Кінцевий етап творчої діяльності
План
Вступ
1. Початок життя та творчої діяльності.
2. Ван Дейк в Англії і Італії.
3. Кінцевий етап творчої діяльності.
4. Найвідоміші картини Антоніса ван Дейка.
Висновок, твори ван Дейка в музеях світу.
Література.
Додатки.
Вступ
Антоніс ван Дейк був живописцем «від бога». Він з успіхом проявив свій талант в самих різних жанрах. Є в його творчій спадщині і історичні картини, і міфологічні сцени, і вівтарні образи. Але до історії європейського мистецтва він увійшов, перш за все, як портретист, а точніше - як майстер «аристократичного» парадного портрета.
Якщо не брати до уваги надгробні скульптури і фрески подібного ж характеру в приватних капелах, то можна упевнено стверджувати, що мистецтво античності залишало жанр портрета на узбіччі художнього процесу. Ситуація стала виправлятися тільки в середні віки, коли на фресках і релігійних картинах все частіше стали з’являтися зображення фундаторів церков, соборів і капел, на засоби яких, власне, і були зведені ці храми.
Портрет як самостійний жанр мистецтва починає формуватися в епоху так званої «інтернаціональної готики». Зображені на картинах того періоду фігури вже не були композиційним елементом якої-небудь сцени, але були головною темою твору. Художники починають експериментувати. Так з’являються перші погрудні зображення і зображення в повний зріст, в профіль, анфас або в тричвертному повороті голови або всього корпусу. Крім того, портрет поступово набуває нового функціонального призначення поза сферою мистецтва, виконуючи свого роду репрезентативну роль. Маються на увазі ті зовсім не окремі випадки обміну портретами між членами королівських сімей, які повинні одружитися, але через розташування дворів в різних кінцях Європи, могли своїми очима побачити своїх суджених лише в призначений день весілля.
|
|
|
У XVI столітті починається мода на колекціонування портретів. Створюються цілі приватні галереї картин цього жанру, причому поступово відбувається розділення портретів на типи. Найбільшою популярністю у той час користуються репрезентативні портрети, що акцентують увагу глядача виключно на зовнішніх атрибутах влади і багатства моделі. Але спостерігається також попит і на так звані психологічні портрети, покликані розкрити внутрішній світ і продемонструвати найбільш яскраві риси вдачі людини, що зображається.
Початок життя та творчої діяльності
Запис в приходській книзі кафедрального собору Антверпена, датована 20 квітня 1599 року, свідчить про те, що немовля, що народилося 22 березня 1599 року в сімї «шовкового» купця Франса ван Дейка і його дружини Марії, одержав при хрещенні ім’я Антоніс. Майбутній художник, як і шестеро його старших братів і сестер, виховувався в строгій, побожній атмосфері і здобули блискучу початкову освіту. Відомо, що до десяти років Антоніс вільно володів, крім рідної фламандської, ще і французькою, іспанською, італійською, англійськими мовами, а також прекрасно знав історію і був знайомий з основами теології і філософії.
|
|
|
Один з перших біографів ван Дейка, італійський історик мистецтва Пьєтро Беллорі (1613-1696) відзначав, що «здібності до витончених мистецтв Антоніс успадкував від матері, яка дуже любила вишивати, і її «намальовані» різноколірними нитками пейзажі викликали захоплення у кожного, хто їх бачив». Юний ван Дейк любив спостерігати за роботою матері і часто копіював фарбами на шматочках полотна придумані нею узори і картини... Раптова смерть Марії ван Дейк 16 березня 1607 року порушує спокійний, розмірений устрій життя цієї сім'ї. Скорботний вдівець двічі намагався найняти для своїх дітей няню, проте ці спроби не увінчалися успіхом: обидві претендентки попросту опинилися нечисті на руку і були з скандалом звільнені. Тоді Франс ван Дейк ухвалює єдино вірне в тій ситуації рішення: старших синів він робить своїми компаньйонами, дочок пристроює в престижний пансіон, а молодшого, що подає великі надії в живопису, віддає на навчання до відомого антверпенському художника Хендріку ван Балену (1575-1632). Цей живописець одержав звання майстра в 1692 році і протягом декількох років стажувався в Італії. У Венеції ван Бален познайомився з учнем Тіціана, Пальмою іль Джовані (1544-1628), від якого сприйняв маньєристичну естетику. Після повернення з Італії ван Бален відкриває власну майстерню, і до того моменту, коли в ній опиняється юний ван Дейк, цей живописець вже належить до самих видатних діячів мистецтва Антверпена і займає