Зміст і структура висновку експерта.
Однією з підстав поділу доказів на види є певна структура і зміст кожного джерела доказів. Особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в наступних вимогах:
1. В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.
2. В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.
В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта, до них зокрема належать: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом. [10]
Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об’єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.
Як правило висновок експерта складається з трьох частин:
|
|
|
1. Вступна частина;
2. Дослідницька частина;
3. Висновок або заключна частина.
Про те Бурков І.В., Мурзіков А.В. наголошують на тому, що іноді у висновку експерта може виокремлюватися ще одна частина – синтезуюча в якій міститься загальна оцінка результатів проведеного дослідження, наприклад, відмічається стійкість ознак, що співпадають, пояснення ознак, що різняться і обгрунтовуються експертні висновки. Разом з тим наголошують автори синтезуюча частина може не виділятися, а входити в дослідницьку частину в якості останнього, завершального етапу цього розділу документа.
Висновок експерта повинен мітстити певну сукупність відомостей на підставі яких можна зробити виновок про те хто, з якою метою призначив експертизу, хто саме її проводив, особи, які приймали участь в її проведенні. Для цього у вступній частині як правило викладаються наступні відомості: номер і назва кримінальної справи по якій призначена експертиза, відомості про орган або особу, яка призначила експертизу, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи, обставини справи, матеріали, які надані експертові на дослідження з узанням при цьому способу доставки і виду упаковки об’єктів наданих на дослідження, дата надходження матеріалів і дата підписання висновку, відомості про експерта або експертів (П.І.П., освіта, спеціальність, вчена ступінь і звання, посада яку він обіймає), питання, які поставленні слідчим або судом перед експертом на вирішення. Порядок групування питань і їх послідовність може бути викладена експертом в тій послідовності в якій він вважає за потрібне з точки зору порядку дослідження і зрозумілості викладення.
|
|
|
Якщо експерт дає відповідь на деякі питання з власної ініціативи, то вони також повинні бути вказані у вступній частині.
В тих випадках коли по справі проводилась додаткова або повторна експертиза у вступній частині необхідно викласти відомості про експертів та експертні установи в яких її проводили, дата її проведення, результати до яких вони прийшли і підстави призначення додаткової або повторної експертизи.
Крмі того у вступній частині зазначається не лише заявлене експертом клопотання про надання йому додаткових матеріалів необхідних для дачі висновку, розом з датою його направлення, але й дата і результат вирішення цього клопотання слідчим або судом.
В дослідницькій частині висновку віображається весь процес експертного дослідження і отримані на його підставі результати.
|
|
|
На початку дослідницької частини висновку експерта відбувається аналіз матеріалів і опис відомостей наданих слідчим або судом на дослідження експертові. Для цього необхідно вказати про стан об’єктів наданих на дослідження, викласти відомості про огляд цих об’єктів – речових доказів, предметів і т. ін.
Нижче описуються методи дослідження, технічні засоби, які використовувалися в процесі дослідження і умови в яких відбувалося їх використання, включаючи технічні умови. Також необхідно досить докладно викласти всі дії, які здійснювались експертом над об’єктами, описати стан цих об’єктів, форму, колір, розмір і т. ін. Сам опис здійснюється як правило у відповідності зі схемою дослідження і його методами.
Експерт повинен пояснити, які і звідки нормативні приписи були їм використані в процесі дослідження, різного роду кофіцієнти, табличні та інші відомості якими він керувався в процесі свого дослідження. Він повинен також пояснити сутність та зміст методів дослідження, в деяких випадках навіть дати обгрунтування чому саме ця методика була їм використана в процесі дослдіження, якщо таких методик існує декілька.
|
|
|
У своєму висновку експерт зазвичай не надає доказів стосовно того, що використанні експертом наукові положення і методи дослідження є вірними і науково обгрунтованими.
Доказовість обгрунтованості цього як зазначає Орлов Ю. К. передбачає послідовність викладення наукових положень тієї галузі наукових знань, яка була використана експертом. Тобто у висновку експерт хоча б в загальному вигляді і доступній формі викладає для осіб, які немають спеціальних знань сутність загального наукового положення і методики дослідження, при цьому експерт не повинен обмежуватися лише посиланнями на літературні джерела і авторів методики дослідження, необхідно також наводити дані про її офіційне схвалення або утвердження, якщо вона є офіційно рекомендовоною. Це необхідно для оцінки її слідчим або судом хоча б по фомальним ознакам.
