РОЗДІЛ 2 ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ АРХЇЗМІВ, ЗНАЧЕННЯ СЛІВ АРХАЇЗМІВ У ТЛУМАЧНОМУ СЛОВНИКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (А.Івченка)
Групи архаїзмів
Власне архаїзми поділяють на кілька груп.
На основі класифікацій, поданих у сучасних лексикологічних дослідженнях, формулюємо узагальнювальну типологію і проілюструємо прикладами. Найпоширенішою є концептуально - семантична група, що охоплює номінації, пов’язані з людиною, її діяльністю, побутом.
Цю групу поділяють на тематичні підгрупи (на означення самої людини, її вікових особливостей, різновидів спорідненості, органів і частин людського тіла та ін.).
При цьому виходимо з корелятивної пари: архаїзм – трансномінатив.
Шар лексики, що виражає родинні стосунки, репрезентовано номенами: отець – батько, матер – мати, муж – чоловік, жена – жінка, чадо – дитина.
Лексика на позначення частин і органів людського тіла виражають пари: уста – губи, длань – долоня, перси – груди, чоло – лоб, ланіти – щоки, чрево – черево. У групі лексики на позначення діяльності людини та її органів виявлено синонімічні ряди архаїчної лексики. Найчисельнішим з них є ряд дієслів у значенні „говорити, висловлювати думку”: благовістити, веліти, воспівати, восхвалити, глаголити, гласити, ректи, славословити, стенати. Цей ряд також передбачає відповідні трансномінативи.
Тематична група на позначення назв птахів та тварин реперзентована лексичними парами на зразок: зигзиця – зозуля, козлище – цап.
Своєрідну групу слів становлять номінації на позначення часових понять. Оскільки темпоральна лексика дуже давня за походженням і переважна більшість цих лексем утворилася ще у спільнослов’янський період.
|
|
Архаїчну лексику класифікують за різновидами: власне лексичний, лексико-словотвірний, лексико-морфологічний, лексико-фонетичний, семантичний.
Історизми класифікують за тематичними групами:
1.) суспільно-політична лексика, що включає мовні одиниці на позначення соціальної організації суспільства, відносин у ньому: вінценосний, вольний, гетьман, добродій, кесар, краля, лановий, лицар, любомудр, наказний, одукований, патрицій, хан, цар, штампований та ін. До цієї групи можна віднести лексико-семантичну підгрупу слів на позначення відношення „людина – релігія”, репрезентовану такими лексемами: бусурман, лукавий, нехрист, нечестивий, помазаник, творитель, уніат.
Окрему підгрупу становлять слова на позначення національної належності: жид, жидівка, кацап, лях, моголи, русичі, турчин, хохол, черкес та ін.;
військова лексика: воєвода, гайдамак, гаківниця, дружина, запорожець, козак, легіон, ратище, соцький. Засвідчено також лексеми на позначення реалій старовинного військового спорядження: збруя, меч, ратище, спис, шолом і кілька назв на означення реалій старого флоту: байдак, галера, чайка;
|
|
соціально-економічна лексика, що включає слова на позначення осіб, пов’язаних з певним родом занять: бурлака, ватажник, ворожка, гречкосій, знахарка, каламар, карбівничий, книгар, книжник, орандар, орандарка, орарь, піїт, трубадур, характерник, шинкар, шинкарка та ін. Сюди долучаємо підгрупу слів на позначення одиниць виміру та ваги (аршин, верста, віз, відро, ґрунт, миля, міліон, пуд, фунт, упруг), а також ряд лексем на означення старовинних монет, грошових одиниць: гріш, гривня, дукат, злато, злото, золотий, золото, копа, півкопи, таляр, червінець, шаг, шажок, шеляг; 4) лексика на означення реалій соціального та індивідуального побуту, зокрема: назви будівель, споруд: кишло, куща, палата, світлиця, харем, храм, храмина, чертоги; назви громадських закладів: корчма, оранда, шинок; назви службових приміщень: острог, хурдиґа; назви предметів одягу, взуття: жупан, запаска, кирея, свита, сіряк, онуча, плахта; назви страв та напоїв: кав’яр, куліш, мед, оковита, опріснок та ін.
Розглянута застаріла лексика різна за розвитком семантики. Одні лексеми розширили її, інші – звузили. Це засвідчують різні напрямки еволюційних процесів у становленні того чи іншого значення слова. Тому хронологічно маркована лексика має значні потенційні стилістичні можливості, що реалізуються у взаємодії цих лексем із загальновживаними словами на фонемному, лексичному та функціональному рівнях. Архаїзми в художньому тексті перебувають у більш актуальній стилістичній позиції, ніж історизми, оскільки на тлі своїх нейтральних синонімів їхня незвичність, експресивність здаються виразнішими. Можливість використання цієї групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їхній стилістичний потенціал. Архаїзми у художньому творі є засобом створення патетики, а також комічного і сатиричного ефектів.
|
|
З погляду походження аналізована лексика різноманітна. Її основу складають власне слов’янські лексеми, частина яких бере початок з епохи спільнослов’янської мовної єдності, частина – старослов’янського походження, частина виникла на спільносхіднослов’янському мовному rрунті ще в епоху Київської Русі, частина ж – пізнішого (власне українського) походження. Серед досліджуваних лексем багато запозичень з російської, польської та тюркських мов, що пояснюємо тісними геополітичними контактами українців із сусідніми народами.
|
|
ВИСНОВКИ
Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.
Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у сучасній українській мові: братана – дочка брата; гудець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.
До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній українській мові вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.
Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами – інша назва, якою ми будемо користуватись – історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).
Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш прийнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця – зозуля, ректи – говорити, рать – військо…).
Стилістичні архаїзми можна поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця – права рука; перст – палець), і на семантичні – слова, в яких поряд з активно вживаними в сучасній українській мові значеннями є значення застарілі (колода – 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт – 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.
Архаїзми, введені авторами до словників, стилістично різнорідні та виконують різні стилістичні функції, які тісно пов’язані зі стилістичною забарвленістю цих слів.
Часто архаїчне значення слів набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв’язки у мові.
З появою нових значень застарілі архаїчні значення слова можуть надавати слову нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості. Тоді вживання архаїчних форм слова у мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою.
Можливість використання архаїчних слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність, дозволяють подати нові тлумачення слова.
Головною причиною звернення авторів до архаїчного значення слів, або архаїчних форм зумовлено здатністю цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів.
Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення.
У випадках використання архаїчного значення слів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис наукового стилю як зрозумілість. Головне завдання таких слів — пояснити семантику слів користувачам словників.
БІБЛОГРАФІЯ
1. Білецький А.О. про мову і мовознавство - К.: "Артек", 1996 - 223 с.
2. Гнатюк М. Бійтесь заглядати у словник: Тенденції і перспективи вітчизняного словникарства //КК+, 2002. – №3.
3. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови .– Харків: Фоліо, 2007.– С.298
4. Кочерган М.П. Мовознавство - К.: Видавничий центр "Академія", 2001 - 412 с.
5. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 2001.
6. Сучасна українська мова. Підручник/ за ред. Пономарева О.Д. К: «Либідь», 1997, – 400 с.
7. Словарь української мови / Упоряд. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. – К., 1907-1909. – Т. 1-4.
8. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) / Ред. В.С. Калашника. – ( 2 вид.) – Х.: Прапор, 2004.– 992 с.
9. Цілуйко К. К. Мовознавство в Харківському університеті (1805–1955) // Укр мова в шк. – 1955. – № 6. – С. 31–36.
10. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. – Харків: Основа, 1993. – 176 с.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!