Суб’єкти національної економіки
Національна економіка.
Роботу виконала:
Студентка 2 курса
ДФН ПР-21.08
Абдуллаєва Е.
Перевірила:
Субач К.П.
Сімферополь, 2009
Зміст
Введення
1.Поняття та об’єкти національної економіки
2. Суб’єкти національної економіки
3.Структура національної економіки
4.Національна економіка України
Заключення
Список використаної літератури
Введення
Макроекономіка – це наука про функціонування економіки в цілому.
Макроекономіка намагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання. Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них із висоти, з якої добре видно окремі аспекти економічної системи. Основним об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.
Національна економіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, що характеризуються господарською цілісністю, спільністю у певних часових і просторових рамках.
Національна економіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічного життя в усіх сферах і видах діяльності суспільства. Водночас говорити про її ефективність можна лише тоді, коли вона буде розглянута в процесі безперервного повторення виробництва. При цьому функціонування економіки потребує подолання і врахування ряду перешкод: циклічного економічного розвитку, вирішення проблем зайнятості працездатного населення, ведення грошового господарства в умовах можливості виникнення інфляції, постійного зміцнення фінансів при існуванні загрози появи її кризи.
|
|
Поняття національної економіки
Національна економіка, або національна економічна система, – це економічна система країни, що відображає весь комплекс факторів (внутрішніх і зовнішніх, економічних та неекономічних) її розвитку і функціонування і містить обумовлені ними особливості реалізації спільних економічних закономірностей.
Наукове визначення поняття "національна економіка" включає два підходи: технологічний та соціально-економічний. За технологічним підходом, національна економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний підхід розглядає національну економіку як сукупність виробничих відносин, які характеризуються певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.
|
|
До специфічних факторів розвитку та функціонування національної економіки слід віднести чинники природно-кліматичного, економіко-географічного, технічного, соціокультурного характеру. Вони зазвичай, відрізняються стійкістю, довготривалістю і не схильністю до швидких змін. Їх наслідками є та чи інша структура економіки та суспільного продукту, та чи інша структура власності, та чи інша роль держави, той або інший ступінь відкритості економіки зовнішнього світу, те чи інше розуміння соціальної справедливості в суспільстві, ті чи інші пріоритети в економічній політиці і т.д.
Національна економіка пов'язана з якою-небудь формою господарства, формацією або ступенем індустріального розвитку. Вона може відображати різні щаблі суспільства, надаючи їм національну своєрідність. Найближче вона співвідноситься з цивілізаційними системами, багато в чому будучи свого роду вираженням особливостей тієї чи іншої локальної цивілізації.
Крім звичайних цілей соціально-економічного розвитку (ефективність, добробут та ін), перед економікою кожної країни стоять і специфічні цілі, обумовлені умовами та рівнем її розвитку.
Функціонування національної економіки повинно містити акцент на забезпечення національної економічної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів. У числі останніх – підвищення конкурентоспроможності національної економіки та посилення її ролі в системі світового господарства.
|
|
Найважливішими аспектами національної економіки є забезпечення єдиного економічного простору країни, встановлення оптимального співвідношення загальнонаціонального і регіонального рівнів економіки.
Адекватним науковим відображенням вказаних характеристик має стати формування особливої структурної частини економічної теорії – теорії національної економіки. Вона має увібрати в себе також вітчизняні наукові традиції і особливості національного економічного мислення.
Об’єкти національної економіки – це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є. Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважають національним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем – охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об’єктом макроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вони впливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).
|
|
Суб’єкти національної економіки
Суб’єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.
Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я — це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).
Отже, домашнє господарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.
Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.
Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.
Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.
Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:
• організаційну;
• відтворювальну;
• соціальну.
Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.
Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.
Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.
Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чикагзького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Держава - це насамперед, політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб'єктом, тобто носієм економічних відносин. По-перше, держава є власником частини ресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник, вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, виробленої в державному секторі економіки. По-друге, держава здійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного) сектору. По-третє, держава організує зовнішньоекономічні зв'язки країни з іншими країнами, та світовими економічними організаціями. В умовах, коли частина акцій приватизованих державних підприємств залишається у власності держави, остання володіє корпоративними правами щодо володіння, користування і розпорядження приватизованих підприємств.
Держава в частині державного сектору економіки є товаровиробником, тобто товар-вироблений на державних підприємствах є власністю держави і тому вона безпосередньо втручається в процес реалізації, а в певній мірі, і використання товарів і послуг, вироблених на державних підприємствах.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!