Повідомивши отриманні результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку, тобто експерт повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйнятті їм факти, їх ознаки і властивості, а також дає наукове пояснення властивостям досліджуваного предмету, які він спостерігає і висловлює своє оціночне судження, висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається.
В заключній частині повинні містится науково обгрунтовані відповіді на поставлені слідчим або судом запитання, які повинні повністю витікати з дослідницької діяльності експерта.
На кожне поставлене експерту запитання повинна бути дана змістовна мотивована відповідь або відповідь про неможливість вирішення цього запитання. Висновок є кінцевою ціллю всього дослідження, яке проводив експерт. Наяність висновків в цьому джерелі доказів – одна з суттєвих ознак, яка дозволяє відрізнити висновок експерта від інших джерел доказів, отриманих за участю спеціаліста.
Самі висновки являють собою констатацію виявлених в процесі дослідження фактів або висновок про певні факти. Крім того висновки експерта повинні логічно витікати з дослідження, грунтуватися на положеннях лише тієї науки, спеціалістом в області якої він є і не допускати різноманітного тлумачення, також є неприйнятними невизначенні, двохзначні висновки.
Орлов Ю.К зазначає, що висновок експерта необхідно відрізняти від пояснень і коментувань, які можуть бути винесені у заключну частину висновку. Основна відміність полягає в тому, що відомості, які наводяться експертом складають компонент сеціальних знань екперта, а не встановлюються в процесі даного експертного дослідження.
Для того, щоб остаточно завершити етап викладення відомостей отриманих в процесі дослідження, експерт в структурі свого висновку, повинен довести ланцюжок свої висновків до етапа на якому подальше розуміння висновку експерта, не вимагає спеціальних знань.
Тому, щоб висновок експерта був істинним необхідно дотримуватись наступних вимог:
1. Більшість положень або відомостей, які використовує або на які посилається експерт повинні відповідати досягненням науки і бути перевіреними практикою.
2. Відомості про обставини справи отримані з матеріалів справи повинні бути достовірними.
3. Сам висновок повинен бути даний без порушення законів логічного мислення.[11]
Висновки експерта можуть мати різну логічну форму. На сьогодні існує велика кількість таких форм, однією з яких є стверджувальні і заперечні висновки.
Зміст висновку експерта тісно пов’язаний з його структурою і формою і обмежений рамками зання, яке отримує експерт, в процесі проведеного ним дослідження.
Основним змістом висновку експерта є висновки, які зробив експерт по результатам своїх досліджень. Висновки представлені у вигляді відповідей на запитання поставлені експертові слідчим або судом в постанові або ухвалі про призначення експертизи. Об’м завдання, виражений у формі запитання, визначає об’єм експертного дослідження, який визначає зміст висновку експерта. Зміст відповідей повинен відповідати сутності поставлених перед експертом запитань. Разом з тим відповідно до ст. 200 КПК якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку.
Зміст висновку експерта повинен відображати зміст усіх елементів експертного дослідження. Зокрема, до них можуть належати: експертний огляд, порівняльне дослідження, експертний експеремент, оцінка отриманих результатів і формулювання висновків. Тим самим в рамках свого дослідження експерт може здійснювати різноманітні дії, факт, зміст і результат проведення яких він повинен викласти у висновку експерта.
Висновок експерта повинен бути підписаний експертом, експертами, які здійснювали дослідження і надали його результати. Якщо існують креслення, схеми, фотографії і доповнюючі тексти, різні довідкові та ілюстраційні матеріали, які забезпечують наглядність, підвищують переконливість висновків, доповнюють, уточнюють процес дослідження, то вони також виступають складовою частиною висновку, додаються до нього і підписуються експертом або експертами.
У зв’язку з тим, що в змісті свого висновку експерт не лише дає відповідіна поставленні запитання, але існують і проміжні данні (висновки), доя яких він приходить шляхом власних досліджень і які на відміну від кінцевих висновків не дають відповіді на поставлені слідчим запитання, а виступають посиланням для наступного висновку, то виникає запитання про правовий статус цих проміжних висновків.
