Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики
У концепції монетаризму гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика – як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. і представлений передусім у працях професора економіки Чиказького університету М. Фрідмена.
У 60 – 70-ті роки ХХ ст. боротьба з інфляцією у розвинутих країнах була основним завданням державних стабілізаційних програм. Інфляція, кризи, циклічне безробіття, платіжна криза та інші негативні явища і процеси спричинені, на думку монетаристів, хаотичними коливаннями грошової маси, непродуманою грошовою політикою держави і надмірною кількістю грошей в обігу. Все це зумовили своєрідний „ренесанс” кількісної теорії грошей, посилення неокласичного напряму в західній економічній теорії, складовими елементами якої є концепція монетаризму.
Один із найважливіших елементів монетаризму – кількісна теорія грошей, у якій найважливішою є функція грошей як засобу обміну. Доповнюючи кількісну концепцію грошей, Фрідмен та інші монетаристи доводили, що зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення „середнього” абсолютного рівня цін, коливання товарних цін, а й призводить до зміни обсягів виготовленої продукції. У рамках кількісної теорії грошей традиційно за основу аналізу брали рівняння обміну:
|
|
|
М∙ν=Р∙Q (1.6)
Перетворюючи рівняння (1.6), отримаємо
, (1.7)
де М – кількість грошей, що перебувають в обігу;
ν – швидкість обігу грошей;
Р – абсолютний рівень цін;
Q – реальний обсяг виробництва;
MD – величина попиту на гроші;
Р, ν – фактори, що визначають величину попиту на гроші.
Обстоюючи визначальну роль грошей в економічній структурі, монетаризм виходить з теоретико-методологічних засад мінової концепції. Монетаристські рекомендації є найпростішими (серед численних сучасних методів регулювання економіки) і водночас антигуманними, оскільки спрямовані передусім на скорочення соціальних витрат держави. Ці рекомендації взято на озброєння експертами МВФ, їх значною мірою враховано в розробці і втіленні програм економічного розвитку України, розроблених кількома урядами в 90-х роках під егідою цієї міжнародної організації з метою отримання кредитів.
Після проголошення незалежності України основою економічної і соціальної політики стала неокласична концепція, зокрема монетаризм.
Монетаристи основною причиною нестабільності економічної системи вважали порушення законів грошового обігу, відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу внаслідок стимулювання державою попиту, надмірного втручання держави в економіку. Усунення цих диспропорцій можливе, на їхню думку, шляхом проведення грошово-кредитної політики, зокрема у разі обмеження кредитно-грошової маси в обігу (не більше 3% на рік), скорочення виробничого і споживчого попиту. Конкретними засобами такої політики Фрідмен називав встановлення норми обов’язкових резервів, облікової ставки та ін. Ці ідеї були взяті на озброєння у США, Великобританії, деяких інших країнах. Але криза 1980 – 1982 рр. і тривалий застій у післякризовий період у країнах Західної Європи засвідчили неефективність рекомендацій монетаристів.
|
|
|
Кейнсіанство – це один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати.
Тому Кейнс з метою обґрунтування цього висновку здійснив комплексний аналіз впливу держави на розвиток макроекономіки. Предметом його дослідження було, насамперед, з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Кейнс вважав, що розширення функцій уряду – єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм, а також засіб спонукання до інвестування і координації схильності до споживання.
|
|
|
Головну увагу Кейнс приділив проблемі регулювання попиту й факторів, що його визначають. Ефективний попит, який розпадається на нагромадження та споживання, повинна стимулювати держава:
- здешевлюючи кредит (тобто знижуючи норми відсотка);
- збільшуючи державні витрати;
- впливаючи на зростання споживчого попиту.
Кейнс прагнув з’ясувати питання встановлення рівноваги між попитом і пропозицією у сфері зайнятості. Держава, на його думку, повинна регулювати це співвідношення, домагатися певного оптимуму в цій сфері, запобігати зростанню безробіття до масштабів, які можуть стати загрозливими для економічної системи. Рівень зайнятості залежить від обсягу споживання (або очікуваних витрат на споживання) та обсягу інвестицій. Головну уваги в цій ситуації держава мусить приділяти стимулювання інвестицій. Оскільки інвестиції в свою чергу залежать від рівня відсотка й очікуваних прибутків, то державі слід регулювати інвестиційний попит через бюджетно-фінансову та грошово-кредитну політику.
|
|
|
Дж. Кейнс наполягав на прогресивності в оподаткування, доводив, що за допомогою податків (а також державних видатків і відсотка) можна досягти рівноваги між сукупним платоспроможним попитом і пропозицією.
Рекомендації Дж. Кейнса, взяті на озброєння у багатьох країнах у післявоєнний період, були ефективними. Це послабило глибину економічних криз, посилило стабільність економічної системи. Проте вперше в історії розвитку капіталістичного циклу кризи 1969 – 1971 і 1974 – 1975 збіглися зі швидким розгортанням інфляційних процесів, а в деяких країнах водночас зросло безробіття, поглибилися диспропорції в економіці. Це призвело до зростання невідповідності кейнсіанських методів розвитку макроекономічних процесів, кризи кейнсіанства.
РОЗДІЛ 2
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!