МАРКУВАННЯ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ
Продукти-мутанти досі «шифруються»
Початок маркування трансгенів в Україні перенесли на 1 грудня, з 1 листопада Кабмін повинен був зобов’язати українських виробників маркувати продукти харчування, які містять генетично модифіковані організми (ГМО) у кількості, що перевищує 0,9 відсотка, що було зроблено.
Також 18 лютого 2009 р. була прийнята та затверджена постанова Кабінету Міністрів України, в якій йдеться про те, що всі продукти харчування та косметичні засоби, що містять ГМО повинні маркуватися. Це маркування не повинно залежати від відсоткового вмісту ГМО.Однак продукти з позначкою про вміст трансгенів у магазинах так і не з’явилися – деякі продавці кажуть, що не уявляють, як ці позначки повинні виглядати (на рисунку 1 [8] зображено інтернет версію «Високий замок»). Тим часом голова Держспоживстандарту України Олександр Шнипко повідомив, що запровадити маркування продукції з 1 листопада виявилося неможливим, оскільки не затверджено нормативно-правові акти та немає технічних можливостей.
В Україні лише три лабораторії для проведення відповідних досліджень, а потрібно хоча б 27 — у кожній області. На це знадобиться 15 мільйонів гривень. Ще два мільйони гривень піде на запровадження національних тест-систем. Зважаючи на це, Держспоживстандарт запропонував перенести Рисунок 1. – Знак якості запровадження маркування на 1 грудня. Чимало експертів налаштовані песимістично і стверджують, що в найкращому варіанті трансгенні продукти маркуватимуть з початку наступного року. Заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяни Тимочко каже, що сьогодні навіть не передбачено відповідальності за ухилення від позначки про продукти-мутанти. Наразі підприємцям запропонували добровільно маркувати продукти з рекламною метою – як такі, у яких відсутні ГМО.
|
|
|
Пшениця з генами скорпіона, помідори – з генами камбали. Чи шкідливі генетично модифіковані продукти? Над цим запитанням багато років ламають списи учені з усього світу. З одного боку, такі продукти вирощують без скроплення отруйними хімікатами, шкідливість яких доведена. Тому з цієї точки зору ГМО-продукція «екологічно чистіша». З іншого боку, людина, по суті, споживає неприродним способом модифікований організм. Наслідки споживання таких продуктів, застерігають експерти, можуть проявитися лише через десятки років. Захисники ж ГМО стверджують, що новітня продукція поки що не призвела до захворювань. А якщо продукт не визнаний шкідливим, то його можна споживати.
З чого усе починалося? Розвиток біотехнологій на Заході викликало бажання отримати якомога більше продуктів харчування – мріяли вирощувати овочі та фрукти, які не боялися б бур’янів, шкідників, або навіть росли б у пустелі. І це вдалося. Картоплі вживили гени земляної бактерії, яка «вбиває» колорадського жука. Стійка до засухи пшениця містить ген скорпіона. Горіхам, аби збільшити вміст протеїнів, «вживили» гени соєвих бобів. Помідори отримали гени північноамериканської морської камбали та медузи, кукурудза, соя та полуниця – гени бактерій. Перші ГМ рослини з’явилися у 1983 році. А масштабне промислове виробництво їх розпочалося у 1996 році.
|
|
|
Де шукати «мутанти» в україні?
Наразі ніхто не може сказати достеменно, яка частка продуктів в Україні містить ГМО, і звідки ці продукти до нас надходять. А те, що вони у нас є, – незаперечний факт. Кілька років тому в Україну задля експерименту було завезено сотні тонн генетично-модифікованої картоплі однієї з потужних біотехнологічних компаній. Експеримент начебто не вдався – картопля не прижилася. Що сталося з тією картоплею і куди вона поділася після першого врожаю – невідомо. Всю її начебто було вивезено. Однак експерти впевнені – генетично модифікована картопля в Україні залишилася.
Враховуючи масштаби експорту сої в Україну, можна припустити наявність домішок ГМ сої в різних продуктах харчування – варених ковбасах, сирах, молочних сумішах. Кажуть, близько 30% кави на ринку України генетично модифіковані. Відомий борець з продуктами-мутантами організація Greenpeace подає список компаній, які використовують ГМО. Серед них відомі у всьому світі компанії. В різних країнах світу такі компанії поводять себе по-різному, і якщо в США вони використовують ГМО, то, наприклад, в Австрії – ні.
|
|
|
У країнах Європи, в Росії, Японії продукцію з вмістом ГМО обов’язково маркують, а от США та Канада (найбільші експортери ГМО) вважають: оскільки шкідливість генетично змінених організмів не доведено, то робити відповідні позначки недоцільно. Запровадження обов’язкового маркування ГМО-продукції не вигідне її виробникам. По-перше, ніхто не хоче зайвих затрат на маркування продукції, а по-друге, продукція з ГМО може виявитись неконкурентоспроможною. В Угорщині, Польщі та Чехії уже активно розвивають програми вирощування органічно чистої їжі, оскільки попит на неї в Євросоюзі постійно зростає.
