РОЗДІЛ 3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИНИКНЕННЯ ТРАВМАТИЗМУ ТА СПОСОБИ ЙОГО ПРОФІЛАКТИКИ
Загальна характеристика спортивного травматизму
Травма — це ушкодження з порушенням або без порушення цілісності тканин, викликане яким-небудь зовнішнім впливом. Розрізняють наступні види травматизму: виробничий, побутовий, транспортний, військовий, спортивний і ін.
Спортивна травма — це ушкодження, що супроводжується зміною анатомічних структур і функції травмованого органа в результаті впливу фізичного фактора, що перевищує фізіологічну міцність тканини, у процесі занять фізичними вправами і спортом. Серед різних видів травматизму спортивний травматизм знаходиться на останнім місці як по кількості, так і по вазі плину, складаючи усього близько 2%.
Травми розрізняють по наявності або відсутності ушкоджень зовнішніх покривів (відкриті або закриті), по просторості ушкодження (макротравми і мікротравми), а також по вазі плину і впливу на організм (легкі, середні і важкі).
При закритих травмах шкірні покриви залишаються цілими, а при відкритих ушкоджені, у результаті чого в організм може проникнути інфекція.
Макротравма характеризується досить значним руйнуванням тканин, обумовленим візуально. При мікротравмі ушкодження мінімальне і часто візуально не визначається [19,247].
Основна ознака травми — біль. При мікротравмах вона з'являється лише під час сильних напруг або великих по амплітуді рухів. Тому спортсмен, не почуваючи біль у звичайних умовах і при виконанні тренувальних навантажень, звичайно продовжує тренуватися. У цьому випадку загоєння не відбувається, мікротравматичні зміни сумуються і може виникнути макротравма.
|
|
|
Легкими вважають травми, що не викликають значних порушень в організмі і втрати загальної і спортивної працездатності; середніми —травми з не різко вираженими змінами в організмі і втратою загальної і спортивної працездатності (протягом 1—2 тижнів); важкими — травми, які викликають різко виражені порушення здоров'я, коли потерпілі мають потребу в госпіталізації або тривалому лікуванні в амбулаторних умовах. По вазі плину легкі травми в спортивному травматизмі складають 90%, травми середньої важкості — 9%, важкі —1%.
Для спортивного травматизму характерна перевага закритих ушкоджень: забитих місць, розтягань, надривів і розривів м'язів і зв'язок.
Число відкритих ушкоджень незначне, їх складають в основному напирання та синці. Співвідношення вивихів і переломів у спортивному травматизмі складає за даними різних авторів 1:3, 1:1,8; 1:1,5. В всіх інших видах травматизму вивихи спостерігаються в 8—10 разів рідше, ніж переломи.
Травматизм у різних видах спорту неоднаковий. Природно, що чим більше людей займаються тим або іншим видом спорту, тим відносно більше в ньому травм. Щоб нівелювати розходження в кількості спортсменів, прийнято розраховувати число травм на 1000 що займаються — це так званий інтенсивний показник травматизму.
|
|
|
Середнє число спортивних травм на 1000 спортсменів складає 4,7. Частота травм під час тренувань, змагань і на учбово-тренувальних зборах неоднакова. Під час змагань інтенсивний показник дорівнює 8,3, на тренуваннях—2,1, а на учбово-тренувальних зборах —2,0.
На заняттях, на яких за якимись причинами відсутній тренер або викладач, спортивні травми зустрічаються в 4 рази частіше, ніж у присутності викладача або тренера, що підтверджує їхню активну роль у профілактиці спортивного травматизму.
Деякі види спортивних ушкоджень найбільш характерні для того або іншого виду спорту. Так, забиті місця частіше спостерігаються в боксі, хокеї, футболі, боротьбі і ковзанярському спорті, ушкодження м'язів і сухожиль — у важкій атлетиці і гімнастиці. Розтягання зв'язувань досить часто зустрічають у борців, важкоатлетів, гімнастів, легкоатлетів (стрибки і метання), а також у представників спортивних ігор. Переломи кіст нерідко виникають у велосипедистів, автомотогонщиків і гірськолижників. Рані, садна і потертості переважають у велосипедистів, лижників, ковзанярів, гімнастів, хокеїстів і веслярів.
|
|
|
Струси головного мозку частіше зустрічаються в боксерів, велосипедистів, мотогонщиків і стрибунів у воду. Ушкодження менісків найбільш характерні для ігрових видів спорту (33,1%), боротьби, складних-координаційних і циклічних видів спорту [24, 19].
