Розділ ІІІ Лексико-семантична характеристика запозичень в польській мові
Запозичення з класичних мов
Словниковий склад польської мови протягом всієї історії її існування поповнювався не лише за рахунок лексики споріднених з нею слов’янських мов, але і за рахунок слів, засвоєних з інших, неслов’янських мов. Іншомовні слова та вирази, а разом з ними і морфеми, входили в систему польської лексики протягом усієї її історії в зв’язку з економічними, політичними та культурними контактами між польським та іншими народами. Давніші іншомовні запозичення належать до старопольського періоду, а пізніші – до формування й розвитку польської мови. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші – засвоювалися за допомогою усного спілкування, а також через літературні джерела, причому як безпосередньо, так і через посередництво інших мов.
Велике значення для історії польської культури і мови мало прийняття християнства західного зразка (приблизно в ХХ столітті). Латина почала своє панування в Церкві і школі. Нова, запозичена лексика, була пов’язана з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо.
В тогочасній Польщі латина відігравала велику роль, як мова письма і мова “вищої” культури, однак в самому суспільстві вона розповсюджена була не досить широко. В часи Ренесансу класична латина стала другою мовою “шляхетних людей”. Стала поширюватися мода на вкраплення латинізмів до “живих” польських текстів. Доба Просвітництва поклала край шкідливому впливу латини, обмеживши її вживання кількома стилями (науковим, технічним, професійним). Поряд з латинськими словами запозичувалися і грецькі (вони становлять другу за кількістю слів групу). На основі грецьких елементів в польській мові утворилися слова, що називають поняття, які з’являються в житті суспільства. Прийняте з Візантії християнство збагатило світ перекладами з вдосконаленої за декілька століть теологічної літератури грецького середньовіччя. Ця лексика потрапляє в польську мову у вигляді грецьких кальок.
|
|
|
3.1.1 Запозичення серед назв осіб
Найбільшу групу слів серед запозичень з класичних мов (латинської та грецької) становлять назви осіб – членів орденів, слyжителів Церкви та людей наближених до неї тощо. Серед цих запозичень можна виділити наступні підгрупи:
1. Ієрархія християнської Церкви:
adwentyści (łac. adventus - przyjście) wyznanie chrześcijańskie powstałe w r. 1844 (lub 1831) w USA, uznające rychłe powtórne przyjście Chrystusa; w l.p. – osoba tego wyznania[34,5];
akolita (gr. akólouthos – osoba towarzysząca) osoba duchowna w Kościele katolickim mająca ostatnie z czterech niższych święceń [34,15];
antypapież (anty – łac. antae + papież) papież wybrany przez opozycję mimo dokonanego już wyboru innego papieża, nie uznany za prawowitego[34,40];
|
|
|
biskup (gr. epίskopos – nadzorca) duchowny w kościołach chrześciańskich, mający najwyższy stopień święceń, sprawujący zwykle najwyższą władze w decezji oraz mający wyłączne prawo udzielania niektórych święceń kapłańskich[34,84];
diakon (gr. diákonos) a) we wczesnym chrześcijaństwie – pomocnik biskupa, opiekun ubogich i chorych; b) w Kościele katolickim i prawosławnym – duchowny mający święcenia uprawniające do udzielania chrztu i komunii, wygłaszania kazań itp.; c) w Kościele protestanckim – pastor zajmujący się akcją charytatywną[34,150];
generał (łac. generalis – ogólny, powszechny) główny przełożony zakonu wybierany przez kapitułę zakonną na kilka lat[34,246];
igumen (gr. hēgoumenos - prowadzący) przełożony klasztoru w Kościele wschodnim[34,297];
kapucyn (śrdw.-łac. capuccinus) katolicki zakon, założony w 1528 r. Jako odłam franciszkanów – obserwantów, zajmujący się gł. misjami i akcjami charytatywnymi; w l.p – członek tego zakonu [34,339-340];
prefekt (łac. praefectus - zwierzchnik) a) duchowny uczący religii, katecheta; b) kardynał stojący na czele jednej z kongregacji rzymskich; c) zwierzchnik kościelny niektórych obszarów misyjnych; d) pomocnik kierownika seminarium duchownego[34,597];
przeor (łac. prior – pierwszy, może przez czes.) zastępca opata; w niektórych zakonach – przełożony klasztoru[34,612];
prezbiter (gr. presbýteros - starszy) a) duchowny mający prawo odprawiania mszy; kapłan; b) starszy w gminie wyznaniowej w pierwotnym chrześcijaństwie[34,600];
protojerej (gr. prōtos – pierwszy+hiereús –kapłan składający ofiary) w Kościele prawosławnym: przełożony kleru katedralnego lub proboszcz większej parafii; także tytuł honorowy[34,608];
|
|
|
reformaci (łac. reformatus - przekształcony) odłam zakonu franciszkańskiego istniejący w okresie od XVI do XIX w.,(później połączony z bernardynami); w l.p.– członek tego zakonu[34,632];
rektor (łac. rector - kierownik) a) ksiądz rezydujący przy kościele nieparafialnym; b) przełożony seminarium duchownego, a także niektórych domów zakonnych[34,637];
sufragan (śrdw.-łac. suffraganeus) biskup podlegający wyższemu biskupowi, np. ordynariusz metropolicie; biskup tytularny, pomocnik ordynariusza decezji[34,711];
superintendent (łac. superintendens – zwierzchni nadzorca) duchowny protestancki będący zwierzchnikiem duchowieżstwa określonego terytorium[34,713];
wikariusz (łac. vicarius) w Kościele katilickim: ksiądz pomocnik proboszcza[34,805].
