Розділ ІІ. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні
Боячись зростаючого селянського руху і прагнучи створити на Правобережній Україні в особі селян опору для боротьби проти польського національно-визвольного руху, царський уряд приступив у 1847-1848 рр. до проведення інвентарної реформи.
На Україні і в Польщі ще з XVI ст. існували інвентарі, тобто періодичні описи маєтків, які складали поміщики для обліку своїх кріпаків, їх інвентаря і встановлення загальної кількості землі, її поділу на поміщицьку і селянську, з переліком селянських дворів, розміру панщини та інших повинностей. Ці інвентарі були приватною справою поміщиків і не мали ніякої обов’язкової сили. При першій-ліпшій нагоді володільці зменшували селянські наділи, збільшували панщину та натуральні і грошові побори. Розміри панщини та інших селянських повинностей, які встановлювались інвентарями, нічим не були обмежені і цілком залежали від розсуду поміщиків. Уряд вирішив зробити складання інвентарів обов’язковим для правобережних поміщиків.[20]
26 травня (7 червня) 1847 р. царський уряд опублікував «Правила для управления имениями по утвержденных для оных інвентарям в Киевском генерал-губернаторстве». В основу цих «Правил» були покладені норми, які виробив Київський інвентарний комітет з окремими незначними доповненнями генерал-губернатора Бібікова і Петербурзького комітету.
Суть інвентарних правил сходила до такого:
1) вся земля, що була під час заведення інвентарів у руках селян, закріплялась за ними і поміщик не мав права збільшувати свою ріллю коштом селянських наділів;
|
|
|
2) за землі, відведені поміщиками селянам, останні мусили відбувати панщину залежно від розміру одержаного наділу.
Для визначення розміру панщини селяни поділялись на три розряди – тяглових, напівтяглових і нетяг, або городників, що не мали робочої худоби. Тяглові повинні були відбувати з своєю худобою і реманентом три чоловічих дні і один жіночий день панщини на тиждень, а напівтяглові – два дні чоловічих і один жіночий день. Нетяги мусили виконувати різні не польові роботи на поміщика;
3) заборонялись усякі додаткові натуральні побори і податки на користь поміщика.
Інвентарі встановлювали досить тяжку норму, яку повинен був виконати селянин за день панщини. Крім панщини селяни повинні були відробити по 12 літніх «згінних днів» і 8 «будівельних» з платою згідно такси, затвердженої генерал-губернатором. Селяни були зобов’язані також нести від кожного робітника раз на місяць нічну варту. «Городники», крім будівельних і вартових днів, платили поміщикові оброк і відбували 24 дні панщини на рік.[21]
У зв’язку з революцією 1848 року в країнах Західної Європи і посиленням кріпосницької реакції в Росії 29 грудня 1848р. (10 січня 1849р.) Микола І затвердив нову редакцію «інвентарних правил», яка ще більше розширяла права поміщиків і погіршила становище селян.[22] Зокрема поміщики одержали право визначати, «виходячи з місцевих умов», розмір селянських наділів і проводити обмін їх на панську землю. Це санкціонувало попередню практику поміщиків, які зменшували селянські наділи або відбирали в селян землю високої якості, даючи в замін непридатну. Лише в одному Гайсинському повіті було зареєстровано 26 таких фактів. Якщо навіть не враховувати цих постійних порушень поміщиками «інвентарних правил», а виходити з офіціальних відомостей про розподіл землі, то й тоді кидається у вічі надзвичайна незабезпеченість нею селян. Для підтвердження цього наведемо відомості про розподіл поміщицької землі згідно з «інвентарними правилами» 1847 р.:
|
|
|
| Губернії | Число поміщ. маєтків | Число селян (в тис.) | Всієї землі в маєтках (в тис. дес..) | В тому числі | |||
| Поміщицької (в тис. дес..) | % | Селянської (в тис. дес..) | % | ||||
| Київська Подільська Волинська | 2 210 2 054 4 271 | 1174,0 1060,9 1062,2 | 3488,0 3065,8 5144,7 | 2210,2 1761,0 3667,1 | 63,4 57,5 71,3 | 1277,8 1304,8 1477,6 | 36,6 42,5 28,7 |
|
|
|
Отже, виходить, що за поміщиками Правобережної України закріплялось 7 638,3 тисячі десятин, або 65,3% всієї кількості землі, а за селянами – тільки 4 060 тисяч десятин, або 34,7%. В середньому на душу в них припадало по 1,2 десятини, але фактично основною частиною надільної землі користувались тяглі селяни. Взагалі інвентарні правила не поліпшили та й не могли істотно поліпшити становище селян. Не враховуючи кількості необхідної для селянського господарства надільної землі, вони не встановлювали співвідношення між розміром наділу і повинностями, які вимагались від селян. Часто повинності селян перевищували попередні розміри, а наділи залишались без змін або навіть зменшувались. Поміщики, не задовольняючись навіть тими високими нормами експлуатації, які були узаконені інвентарями, постійно порушували їх, змушували селян виконувати надмірну панщину. На випадок скарги селян поміщики «доводили», що не вони, а селяни порушують інвентарні правила.[23]
Таким чином правила ці, формально регламентуючи панщину і тим самим обмежуючи до певної міри поміщицьку сваволю, були спрямовані по суті проти польських поміщиків і мали демагогічну мету: створити в особі кріпаків Правобережжя опору царизму проти польського руху, який мав багато прихильників серед дрібної і середньої шляхти Правобережжя.
|
|
|
Інвентарні правила на Правобережній Україні діяли до скасування кріпосного права у 1861 р., а в деяких місцевостях – до 1863 р.[24]
Але в основному заведення інвентарних правил ні в чому не змінило становища селян. Ніякого контролю над проведенням «інвентарів» у життя і тим більше ніяких кар за порушення їх поміщиками встановлено не було. Навіть більше: селянам під страхом суворих кар було ще раз заборонено скаржитись на своїх панів. Селяни дуже скоро зрозуміли, що інвентарі залишили все по-старому. В сучасній пісні про інвентарні правила співалось:[25]
«Зразу добре радилися;
Заповняли «йовантарії»,
А там стали шкуру дерти
Як і спершу дерли,-
Цілий тиждень верзувати,
Як і верзували,-
А в неділю ранесенько
До випасу гнати;
Атамани з батогами
З нагайом – гуменний,
На роботу цілий тиждень
Гонять, мов скажених»
Таким чином, інвентарі зовсім не були обов’язковими для поміщиків, а в деяких маєтках інвентарі зовсім не існували. Тому вони аж ніяк не могли захистити селян від сваволі володільців. Інвентарна реформа на Правобережній Україні була не чим іншим, як намаганням царського уряду шляхом регламентації селянських повинностей зміцнити кріпосне право.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 226; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!