ЕКСПЕРТ, СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА, ПРАВОВИЙ СТАТУС, АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИЙ ПРОЦЕС; ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА, ПРОВАДЖЕННЯ, СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ. 5 страница
Слід відмітити, слушну думку Б. Россінського, який зазначає, що відповідальність за відмову експерта з’явитися за викликом суду, органу, посадової особи, які здійснюють провадження, виправдана лише у відношенні до працівників спеціалізованих експертних закладів, для яких провадження експертиз входить до службових обов’язків. Будь-які інші спеціалісти не повинні притягатися до виконання експертиз без їх згоди., тобто вчений відстоює позицію про доцільність формулювання права експерта, що не працівником спеціалізованого експертного закладу, на відмову від проведення експертизи і надання експертного висновку [83, с. 138].
Продовжуючи розгляд практичних аспектів гарантій діяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, слід вказати на недосконалість їх правового регулювання, про що свідчить аналіз чинного, і перспективного адміністративно-деліктного законодавства. Отже, одним із напрямів вдосконалення повинно стати закріплення саме на рівні адміністративно-процесуального законодавства гарантій діяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення за аналогією із кримінально-процесуальним законом, адже діяльність експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення є однією з важливих умов передумов забезпечення можливості для всебічного і повного з’ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Правильне уявлення про особливості процесуального положення експерта дозволяє судити про зміст прав і обов’язків експерта, гарантії його діяльності, окреслити відмінні риси його від інших суб’єктів адміністративно-деліктного процесу, а також визначити порядок і характер взаємин експерта з органом, в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, у ході призначення і провадження експертизи, що має важливе значення для забезпечення ефективної діяльності експерта при наданні об’єктивного і достовірного експертного висновку.
|
|
|
2.2. Місце експерта в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення
Здійснюючи аналіз основних елементів правового статусу експерта у провадженні в справах про адміністративні правопорушення на сучасному етапі, були проаналізовані його процесуальні права, обов’язки, гарантії діяльності, особливості відповідальності. Для найбільш повного та ґрунтовного дослідження специфіки правового статусу експерта особливу увагу слід зосередити на розгляді його місця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення шляхом визначення місця експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного поділу відповідних суб’єктів, а також дослідити відповідні зв’язки та відносини, які притаманні експерту та іншим суб’єктам у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, кожен з яких займає в провадженні відповідну власну нішу та наділений процесуальними правами та обов’язками.
|
|
|
Провадження у справах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки органів, які беруть участь у справі. Ст. 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушенняуповноважені розглядати наступні органи (посадові особи):
- адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
- виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;
- районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх;
- районні (міські) суди (судді);
- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені КпАП України.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки КпАП України, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань: Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті.
|
|
|
Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспортіможуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).
|
|
|
До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин:органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 1551, 1641 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.
Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди. Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади, тому до їх компетенції відносяться найсерйозніші справи.
Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрисдикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.
У провадженні у справах про адміністративні правопорушення, як зазначає В.Колпаков та О. Кузьменко діють і інші учасники: одні захищають свої інтереси, інші притягуються лише у разі провадження окремих процесуальних дій, сприяють провадженню [47, с. 300].
Отже, в провадженні про адміністративні правопорушення всі учасники утворюють певну систему. Виходячи із традиційного визначення системи, що склалося у філософській науці, як "цілісного об'єкту, що складається з елементів, які знаходяться у взаємних відносинах" [90, с. 460]. Новий тлумачний словник української мови визначає поняття системи як
1) порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь;
2) форма організації, будова чого-небудь (державних, політичних, господарських одиниць, установ і т. ін.);
3) будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин. [119, с. 286].
Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік досить змістовно зупиняючись на аналізі місця захисника в системі суб’єктів провадження про адміністративні правопорушення, зазначають, що сукупність суб'єктів (учасників) провадження у справах про адміністративні правопорушення становить певну систему, в яку вони об'єднані спільною ознакою - участю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення з метою вирішення основних завдань цього провадження - своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до чинного законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян в дусі додержання законів (ст. 245 КпАП). Разом з тим елементи цієї системи диференціюються за їх місцем в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення залежно від функціонального призначення їх участі та, відповідно, до обсягу прав та обов'язків [Руслан, с. 70-71].
Глава 21 КпАП закріплює коло осіб, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення:
1) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;
2) потерпілий;
3) законні представники;
4) захисник;
5) свідки;
6) експерт;
7) перекладач.