2. Запозичення серед назв осіб, пов‘язаних з діяльністю Церкви:
apostoł (gr. apóstolos - wysłaniec) jeden z dwunastu wybranych uczniów Chrystusa; także propagator chrześcijaństwa [34,43];
ateista (a+gr. theós - bóg) ten, kto odrzuca istnienie Boga, zwolennik ateizmu [34,55];
ewangelik (łac. evangelicus – związany z Ewangelią, z gr. euangelikós) wyznawca nauki Lutra lub Kalwina; protestant [34,205];
ewangelista (p.-łac. euangelista, z gr. euangelistēs) autor jednej z czterech Ewangeli kanonicznych[34,206];
ikonodul (ikono – gr. eikōn + gr. doulos - niewolnik) człowiek oddający cześć ikonom, zwolennik czci świętych obrazów ; obrazochwalca [34,297];
kantor (łac. cantor - śpiewak) a) w kościele protestanckim – śpiewak w gminie religijnej; kapelmistrz i organista przygotowujący chłopców do śpiewu w chórze; b) w synagodze żydowskiej - śpiewak solista prowadzący zbiorowe modły; c) dawniej w kościele katolickim – prowadzący chór, przodownik chóru [34,337];
|
|
|
konfirmant (łac. confirmans - umacniający) ten, kto przystępuje do konfirmacji[34,378];
konformista (łac. coformis - podobny) wyznawca Kościoła anglikańskiego, który w 1662 r. zadeklarował lojalność wobec ustroju episkopalnego tego Kościoła [34,378];
katechumen (gr. katēchoúmenos - nauczany) człowiek dorosły przygotowujący się do przyjęcia chrztu[34,348];
mag (łac. magus, z gr. mágos, za staro-pers. magusz) a) kapłan w starożytnej Persji, zwł. babiloński i chaldejski zajmujący się magią i astrologią; b) w Biblii – mędrzec ze Wschodu; w tradycji apokryficznej: jeden z Trzech Króli[34,442];
misjonarz (śrdw.-łac. missionarius, z łac. missio - wysłanie) a) duchowny prowadzący działalność misyjną [34,482];
penitent (łac. poenitens - żałujący) w Kościele katolickim: osoba przystępująca do spowiedzi[34,562];
synoptyk (gr. synoptikós – obejmujący okiem) synoptycy (lm), trzej ewangeliści: Mateusz, Marek, Łukasz, opisujący mniej więcej te same fakty i wypowiedzi z życia Jezusa[34,722];
3. Запозичення серед назв абстрактних осіб:
anioł (gr. ángelos - posłaniec) według wierzeń religijnych – istota niematerialna pośriednicząca między Bogiem a ludźmi, zwykle uosobiająca doskonałość i dobroć[34,35];
antychryst (łac. Antichristus, z gr. Antíchristos) według większości wierzeń chrześcijańskich – przeciwnik Chrystusa, który ma wystąpić przy końcu świata przeciw chrześcijaństwu i zostanie przez Chrystusa pokonany [34,37];
archanioł (gr. archángelos) anioł wyższego stopnia w hierarchii aniołów według wierzeń religijnych, wierzeń chrześcijańskich i żydowskich [34,45];
demon (gr. daímon ) duch, zwłaszcza nieprzyjazny człowiekowi; w religii katolickiej – diabeł, szatan[34,143];
logos (gr. lógos – słowo, pojęcie, nauka) w teologii chrześcijańskiej – druga osoba boska, syn boży[34,435];
patron (łac. patronus – obrońca, opiekun) święty w religii katolickiej, bóstwo w religiach niechrześcijańskich, których się obrano za opiekunów osób, obiektów zawodów itp. [34,558].
3.1.2 Запозичення серед назв, пов‘язаних з проведенням богослужінь та літургії
Другу за величиною групу слів становлять запозичення, пов‘язані з проведенням богослужінь та літургіі – обряди, меси, читання молитов тощо. До цієї групи належать також слова, що вживаються на позначення різних дій і процесів, наприклад:
ablucja (p.-łac. ablutio - obmucie) rzeczywiste lub symboliczne obrzędowe obmycie ciała, części ciała a przedmiotów kultu[34, 2];
adwent (łac. adventus – przyjście) w liturgii rzymskokatolickiej: okres czterech tygodni poprzedzających święto Bożego Narodzenia[34,7];
depozycja (łac. depositio) kara kościelna pozbawiająca duchownego jego urzędu i prawa wykonywania czynności kapłańskich[34,145];
egzekwie (łac. exsequiae - pogrzeb) żałobne nieszpory i jutrznia[34,174];
epistoła (gr. epistolē - list) w liturgii rzymskiej – część mszy obejmująca głównie czytanie listów apostolskich[34,196-167];
ikonolatria (n..-gr. eikonolatreía) odddawanie czci obrazom i figurom religijnym[34,297];
introit (łac. introitus - wejście) w liturgii rzymskokatolickiej: antyfona czytana lub śpiewana na początku mszy[34,313];
komunia (łac. communio – uczestnictwo, wspólność) a) w chrześcijaństwie: akt przyjmowania i spożycia hostii; rzadziej – sama hostia; b) w Kościele katolickim: część mszy, w czasie której celebrans i wierni spożywają hostię konsekrowaną [34,374];
latria (gr. latreía) oddawanie czci boskiej komuś lub czemuś; w teologii katolickiej: cześć oddawana Bogu[34,421];
lekcja (łac.- lectio - czytanie) fragment Biblii lub pism ojców Kościoła czytany lub śpiewany podczas mszy przed ewangelią lub podczas innych nabożeństw[34,424];
msza (śrdw.-łac. missia) w Kościele katolickim: główne nabożeństwo, w którym, według dogmatyki katolickiej, następuje powtórzenie krzyżowej ofiary Chrystusa[34,494];
nona (łac. dosł. dziewiąta) część oficium kościelnego, odprawiana dawniej o godzinie dziewiątej wg. rachuby rzymskiej[34,514];
oracja (łac. oratio) w liturgii rzymskiej – uroczysta modlitwa[34,531];
procesja (łac. processio - wyruszenie) uroczysty pochód ze śpiewami oraz noszeniem sakralnych przedmiotów będący formą kultu religijnego[34,601];
prymicja (łac. primitiae - zapoczątkowanie) pierwsza msza odprawiana przez nowo wyświęconego księdza[34,611];
rekwiem (łac. requiem, od requies - odpoczynek) w Kościele katolickim: śpiew i muzyka do mszy za zmarłych lub zespół specjalnych modlitw; rzadziej – msza za zmarłych[34,638];
suplikacje (lac. supplicatio – publiczne modły) w Kościele katolickim: religijne peśni o charakterze błagalnym[34,713];
synopsis (gr. sýnopsis - przegląd) zestawienie ewangelii (Mateusza, Marka, Łukasza) w celu ich porównania[34,722];
tercja (łac. tertia - trzecia) w liturgii rzymskiej: część oficjum, odpowiadająca trzeciej godzinie dnia[34,754];
wotywa (łac. votiva - ślubowanie) w Kościele katolickim: msza odprawiana na specjalną intencję niezależnie od oficjalnego kalendarza[34,811].
