Питання законодавчої бази діяльності технопарків
Технопарк – це цілісний комплекс, до складу якого можуть входити науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, конструкторські організації, промислові підприємства, інформаційні та консалтингові організації з метою скорочення періоду між розробкою нововведень і їх впровадженням у виробництво, реалізації всіх циклів інноваційного процесу, одержання високого прибутку в результаті реалізації інноваційної продукції. Технопарк працює на принципах самоокупності і приносить прибуток, що направляється на його розвиток і розподіляється між його учасниками [19, с.4].
Нормативно-правова база діяльності технопарків розроблялась у період з 1999 по 2002 рр. Запропонована у цей час модель технопарку, була затверджена Законом України " Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 17 липня 1999 року, забезпечила економічну зацікавленість підприємств та організацій в результатах інноваційної діяльності і виявилася настільки ефективною, що незважаючи на різні економічні негаразди, зберігала донедавна дієздатність.
Питання нормативно-правової бази діяльності технопарків регулярно обговорювалися в різних офіційних інстанціях і, як результат – постійно вносилися зміни до нормативно-правових актів, які регулюють їх діяльність.
В першу чергу це стосується пропозицій, які призупиняють, або скасовують дію норм Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків"
|
|
|
Цей закон від початку гарантував незмінність протягом терміну його дії умов надання технопаркам податкових, митних та інших піль. Орієнтуючись на гарантії стабільності, технопарки та їх учасники розробили відповідні бізнес-плани, які стали основою їх діяльності протягом п'яти років у відповідності до зареєстрованих державою проектів.
Нагадаємо, що для інноваційних проектів, які виконуються в технопарках, передбачено спеціальний правовий режим оподаткування і митного регулювання, що слід розглядати не як пільги (пільги – це коли не платять податок), а як один з видів непрямої підтримки інноваційного розвитку національної економіки. Впродовж терміна дії проекту (не більше 5 років) податок на прибуток та ПДВ не перераховується до бюджету зараховується у пропорції 25 : 75 на спецрахунки технопарку та конкретного виконавця проекту. Витрачання цих коштів допускаються виключно на наукову та науково-технічну діяльність в рамках проекту.
Між тим, уже в 2004 році положення зазначеного закону були фактично змінені Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 р.", що призвело до порушення збалансованих планів виконання проектів, зокрема в частині суттєвого збільшення видатків підприємств, пов'язаних зі сплатою ввізного мита та ПДВ при митному оформленні сировини, дозвіл на пільговий імпорт яких був наданий при державній реєстрації проектів.
|
|
|
На думку Національної академії наук України якщо не повернутися до норм цього Закону, які існували до 1 січня 2004 року, то це неминуче призведе до унеможливлення досягнення технопарками запланованих інноваційних результатів, а у гіршому випадку, навіть до банкрутства деяких учасників інноваційної діяльності, скороченню робочих місць, зменшенню податкових надходжень до державного бюджету.
Як приклад можливих здобутків та втрат можна привести результати роботи Технологічного парку „Інститут монокристалів” за 2000–2004 рр.:
· перераховано до держбюджету та в позабюджетні фонди – 152, 2 млн грн.;
· загальна сума пільг – 131,4 млн грн.;
· обсяг реалізації інноваційної продукції у 2004 році склав близько 1,0 млрд грн.
· податкові надходження від продажу продукції починаючи з 2006 р. складуть
· більше 150,0 млн грн. за рік [21].
При цьому держава не витратила на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів зазначеного технопарку жодної копійки бюджетних коштів.
|
|
|
На виконання вимог чинного законодавства під керівництвом постійно діючої комісії Кабінету Міністрів України (Комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів) систематично здійснюється контроль з боку Держаної податкової адміністрацій (ДПА), Державної митної служби (ДМС) і Міністерства освіти і науки (МОН) України ( щорічні заплановані моніторинги ходу виконання проектів). На думку Національної академії наук України така система контролю продемонструвала свою ефективність та дієвість про що свідчить, зокрема, скасування державної реєстрації та позбавлення права на пільги більш, ніж 20 проектів технопарків.