Актуальність даного питання зазначають Бурков І.В., Мурзіков А.В. пояснюється тим, що не рідко в процесі дослідження виникає необхідність використання тих чи інших відомостей, що містяться в окремих частинах висновку експерта і в зв’язку з цим виникає запитання про можливість їх викоритсання в процесі доказування по кримінальній справі.
Серед процесуалістів не має единої думки стосовно того чи надавати таким висновкам доказове значення. Так, Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. не визнають за ними доказового значення. Інші, наприклад, Пєтрухін І.Л. вважає, що доказове значення мають встановлені експертом окремі ознаки співпадання або відмінності. Ці ознаки він називає проміжними фактами і розглядає їх як непрямі докази.
В процесі свого дослідження експерт виявляє ознаки і властивості, приходить до певних проміжних висновків. Всі ці відомості утворюють фактичну базу висновку експерта. Висновки експерта з точки зору логіки завжди повинні розглядатися спільно з аргументами, які його обгрунтовують, при цьому створюється ланцюжок послідовних пропозицій, де початкові обгрунтовують наступні. Звідси випливає, що доказом є весь документ в цілому, з викладенням в ньому відомостей, які обгрунтовують викладені в ньому висновки, а не лише кінцеві відповіді експерта на поставлені запитання.
Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. наголошували на тому, що висновок експерта необхідно розглядати як:
1. Документ в якому експерт фіксує процес дослідження і його підсумки;
2. Власне як результат дослідження, тобто відповіді експерта на поставлені йому запитання, де висновки є змістовно невід’ємними від проведеного дослідження, оскільки логічно завершують ланцюжок експертного доказування.
В даному випадку як зазначає Ейсман А.А. висновок експерта зроблений ним на основі проведеного дослідження виступає доказом по справі. Але ці дві складові частини єдиного цілого, дві сторони одного поняття висновку експерта, розмежовувати їх і розглядати окремо можна лише умовно. Самі по собі висновки без іншої частини цього документа не будуть доказами в процесуальному розумінні, у зв’язку з тим, що їх не можна перевірити і оцінити.
Джерелом доказів по справі виступає весь документ вцілому, тобто всі висновки експерта, в якому містяться наведені в ньому відомості і отримані в прроцесі експертного дослідження дані, направлені на вирішення поставлених запитань. А тому ці проміжні висновки і проміжні відомості самі по собі відірвано від кінцевих висновків не можуть виступати доказами в кримінально – процесуальному значенні.
Проте проміжні висновки і проміжні відомості можуть бути використані слідчим або судом без кінцевих висновків і незалежно від них, наприклад для прийняття рішення про проведення слідчих дій, для висунення версій і т.д. Повне заперечення значення проміжних відомостей і висновків може спричинити невикористання тієї важливої інформації, яка може міститися у відомостях і висновках, які повідомляються експертом.
Процесуальне оформлення результатів єкспертного дослідження має важливе значення, у зв’язку з тим, що висновок екперта безпосередньо вивчається, оцінюється і використовується суб’єктами доказування, як правило автономно без участі експерта. Правильне оформлення процесуального документа є гарантією об’єктивності і достовірності висновку експерта, а порушення правил офоррмлення може спричинити сумніви стосовно достовірності результатів експертного дослдіження. У зв’язку з тим, що вірне складення і оформлення цього документа пов’язано, перш за все з можливістю оцінки результвів експертного дослідження, то на думку Притузової В.А., це питання доказового значення висновку експерта.
Висновок експерта – це єдина установлена зконом процесуальна форма, в якій можуть викладатись результати дослідницької діяльності експерта. В межах цієї форми можуть існувати різні особливості складання експерного висновку.
Висновок експерта повинен бути даний в письмовій формі, що випливає з ст. 200 КПК України так як це забезпечує чіткість формулювань, підвищує почуття відповідальності експерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, полегшує оцінку висновку експерта на досудовому слідстві та в суді.
Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта. До цих вимог можна віднести:
1. Наукова обгрунтованість викладених у висновку висновків експерта, їх аргументованість і преконливість.
2. Певна послідовність, ясність, чіткість, конкретність, простата викладу процесу дослідження і тих висновків до яких висновків прийшов експерт. Так, Педенчук А.К. зазначає, що експерт в процесі опису результатів свого дослідження не повинен захоплюватися надмірним використанням спеціальних термінів, користуватися без необхідності спеціальними словами.