3.1.3. Запозичення серед назв релігійних течій, вірувань
В польській релігійній мові ми досить часто зустрічаємо назви релігійних течій, вірувань, поглядів, доктрин, наукових теорій тощо. Усі ці слова потрапили в мову, як результат довгого шляху людства до монотеїзму. До цієї групи відносимо наступні слова:
animizm (łac. anima - dusza) pogląd, według którego zwierzęta, rzeczy lub zjawiska przyrody posidają dusze; właściwy pierwotnym wierzeniom religijnym [34,35];
Chrystianizm (p.-łac. christianismus) religia wyznana przez chrześcijan; chrześcijaństwo[34,117];
episkopalizm (łac. episcopus – biskup, z gr. epískopos) pogląd, według którego najwyższa władza w kościele należy do ogółu biskupów; forma organizacji religijnej opartej na biskupach [34,196];
fideizm (łac. fides - wiara) doktryna negująca możliwość rozumowego poznania prawd wiary; potępiona przez Kościół[34,216];
homiletyka (gr. homilētikós – dotyczący kazań) nauka o układaniu i wygłaszaniu kazań[34,258];
integryzm (łac.) w Kościele katolickim – teza głosząca nadrzędność Kościoła w stosunku do instytucji świeckich[34,310];
katechetyka (gr. katēchētikē – sztuka nauczania) część teologii zajmująca się metodyką nauczania zasad wiary[34,348];
manizm (łac. manus – duchy przodków) wierzenia i praktyki dawnych ludów, zwł. prymitywnych związane z kultem przodków danego szczepu, rodu lub plemienia[34,451];
preegzystencja (śrdw.-łac- praexistentia – uprzedni byt) wiara w uprzednie istnienie kogoś lub czegoś przed obecnym istnieniem[34,597];
religia (łac. religio) zespół wierzeń w siły nadprzyrodne oraz związanych z nimi obrzędów i praktyk, zasad moralnych i form organizacji społecznej (instytucji religijnych)[34,639];
soteriologia (gr. soteria-zbawienie+lógos-słowo, nauka) występująca w wielu religiach wiara w zbawczą rolę czynników nadprzyrodzonzch; w teologii chrześcijańskiej – doktryna o odkupieniu świata przez Chrystusa[34,693];
teologia (gr. theologia) teoria Boga lub bogów powstająca na gruncie danej religii, zakładająca prawdziwość jej twierdzeń, podejmująca jej wykład, interpretację i obronę[34,754].
3.1.4. Запозичення серед назв книг для богослужбового вжитку
В польській Церкві, як і скрізь в світі, для проведення богослужінь і літургії використовують різні книги, молитовні збірники, древні сувої, релігійні тексти тощо. У зв‘язку з тим, що релігія сама є свого роду запозиченням, то і більшість цих назв прийшла у мову разом з нею.
До цієї групи відносимо наступні слова:
antyfona (śrdw.-łac- antiphona, z gr. antíphonos) w liturgii chrześcijańskiej – krótki tekst modlitewny, dawniej śpiewany na przemian przez dwa chory po wersetach psalmu, obecnie przeplatający psalmy i hymny lub występujący samodzielnie[34,38];
Biblia (gr. biblíon, lm. biblía - księgi) zbiór ksiąg uważanych przez Żydów i chrześcijan za święte i natchnione przez Boga [34,78];
Ewangelia (gr. euangélion – dobra nowina) księgi Nowego Testamentu zawierające opis życia i naukę Chrystusa; także księgi niekanoniczne, apokryficzne[34,205];
filakterie (p.-łac. phylacterium – amulet, z gr. phylaktērion) zwitki pergaminowe z cytatami z Pięcioksięgu, umieszczone w dwóch pudełkach, które wyznawcy judaizmu przymocowują na lewym ramieniu i na czole w czasie modłów[34,217];
homilia (gr. homilia) rodzaj kazania objaśniającego tekst biblijny[34,285];
katechizm (gr. katechismós - nauczanie) zwięzły wykład zasad wiary chrześcijańskiej, zwykle w formie pytań i odpowiedzi; książka zawierająca ten wykład [34,348];
ministratura (lac. Ministrans - usługujący) w Kościele katolickim – zbiór liturgicznych opowiedzi ministranta przy mszy; przepisy służenia do mszy[34,480];
psalm (gr. psalmós) biblijny utwór poetycki, mający charakter modlitwy (głównie śpiewanej) w judaizmie i chrześcijaństwie[34,612];
reguła (łac. regula) zbiór norm postępowania ustalonych dla zakonników przez założyciela zakonu i potwierdzonych pzez papieża lub biskupa[34,635];
rytuał (łac. ritualis - obrzędowy) księga zawierająca pzepisy normujące odprawianie czynności kultowych[34,660];
symbol (gr. sýmbolon) symbol wiary – zbiór podstawowych zasad wiary w danym wyznaniu[34,718];
Testament (łac. testamentum) Nowy T. - zbiór ksiąg świętych obejmujący: 4 Ewangelie, Dzieje apostolskie, 21 listów apostolskich oraz Apokalipsę św. Jana; stanowi część Biblii, powstała w I i początkach II w. n.e.; Stary T. - zbiór ksiąg świętych obejmujący według kanonu katolickiego 21 ksiąg historycznych, 17 – proroczych i 7 dydaktycznych (według kanonu żydowskiego – ogółem 39 ksiąg); stanowi część Biblii (dla judaizmu – całą Biblię), powstała przed II w. p. n.e.[34,760];
tradycja (łac. traditio) w teologii katolickiej – drugie obok Pisma Św. źródło objawienia, obejmujące pisma ojców Kościoła, teologów i pisarzy kościelnych pierwszych wieków oraz postanowienia soborowe, orzeczenia papieskie itp.[34,767];
Wulgata (łac. Vulgata, od vulgatus- rozpowszechniony) łaciński przekład Biblii dokonany przez św. Hieronima w IV w. uznany przez Kościół rzymskokatolicki za tekst autentyczny [34, 811].
3.1.5. Запозичення серед назв речей для богослужбового вжитку
Крім різноманітних книг при проведенні богослужінь та літургії в Церкві також використовують речі, призначені для богослужебного вжитку. Серед великої кількості слів на позначення цих речей запозиченнями є наступні:
ampułka (łac. ampulla) naczynie do wody lub wina używane przy mszy[34,29];
dalmatyka (łac. dalmaticus – dalmatyński, dalmacki) w Kościele rzymskokatolickim – uroczysty strój liturgiczny diakonów, przypominający ornat z krótkimi, rozciętymi rękawami [34,133];
feretron (gr. phéretron - nosze) przenośny ołtarzyk lub obraz noszony w czasie procesji[34,214];
hostia (łac. dosł. – przedmiot wiary) w Kościele katolickim – okrągły opłatek z mąki pszennej będący przedmiotem ofiary mszalnej lub konsekrowany wystawiany w monstracji dla adoracji[34,288];
ikona (gr. eikōn - obraz) w sztuce bizantyjskiej i wschodniochrześcijańskiej: obraz o tematyce religijnej, wyobrażający zwykle osoby święte, sceny biblijne i liturgiczno-symboliczne[34,297];
kapa (śrdw.-łac.cappa) w Kościele katolickim – ozdobna szata liturgiczna w kształcie peleryny (z kapturem) zapinanej pod szyją na klamrę[34,337];
mensa (łac. dosł. stół) płyta kamienna tworząca górną część stołu ołtarzowego[34,466];
ornat (łac. ornatus - strój) w liturgii katolickiej: wierzchnia szata, używana przez księdza podczas odprawiania mszy[34,535];
paschał (łac. paschalis (cereus) – (świeca) wielkanocna) w Kościele katolickim: duża, ozdobna świeca woskowa poświęcana w Wielką Sobotę[34,555];
pektorał (łac. pectorale) ozdobny krzyż ze szlachetnego metalu, z relikwiami, noszony na piersiach przez wyższe duchowieństwo katolickie[34,560];
relikwie (łac. reliquiae) szczątki ciała osób uważanych za święte lub przedmioty mające z nimi jakiś związek, będące obiektem kultu religijnego[34,639];
tabernakulum (łac. tabernaculum – namiot, później – pzrybytek, świątynia) szafka na środku ołtarza w Kościele katolickim, w której przechowuje się konsekrowaną hostię; cyborium[34,739].
