Гегемонія в сучасному світі і її вплив на міжнародні конфлікти.
Поняття гегемонії мало свій розиток у працях марксиста Антоніо Грамші. Один з ключових моментів у цій теорії – положення про „світову гегемонію”. Воно ґрунтується на сильній державі, яка фактично нав’язує іншим свіотвий порядок. Прик. у 2 пол.ХІХ ст. – ВБ, а у 2 пол.ХХ – США.
Вся історія МВ проходила під знаком боротьби за гегемонію.
Світополітичні процеси у 20-му столітті вивели США на 1 план у МВ. Упродовж століття критики зов.пол.США звинувачували ам. еліту в претензіях на роль "світового поліцейського", у спробах заблокувати процес перебудови «між.сусп». США явили світові небачений досвід еволюційної побудови надстабільної нац.ек., яка не спиралася б на колоніальні володіння; гармонійного розвитку плюралістичної демократії; найбільш дієздатних професійних збройних сил; крім того, американці безперечно очолюють інформаційну та промислову революцію з середини 60-тих років.
Гегемонія залишається метою зов.пол. кожної д-ви, але шлях до неї відкритий лише "цивілізаціям", здатним забезпечити як свою внутрішню стабільність; геоп.уявлення про МВ на сучасному рівні здатні лише пояснити конфліктні та нерівноправні стосунки держав по вісях "розвинута – нерозвинута", "стабільна – нестабільна" чи "нестабільна – нестабільна; США об’єктивно збільшували свій потенціал виконання ролі гегемона у між.сис. протягом століття, проте це ніколи не було ціллю їх зов.пол., а відтак у конгломераті постінд. держав до США поступово перепливають зовсім інші функції.Свідомою чи несвідомою ціллю зовнішньої політики кожної внутрішньої стабільної, порівняно економічно розвинутої держави є зайняття дом.позиції у між.сис.; з якої вона може домагатися вирішення важливих для себе проблем із стовідсотковою ефективністю, а отже – встановлення гегемонії.Можна погодитись із тим , що ціллю існування кожної держави є максималізація добробуту власної еліти або опосередковано – населення, у залежності від політичного ладу. Світова гегемонія постійно є максимальним ступенем забезпечення добробуту суспільства – населення держави-актора. Із тим запереченням, що територіальна гегемонія навряд чи є оптимальною співвідносно із підвищенням добробуту – адже вона пов’язана із чималими витратами та неабиякими викликами для держави-встановниці.
|
|
|
Основні типи сучасних міжнародних конфліктів.
Труднощі типології пов'язані з рядом обставин:
1.конфлікти ставляться до категорії соц.явищ, границі яких явно не простежуються;
2.будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один тип конфлікту від іншого;
|
|
|
3.сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченні часу: закамуфлированность справжніх джерел, причин і мотивів учасників;
5.суб'єктивність дослідника.
Існує величезна кількість типологий конфліктів, кожна по-своєму гарна, але при цьому кожна по-своєму обмежена.
Традиційно ж всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:
-за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;
-за географічним показником: регіональні, локальні,міжконтинентальні, глобальні;
-за тривалістю: короткострокові, довготривалі;
-за рівнем ворожості: збройні та незбройні;
-за методом ведення війни: з дотриманням правил та без;
Інші типи конфліктів:
· традиційні міжнародні конфлікти- це більшість конфліктів на протязі 20 .
· внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові)- супер.всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.
Для виникнення цього конфлікту має бути наявність таких чинників:
-рівень національної сідомості, коли він вищий або нижчий, то це може спровокувати зростання етноцентризму;
|
|
|
-наявність проблемних питань, які досягли свого критичного апогею між етносами або в етносі;
-наявність тих сил, які здатні використовувати попередні чинники;
Такий тип конфлікту також може виникати коли етнос «відчуває» певну загрозу у продовженні свого існування, чи існування його цінностей, або окремих факторів, таких як релігія або культура, мова, а також, якщо існує соціально-економічна нерівність.
· асиметричні конфлікти- це конфлікти, в яких додатковим засобом впливу є наявність третіх сторін або взаємозалежність учасників;
· міжнародно-терористичні акти.
Абсолютний конфлікт – повне знищення супротивника.
Інституціональний конфлікт – конфлікт, якому можна регулювати.
Позиційний конфлікт – боротьба за лідерство.
Конструктивний конфлікт – конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.
Неконструктивний конфлікт – конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.
Стабілізуючий конфлікт – спрямований на усунення відхилень від норми.
Деструктивний конфлікт – руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу, влади).
Подружній конфлікт. 3 причини зухвалі, подружні конфлікти: 1) соціально-економічна; 2) біологічна; 3) психологічна. Типи конфліктів у родині: 1) проблемна родина; 2) конфліктна родина; 3) кризова родина. Краща книжка по цій справі - И. С. Кін, «Введення в сексологію».
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!