2.3 Аналіз законодавчої неврегульованості діяльності технопарку „Інститут монокристалів”
Розглянемо на прикладі технопарку „Інститут монокристалів” (ІМК) проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності в Україні. Серед основних проблем в законодавчій галузі, з якими стикається технопарк, можна окремо відзначити те, що на сьогодні в Україні законодавчо не врегульовано питання врахування нематеріальних активів у процесі приватизації. В Україні відсутні будь-які схеми оцінки інноваційного потенціалу. Через це, в разі акціонування підприємств, які входять до складу технопарку, є велика загроза втрати для держави (вона може втратити вдвічі, а той в тричі від реальної вартості підприємств). На нашу думку, тут було б доцільно закласти гарантії для підприємств, які з одного боку, унеможливлювали б недооцінку нематеріальних активів, а з іншого – стимулювали надходження таких інвестиційних проектів, що спрямовані на модернізацію та розвиток інноваційного потенціалу підприємств.
|
|
|
Суттєвою перешкодою для розвитку технопарку „ІМК” є відсутність розвинутого фондового ринку в Україні через який до науково-технічного сектору можуть надходити інвестиції, та законодавчого регламентування даного питання. В останньому десятилітті частка матеріальних активів під час оцінки високотехнологічних компаній стає дедалі менш суттєвою, тоді як нематеріальні активи (інтелектуальний потенціал чи капітал), вартість яких оцінюється на основі власного бачення інвесторів, становлять більш значну частку у структурі фондової вартості інтелектуальних компаній. Це питання також потребує законодавчого врегулювання.
Одним з визначальних пріоритетів кожної успішної держави є створення умов і механізмів для ефективного перетворення інтелектуального потенціалу господарюючих суб’єктів в інтелектуальний капітал. На жаль, недостатньо опрацьованою залишається така важлива складова інтелектуального потенціалу, як її патентна захищеність. Що є однією з основних проблем технопарку „ІМК”.
Перед технопарком „ІМК” поставлено завдання підтримати високотехнологічні наукової розробки, забезпечивши фінансування і просування їх на ринок через систему маркетингу. Цю проблему держава вирішує шляхом податкового стимулювання їхньої інноваційної та інвестиційної діяльності. Це фактично означає, що технопарк „ІМК” платить податки в повному обсязі, однак їхні податкові платежі переводяться на спеціальні рахунки і можуть використовуватися для цілей інноваційного характеру. Дана норма законодавства на сьогодні практично не діє, що гальмує розвиток технопарків.
Разом з тим, основну частину коштів свого фінансування технопарк повинен заробляти продажем найновіших технологій і товарів. Для цього потрібна певна законодавча фінансова незалежність, щоб перейти до самофінансування. На сьогодні це питання так я залишається не врегульованим.
Незважаючи на існування в Україні певної законодавчої бази у сфері захисту прав інтелектуально власності, на практиці сьогодні досліджувана організація дуже часто стикається із проблемами, які обумовлені відсутністю по-справжньому дієвої, гнучкої та максимально налагодженої законодавчої бази в галузі захисту прав інтелектуальної власності, що є життєво важливим для технопарку.
В першу чергу, хотілося б виділи наступні недосконалості законодавчої системи, які заважають розвитку технопарку „ІМК”:
· наявність суперечностей між законодавчими актами, що регулюють сферу авторського права та суміжних прав: неузгодженість правових визначень в різних законодавчих актах, невідповідність правових положень в деяких законах до Закону України "Про авторське право та суміжні права";
· правова невизначеність деяких ключових понять, зокрема тих, що стосуються мережі Інтернет
· відсутність спеціальних державних органів, які безпосередньо регулюють цю сферу
· відсутність деяких механізмів охорони інтелектуальної власності, зокрема попереджувальних заходів, належного рівня адміністративної та кримінальної відповідальності, що є нагальною проблемою для сфери авторського та суміжних прав.
Серед кроків держави, які позитивно впливають на інноваційну діяльність технопарку „ІМК” можна виділити наступні. Так, в Україні зроблено перші кроки до законодавчого врегулювання використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Зокрема, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності", відповідно до якого внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.
Для вирішення проблеми піратства у сфері авторського права і суміжних прав було прийнято Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", також прийнято низку постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на запровадження дієвих механізмів щодо недопущення виробництва та розповсюдження підробленої продукції.
Крім того, Україна приєдналася до п'яти важливих міжнародних договорів:
· Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право;
· Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організації мовлення;
· Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми;
· Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових знаків;
· Договору про патентне право.
Як бачимо, більшість із цих договорів (перших три) стосується саме захисту авторських та суміжних прав.
Було прийнято ряд важливих законодавчих актів, що стосуються врегулювання проблемних питань в сфері авторського права та суміжних прав. Прийняття цих законів стало практично завершальним етапом в узгодженні національного законодавства з положеннями Угоди ТРІПС.