3.1.6 Запозичення серед назв релігійних понять
Серед запозичень в польській релігійній мові виділяється невеличка група слів на позначення релігійних понять. До неї належать наступні слова:
adoracja (łac. adoratio) oddawanie czci Bogu lub przedmiotom kultu religijnego[34,6];
celibat (łac. caelibatus - bezżeństwo) bezżenność duchownych w niektórych religiach[34,103];
charyzmat (gr. chárisma - dar) wg. Teologii: szczególny dar łaski bożej; w religioznawstwie – typ żarliwości religijnej wyróżniającej danego osobnika od otoczenia[34,110];
credo (łac. dosł. wierzę) wyznanie wiary katolickiej, zbiór głównych zasad wiary[34,12];
predestynacja (łac. praedestinatio) w wielu religiach: przekonanie, że pośmiertne losy człowieka (jego zbawienie lub potępienie) są ustalone z góry przez wolę Boga[34,597];
profanum (łac. pro – przed+fanum – okręg poświęcony) sfera tego, co świeckie (przeciwieństwo - sacrum)[34,602];
stygmat (gr. stígma – punkt, piętno) rana na ciele pojawiająca się u niektórych osób w związku z rozpamiętywaniem męki Jezusa (zjawisko tłumaczone przez medycynę zaburzeniami natury neurowegetatywnej)[34,707];
taumaturgia (gr. thaumatourgía) moc czynienia cudów przypisywana w niektórych religiach bogom, świętym, prorokom, królom[34,747].
3.1.7 Назви установ та інституцій
Невелику за чисельністю групу складають слова, які становлять назви установ, інституцій тощо. Сюди відносимо такі слова:
diakonat (śrdw.-łac. diaconatus, z gr. diákonos - diakon) w Kościele ewangelickim – instytucja dobroczynna pozostająca pod opieką diakona[34150];
dziekanat (śrdw.-łac. decanatus) w Kościele rzymskokatolickim – kilka parafii stanowiących jednostkę administracyjną, podległą bezpośrednio władzy dziekana[34,170];
diecezja (gr. dioikesis – zarządzanie domem) kościelna jednostka administracyjna pozostająca pod zarządem biskupa[34,152];
inkwizycja (łac. inquisitio) instytucja Kościoła katolickiego powołana XIII w. przez papiestwo (później przyjęta także przez niektóre Kościoły protestanckie) w celu tępienia herezji, stosująca tortury i palenie skazanych na stosie; zniesiona w XIX w.[34,307];
kalwaria (Calvaria, łac. nazwa wzgórza pod Jerozolimą, na którym ukrzyżowano Jezusa) kaplice lub kościoły, rozmieszczone zwykle na pagórkowatym terenie, poświęcone kultowi męki Jezusa[34,332];
prowincja (łac. provincia) w Kościele rzymskokatolickim: obszar kilku diecezji podległych metropolicie lub kilku klasztorów podległych prowincjałowi[34,609];
synagoga (gr. synagōgē – zabranie, zgromadzenie) dom modlitwy żydów; bóżnica[34,720].
3.2 Запозичення зі слов’янських мов
На теренах Польщі, в склад якої входили також завойовані Литвою російські землі, майже скрізь вживалися старобілоруська та староукраїнська мови. Уся Русь та послідовники східної Церкви молилися старо-церковно-слов‘янською мовою. В той час, як їх розмовна мова насичувалася полонізмами, мова Церкви становила окрему непроникну площину, недоторкану сферу [21,65]. До польської мови потрапили з неї головним чином адміністративні терміни, назви установ, звання духовних осіб та ін.
Слова, пов‘язані з православ‘ям, проникали до польської мови разом з іншими російськими словами протягом досить довгого проміжку часу. С.Урбаньчик, укладаючи Słownik staropolski, знайшов 150 слів, які потрапили до польської мови до 1500 р., і які він визначив як запозичення з української мови [33,437-444]. Серед них пов‘язані зі Східною Церквою наступні:
bat’ko ‘піп’, в польській мові слово отримало форму bajtko у зв‘язку з відсутністю в ній м‘якого t; czerniec ‘монах’ від чорного вбрання; diaczek і diak ‘канцелярський писар‘ але звернувшись до етимології слова (грецька мова) diákos// diákon ‘слуга’ можемо визначити початкове значення – помічник жреця; humion ‘ігумен‘; kryłos ‘клер‘; maślnica ‘остання неділя перед Великим Постом‘; metropolit; monastyr; popadia і popowicz, popowski, popowy; prażniczne ‘вид данини‘ та prażnik ‘відпущення гріхів‘; proskura ‘літургічний хліб, який використовується в Церкві‘; władykę ‘сан єпископа‘. В сумі 13 слів, не враховуючи похідних.
В своїй монографії Wyrazy ukraińskie w polszczyźnie literackiej XVI wieku (Торунь 1980) Т. Мініковська крім слів kryłos та wieńczanie додає до вище згаданих ряд нових слів [27,65]:
archimandryta ‘сановник східної Церкви‘; bieliec; bies; cerkiew ‘храм східного обряду‘, в той час, коли в старопольських джерелах це найчастіше ‘костел як храм чи інституція‘; chuła ‘святотацтво‘; czarnoresza ‘вбрання православних монахів‘; episkop; jestestwo ‘вживається відносно осіб Святої Трійці‘; kumer ‘статуя божества‘; mironosiciel від mir ‘мир‘, вживається як прізвисько митрополита; obiednia ‘меса‘; protopop ‘сан духовної особи в Церкві‘; sobór ‘зібрання духовенства з метою обговорення певних проблем‘; Stretenne ‘свято на честь зустрічи Христа-немовляти зі старцем Симеоном‘; zaczało ‘частина розділу Євангелія‘.
