Что вам мои глаза? Ведь вы их обрекли
На то, чтоб реки слез всегда из них текли! –
говорить головна героїня Пірру (24).
Андромаха сильніше всіх інших героїв трагедії. Вона віддана батьківщині, загиблому чоловіку, сину.
Мой ненаглядный сын, любви живой залог,
Единственное, что мне муж оставить смог
На память о себе, идя на бой с Ахиллом!
О, как печально он прощался с сыном милым! –
розповідає Андромаха про Гектора і про Астіанакса (49).
Вона відбиває всі атаки Пірра. Він горює і скаржиться:
Чужая… Нет, не то, - рабыня здесь в Эпире.
Я сына ей дарю, свою любовь, все в мире, -
Но, что ни делаю, в награду мне одно
Ее гонителя лишь звание дано (36)
Андромаху не страшать ні катування, ні смерть. Вона – мужня і сильна жінка. Але і вона зрештою здається. Її поразка не в тім, що вона дає згоду на шлюб, щоб врятувати сина і вмерти, не ставши дружиною свого пана; її поразка в тім, що вона простила Пірра; оцінила його, його любов, побачила в ньому достоїнства, і логіка веде до того, що вона могла і повинна була б полюбити його.
Пірр
Пірр – цар Епіра, мужній воєн, жорстокий і непохитний на полі бою, суворий правитель. Він забув усе заради жінки і готовий боротися з усією Грецією, своєю батьківщиною, боротися за жінку, що його не любить.
Я сына б вашего в бою от смерти спас
И заслонил его собою – ради вас
Вы сами видите, сколь многим я рискую,
А чем вознагражден за преданность такую? –
запитує Пірр Андромаху (24). Він кляне її, шкодує, що не все їй сказав, недостатньо переконав її у своїй ненависті до неї, і хоче повернутися, щоб знову вселити жах. Навіщо? Потім, що любить її. Мова його переривчаста, нескладна:
|
|
|
Люблю! Какое слово!
Ей льстит моя любовь, и всё ж она сурова.
Ни братьев, ни друзей, одна поддержка – я!
Астианакса жизнь зависит от меня (36).
Навіть Андромаха не може не визнати достоїнства Пірра:
Горяч, но искренен, таким его узнала, -
Он больше сделает, чем посулит сначала (49).
Він виявляє байдужу поблажливість до Герміони. Пірр не виправдовується, не намагається піти від відповідальності. Він винуватий. Він обдурив її, він зрадив їй, сам того не бажаючи. «Страсть сильнее меня, и Андромаха разом украла у меня влечение и разум», - говорить Пірр (57). Мало думаючи про Герміону, він аж ніяк не думав, що дівчина могла його любити. Він бачив у їхньому взаємному зобов'язанні лише політичний союз, у якому почуття не могли грати великої ролі. Тому, коли дівчина називає його зрадником, він спокійно говорить: «Чтоб быть изменником, ведь надо быть любимым!» Уражений, він довідується, що любимий.
Герміона
Герміона – дочка Менелая від Олени. Вона любить свого невірного нареченого, страждає і чекає. Її турбує така тривала відстрочка весілля. Герміона не хоче зрозуміти Пірра. Любов і ревнощі звучать у її мові:
|
|
|
Но чувства я свои скрывать не научилась!
Моя любовь к нему из глаз моих лучилась!
Могла ль я сохранять высокомернвый вид,
Не слушая того, что сердце говорит? (29)
Герміона не хоче входити в розуміння честі, порядності, моральних понять Ореста, їй все рівно, аби Пірр був убитий. Вона знущається з Ореста, називає його боягузом, обіцяє йому свою любов, якщо він виконає її бажання, йде на хитрість, лякаючи юнака тим, що якщо Пірр залишиться живий, вона не перестане його любити.
Герміона нічого не знає, крім любові. Вона прирікає Пірра на смерть тільки за те, що він не відповідає на її почуття. Вона анітрошки не задумується над питанням про те, чи має вона право на любов Пірра. Вона любить і цього досить. Пірр зобов'язаний її любити тільки тому, що вона любить його. Герміона користається сліпою любов'ю Ореста до неї, і анітрошки не задумується над тим, яку наругу робить над його довірливою відданістю їй. Любов її деспотична й егоїстична. Але і Герміона – жертва своїх пристрастей. Вона після убивства Пірра заявляє Орестові з жорстокістю і з чисто жіночою логікою:
|
|
|
Велела я, но ты, ты мог не дать согласья!
Могла просить, молить и требовать сто раз я, -
Ты ж должен был о том меня спросить опять,
И вновь ко мне прийти, верней – меня бежать (65).
Орест
Орест прибув у Епір в якості високого посла з Греції. Він любить Герміону і мріє з'єднати з нею свою долю. Орест віддає інтереси своєї батьківщини заради Герміони. Ідея патріотизму йому далека.
Закоханий юнак готовий виконати наказ Герміони. Він говорить, що на чолі військ піддасть облозі Епір і в бою погубить Пірра. Але він не так зрозумів її. Мстити потрібно зараз, не барячись ні хвилини, напасти на беззбройного Пірра в Храмі, у момент його торжества, і не одному, а з декількома помічниками, щоб вірніше досягти мети. Це бентежить чесного Ореста:
Я отомщу ему, но отомщу не так, -
Не как убийца, нет, но как заклятый враг.
В бою погибнет он, а не убитый сзади.
Могу ль я голову его привезть Элладе? (55)
Простодушний Орест вірить Герміоні, йде на все, забувши закони честі. Але він так мало знає людей, так мало знає свою дівчину.
Він був іграшкою в її руках. Орест порушує закони загальнолюдської моралі: убиває беззахисну, неозброєну людину і сам розуміє злочинність свого вчинку; але він любить і почуття для нього усього дорожче. Тому звучать його слова:
О, к вам меня влекло все то же ослепленье!
Опять решился я на клятвопреступленье!
Я клялся искренне не видеть больше вас,
И вновь у ваших ног, уже в который раз! (30)
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 339; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!