Регламентації їх процесуального статусу присвячені, зокрема, ст.ст. 268-274 КпАП.
Як зазначає В. Колпаков, досліджуючи перелік осіб, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, у цьому переліку привертає увагу дві обставини: по-перше, відсутність представників органів адміністративно-деліктної юрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главах КпАП); по-друге, відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяє брати участь у процесі (наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) [46, с. 406]. В літературі вченими-юристами до осіб, які беруть участь у справах про адміністративні правопорушення, також відносять прокурора [1; 16, с. 91; 4, с. 101 ] та понятих [16, с. 91].
Безперечно справедливо зазначає В. Колпаков, застосовані законодавцем конструкції надали привід для постановки питання про співвідношення понять "суб'єкти провадження у справах про адміністративні правопорушення" і "учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення" [46, с. 407].
Досліджуючи ґенезу адміністративно-правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній правовій доктрині у попередньому розділі роботи, було приділено певну увагу дискусії навколо зазначеного вище питання, зокрема висвітлено позиції провідних адміністративістів з цього приводу. Найбільш усталеною видається точка зору, Т. Коломоєць, яка зазначає, що за своїм правовим статусом, місцем та структурою адміністративно-процесуальної діяльності, функціями, заінтересованістю в справі та іншими параметрами, поняття "учасник провадження" та "суб'єкт провадження" неоднозначні, й перше поняття слід розглядати як частину другого, тобто співвідношення має вигляд "учасник - це частина, а суб'єкт - ціле" [44, с. 157], а потреба розмежування цих понять пояснюються тим, що при з'ясуванні загального та специфічного, яке притаманне кожній особі в провадженні, виникає можливість конкретного визначення досить важливих не тільки в теоретичному, айв практичному плані питань щодо характеристики повноважень органів адміністративної юрисдикції, з одного боку, й прав та обов'язків інших осіб -з другого [44, с. 158].
Слід зазначити, що законодавець у главі 21 КпАП використовує більш загальну формулу, застосовуючи категорію "особи, що беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення". Такий підхід досить довгий час зберігався і на рівні перспективного законодавства, так проект Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 (ст. 696) використовував категорію "особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок" до яких відносив суб'єктів адміністративного проступку; їх законних представників; захисника; потерпілого. Тією ж статтею встановлювалось, що до розгляду справи про адміністративний проступок можуть залучатися свідок, експерт, перекладач [Руслан 22].Д. Лук'янець, окреслюючи концепцію Кодексу України про адміністративну відповідальність, теж використовує узагальнюючу назву - "особи, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення" (серед яких і експерт) [57, с. 365].
Проект Кодексу України про адміністративні проступки, підготовлений Центром політико-правових реформ, всіх учасників відповідного провадження пропонує поділити на адміністративний орган; особу яка притягується до відповідальності за вчинення адміністративного проступку і на права та обов'язки якої спрямовано адміністративний акт (адресат); особу, законні інтереси якої може зачіпати адміністративний акт, так звану заінтересовану особу, в тому числі і потерпілого; а також осіб, які сприяють розгляду адміністративної справи [45, с. 28].
М. Хавронюк дещо корегує відповідну пропозицію, виділяючи адміністративний орган, суб'єкта адміністративного проступку (бо термін "адресат" не є характерним для адміністративного провадження), заінтересовану особу і розширене уточнення переліку осіб, які сприяють розгляду справи. Як справедливо зазначає І. Сквірський фактично має місце перерахування всіх чинних осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, щоправда, із певним їх групуванням [45, с. 105].
Як вже було зазначено, для визначення особливостей адміністративно-правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід визначити його місце у класифікаційному поділі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, отже, необхідним є звернення до існуючих в адміністративній науці підходів до поділу зазначених суб'єктів.
Аналіз різноманітних сучасних наукових джерел, в яких приділяється увага класифікаційному поділу учасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктному процесу зокрема, дозволяє стверджувати, що дане питання досить змістовно досліджується вченими-адміністративістами.