Серед російських запозичень, зафіксованих в Słowniku wyrazów obcych маємо слова, що називають церковні інституції:
sobor - cerkiew o charakterze katedralnym [34,688];
ławra (ros. z gr. laura – ulica, klasztor) pierwotnie – mieszkanie anachorety w dawnym Kościele wschodnim, obiecnie – większy klasztor prawosławny [34,440].
Що ж стосується назв осіб, то в польській мові залишилося слово raskolnicy (ros. raskolnik, od raskoł - rozłam) zwolennicy ruchu religijno-społecznego powstałego w XVII w. w Rosji jako reakcja przeciw reformie liturgicznej patriarchy Nikona, a tym samym przeciw oficjalnemu Kościołowi prawosławnemu popieranemu przez państwo; tworzyli sekty rozpadające się na dalsze odłamy cerkwi prawosławnej; staroobrzędowcy, starocerkiewcy [34,627].
Серед чеських запозичень слід згадати слова, що позначають речі, осіб:
komża (czes. komže, ze śrdw.-łac. camisia - koszula) w Kościele katolickim: biała szata liturgiczna, zwykle krótsza od alby [34,375];
puszka (czes.puška, z niem. Büchse) złoty lub pozłacany kielich z przykrywką służący do przechowywania komunikatów [34,618];
kapłan (czes. kaplan, ze śrdw.-łac. capellanus) a) osoba pełniąca funkcje kultowe, do której należy m. in składanie ofiar; b) w Kościele katolickim – duchowny mający święcenia uprawniające do odprawiania mszy i udzielania sakramentów[34,339];
mnich (czes., z gr. monachós – samotnie żyjący) członek zgromadzenia zakonnego; zakonnik [34,339].
Зважаючи на наведені вище факти і приклади, можна зробити висновок, що кількість запозичень зі слов‘янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань.
3.3 Запозичення з інших мов
Серед запозичень з інших мов маємо арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді. У зв‘язку з тим, що в минулому безпосередні контакти з цими країнами та їх мешканцями були нечисленні, отже і кількість запозичень з цих мов в польській мові зовсім невелика.
Запозичення з інших мов, які на даний час функціонують в польській мові, можна поділити на наступні групи:
1. Запозичення серед назв осіб:
chasyd (hebr. chāsíd - pobożny) zwolennik, wyznawca chasydyzmu [34,110];
cherubin, cherub (hebr. kerūb) a) w dawnych religiach wschodnich: duch opiekuńczy przedstawiany z twarzą lub ciałem zwierząt; b) w chrześcijaństwie: anioł wyższego rzędu[34,111];
guru (sanskr. dosł. Nauczyciel, mistrz) w hinduizmie – przewodnik dochowy cieszący się wielkim uznaniem i szacunkiem, uważanz niekiedy za wcielienie bóstwa; potem także przywódca wielu sekt hinduskich[34,250];
hadzi (ar. Hadżdż - pielgrzymka) muzułmanin odbywający pielgrzymkę religijną do Mekki[34,265];
Jachwe (hebr.) bóg Izraelitów[34,322];
konwertyta (wł. convertito) ten, kto zmienił jedno wyznanie chrześcijańskie na inne, zwłaszcza na wyznanie katolickie[34,389];
machdi (ar. dosł. dobrze powadzony, kierowany przez Boga) w isłamie – wybawiciel, który ma się zjawić przed końcem świata, aby dopomóc muzulmanom do osiągnięcia poprawy życia i wejścia do raju[34,444];
marabut (fr. marabout, z ar. murābit – zakonnik, pustelnik) a) w średniowieczu: członek bractwa bojników muzułmańskich mieszkających w warownych klasztorach; b) muzułmański święty w Afryce płn.; pobożny człowiek, pustelnik[34,452-453];
2. Запозичення серед назв, пов‘язаних з проведенням богослужінь та літургії:
amen (hebr. amen – niech się stanie zaiste, zaprawdę , z pewnością) formuła kończąca modlitwę, przysięgę; wyraz oznaczający potwierdzenie, życzenie, aby się coś stało[34,26];
jordan (Jordan, rzyeka w płd.-zach. Azji) w Kościele prawosławnym i grekokatolickim – obrzęd liturgiczny święcenia wody w dniu 6 stycznia na pamiątkę ochrzczenia Jezusa [34,325];
namaz (tur., z pers. nämāz) w isłamie – obowiązkowa modlitwa odmawiana pięć razy dziennie[34,501];
ramadan (ar.) dziewiąty miesiąc w muzułmańskim kalendarzu księżycowym; także ścisły post obowiązujący muzułmaninów, przestrzegany w tym czasie codziennie od świtu do zmierzchu[34,625];
salat (ar.) namaz, w isłamie: obowiązkowa modlitwa odmawiana pięć razy dziennie [34,663];
3. Запозичення серед назв релігійних течій, вірувань:
buddzym – jedna z religii światowych, oparta na doktrynie Buddy (VI-V w p.n.e.), rozpowszechniona gł. w Azji , opierająca etykę na miłości bliżnego i wszechludzkim braterstwie; głosząca równość ludzi pod względem rasowym, narodowzm i społecznym[34,96];
kontrreformacja (fr. Contre, z łac. contra – przeciw + reformacja) prąd w Kościele katolickim skierowany przeciw reformacji religijnej i różnowiercom, trwający od połowy XVI do końca XVII w., okres reakcji katolickiej[34,387];
mozaizm (fr. mosaїsme, z gr. Moses, z hebr. Mōsze - Mojżesz) wcześniejsza faza judaizmu[34,494];
tantryzm (sanskr. tantra - księga) kierunek w hinduizmie i późniejszej fazie buddyzmu związany z praktykami religijno-magicznymi i kultem mocy boskich w postaci żeńskiej[34,744];-
totemizm (od totem, z języka Indian Algonkinów) zjawisko socjologiczno-religijne polegające na uznawaniu więzi między daną grupą (rodem, plemieniem) a totemem[34,767];
wedyzm (sanskr. wēda - wiedza) najdawniejsza zachowana religia w Indiach, której zasady zawarte są w Wedach; z czasem przekształciła się w braminizm[34,801].