відповідальний пост в міській Гільдії художників святого Луки. Він був визнаним фахівцем у області вівтарного живопису, а серед міської інтелектуальної еліти прославився своїми міфологічними картинам невеликого формату. Цікаво, що, починаючи з 1620 року, коли ван Дейк вже давно покинув стіни його майстерні, живопис ван Балена зазнає серйозних змін. Вважається, що сорокапятирічний майстер запозичував стилістичні досягнення Рубенса (1577-1640) саме під впливом свого колишнього учня. Коли Ван Дейку виповнилося 14 років, батько виділив йому кошти на облаштування власної майстерні. Через якийсь час Антоніс наймає асистента, який був старший за нього на рік, і починає брати замовлення на виконання живописних робіт. Розмах таланту живописця виявляється вже в цих ранніх творах. У віденській Академії витончених мистецтв сьогодні зберігається чудовий автопортрет ван Дейка, написаний ним саме в цей період, у віці 14 років. Юний художник дивиться через праве плече, його погляд прямий і рішучий. Комірець сорочки намічений одним сміливим мазком білил, що свідчить про рідкісну майстерність і упевненість в своєму таланті. Недивно, що перші роботи ван Дейка викликали неабиякий інтерес у його старших колег. Не так давно знайдений документ, побічно підтверджуючий припущення деяких дослідників про те, що першим з видатних живописців того часу, хто звернув увагу на неабиякий талант ван Дейка, був Ян Брейгель (1568-1625), син Брейгеля Старшого. Саме завдяки його утішним відгукам, молодого художника в кінці 1613 року приймає в свою майстерню сам Рубенс, що на той час вже здобув славу найбільшого живописця Європи і що одержав звання почесного громадянина Антверпена. Техніка ван Дейка була вже настільки відшліфована і здійснена, що Рубенс, за свідченнями сучасників, іноді навіть не соромився видавати роботи талановитого помічника за свої власні. Досить швидко ставши головним асистентом Рубенса, ван Дейк не тільки опановує технічні прийоми свого вчителя, але і одночасно працює над виробленням індивідуального художнього почерку. У будинку майстра молодий художник мав можливість познайомитися з прекрасними витворами мистецтва античності і копіями робіт італійських майстрів, зроблених самим Рубенсом під час його подорожі до Італії. У 1618 році ім'я Антоніса ван Дейка з’являється в списках членів Гільдії художників Антверпена. Він як і раніше працює у власній майстерні, продовжуючи при цьому одержувати заробітну платню і як учасник проектів, що реалізовуються Рубенсом. Зберігся контракт на розпис стелі в антверпенській Церкві єзуїтів, датований 1620 роком і підписаний рукою Рубенса. Так от, ван Дейк - єдиний з числа помічників майстра, чиє прізвище було згадано в цьому документі. З тих пір живописця сприймають вже не як учня Рубенса, а як його колегу. Безумовно, ван Дейку доводилося нелегко. У той час Рубенс був найзнаменитішим художником в Європі. Він був великим, він був яскравим, як сонце, і знаходитися в його тіні молодому амбітному майстру було нестерпно. Природно, і Рубенс, у свою чергу, не міг не випробовувати певних ревнощів з приводу гучного успіху свого учня. Відносини між ними ставали все більш прохолодними, і невідомо, чим би закінчилася ця таємна конфронтація, якби ван Дейк не одержав замовлення від впливового англійського графа Парбека, рідного брата герцога Джорджа Бекінгема (1592-1628). Слід віддати належне благородству Рубенса: він написав своєму учню настільки позитивний рекомендаційний лист, що його прийняли в Англї як видатного майстра.
|
|
|
|
|
|
Ван Дейк в Англії і Італії
Отже, в 1620 році ван Дейк вперше перетинає Ламанш. Художник влаштувався в Лондоні і почав роботу при дворі Якова I (1566-1625) з розрахунку 100 фунтів стерлінгів річних, що на ті часи було дійсне королівською винагородою. Проте, з невідомої нам причини, вже у феврате 1620 роки ван Дейк повертається до рідного Антверпена, а пізніше восени, знову-таки по рекомендації Рубенса, відправляється до Італії. Деякі біографи ван Дейка в зв'язку з цим навіть припускають, що старіючий майстер просто намагався спровадити з Антверпена, який був його художньої вотчиной", молодого конкурента. Але якщо це і так, то він поступив на благо ван Дейку: саме в період перебування в Іта-ліїс 1621 по 1627 рік відбулося звільнення художника від впливу свого вчителя і остаточне формування його власного стилю. Причиною послужило знайомство фламандця з роботами найбільших італійських художників і, в першу чергу, Тіциана.