3. Грамотність і культура оформлення висновку експерта, ступінь довіри до кожного документа, а особливо доказу, багато в чому залежить від того наскільки охайно і грамотно цей документ оформлений, його зовнішній вигляд.
Оцінка висновку експерта
В ч.1 ст. 67 КПК України законодавець закріпив суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності керуючиь законом.
Оцінка висновку експерта відбувається також у відповідності з цими вимогами, але з урахуванням тих особливостей, які властиві даному джерелу доказів. Так в ст. 75 КПК України закріплено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим. Враховуючи особливий характер цього виду доказів, в основі якого лежать відомості, одержані в процесі експертного дослідження з використанням спеціальних знань, а також враховуючи те, що слідчий або суд безпосередньо не приймають участі у формуванні висновку експерта, а експерт самостійно складає письмовий висновок, тому відповідно до ст. 75 КПК України , незгода з ним особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 67 КПК України ніякі докази для суду, прокурора, слідчого й особи, яка провадить дізнання не мають наперед встановленої сили. А тому висновок експерта не має ніяких переваг над іншими доказами і оцінюється як і будь – які інші докази по кримінальній справі. Наявність певної специфіки, яка пов’язана з використанням експертом спеціальних знань, наявністі відомостей отриманих в процесі експертного дослідження і т. ін. зовсім не означає, що характер цього виду доказів утворює підстави для некритичного відношення до даного джерела доказів або надання йому особливого доказового значення.
Оцінка доказів являє собою розумову, логічну діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, захисника та суду, що приводить їх до переконання про допустимість, належність, достовірність, значимість кожного доказу та достатності їх сукупності для встановлення обставин справи, що мають значення у справі. Оцінка доказів матеріалізується у процесуальних документах, в судових промовах, здійснюваних в процесі судових дебатів, які фіксуються в протоколі судового засідання.
Поцесуальний закон закріпив низку принципів на основі яких судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання здійснюється оцінка доказів на основі цих принципів здійснюється і оцінка висновку експерта. До них належать:
1. Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання вільні в оцінці доказів. Ніякі докази немають наперед встановленої сили. Свобода в оцінці доказів гарантується законом (незалежність судді, процесуальна самостійність слідчого та особи, яка проводить дізнання, додержання таємниці наради суддів підчас винисення вироку тощо);
2. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Суд при оцінці доказів не пов’язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку.
3. Оцінка доказів має грунтуватися на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та бути викладена у формі мотивованого висновку про, те чому деякі докази покладені в основу рішення, а деякі відхилені.
4. Під час оцінки доказів, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд керуються законом та правосвідомістю.[12]
Наслідки оцінки висновку експерта можуть бути як позитивними так і негативними. При позитивних результатах оцінки висновку, висновок експерта може бути використаний для доказовості того чи іншого факту і обставини, для отримання нових доказів або перевірки вже наявних доказів, для визначення напрямку подальшого розслідування по справі.
Наслідки негативної оцінки залежать від підгрунття на якому здійснюється оцінка висновку експерта. Це може бути призначення додаткової або повторної експертизи чи допит експерта.
В тому випадку коли по справі здійснено декілька експертиз, висновки яких суперечать один одному, слідчий або суд мають право віддати перевагу одному із висновків, але при цьому зазначивши мотив незгоди з відхиленим висновком, чи призначити нову експертизу для усунення протирічь у висновках попередніх експертиз. Слідчий або суд не мають права визнавати результати експертизи недостовірними з послідуючим заміненням висновку експерта своїм баченням питань, вирішення яких вимагає наявності спеціальних знань. Але в той же час, не згода з висновком експерта, не обов'язково тягне за собою призначення повторної експертизи, так як відповідно до чинного КПК України, висновок експерта є не обов'язковим для слідчого і суду.
Про те далеко незавжди висновок експерта може бути відхилено в силу одного лише факту невідповідності його іншим матеріалам справи. Протиріччя між висновком експерта та іншими матеріалами справи свідчать або про недостовірність експертизи, або про неповноту чи недостатність проведеного слідства. В обох випадках необхідним є подальше ретельне дослідження обставин, що становлять предмет доказування.