4. Запозичення серед назв книг для богослужбового вжитку:
hagada (hebr. haggadach – opowieść, podanie) a) część Tałmudu składająca się z legend, opowiadań, alegorii, przysłów itp.; b) opowieść o wyjściu Żydów z Egiptu czytana w święto Paschy[34,265];
mezuza (hebr. dosł. odrzwia) zwitek pergaminu z wypisanymi wersetami Pięcioksięgu wieszany na famudze drzwi, uważany przez Żydów za talizman chroniący dom przed nieszczęściami[34,473];
rodał (śr.-g.-niem. rodel, rodal – zwój papieru) zwój pergaminowy nawinięty na dwa wałki, zawierający tekst Tory (Pięcioksięgu) napisany w języku hebrajskim, przechowywany w synagodze w ozdobnej szafie[34,652];
sura (ar. dosł. stopień, szereg) rozdział Koranu[34,714];
Talmud (hebr. talmūd - nauka) zbiór tradycji; zwłaszcza religijno-prawnych przepisów judaizmu, spisanych w pierwszych wiekach n.e., uzupełniających Biblię[34,742];
Tora (hebr. Tōrā – nauka, pouczenie, prawo) pięć pierwszych ksiąg Starego Testamentu, Pięcioksiąg; także zwój z tekstem Pięcioksięgu[34,765].
5. Запозичення серед назв речей для богослужбового вжитку:
hadżar (ar.) czarny kamień w świątyni Kaaba czczony przez pielgrzymujących do Mekki wyznawców islamu[34,265];
rokieta (wł. rocchetto) rodzaj komży o wąskich rękawach, podbity kolorową materią, noszonej w Kościele rzymskokatolickim przez wyższe duchowieństwo[34,653];
sutanna (fr. soutane, z wł. Sottana – spodnica, szata) strój duchownych katolickich, długa suknia z nizkim stojącym kołnierzem, zapinana z przodu na rząd małych guzików, zwykle czarnego koloru (biskupi noszą fioletową, kardynałowie – purpurową, papież - białą)[34,714];
tałes (hebr. tallїth) uroczysta wierzchnia używana przez wyznawców judaizmu podczas modlitw[34,742];
welon (wł. Velo, z łac. velum - zasłona) a) tkanina przykrywająca kielich mszalny; b) szal zarzucany na ramiona, przez który duchowny trzyma monstrację lub puszkę z komunikatami[34,802].
6. Запозичення серед назв релігійних cвят:
Chanuka (hebr. Chanukāh - poświęcenie) religijne ośmiodniowe święto żydowskie, obchodzone na część zwycięstwa Machabeuszów nad Seleucydami i oczyszczenia sprofanowanej świątyni jerozolimskiej; święto świeczek[34,109];
holi (hindi) w hinduizmie – marcowe święto radości, podczas którego jest zwyczaj wzajemnego oblewania się zabarwioną na czerwono wodą lub obsypania się czerwonym proszkiem[34,283];
pascha (hebr. pesach - przejście) Pascha a) najważniejsze święto chrześcijańskie, będące pamiątką zmartwychwstania Jezusa, wypadające w pierwszą niedziele po wiosennej pełni księżyca; Wielkanoc; b) największe święto judaizmu (Pesach), obchodzone (na pamiątkę wyjścia Żydów z Egiptu) przez 7 lub 8 dni od 15 dnia pierwszego miesięca wiosennego (wg. Kalendarza księżycowego)[34,555].
3.4 Адаптація запозичень
Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.
Адаптація запозичених слів є важким процесом. Фонетична адаптація полягає в усталенні вимови, що відповідає польській фонетичній системі. Так, наприклад, грецько-латинське слово angelus отримало в польській мові форму angieł, а пізніше angioł, що вимовлялося як anjoł і, врешті, anioł. Латинське слово castellum, запозичене з чеської мови як kostel, дало польське слово kościół.
Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання польськими літерами відповідно до правил польського правопису, наприклад євр. edin передається в польській мові Eden, англ. independent – independenci, чес.(з лат.) capellanus - kapłan .
Більшість іншомовних слів у процесі запозичення набувають польського графічного оформлення, але існують також слова, які зберігають свою оригінальну форму (напр.: rektor, diakonisa, logos, та ін.).
Морфологічна адаптація полягає у зміні роду. Німецький іменник середнього роду das Rathaus дав польський іменник чоловічого роду ratusz. В словах, запозичених з латинської мови відкидається чоловіче закінчення -us і закінчення середнього роду -um, напр.: angelus – anioł, iudaismus – iudaizm. Іноземні суфікси замінюються польськими, напр.: firm-are – bierzm-ować, absolut-us – absolut-ny.
Запозичені слова підпорядковуються польському словотвору і утворюють похідні слова. Так, наприклад, від запозиченого арабського слова imam утворено похідні слова imamaci, imamizm.
Чим давніше було запозиченe слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Слова, запозичені за часів слов’янської спільноти, сполонізувалися і тільки ґрунтовний етимологічний аналіз дозволяє розпізнати іноземні корені.
Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.
Полонізація запозичень
Полонізація іншомовних слів – це їх пристосування до правил польської вимови, при цьому вони можуть запозичуватись або згідно їх вимови, або на підставі їх написання.
До слів, які перейшли у польську мову згідно їх вимови, можемо віднести: rektor, diakonisa, kantor, kapa, logos, sekta, schizma, teologia.
До слів, які перейшли в польську мову згідно їх написання, відносимо такі слова, як: logos, homilia, profanum, sacrum.
3.5 Зміни в семантиці слів
Семантичне освоєння запозичень – це питання про включення їх в лексико-семантичну систему переймаючої мови, встановлення різноманітних зв’язків з питомими елементами словника, включення їх в різноманітні ряди і ланцюги залежностей, що в різних напрямках пересікають словниковий склад мови. Це питання про віднесення нового слова до синонімічного ряду слів з подібним значенням і розмежування його – смислове або стилістичне – з іншими елементами цього ряду; поява у нього антонімічних опозицій на ґрунті нової мови, зміни в них, викликані його входженням; нарешті, свідченням освоєності слова і одночасно умовою його адаптації є широке вживання іншомовного слова в мові.
Релігійна лексика іншомовного походження потрапила до Польщі у зв’язку із запровадженням католицької віри на її теренах, а отже і відповідних реалій. Найчастіше зустрічаємося із запозиченнями з латинської та грецької мов, рідше з єврейськими, чеськими, російськими, французькими, італійськими та ін. Це такі слова, як: animizm, antychryst, biskup, Biblia, oblat, oracja, patron, politeizm, rekwiem, stygmat, sacrum тощо. Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці: Biblia, budyzm, chrystianizm, igumen, religia, monoteizm, sutanna, sacrum.
У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі, напр.: celibat, dziekan, lektor, lektorat, doktor, dysydent, superintendent.
Розширення значення слова – це збільшення кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При розширенні значення слово стає більш вживаним.