По локалізації травм у спортсменів найчастіше спостерігаються травми кінцівок (більш 80%), особливо суглобів (головним чином колінного і гомілковостопного). У спортивній гімнастиці переважають травми верхніх кінцівок (70%), а в більшості інших видів спорту — нижніх кінцівок (наприклад, у легкій атлетиці і лижному спорті 66%). Травми голови й особи характерні для боксерів (65%), пальців для баскетболістів і волейболістів (80%), ліктьового для тенісистів (до 70%), колінного суглобу, для борців, гімнастів, футболістів (до 50%).
Визначений інтерес представляє процентне співвідношення різних травм і хронічних захворювань опорно-рухового апарату (викликаних мікротравмами), що вимагають тривалого стаціонарного або амбулаторного лікування. Серед гострих травм найбільший відсоток складають ушкодження менісків колінного суглоба і капсульно-зв`язкового апарата суглобів. Хронічні захворювання м'язів, сухожиль (у місці прикріплення до кістки), захворювання окістя, хребта, включаючи остеохондрози, спонділези і спондилоартрози, також нерідко зустрічаються в спортсменів.
|
|
|
Таблиця 3 Процентне співвідношення ушкоджень і захворювань опорно-рухового апарата в спортсменів
| Характер ушкоджень | Види спорту | |||||||
| Єдино борства | Складно-координаційні | Циклі чні | Багато борства | Ігрові | Швидкісно-силові | Технічні і ін, | Усього | |
| Гострі травми | ||||||||
| Переломи | 7,59 | 8,74 | 6,56 | 21,83 | 4,42 | 3,33 | 15,84 | 7,09 |
| Вивихи | 4,54 | 2,82 | 2,32 | 1,41 | 3,22 | 0,62 | 5,07 | 2,91 |
| Поранення | 1,03 | 0,78 | 1,41 | 1,41 | 6,47 | 0,83 | 2,97 | 1,09 |
| Синці | 0,11 | 0,10 | 0,43 | — | 0,17 | — | 0,25 | 0,19 |
| Забиті місця | 5,06 | 6,02 | 6,16 | 13,38 | 6,82 | 4,51 | 9,65 | 6,23 |
| Ушкодження м'язів | 2,87 | 2,67 | 3,23 | 2,82 | 3,17 | 11,10 | 0,87 | 3,91 |
| Ушкодження сухожиль | 0,98 | 3,29 | 1,34 | 2,82 | 2,23 | 0,90 | 1,24 | 1,76 |
| Ушкодження капсульно-зв'язкового апарата | ||||||||
| 12,30 | 14,96 | 9,15 | 14,08 | 10,85 | 15,39 | 9,03 | 11,86 | |
| Ушкодження менісків | 31,15 | 18,36 | 14,28 | 7,75 | 33,11 | 13,89 | 14,23 | 21,42 |
| Хвороби суглобів | 8,85 | 11,51 | 10,27 | 7,04 | 11,41 | 10,89 | 9,95 | 10,51 |
| Хвороби кіст і надкісниці | ||||||||
| 3,05 | 4,39 | 8,86 | 3,52 | 2,96 | 2,70 | 1,61 | 4,55 | |
| Хвороби хребта | 5,52 | 9,26 | 7,14 | 2,11 | 3,17 | 11,16 | 7,85 | 6,92. |
| Хвороби м'язів | 1,21 | 2,25 | 3,81 | 2,11 | 1,80 | 5,48 | 2,35 | 2,81 |
| Хвороби сухожиль | 0,98 | 2,09 | 6,49 | 6,34 | 1,88 | 3,61 | 1,73 | 3,19 |
| Хвороби стіп | 0,57 | 0,78 | 3,15 | 0,70 | 0,26 | 0,55 | 2,10 | 1,29 |
| Інші хвороби | 4,13 | 2,93 | 7,33 | 5,64 | 3,90 | 1,53 | 7,55 | 4,60 |
Слід зазначити, що хронічні захворювання опорно-рухового апарату в спортсменів, як і гострі травми, мають свою специфіку, що відрізняє їхній від подібної патології в інших видах діяльності. Ці захворювання в спортсменів обумовлені характером спортивної діяльності, особливостями тренувального режиму, періодом підготовки, кваліфікацією, віком, морфофункціональними особливостями спортсмена, віком початку спеціалізації в даному виді спорту і спортивним стажем.
Хронічні захворювання суглобів найбільш часто зустрічаються в циклічних і ігрових видах спорту, мікротравматична тендопатія власної зв'язки надколінка — у швидкісно-силових видах, остеохондрози хребта і хронічна патологія міоентезичного апарату — у циклічних, складних-координаційних і швидкісно-силових видах спорту, захворювання стоп (подовжня і поперечна плоскостопість) — у циклічних видах спорту.
Крім цього, особливості видів спорту знаходять висвітлення й у розходженні співвідношень частоти макротравм і мікротравм.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 174; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!