Третій позитивізм (неопозитивізм)
Зміст
Вступ
1. Позитивізм
2. Структуралізм
3. Соціобіологізм
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука), світоглядна позиція, в основі якої лежить представлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі. Ідеалом для сцієнтистів виступає не всяке наукове знання, а насамперед результати і методи природничонаукові пізнання. Представники сцієнтизму виходять з того, що саме цей тип знання акумулює в собі найбільш значимі досягнення всієї культури, що він достатній для обґрунтування й оцінки усіх фундаментальних проблем людського буття, для вироблення ефективних програм діяльності.
Як усвідомлена орієнтація сцієнтизм затверджується в буржуазній культурі наприкінці 19 в., причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція — антисцієнтизм. Останній підкреслює обмеженість можливостей науки, а у своїх крайніх формах тлумачить її як силу, далеку і ворожу справжньої сутності людини. Протиборство сцієнтизма і антисцієнтизма приймає особливо гострий характер в умовах сучасної науково-технічної революції і в цілому відбиває складний характер впливу науки на громадське життя. З одного боку, науковий прогрес відкриває усе більш широкі можливості перетворення природної і соціальної дійсності, з ін. сторони — соціальні наслідки розвитку науки виявляються далеко не однозначними, а в сучасному капіталістичному суспільстві нерідко ведуть до загострення корінних протиріч суспільного розвитку. Саме суперечливий характер соціальної ролі науки і створює живильний ґрунт для сцієнтизма і антисцієнтизма. При цьому сцієнтизм висуває науку як абсолютний еталон усієї культури, тоді як антисцієнтизм усіляко третирує наукове знання, покладаючи на нього відповідальність за різні соціальні антагонізми. Конкретними проявами сцієнтизму служать концепція науки, що розвивається в рамках сучасних шкіл неопозитивізму, технократические тенденції, властиві деяким шарам бюрократії і науково-технічної інтелігенції в сучасному буржуазному суспільстві, а також устремління ряду представників гуманітарного знання, що намагаються розвивати соціальне пізнання строге за зразком природних наук. Позиції антисциентизма захищають деякі напрямки сучасної буржуазної філософії (насамперед екзистенціоналізм), а також представники буржуазної гуманітарної інтелігенції.
|
|
|
Марксистська філософія відкидає обидві ці форми абсолютизації соціальної ролі науки. Підкреслюючи виняткову роль науки в суспільному житті, марксизм-ленінізм розглядає її в зв'язку з ін. формами суспільної свідомості і показує складний, багатобічний характер цього зв'язку. З цього погляду, наука виступає як необхідний продукт розвитку людської культури і разом з тим — як одне з головних джерел і стимуляторів щирого прогресу самої культури, матеріальної і духовний. Звідси глибокий взаємозв'язок науки із світоглядом, величезний вплив, що роблять суспільні науки на весь хід суспільного розвитку, на боротьбу ідей у сучасному світі. У марксистсько-ленінській філософії оцінка соціальної ролі науки дається в реальному контексті конкретних соціальних систем, що обумовлюють істотно різну, нерідко протилежну роль наукового знання в житті суспільства.
|
|
|
Найбільш впливовими нині серед сцієнтичних напрямків є позитивізм, структуралізм, соціобіологізм.
Позитивізм
Перший (класичний) позитивізм
Перший позитивізм, представниками якого у XIX сторіччі були О. Конт, Дж. С. Мілль і Г. Спенсер, виникає як реакція на засилля натурфілософії. Натурфілософія, виникнувши у стародавні часи як вчення про природу, прагнула створити цілісну картину світу, не звертаючись до даних інших наук, у відриві від експерименту і природознавства. Якщо в античні часи це було необхідно, у період Відродження ще терпимо, то в міру розвитку природознавства спекулятивні, умоглядні побудови натурфілософів як минулого, так і Нового часу (Ф. Шеллінг, Л. Окен) стали гальмом наукового розвитку, тому що натурфілософія замінювала невідомі ще їй дійсні зв'ямки чічнц ідеальними, фантастичними і заміщала факти, яких було недостатньо вигадками.
|
|
|
Однак реакція позитивістів на засилля натурфілософії виявилас я и.ід мірною - вони стали виступати не проти, а проти філософії взагалі.
Французький філософ Опост Конт (1798-1857 рр.) вважає, що "наука сама собі філософія", що наука, метою якої є опис, а не пояснення, повинна відповідати на питання "Як?", а не "Чому?". Вона повинна займатися тільки явищами, які можливо спостерігати, відкинувши все, що не підвладне акм тереженню. У розвитку людського пізнання Конт виділяє три стадії.
1. Теологічна, на якій люди шукають причини незрозумілих явищ серед надприродних, божественних сил.
2. Метафізична, коли причинами природних явищ вважають певні абстрактні сутності, такі як "природа", "сила", "тяжіння".
3. Позитивна, що складається з накопичення експериментальних, практично корисних знань.
|
|
|
Другий позитивізм
Основними представниками другого позитивізму були Е. Мах та Р. Авенаріус.
