складається акт, у якому констатується цільове використання позички або порушення щодо цього (постанова Правління НБУ № 246 від 28.09.95 р.).
У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Облік нарахованих відсотків ведеться в окремих відомостях (штафелях) з одночасним відображенням у балансі банку (за кредитом шостого класу). Відсотки, прострочені понад 30 днів, обліковуються на позабалансовому рахунку № 9601.
У сучасних умовах черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг.
Позичка нерезиденту — нефінансовій структурі — вимагає індивідуальної ліцензії НБУ.
Позичка на покриття поточних збитків або на формування статутних фондів регламентується постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95р.
Згідно з Законом України “Про порядок розрахунків у іноземній валюті” до обов'язкового продажу будь-яка юридична особа може використати отриманий валютний виторг на погашення валютного кредиту, наданого уповноваженим банком. В інших випадках, за відсутності валютних засобів, підприємство може купувати кошти на УМВБ або на міжбанківському ринку. Проводки з надання погашення позички, а також щодо сплати відсотків за курсом НБУ наведені нижче:
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 202; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!