У картинах цього майстра ван Дейк знайшов зразки для наслідування, що, власне, і вирішило його подальшу художню долю. З цієї пори, на думку ряду дослідників, стала помітна різниця в трактуванні сюжетів Рубенсом і ван Дейком. Ру-енс, з його пристрастю до античної скульптури і глибоким знанням її, представляв живописні сюжети як скульптурні групи. Фігури на його картинах бачаться тривимірними і, згідно правилам епохи бароко, захопленими вічним рухом. Ван Дейк трактував фігури на картинах з великою увагою до поверхні полотна. Для нього вони були двомірними, швидше пластичними, чим скульптурними. Його значно більше займала декоративність картинної площини, хоча при цьому він зберігав прихильність рубенсовськой композиції. Крістофер Браун, визнаний фахівець з творчості ван Дейка, в 1991 році так прокоментує унікальну знахідку - альбом Ѐитальянских" ескізів майстра: ЀЭти твори демонструють нам живу реакцію молодого художника на все те, що він відкрив для себе в Італії, і, перш за все, на відмінності між італійським живописом Тіциана і фламандської - Рубенса". Гонорари, одержані за портрети італійських аристократів, ван Дейк методично відкладав і, як тільки збирав необхідну суму, тут же витрачав її на покупку чергової роботи Тіциана. Так був покладений початок його знаменитої колекції витворів мистецтва... За шість років перебування в Італії Ван Дейк побував у Венеції, Генуї, Мілані, Мантує, Туріні, майже на рік затримався на Сіцілії. Відомо також, що в 1625 році він виїжджав до Франції і якийсь час перебував в Марселе... До Антверпена майстер повертається в1627 року і відразу ж занурюється в работу:в цей час Рубенс знаходиться у від'їзді, і ван Дейк стає придворним живописцем іспанської на-местніци у Фландрії, эрц-герцогині Ізабелли. За один з її портретів того періоду художнику був пожалуваний золотий ланцюг в 750 флорінів. Але як тільки в городвернулся Рубенс, колічество замовлень у ван Дейка різко сократі-лось.
Кінцевий етап творчої діяльності
Відомо, що за рік до цього запрошення ван Дейк працював при дворах нідерландських герцогів в Брюсселі, а потім в Гаазі. Проте там йому не вдається досягти тієї слави і шанування, якими обдарував його англійський двір. Що це - чергові інтриги Рубенса або підтвердження відомої тези про пророків в своїй вітчизні? Як би там не було, але Антоніс ван Дейк посідає посаду придворного живописця англійського короля. Йому були надані будинок в центрі Лондона, заміська резиденція, щедрий зміст у розмірі 200 фунтів річних і, звичайно, дворянський титул. За сім з половиною років, проведених в Англії, ван Дейк написав чотириста портретів представників місцевої арістократії - виходить більше одного портрета в тиждень! От як описував життя ван Дейка в Лондоні його біограф Беллорі: ЀОн користувався такими милостями і щедротами, які дозволяли йому вести блискуче, розкішне існування. Він жив на широку ногу, двері його удома завжди були відкриті для лондонської знаті, яка потягнулася сюди услід за самим королем, що любив спостерігати за роботою художника і взагалі проводити з ним час. Ван Дейк утопав в розкоші, подібно до Паррасию (Паррасий з Ефеса (II підлога. 5 в. до н. э.), старогрецький живописець - ред.), тримав слуг, карети, коней, музикантів, співаків і клоунів, які бавили його титулованих відвідувачів, що щодня приходили позувати для портретів".
У 1639 році ван Дейк одружувався на Мері Ратвен, фрейліні королеви Генрієти Марії. Колишня кохана художника, Маргарет Лемон, що багато років ділила з ним ложе і що служила моделлю для багатьох картин, не могла змиритися з його одруженням. По відгуках сучасника ван Дейка Венцеслауса Холлара, вона влаштовувала сцени, якщо придворні пані відправлялися позувати ван Дейку без поводирів". Так от, в помсту за рішення одружуватися на іншій, Маргарет в люті трохи не відкусила художнику великий палець, щоб він більше ніколи не зміг узяти в руки кисть. На щастя, рана виявилася безпечною...
У 1640 році вмирає Рубенс, і король Іспанії, Пилип IV, звертається до ван Дейку з пропозицією посісти посаду головного художника Антверпена і закінчити картини, які були замовлені Рубенсу. Звичайно, ван Дейк відмовився, але можна уявити собі його обурення! Він зміг принизити мене навіть з могили", - нарік художник в одному з листів.
Тим часом, політичний клімат в Англії міняється. Суперечка короля з парламентом зайшла в безвихідь, в повітрі витали революційні настрої. І ван Дейк вимушений був почати пошуки спокійнішого місця для роботи. Його здоров'я було і такий підірвано безперервною працею, а після невдалої спроби одержати замовлення на оформлення Лувру майстер повернувся до Лондона абсолютно хворим. Король обіцяв справді царську винагороду тому лікарю, який зможе вилікувати його улюбленого живописця, але всі зусилля виявилися марними. Ван Дейк помер 9 грудня 1641 року, через п'ять днів посту народження своєї дочки Юстініани.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!