Встановлення достовірності висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання відбувається на основі оцінки вступної, дослідницької і заключної частин висновку, який дає експерт. Так, Михеєнко М.М. зазначав: “Нерідко під висновком експерта розуміють тількі відповіді експерта (заключну частину) на поставлені йому слідчим або судом запитання. Разом з тим вступна і дослідницька частина висновку експерта як документа також мають важливе доказове значення. Їх оцінка дає змогу слідчому прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обгрунтованість і повноту відповідей експерта, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі”.
Так, лише в процесі оцінки всіх складових частин висновку експерта, та його оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи стає можливим визначити достовірність висновку. Встановити наявність або відсутність у висновку помилок допущених експертом в процесі дослідження. Наявність експерних помилок у висновку експерта не лише спричиняє втрату доказового значення висновку експерта, але й в разі його використання слідчим як джерела доказів, може спричинити повернення справи судом на додаткове розслідування. Тому в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен орієнтуватися, що таке експертна помилка і які види експерних помилок існують.
Зокрема під експертною помилкою необхідно розуміти невірне судження або дії експерта, які об'єктивно відобразилися в порушені законів логіки, кримінально – процесуального закону, послідовності використання рекомендованих процедур при дослідженні об’єкта, їх невірному застосуванні, які не дозволяють досягти намічених цілей (у вигляді істинного висновку) або бездіяльність якщо вона допущена з необережності.
Так Бєлкин Р.С. поділив експертні помилки на:
1. Процесуальні коли мова йде про порушення і недотримання експертом процесуального режиму і процедури експертного дослідження, які виникають тоді коли експерт вийшов за межі своєї компетенції і охопив питання правового характеру, дав висновок по питанням вирішення яких не вимагає спеціальних знань, зробив висновки обгрунтувавши їх не результатами дослідження, а матеріалами справи.
2. Гносеологічні, які допускаються при пізнанні сутності, властивостей, ознак об’єктів експертного дослідження. Вони в свою чергу поділяються на фактичні та логічні. Логічні помилки пов’язані з порушенням в змістовних мисленевих актах законів і правил логіки. Фактичні (предметні), які виникають в результаті викривленого уявлення між предметами об’єктивного світу;
3. Діяльністні (операційні), коли порушується послідовність рекомендованих процедур, неправильно використовуються засоби дослідження.[13]
Крім того в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен звертати увагу на недопущення експертом наступних недоліків у висновку експерта (ці недоліки можуть не вплинути на достовірність висновку експерта, але неможливість оцінки висновку експерта слідчим або судом може спричинити призначення повторної експертизи):
1. Підсумки у висновку експерта науково необгрунтовані;
2. Підсумки не випливають з обставин справи;
3. Обставини справи викладаються надто фрагментарно;
Отже, істотними недоліками тут позначаються висновки експертів щодо викладення обставин справи, які повинні дати коротке але повне уявлення про її суть і містити необхідні для підсумку комісії матеріали, однак нерідко ці обставини викладаються настільки коротко, що перевірити висновок експертизи неможливо, неможливо зробити висновок про правильністьпідсумків комісії.
В ч. 4 ст. 77 КПК України закріплено: ”Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок”.
Повідомлення експерта про неможливість вирішення поставленого перед ним завдання, також підлігає оцінці по правилам ст. 67 КПК УКраїни не дивлячись на те, що такий висновок не має статусу джерела доказів і тому не може бути покладений в основу обвинувачення або слугувати підставою для визнання особи невинною, внаслідок того що в ньому відсутні фактичні дані, про обставини справи, які підлягають встановленню. Повідомлення про неможливість дати висновок повинно бути аргументованим і містити причини, які виключають можливість дачі висновку. Тобто зазначення причин, на підставі яких експерт обгунтовує, що поставлене запитання не відповідає його компетенції, а при недостатній кількості матеріалів, зазначити конкретні документи, предмети, речовини, які необхідні йому для відповіді на поставлені запитання. Крім того в даному випадку, повинні бути враховані компетенція експерта, якість і повнота матеріалів наданих на дослідження, використання експертом сучасних методів і методик дослідження.
Під методами і методикою діяльності експерта необхідно розуміти систему дій і операцій з вирішення теоретичних завдань. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методиках, характері і властивостях об’єкта діяльності, досвіді вирішення конкретних практичних завдань.