Так, у січні 2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України, який містить окрему Книгу IV "Право інтелектуальної власності". У ній відображені основні положення цивільних відносин у сфері інтелектуальної власності. Деякі засоби забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності запроваджені Кримінальним кодексом України.
Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про власність", який врегульовує деякі правові моменти набуття державою прав інтелектуальної власності.
Наступним важливим кроком стало прийняття в травні Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності". Цей закон повною мірою впроваджує в українське законодавство норми, які викладені в Третій частині Угоди ТРІПС і які передбачають заходи, направлені на попередження та подолання порушень прав інтелектуальної власності.
Дещо законодавчо не доопрацьованим, на наш погляд, є питання контролю за роботою технопарків. так, на сьогодні використовується багатоступінчата система контролю за діяльністю технопарків з боку Міністерства освіти і науки, Національної академії наук, Міжвідомчої ради, нарешті, податкових органів. Дана схема є досить громіздкою, і часто буває, що одне і теж питання перевірки дублюється всіма контролюючими організаціями.
Протягом останніх років особливо гостро стояли проблеми неврегульованості законодавчої бази діяльності технопарків. Зокрема це стосується договорів про спільну діяльність. На превеликий жаль у питаннях вдосконалення законодавчої бази діяльності технопаркам дуже важко знаходити взаєморозуміння з центральними органами виконавчої влади. З великими труднощами вдалося врегулювати це питання внісши відповідні зміни до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків". Але у Законі "Про державний бюджет України на 2005 р" з'явилися пункти, що обмежують діяльність технопарків. Більш того у змінах до цього закону зроблено спробу взагалі скасувати частину положень спеціального режиму діяльності технопарків. Все це вкрай утруднює роботу цих єдиних реально діючих інноваційних структур України.
ВИСНОВОК
В роботі досліджено основні проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності в Україні. Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваційної діяльності в Україні, виділені наступні: зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, низький рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг, обсяги оновленої продукції характеризуються тенденцією скорочення. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.
Механізм стимулювання інноваційної діяльності має складатися з наступних обов’язкових заходів, які повинні бути зафіксовані законодавчо:
· моральне заохочення авторів: присудження спеціальних почесних звань, включення в члени винахідницьких клубів, видачу винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи;
· авторам винаходів, заявлених від імені підприємства і, що використовувалися в перебіг року, доцільно надавати право вибору часу чергової відпустки;
· рекомендувати встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми, як основну форму матеріального стимулювання винахідників;
· автору винаходу, на який були видані відповідні охоронні документи, премія за підсумками року може бути збільшена до 15%;
· пропонується застосовувати преміювання осіб, що створили винахід, не тільки у вигляді наявних виплат, але й у вигляді дивидендів по виданих акціях компанії;
· можуть бути встановлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році використання винаходу.
· доцільно рекомендувати фірмам виплачувати винагороди навіть за винаходи, що безпосередньо промислово не використовуються.
Як заходи, що побічно стимулюють винахідницьку діяльність з боку держави і спрямовані на використання плодів винахідницької творчості підприємствами можна назвати життєво необхідне полегшення податкового тягаря у співвідношенні підприємств, що використовують на законній підставі винаходи у виробництві з певним комерційним успіхом. Найбільш ефективним може виявитися зниження ставки податку на прибуток не тільки на частину прибутку, отриманої в результаті застосування винаходів, але і на весь прибуток у цілому, отриманим таким суб'єктом. Свою роль може зіграти і звільнення від оподаткування ПДВ ряду платежів, пов'язаних з винахідництвом.
Пропоноване вище додаткове стимулювання винахідницької й особливо інноваційної діяльності здатно кардинально поліпшити інноваційний "клімат" і допомогти в подоланні кризи в економіці України, а також підвищити конкурентоспроможність підприємств на вітчизняних і світових ринках.
Створення і функціонування технологічних парків взагалі повинно бути одним з пріоритетних напрямів науково-технологічного та інноваційного розвитку в Україні. Технопарк дає можливість запровадити безперервний цикл: «дослідження – розробка – проектування – дослідне виробництво – виробниче впровадження – збут продукції».
Технопарк можна розглядати як особливий вид спеціальної економічної зони, в якій накопичуються кошти для розробки наукоємної продукції. Економічна привабливість спеціального режиму функціонування технопарків для розвитку інноваційної діяльності полягає в тому, що він дозволяє накопичити необхідні для цього фінансові ресурси.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!