Остаточна ліквідація гетьманства
Українські землі у другій половині ХVІІІ ст.
Відновлення гетьманства
У 1744 р. під час поїздки російської імператриці Єлизавети І в Україну козацька старшина за підтримки її фаворита О. Розумовського (старшого брата К. Розумовського), переконала імператрицю відновити гетьманство. У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства. Тимчасова поступка царського уряду була зумовлена рядом чинників: позицією старшин, які наполегливо домагалися відновлення гетьманства; наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв’язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині; загрозою війни проти Прусії та ймовірною необхідністю використати потенціал Гетьманщини; потребою відновити економічний потенціал України з метою його використання у майбутніх війнах проти Туреччини.
Гетьман К. Розумовський (1750-1764 рр.). Кандидатом на гетьманство Єлизавета висунула молодшого брата свого фаворита Олексія Розумовського – Кирила Розумовського. Він був останнім гетьманом України. Народився у 1728 р. на Чернігівщині в родині козака. Навчався в університетах Берліна, Геттінгена, Страсбурга. У 1746 р. у 18-літніму віці був призначений президентом імператорської Академії Наук.
У лютому 1750 р. на козацькій раді в Глухові К. Розумовський був обраний гетьманом. Він став виразником прагнень освіченої і заможної частини українського суспільства до відновлення самостійної діяльності державно-адміністративних органів Гетьманщини.
|
|
|
У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ, повертався Гетьманщині й Київ. К. Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилася позиція козацької старшини, якій надавалося право за відсутністю гетьмана керувати Гетьманщиною. Регулярним стало скликання в Глухові старшинської ради. Почалася відбудова Батуріна, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухова де містилась резиденція гетьмана. Гетьман дещо обмежив сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема, без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім кримінальних злочинців.
Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на значний вплив К. Розумовського при дворі, імператриця у 1754 р. видала низку указів, що обмежували владу гетьмана: було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів; посилився контроль за фінансовими справами Гетьманщини; було відмовлено в клопотанні відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини.
|
|
|
Найрішучіші заходи К. Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, припали на 60-ті роки ХVІІІ ст. Першим зазнало реформування судочинство. У 1760-1763 рр. він провів судову реформу, у ході якої були створені станові шляхетські суди: земський (для вирішення цивільних справ), гродський (для кримінальних справ) і підкоморський (для земельних справ). Територія гетьманщини поділялася на 20 судових повітів. У результаті військової реформи козацькі полки були перетворені на регулярні, у них була запроваджена уніформа.
В процесі реформування системи освіти, гетьман запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття університету у своєї резиденції в Батурині, а також для перетворення Києво-Могилянської академії на університет європейського типу.
Гетьман намагався домогтися права вільних дипломатичних відносин з іноземними державами, однак ця сфера його діяльності була істотно обмежена.
У 1762 р. К. Розумовський брав активну участь у дворцовому перевороті, у результаті якого на російський престол зійшла Катерина ІІ. Сподіваючись на прихильне ставлення, гетьман скликав у Глухові з’їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини ІІ із проханням повернути Україні старі права і створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму, а також надати спадкоємні права на гетьманство роду Розумовських. Катерина обурилася цим бажанням. К. Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога цариці була категоричною – зректися гетьманської булави. К. Розумовський намагався залагодити справу. Однак цариця залишилась непохитною і змусила гетьмана подати рапорт про відставку.10 листопада 1764 р. К. Розумовського позбавили гетьманства.
|
|
|
Остаточна ліквідація гетьманства
10 листопада 1764 р. царським указом ліквідовувалося гетьманське правління в Україні. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено (відновлено) Малоросійську колегію на чолі з президентом графом Петром Рум’янцевим. Друга Малоросійська колегія складалася з 8 членів: чотирьох українських старшин і чотирьох посадових осіб – росіян. В адміністративному відношенні Малоросійська колегія підпорядковувалася канцелярії малоросійського генерал-губернатора. Цю посаду обіймав той же П. Рум’янцев.
|
|
|
Першим кроком Рум’янцева стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, виявлено ступень заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.
Діяльність Рум’янцева призупинила чергова російсько-турецька війна, що розпочалася у 1768 р. Війна закінчилася у 1774 р. підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору. За умовами цього договору Росія значно посилила свою присутність у Причорномор’ї. Вона одержала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. Кримському ханству надавалася незалежність від султанської Туреччини, фактично ж воно опинилося в залежності від Російської імперії.
Після закінчення російсько-турецької війни Петро Рум’янцев повернувся в Україну й продовжив свої реформи. Так, у 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній – Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. В губернських і повітових містах створювалися ті ж адміністративні і судові установи, що й в інших частинах Російської імперії. Малоросійська колегія була скасована. Генерал-губернатором Малоросії став П.О. Рум’янцев. З його ініціативи був проведений перепис населення.
У 1783 р. вийшов імператорський указ, що прикріплював усіх селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису населення, і забороняв їм переходити на нові місця. Цим указом у Лівобережній і Слобідський Україні остаточно закріплювалося кріпацтво.
Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Десять козацьких і три компанійських полки перетворювалися на десять регулярних кінних карабінерних полків російської армії. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення – казенних селян. На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків із кожних 500 душ населення. Військова служба тривала шість років.
Українська шляхта і козацька старшина за імператорською „Грамотою про вольності дворянства” здобувала усі права російського дворянства.
Влітку 1765 р. Катерина ІІ підписала маніфест про скасування козацького устрою на Слобожанщині. Слобожанщина перетворювалася на Слободсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п’ять провінцій. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини. Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 674; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!