Структурні компоненти суспільств
При викладі стосунків між суспільством і його середовищем була використана відносно систематична класифікація структурних компонентів.
Визначення соцієтального співтовариства фокусувалося на взаємовідношенні двох чинників: нормативного ладу і організованого в колективи населення. Для більшості спільних цілей при аналізі суспільств не потрібно розширення класифікації компонентів шляхом розширення значень кожного з цих чинників.
У кожному чиннику можна виділити ті аспекти, які є головним чином внутрішніми для соцієтального співтовариства, і ті, які переважно пов'язують його з навколишніми системами.
У нормативному плані можна розділити норми і цінності. Цінності — у сенсі зразка —розглядаються як головний єднальний елемент соціальної і культурної систем. Норми, на відміну від цінностей, є переважно елементами соціальної системи.
Вони мають регулятивне значення для соціальних процесів і стосунків, але не втілюють “принципи”, що застосовуються за рамками соціальної організації або, частіше, навіть певної соціальної системи. У розвиненіших суспільствах структурним фондом норм є правова система.
Коли йдеться про організованість населенні, то колективна організація є категорією інтрасоціальной структури, а роль — категорією пограничної структури.
В цілому, структуру соціальних систем можна аналізувати, застосовуючи чотири типів незалежних змінних: цінності, норми, колективи і ролі.
|
|
|
1. Цінностізаймають провідне місце в тому, що стосується виконання соціальними системами функції по збереженню і відтворенню зразка, оскільки вони суть не що інше, як уявлення про бажаного типа соціальної системи, які регулюють процеси прийняття суб'єктами дії певних зобов'язань. Цінності є первинними при підтримці зразка функціонування соціальної системи.
2. Норми, основна функція яких — інтегрувати соціальні системи, конкретні і спеціалізовані стосовно окремих соціальних функцій і типів соціальних ситуацій. Вони не лише включають елементи ціннісної системи, конкретизовані стосовно відповідних рівнів в структурі соціальної системи, але і містять конкретні чини орієнтації для дії у функціональних і ситуативних умовах, специфічних для певних колективів і ролей.
3. Колективи належать до тих структурних компонентів, для яких найбільш важлива функція ціледосягнення. Відкидаючи багаточисельні випадки украй нестійких групових систем, таких, як натовп, ми вважаємо колективом лише такі, які відповідають двом критеріям. По-перше, вони повинні мати певний статус членства, так що в цілому може бути проведене чітке розрізнення членів і не членів даного колективу — критерій, застосовний в щонайширшому спектрі випадків— від елементарної сім'ї до політичних співтовариств. По-друге, усередині колективу має бути наявною диференціація його членів по статусах і функціях, так що від деяких членів очікується, що вони робитимуть щось визначене, то — чого не чекають від інших.
|
|
|
4. Роль — це такий структурний компонент, який насамперед виконує адаптивну функцію. З її допомогою визначається клас індивідів, які за допомогою взаємних очікувань включаються в той або інший колектив. Тому ролі охоплюють основні зони взаємопроникнення соціальної системи і особи індивіда. Якась окремо взята роль, проте, ніколи не складає відмітну особливість конкретного індивіда. Батько є особливим батьком лише для своїх дітей, з точки ж зору ролевої структури свого суспільства він всього лише один з категорії отцов. Одночасно він також бере участь в безлічі інших видів взаємодії, наприклад, виконує свою роль в професійній структурі.
Всяка конкретна структурна одиниця соціальної системи завжди є комбінацією всіх чотирьох компонентів — дана класифікація використовує компоненти, а не типи. Ми часто говоримо про роль або колективну організацію, неначе вони є конкретною суттю, проте вони, строго кажучи, еліптичні по своєму характеру. Не існує колективної організації без рольового членства і, навпаки, не існує ролі, яка не є частиною колективної організації.
|
|
|
Не існує також ролі або колективу, які не “регулюються нормам” і не характеризуються прихильністю до певних ціннісних зразків. Для аналітичних цілей ми можемо, наприклад, абстрагувати ціннісні компоненти від структури і описувати їх як культурні об'єкти. Але коли вони використовуються технічно як категорії соціальної структури, вони завжди відносяться до компонентів соціальних систем, які включають також все три інші типа компонентів.
Проте всі чотири категорії компонентів є за своєю природою незалежними змінними. Знання ціннісного зразка колективної організації не створює, наприклад, можливості дедукувати з нього ролеву структуру. Ситуації, при яких вміст два або більш за типів компонентів змінюється спільно таким чином, що вміст один може бути безпосередньо виведено з іншого, є соціальними або приватним, а не загальним випадком.
Так, одні і ті ж ціннісні зразки зазвичай складають частину блоків, що значно розрізняються, або підсистем в суспільстві і часто виявляються на багатьох рівнях в структурних ієрархіях. Більш того, одні і ті ж норми часто виявляються істотними для функціонування різних видів одиниць, що діють. Так, юридичні права власності визначають спільні нормативні елементи незалежно від того, чи є власником цих прав сім'я, релігійна більшість або комерційна фірма.
|
|
|
Звичайно, норми розрізняються залежно від ситуації і функції, але підстави їх диференціації відмінні від підстав диференціації колективних організацій і ролей. У певних кордонах очевидно, що всякий колектив, залучений в певну ситуацію або здійснюючий певну функцію, регулюватиметься певними нормами, незалежно від інших своїх властивостей. Нарешті, подібна незавісимая варіативна характерна також і для ролей.