Австрійський фізик і філософ Е. Мах (1838-1916 рр.) виступив з критикою понять абсолютних маси, сили, інерції, простору і часу у фізиці Ньютона, і ця критика стала одним з теоретичних джерел теорії відносності А. Ейнштейна. Але у галузі філософії Е. Мах спільно з німецьким фізиком В. Оствальдом висунув концепцію третього шляху, що уникає крайностей матеріалізму й ідеалізму. Наука, на думку Маха та Оствальда, повинна бути описовою, у ній немає місця жодним поясненням та жодним загальним поняттям, таким як матерія, причинність, необхідність та ін. Критерієм істинного знання є, за Е. Махом, принцип "економії мислення" - істинно те, що мислиться найбільш економне, просто відображає факти без усяких загальних понять та пояснень, що є "паразитами" у науці. Паразитом у науці Мах оголошує і таке поняття, як "атом", оскільки в той час атоми ще не спостерігалися фізиками.
Послідовно застосовуючи свою концепцію чисто описової науки, Е. Мах приходить до висновків, що всі речі є ні чим іншим, як комплексами відчуттів, і якраз відчуття є елементами світу.
Третій позитивізм (неопозитивізм)
Неопозитивізм виникає у 20-і роки XX століття в Австрії, Польщі, Англії. Віблією неопозитивізму стає "Логіко-філософський трактат" А. Вітгенштейна, в якому він відкидає всю традиційну філософську проблематику і вважас єдиним завданням філософії аналіз мови науки. Філософія, за Вітгенштейном, повинна стати "синтаксисом наукової мови".
Неопозитивісти висунули декілька ідей, що склали ядро їхнього вчення. Б.Рассел та Л. Вітгенштейн сформулювали концепцію логічного атомізму, .Згідно з якою світ складається з окремих, не зв'язаних один з одним, неподільних "атомарних" фактів. "Світ",- стверджував Л. Вітгенштейн,- "є сукупністю фактів, а не сукупністю речей". Б. Рассел пише: "Все - це факт: перехід Цезаря через Рубікон - факт, схід сонця та мій зубний біль - теж факт". Атомарні факти фіксуються у "протокольних реченнях", з яких утворюються складні "молекулярні" речення. Філософія і повинна виробляти правила, за якими створюються складні "молекулярні" речення науки. Саме тому роль філософії - бути синтаксисом мови науки.
Другою базовою ідеєю неопозитивізму є верифікаціонізм (можливітсь перевірки). За цією концепцією, всі можливі речення діляться на осмислені, що можуть бути зіставлені з чуттєвими даними, і тоді можна буде сказати, істинні вони чи облудні, і неосмислені, які не можна зіставити з чуттєвими даними і, тому не можна відповісти на питання про їхню істинність. Неосмисленими є всі твердження філософії, вони не істинні і не неправдиві, але не мають смислу. Неосмисленими є також всі твердження будь-якої релігії, всі закони науки, всі загальні висновки.
Пізніше один з відомих англійських позитивістів К. Поппер запропонував замінити верифікаціонізм фальсифікаціонізмом.
Згідно цієї концепції, теоретичні гіпотетичні побудови повинні бути ризикованими, вони повинні не стільки узагальнювати факти, скільки завбачувати деякі ситуації таким чином, щоб емпірично можна було їх спростувати. Гіпотеза, яка взагалі не може бути спростована, не має наукової цінності. Тому найбільш цінними у науці є не гіпотези, що дозволяють чи допускають будь-що, а гіпотези, що забороняють будь-що, оскільки безліч підтверджень перших ще не дасть нам гарантій їхньої істинності, у той час як виявлення єдиного порушення заборони вже спростовує цю заборону.
Ще однією основною ідеєю неопозитивізму, яка випливає з викладеного вище, є фізикалізм. За цією концепцією, науковими визнаються тільки ті теоретичні твердження, що можна висловити мовою фізики, за допомогою фізичних термінів, усі ж інші оголошуються безглуздими. Фізикалізм – це фактично один із різновидів редукціонізму (зведення усієї багатоманітності дійсності до однієї з її форм й усієї різноманітності теоретичних відображень дійсності у науці до однієї з наук).
На основі викладених вище основних положень була створена стандартна концепція науки, в якій основоположними є три положення (тези).
1. "Ф-теза" - існують "чисті" факти науки, які абсолютно не залежать від засобів їх вираження й осмислення.
2. "Л-теза" - можливий вичерпний аналіз усіх наукових тверджень засобами логіки.
3. "К-теза" - розвиток наукового значення йде кумулятивно як кількісне накопичення чистих фактів науки, висловлених у логічно строгих побудовах.
У результаті розвитку природознавства і філософії у період після другої світової війни виявилася неспроможність всіх цих тез. Разом з тим треби зазначити, що у деяких областях, у логічному аналізі структури наукового знання, у дослідженнях мови науки у неопозитивістів, були серйозні досягнення, зумовлені головним чином зв'язками, які ця філософія мала з математикою, фізикою, математичною логікою. Певний вплив і поширення неопозитивізму були викликані початком науково-технічної революції та збільшенням чисельності наукових кадрів й інженерно-технічних робїгникш, яким інколи імпонувала схожість неопозитивізму на справжню науку, його зарозуміле ставлення до філософії та всіх суспільних наук як до набору неосмислених тверджень.
Внаслідок виявленої нездатності неопозитивізму відповісти на насущні питання розвитку науки, на неспроможність вказати шлях вирішення найгостріших соціальних проблем ця філософія у повоєнний час швидко втрачає свій вплив. Тому закономірним є розвиток в останні десятиріччя четвертого позитивізму - постпозитивізму.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 137; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!