В юридичній літературі виділені і досить повно розкриті елементи оцінки висновку експерта. Основними з них є:
1. Аналіз дотримання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи;
2. Аналіз відповідності висновку експерта завданню;
3. Оцінка повноти висновку експерта;
4. Оцінка особи експерта;
5. Оцінка матеріалів наданих на експертизу;
6. Оцінка наукової обгрунтованості висновку експерта;
7. Оцінка висновку експерта в сукупності з іншими матеріалами справи.
Але деякі питання оцінки висновку експерта до цього часу залишаються суперечливими. Так, на сьогодні не має єдиної думки стосовно оцінки “ймовірного” висновку експерта.
Такі процесуалісти як Михеєнко М.М. Строгович М.С., Притузова В.А., Петрухін І.Л вважають неможливим використання ймовірних висновків в якості доказів. Так, Михеєнко М.М. зазначає: “Експерт на підставі проведених ним досліджень встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку”.[14]
Інші автори, наприклад, Рахулов Р.Д. не відносять ймовірні висновки до доказів, але визнають право експертів на дачу таких висновків.
Такі ж процесуалісти як Чельцов М.А., Чельцова Н.В., Вінберг А.І. та інші обгрунтовують допустимість ймовірних висновків експерта. Так, на думку Орлова Ю.К. перехід ймовірності в достовірність відбувається поступово. Достовірність може бути представлена теоретично як дуже висока ступінь ймовірності іншими словами ймовірність – це зазвичай неминуча сходинка всякого пізнання. Орлов Ю.К. допускає дачу висновку експерта в передбаченій формі при дотриманні певних вимог, однією з яких є висока ступінь ймовірності встановленого факту, а також прирівнює ймовірний висновок експерта до непрямих доказів.
В даному випадку необхідно зазначити, що точка зору про поступовий перехід ймовірності в достовірність є неприйнятною при вирішенні обставин конкретної кримінальної справи. Поняття “висока ступінь ймовірності” ще не дає підстави вважати певний факт встановленим однозначно, що в свою чергу не дозволяє сто відсотково використовувати цей факт при доказуванні обставин кримінальної справи.
Є також недопустимим суміщення понять ймовірний висновок і непрямі докази.
Ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, його існування, що в свою чергу спричиняє різноманітне тлумачення цього факту. Ймовірний висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обгрунтовану версію про існування цих даних. При ймовірному висновку коли експерт не зміг пояснити властивості і ознаки пердмету дослідження, прийти до певного висновку, в кримінальній справі не з’являється нового доказу, у зв’язку з тим, що експертиза призначається для того, щоб пояснити з точки зору необхідних спеціальних знань виникаючі у слідчого або суда припущення про факти і обставини справи. Завдання експерта полягає в дачі категоричного висновку на основі якого слідчий або суд можуть зробити достовірний висновок. Достовірність знання повинна бути зрозуміла лише однозначно без усяких ступенів достовірності, інакше вона може містити в собі елементи припущення та ймовірності.
Таким чином вимога категоричності висновку експерта є обов’язковою умовою допустимості цього виду доказів, а ймовірний висновок не володіє цією властивістю.
Досить часто вимогу категоричності висновку експерта ототожнюють з вимогою достовірністю висновку. Але сама вимога категоричності висновку експерта не рівнозначна вимозі достовірності висновку експерта. Це пояснюється тим, що достовірність доказів не входить в зміст поняття допустимості доказів, а знаходиться за межами цього поняття. Висновок експерта, який містить певний категоричний висновок, буде допустимим, але це не означає, що він буде достовірним. Слід наголосити на тому, що поняття “ймовірний висновок” не досить вдале оскільки досить часто поняття ймовірності пов’язують з поняттям достовірністі, а це в свою чергу іноді дає привід необгрунтовано ототожнювати категоричний висновок з достовірним. Категоричність висновку являє собою логічну форму вираження експертом своєї думки. Тому з точки зору допустимості доказів мова може йти про дачу висовку експерта в категоричній формі або в формі припущення, але не про вирогідне або достовірне значення висновків.
Отже, оцінка висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання спрямована на встановлення відповідності висновку таким правовим вимогам як належність, допустимість і достовірність доказів. Відповідність висновку експерта цим вимогам є обов’язковою умовою для надання висновку експерта доказового значення і як наслідок використання його для призупинення слідства по кримінальній справі п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК України, для закритя кримінальної справи ст. 212 КПК України, використання висновку експерта в процесі складання слідчим обвинувального висновку.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 449; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!