А тим часом 45% сої, що вирощують в Україні, – трансгенного походження. Про це заявив проректор Національного аграрного університету Сергій Мельничук. Два роки тому лише 20 відсотків сої, вирощуваної у нас, були генетично модифікованими.
|
|
|
1.6.3 Правове регулювання біобезпеки України
На сьогоднішній день розвиток генетичної інженерії досяг такого рівня, який перетворив її не тільки на реальну продуктивну силу, а й велику загрозу. Одночасно з визнанням економічної доцільності генетично модифікованих організмів (ГМО) виникла проблема безпеки використання їх у сільському господарстві, виробництві, харчовій промисловості та медицині. З одного боку, використання ГМО дає можливість розв'язувати низку проблем, забезпечує переваги впровадження їх, наприклад, у сільському господарстві: підвищення врожайності культурних рослин та уникнення втрат при зберіганні врожаю, зменшення екологічного навантаження на навколишнє середовище за рахунок зниження використання гербіцидів, пестицидів, мінеральних добрив та інших агрохімікатів тощо. З іншого, - впровадження ГМО передбачає необхідність гарантувати суспільству, що ці технології не заподіюватимуть шкоди здоров'ю людини та довкіллю. Однією з умов такого гарантування є правове регулювання використання ГМО. Проте, незважаючи на наявність в українському законодавстві близько 90 правових актів, які містять норми щодо таких організмів, вони фактично перебувають за межами правового поля. Чому так сталося? Тому що зазначені акти стосуються, у кращому випадку, лише окремих сторін використання ГМО. Можна навести кілька прикладів за напрямами правового регулювання:
1. Інформаційний. Конвенція про доступ до інформації, участь
громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань,
що стосуються довкілля, ратифікована Законом України №832-14 від 6 липня
1999 р., містить положення про застосування її до рішень щодо видачі дозволів на умисне вивільнення генетично змінених організмів у навколишнє
середовище. Є в ній і деякі загальні положення про одержання інформації
громадськістю, форми обговорення і погодження рішень тощо. В рамках
зобов'язань, взятих на себе нашою державою, мабуть, було б доцільно почати з прийняття відповідної програми інформування населення про ГМО.
2. Аналітичний. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин» №301 від 20 травня 2005 р. проведення експертизи сортів рослин в Україні на наявність генетично модифікованих організмів, у тому числі під час сертифікації сортів рослин, які ввозять або вивозять, було віднесено до
компетенції цього органу. Відповідні структури МОЗ України здійснюють
санітарно-гігієнічну та харчову оцінку. Це означає, що стосовно трансгенних
рослин склалися деякі елементи системи біобезпеки. Але ГМО можуть
використовувати й у тваринництві, харчовій промисловості та медицині тощо. Система національної біобезпеки має тоді поширюватися й на ці сфери,
регулювати компетенцію відповідних органів, порядок проведення ними
експертиз, надавати критерії визначення безпеки продукції з ГМО.
3. Експортно-імпортний. «Тимчасовий порядок ввезення та випробувань трансгенних сортів рослин», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1304 від 17 серпня 1998 р., фактично не діє, оскільки не містить розподілу відповідальності міністерств у рамках державного контролю за ГМО в Україні. Досить дієвим актом є Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук №184/82 від 20 вересня 2000 р. Але вони регулюють дуже невелику частину ввозу та вивозу продукції, що містить ГМО. Прийняття потрібних правових актів має врахувати необхідність внесення змін у спеціальне законодавство, зокрема митне, податкове та законодавство, що стосується інформаційної власності.
4. Торгівля. Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №185 від 11 липня 2003 р. (редакція від 11 листопада 2006 р.), передбачають, що не допускаються до продажу фасовані вітчизняні та імпортні харчові продукти без маркування державною мовою України, яке має містити в доступній для сприйняття покупцем формі інформацію, в тому числі про наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікованої сировини (у разі, якщо використання таких компонентів передбачено нормативними документами або нормативно-правовими актами на цей харчовий продукт). Подібні норми щодо необхідності маркування є і в деяких інших правових актах, що здебільшого стосуються захисту прав споживачів. Але, як зазначалося вище, реалізацію цих товарів потрібно починати з інформування споживачів про властивості ГМО.
5. Виготовлення продукції з використанням ГМО. Значна частка у використанні таких організмів припадає на виготовлення продуктів харчування. Стаття 8 Закону України «Про дитяче харчування» №142-16 від 14 вересня 2006 р. передбачає, що сировина, яку використовують у виробництві продуктів дитячого харчування, не може містити гормональних препаратів та генетично модифікованих організмів.
Слід зазначити, що дія Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» № 771/97-ВР від 23 грудня 1997 р. (у редакції від 26 жовтня 2005 р.), який є загальнішим нормативним актом з цих питань, не поширюється на тютюн і тютюнові вироби та спеціальні вимоги до харчових продуктів, пов'язані з наявністю у них генетично модифікованих організмів чи їх компонентів. Ці питання є предметом спеціального законодавства.
Постановою Верховної Ради України №270-ІУ від 28 листопада 2002 р. був прийнятий за основу проект Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів». Проект пройшов громадське обговорення, але не був прийнятий парламентом у першому читанні. Потім він зазнав ряд доопрацювань, аж доки не з'явився у вигляді одноіменного проекту №0922 від 25 травня 2006 р. Цей проект мав визначити правові та організаційні засади регулювання суспільних відносин у галузі генетично-інженерної діяльності з метою безпечного використання генетично модифікованих організмів, забезпечення ними потреб суспільства та запобігання можливому негативному впливові генетично модифікованих організмів на людину і природне середовище. На сьогоднішній день він залишився у статусі проекту. Але навіть за умови його прийняття слід продовжити законодавчу роботу шляхом прийняття доповнень до кількох вже чинних законів або введення в дію нових нормативно-правових актів, що регулювали б безпосередньо маркування ГМО, експорт-імпорт ГМО, права інтелектуальної власності в галузі біотехнології, порядок проведення відповідних експертиз тощо.
Таким чином для налагодження системи біобезпеки в Україні потрібно створити відповідну правову базу, яка має бути структурованою і охоплювати різні аспекти використання ГМО, забезпечувати чіткий розподіл повноважень органів державної влади, максимально наближену до світових стандартів, підпорядковану меті запобігання можливому негативному впливові генетично модифікованих організмів на здоров'я людини та довкілля[4].
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 256; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!