Так, Л. Коваль за ознакою відношення суб'єктів до адміністративного правопорушення свого часу виділяв суб'єктів - носіїв відповідальності (громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, службовців, посадових осіб) та суб'єктів правозастосування (покарання) [39, с. 114]. Поклавши в основу класифікаційного розподілу особисту та службову заінтересованість у результаті справи та здатність своєю поведінкою впливати на різні правовідносини, вчений виділяє два види осіб, що беруть участь у відносинах адміністративної відповідальності: 1) обов'язкові суб'єкти, яким властиві вищевказані ознаки; 2) факультативні, які не відповідають ознакам першої групи, тобто чиї процесуальні дії слугують лише засобом доказування (свідки, експерти). До цієї ж групи відносяться в тому числі особи, що мають юридичний інтерес у справі - суб'єкти обвинувачення та захисту [39, с. 114 - 115]. Запропонований вченим-юристом підхід до класифікації суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення мав у подальшому значний вплив на розвиток останньої у адміністративній науці.
Російський вчений-адміністративіст Д. Астахов змістовно зупинився на характеристиці правового положення учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, розробивши досить розгорнуту їх класифікацію, виходячи із наступних позицій:
1) за ознакою владних повноважень учасники провадження в справах про адміністративні правопорушення поділяються на тих, що мають державно-владні повноваження, та тих, що не мають державно-владних повноважень [9, с. 53].
2) за ступенем заінтересованості у справі учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділені державно-владними повноваженнями, вчений поділяє на тих, що мають особисту заінтересованість у результаті справи про адміністративне правопорушення, та тих, що не мають особистої заінтересованості у справі. До першої групи належать особа, яка притягується до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники правопорушника та потерпілого [9, с. 55-56]. Цікавим є те, що автор, використовуючи критерій персоналізації захисту прав та інтересів особи, що притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілого, вказаних учасників провадження класифікує на тих, хто: 1) захищає свої права безпосередньо (особисто); 2) захищає свої права за допомогою свого законного представника; 3) захищає свої права, використовуючи юридичну допомогу захисника (адвоката або іншої особи) [9, с. 57]. До другої групи на думку Д. Астахова, належать свідки, експерти, спеціалісти, поняті, перекладачі, тобто особи, які своїми знаннями та діями допомагають основним учасникам провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснювати покладені на них функції, а також реалізовувати свої права. Ці особи притягуються для участі з метою отримання від них доказів, посвідчення підтвердження факту здійснення процесуальних дій [9, с. 57]. На жаль, проводячи класифікацію, автор, хоча і згадує експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, однак конкретно його місця та співвідношення з іншими учасниками провадження не визначає.
А. Іванюженко пропонує класифікувати учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення наступним чином:
1) основні - посадові особи, уповноважені розслідувати справу про адміністративні правопорушення; органи, які виконують постанову про накладання адміністративного стягнення; особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий.
2) факультативні учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення - законний представник; адвокат; перекладач; прокурор; свідок; експерт; спеціаліст; понятий [101, с. 21].
Д. Бахрах, Е. Ренов залежно від ролі та призначення, змісту та обсягу повноважень, форм та методів участі органів (посадових осіб) у справі класифікують учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення на декілька груп:
1) компетентні органи та посадові особи, які наділені правом видавати владні акти, складати правові документи, що визначають рух та долю справи;
2) суб'єкти, які мають особистий інтерес у справі;
3) особи та органи, що сприяють здійсненню провадження у справах про адміністративні правопорушення [11, с. 14-15].
Запропонована Д. Бахрахом, Е. Реновим, класифікація поступово стала однією із базових для подальших наукових досліджень у даному напрямі. Так, наприклад, Г. Забарний, В. Калюжний та В. Шкарупа у навчальному посібнику із адміністративного права пропонують аналогічний розподіл суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, [31, с. 113-114].
Як зазначає Т.Коломоєць, Р. Сінєльнік, значний вплив на розвиток адміністративно-наукової думки щодо класифікаційного поділу учасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктного процесу зокрема, справили напрацювання в галузі теорії юридичного процесу, особливо цивільного процесу. Основним критерієм поділу учасників процесу на групи є спеціальна мета їхнього вступу в процес - для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу організатори (лідируючі суб'єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію "чужого інтересу", тобто інтересу суб'єктів основного реалізованого відношення. Через це первісне суб'єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб'єктів) та учасників процесу (В. Горшенєв). Відмінності правового статусу цих груп суб'єктів полягають у, відповідно, наявності чи відсутності владних повноважень.
Дані висновки були застосовані та розвинуті у рамках дослідження проблематики адміністративного процесу М. Тищенком, а згодом набули свого поширення в наступних працях, присвячених класифікації учасників адміністративного процесу. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян та організацій в особі їх представників, які наділені правами та несуть певні обов'язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав та законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян та організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!