Звуження значення – це обмеження кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При звуженні значення слово спеціалізується, стає менш вживаним.
При розширенні та звуженні значення слова відбувається утворення переносного значення, яке в момент його появи мотивується прямим значенням і контекстом [3,219].
Розглянемо наведені вище зауваження на прикладах.
Латинське dziekan (dziesiętnik) раніше мало такі значення:
1. ‘osoba stojąca na czele wydziału w wyższym zakładzie naukowym’;
2. ‘osoba stojąca na czele korpusu dyplomatycznego’;
3. ‘przewodniczący Rady Adwokackiej’;
4. ‘ w Kościele katolickim a) duchowny sprawiający nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii; b) duchowny stojący na czele kapituły; c) kardynał stojący na czele kolegium kardynalskiego’ [34, 169].
Тоді як у сучасній польській мові це слово отримало розширення семантики у першому значенні: 1. ‘profesor lub docent kerujący wydziałem szkoły wyższej przy współdziale rady wydziału’ та звуження семантики у четвертому значенні: 4. ‘duchowny katolicki sprawiający nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii [32, t.1, 467].
У слові celibat (łac.caelibatus - bezżeństwo) відбулося розширення значення: ‘celibat – bezżenność duchownych w niektórych religiach’ [34,103]. Пізніше у цього слова з’явилося й інше значення: ‘celibat – wstrzemiężliwość płciowa’ [32, t.1, 221].
У слова dysydent (łac. dissidens – nie zgadzający się) – ‘odstępca od dogmatów Kościoła panującego na danym terenie; w Polsce to człowiek wyznający inną religię chrześcijańską niż katolicka, zwłaszcza protestant, kalwin, arianin, innowierca, różnowierca’ [34,168-169] відбулося розширення значення. Після розділів Польщі слово ‘dysydent‘ отримало ще одне значення – ‘osoba otwarcie występująca przeciwko panującemu systemowi politycznemu i narażona z tego powodu na represje’ [32, t.1, 460]
У таких словах як lektor, lektorat відбулося звуження значення. Якщо при запозиченні слово ‘lektor’ мало такі значення:
1. ‘osoba czytająca komuś głosno’;
2. ‘nauczyciel obcego języka na wyższej uczelni’;
3. ‘specjalista wygłaszający wykłady lub odczyty z jakiejś określonej dziedziny’;
4. ‘ osoba czytająca rękopisy, utwory i oceniająca ich przydatność do druku; pomocnik korektora odczytujący z nim teksty oddawane do składu lub druku’;
5. ‘aparat powiększający mikroreprodukcje do czytelnej wielkości, czytnik’;
6. ‘dawny stopień naukowy; osoba mająca ten stopień’;
7. ‘kleryk, który otrzymał święcenia lektoratu’ [34,424], то в сучасній польській мові воно вже не вживається у релігійній лексиці та має дещо вужче значення:
lektor 1. ‘osoba czytająca komuś głosno’; 2. ‘nauczyciel języka obcego, zwłaszcza na uczelni wyższej’; 3. ‘specjalista wygłaszający odczyty; prelegent’; 4. ‘czytnik’ [32, t.2, 21].
Те ж саме відбулося і зі словом lektorat: lektorat (śrdw.-łac. lektoratus) 1. ‘stanowisko, zajęcie lektora’; 2. ‘kurs, nauka obcego języka prowadzone na wyższej uczelni’; 3. ‘niższe święcenie uprawniające do czytania lekcji w czasie nabożeńsw’ [34,424]. В даному випадку слово втратило своє останнє, третє значення, у якому тепер не вживається.
Зникло з ужитку в польській релігійній лексиці таке слово як superior (łac. wyższy) ‘przełożony w klasztorze; w niektórych zakonach: przełożony generalny’ [34,413].
Зміна значення наведених прикладів могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із процесами, які мають місце в мові.
Висновки
Аналіз сукупності питань, пов’язаних з виявленням лексичних запозичень з інших мов в польській мові, встановленням особливостей їх проникнення та функціонування в польській мові, визначенням особливостей їх адаптації дозволяє зробити ряд висновків про місце цих запозичень в польській мові та про доцільність чи недоцільність їх вживання.
Ми знаємо, що польська мова, як і всяка інша, крім історично-успадкованих шарів корінної лексики, засвоїла значну кількість іншомовних слів, які становлять невід’ємну і дуже важливу частину її лексичного фонду.
Запозичена лексика з інших мов в польській мові становить приблизно 20% усього її словникового складу. Ці слова почали проникати у систему польської лексики здавна у зв’язку з розвитком економічних, політичних та культурних контактів між польським та іншими народами. Вони проникали у мову не лише за допомогою усного спілкування, а й через літературні джерела. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.
Польська релігійна мова, як і будь-яка інша, має свою історію. У Х столітті Польщею було прийнято західний тип християнства і в країні починає функціонувати «нова мова» – мова релігії. Вона протягом досить довгого часу панувала в Церкві. Суть віри, що подавалася в традиційних формулюваннях такою мовою ставала дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знали, що означають релігійні тексти, але це „розуміння” було дуже поверхневе або взагалі фальшиве.
ІІ Ватиканський Собор (1962-1965) мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій – донесення Слова божого до людини, а, отже мову вирішили осучаснити. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Використання в літургії народних мов та відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. А, отже, відповідно, в мові різко зменшилася кількість іншомовної, запозиченої лексики.
Кількість запозичених релігійних лексичних одиниць, що на даний момент ще функціонують в мові невелика – близько 350. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.
Найчисельнішу групу запозичень становлять слова латинського та грецького походження. Вони були пов’язані з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо. Найбільшу групу запозичень з класичних мов становить лексика на позначення різних осіб, напр.: akolita, biskup, diakon, rektor, apostoł, konfirmant, mag, anioł, demon, patron; назв, пов‘язаних з проведенням богослужінь та літургії, напр.: ablucja, epistoła, lekcja, msza, oracja, wotywa; назв релігійних течій та вірувань, напр.: animizm, episkopalizm, katechetyka, religia, teologia; речей для богослужбового вжитку, напр.: antyfona, Biblia, katechizm, psalm, reguła, testament, Wulgata; назв речей для богослужбового вжитку: ampułka, hostia, ikona, kapa, mensa, ornat, pektorał, relikwie; назв релігійних понять: adoracja, celibat, charyzmat, credo, profanum, stygmat ; назв установ та інституцій: diakonat, dziekanat, inkwizycja, kalwaria, synagoga.