Той же основний принцип незалежної варіативної застосовується до стосунків між соціальною системою і її середовищем.
Особа в її конкретній ролі, а не тотальний індивід, є членом колективу, і навіть соцієтального співтовариства. Плюральний характер ролей, засвоєних особою, є головним постулатом соціологічної теорії і повинен постійно матися на увазі. У міру еволюції суспільства ролевий плюралізм стає швидшим більш, ніж менш, важливим, але він характеризує будь-яке суспільство.
Будь-яка соціальна система повинна справлятися з чотирма комплексами проблем.
1. Проблемою раціональної організації і розподілу своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів певними способами, щоб досягти цілей системи. Ці функціональні вимоги відомі як проблеми адаптації, вирішення яких закладені в економічній діяльності
2. Проблемою визначення основних цілей і підтримки процесу їх досягнення (проблема цілеорієнтації).
3. Проблемою збереження солідарності (проблема інтеграції).
Другу і третю вимоги висуває культурна система, головним завданням якої є легітимація нормативного ладу соціальної системи. Проблема целеорієнтациі задовольняється політичними видами діяльності. Проблему інтеграції допомагає вирішити релігійна діяльність або її функціональні альтернативи — різні секулярні ідеології і т.п.
4. Проблемою підтримки мотивацій діячів при виконання ними необхідних соціальних ролей і усунення прихованої напруги в системі особової мотивації (так звана проблема латентності). Ця проблема вирішується сім'єю, яка здійснює первинну соціалізацію, вибудовувавши вимоги соціальної системи в особову структуру діяча, і підтримує емоційну задоволеність своїх членів.
Актори і соціальна система
Проте в своєму розгляді соціальної системи Парсонс не ігнорував повністю питання стосунків між акторами і соціальними структурами. Фактично він назвав інтеграцію ціннісних зразків і диспозицій потреб «фундаментальною динамічною теоремою социології». За умови підвищеного інтересу Парсонса до соціальної системи ключове значення в цій інтеграції для нього мають процеси інтерналізації і соціалізації. Інакше кажучи, Парсонса цікавило, як норми і цінності системи передаються в рамках цієї системи акторам. У успішному процесі соціалізації відбувається засвоєння цих норм і цінностей, тобто вони стають частиною «совісті» акторов. В результаті, слідуючи своїм власним інтересам, фактично актори служать інтересам системи в цілому. Як це виразив Парсонс «сукупність ціннісних зразків, та, що набуває [актором в процесі соціалізації] в значній мірі має бути функцією фундаментальної рольової структури і переважаючих в соціальній системі цінностей». В цілому, Парсонс передбачав, що актори в процесі соціалізації зазвичай залишаються пасивними реципієнтами. Діти вчаться не лише правилам поведінки, але також нормам і цінностям, етичним засадам суспільства. Соціалізація розуміється як консервативний процес, в якому диспозиції потреб (самі багато в чому формовані суспільством) встановлюють зв'язок між дитям і соціальною системою, а остання забезпечує засоби для їх задоволення. Простір для творчості відсутній або його мало: потреба винагороди прив'язує дитяти до системи в тому вигляді, в якому вона існує. Парсонс розглядує соціалізацію як досвід завдовжки в життя. Оскільки норми і цінності, що прививаються в дитинстві, мають, як правило, узагальнений характер, вони не готують дітей до всіляких специфічних ситуацій, з якими ті стикаються в дорослому житті. Таким чином, соціалізацію протягом всього життєвого періоду необхідно доповнювати більш специфічним досвідом соціалізації. Не дивлячись на цю потребу, норми і цінності, засвоєні в дитинстві, мають тенденцію до постійності і, з невеликим слабким підкріпленням, в більшості своїй залишаються в силі протягом всього життя. Не дивлячись на ту, що викликається соціалізацією, що відбувається протягом всього життя, конформність, в системі існує широкий набір індивідуальних відмінностей. Система функціонує щонайкраще, якщо соціальний контроль використовується лише помірно. З іншого боку, система повинна володіти здатністю витримувати якісь коливання, відхилення. Гнучка соціальна система сильніша за ту, яка не приймає жодних відхилень. Нарешті, соціальна система повинна забезпечувати широкі рольові можливості, що дозволяють різним особам проявити себе, не загрожуючи цілісності системи.
Соціалізація і соціальний контроль — головні механізми, що дозволяють соціальній системі зберігати рівновагу. Індивідуальність і відхилення в помірних кількостях системою засвоюються, проте більш крайні форми повинні регулюватися врівноважуючими механізмами. Таким чином, соціальний лад вбудований в структуру соціальної системи Парсонса: в нашому типові соціальної системи, і, відповідно, в інших, розвинулися механізми, які, в певних межах, здатні передбачати і змінювати глибинні тенденції до девіації, що схиляють до переходу у фазу порочного круга, яка ставить її поза контролем з боку звичайних санкцій у вигляді одобренія-неодобренія і винагород — покарання. Знову-таки основним інтересом Парсонса є система в цілому, а не актор в системі: його займало, як система контролює актора, бо, як актор створює і зберігає систему. Тут відбивається прихильність Парсонса в цьому питанні до структурно-функціонального підходу.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!