Кількість запозичень зі слов‘янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань. Але в польську мову потрапили наступні слова: bat’ko, czerniec, humion, kryłos, maślnica, metropolit, monastyr, popowicz, prażnik, proskura, władykę, archimandryta, bieliec, bies, cerkiew, chuła, czarnoresza, episkop, jestestwo, kumer, mironosiciel, obiednia, sobór, Stretenne, zaczało та інші.
Найменшою за чисельністю є група слів, запозичених з інших мов (арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді), напр.: cherubin, guru, amen, ramadan, buddyzm, totemizm, rodał, Talmud, sutanna, welon, Chanuka, pascha. Це пояснюється тим, що ці країни є досить віддаленими від Польщі, а в минулому контакти між ними були нечисленними.
Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.
Чим давніше було запозичене слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.
Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці. У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі. Зміна значення у цих словах могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із процесами, які мають місце в мові.
Сьогодні досить часто постає питання про доцільність чи недоцільність вживання іншомовних запозичень у польській мові. Деякі мовознавці рішуче виступають проти вживання іншомовної лексики. Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від іншомовних слів не залежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.
Отже, вживання іншомовного слова само по собі не є негативним явищем. Воно шкідливе лише тоді, коли таке слово вживається без потреби і неправильно, коли воно запозичується для назв таких понять, які вже мають назву у польській мові.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. Мельничука А. – К., 1966.
2. Историческая типология славянских языков. Фонетика и словообразование, лексика и фразеология/Под ред. Мельничука А. – К., 1986.
3. Кодухов В.И. Введение в языкознание.- М.: Просвещение,1979.
4. Коломієць В. Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період. – К.: Наукова думка, 1973.
5. Кочерган М. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999.
6. Русанівський В. Структура лексичної та граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988.
7. Семчинський С. Загальне мовознавство. – К.: Вища школа, 1988.
8. Семчинський С. Семантична інтерференція мов. – К.: Вища школа, 1974.
9. Т. Лер-Сплавинский. Польский язык.- М., 1954.
10. Тихомирова Т. Курс польского языка. – М.: Высшая школа, 1988.
11. Bagrowicz I. Posoborowe przemiany w polskiej katechezie// Przegląd Pastoralno-Homiletyczny.- Kielce, 2000.- № 4. - S.87-110.
12. Bajerowa I. Kilka problemów stylistyczno-leksykalnych współczesnego polskiego języka religijnego // O języku religijnym.-Lublin, 1998.- S. 21-44.
13. Bajerowa I. Swoistość języka religijnego i niektóre problemy jego skuteczności // Łódzkie Studia Teologiczne.- Lublin, 1994.- № 3.- S.11-17.
14. Bajerowa I. Od Trydentu do Vaticanum Secundum // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 79-85.
15. Bieńkowska D. O przeobrażeniach polskiego stylu biblijnego // Stylistyka.- 1993.-II.-S. 101-109.
16. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego.- Warszawa, 1970.
17. Cienkowski W. Wpływy i zapożyczenia obce w powojennej polszczyźnie pisanej. Z zasadnień słownictwa współczesnego języka polskiego / Red. Dejna K. – Warszawa, 1978.
18. Dąbrowska A. Język polski.- Wrocław, 1999.
19. Encyklopedia języka polskiego. – Warszawa, 1992.
20. Jodłowski S., Taszycki W. Zasady pisowni polskiej i interpunkcji ze słownikiem ortograficznym. – Wrocław, 1972.
21. Karpluk M. Z prawosławnego słownictwa ruskiego w polszczyźnie XVI wieku // SLAVIA ORIENTALIS.-Warszawa,1990.- № 1-2.- S. 65-71.
22. Kłoczowski J. Dzieje chrześcijaństwa polskiego.- Warszawa, 2000.
23. Kochański W., Klebanowska B., Markowski A. O dobrzej i złej polsczyźnie. – Warszawa, 1989.
24. Koziara S. Rodzime brzmienie Dawidowej muzy. Z dziejów obecności psałterza w języku polskim // Znak.- Rzeszów, 1995.- № 487.- S. 93-108.
25. Makuchowska M. Język religijny // Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Język polski / pod red. S. Gajdy.- Opole,2001.- S. 369-402.
26. Mańczak-Wohlfeld E. Tendencje rozwojowe współczesnych zapożyczeń angielskich w języku polskim.- Kraków, 1995.
27. Minikowska T. Wyrazy ukraińskie w polszczyźnie literackiej XVI wieku.- Toruń,1980.
28. Mrowiec K. Prezentacja nowego repertuaru ze „Śpiewnika Liturgicznego” // Śpiew wiernych w odnowionej liturgii / pod red. R. Pośpiecha, P. Tarlińskiego.- Opole, 1993.- S.55-76.
29. Nauka o języku dla polonistów / pod red.Dubisza S. – Warszawa, 1998.
30. Skorupka S. Język polski. – Warszawa, 1970.
31. Skubalanka T. O kilku problemach gramatyczno-leksykalnych literatury staropolskiej // Acta Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 23.- Łódź,1980.- S. 145-158.
32. Słownik języka polskiego / pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3.
33. Słownik staropolski / pod red. S. Urbańczyka.- Warszawa,1953.
34. Słownik wyrazów obcych / pod red. Tokarskiego J. – Warszawa, 1987.
35. Sobczykowa J. O zrozumiałości języka liturgicznego // Czterechsetlecie Unii Brzeskiej. Zagadnienia języka religijnego / pod red. Z. Leszczyńskiego.- Lublin,1998.- S. 187-201.
36. Szkolny słownik nauki o języku / pod red. Podrackiego J. – Warszawa, 1998.
37. Świerzawski W. Tłumaczenie liturgii rzymskiej na języki ojczyste // Ruch Biblijny i Liturgiczny.- Kraków,1978.- S. 63-73.
38. Turnau J. Rady dla kaznodziejów // Znak.- Warszawa,1995.- S. 119-120.
39. Umińska-Tytoń E. Tekst sakralny a potoczność. Na podstawie przekładów Nowego testamentu // Łódzkie Studia Teologiczne.- Lublin,1994.- № 3.- S. 73-82.
40. Walczak B. W sprawie języka współczesnych przekładów Biblii // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 79-85.
41. Węcławski T. Wspólny świat religii.- Kraków,1995.
42. Wierusz Kowalski J. Język a kult. Funkcja i struktura języka sakralnego // Studia Religioznawcze PAN.- Warszawa, 1973.- VI.
43. Woźniak E. Od Psałterza puławskiego do Księgi psalmów Miłosza // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 86-90.
44. Współczesny język polski/ pod red. J. Bartmińskiego.- Lublin, 2001.
45. Zachwieja M. Leksyka listów pasterskich Episkopatu Polski z lat 1945-1966 // Od Biblii Wujka do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 230-237.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!